Розділ 1. Загальні положення

Тема 1. Кримінальний процес як діяльність

Загальні положення

Проблема визначення поняття кримінального процесу є однією із найбільш дискусійних у процесуальній теорії. Тому в юридичній літературі можна віднайти багато різних за змістом визначень. Поняття (і термін) "кримінальний процес" вживається у 4 значеннях. Студентам слід запам'ятати, що поняття "кримінальний процес", "кримінальне судочинство" і "кримінальне провадження" є тотожними за змістом1.

1) Специфічна діяльність із реалізації норм права.

Згідно із таким підходом до розуміння кримінального процесу він є врегульованою кримінальним процесуальним правом діяльністю сторін обвинувачення та захисту, а також суду із з'ясування обставин кримінального правопорушення, його кримінально-правової кваліфікації, ухвалення процесуальних рішень та вирішення процесуальних питань, пов'язаних із їх виконанням.

У КПК для позначення кримінальної процесуальної діяльності вжито термін "кримінальне провадження".

2) Одна із галузей права.

Кримінальне процесуальне право - це відносно самостійна сукупність норм вітчизняного права, що регулюють відносини між учасниками кримінального провадження.

3) Галузь правової науки.

Наука кримінального процесу - це галузь правової науки, предметом дослідження якої е кримінальне процесуальне право, практика його застосування, використання і виконання, а метою - вироблення рекомендацій щодо удосконалення законодавства та практики.

4) Навчальна дисципліна.

Кримінальний процес у цьому значенні розуміють як дисципліну, що вивчається у вищих навчальних закладах юридичною профілю, предметом якої є кримінальне процесуальне законодавство та практика його застосування, використання і виконання, а також наука кримінального процесу.

У більшості навчальних закладів ця дисципліна є профілюючою і належить до числа нормативних, тобто обов'язкових до вивчення майбутніми юристами.

Студентам, які вивчають її, слід пам'ятати про те, що засвоїти навчальний матеріал найбільш ефективно можна лише звертаючись до положень:

- загальної теорії права;

- конституційного права, кримінального права та інших галузей вітчизняного права;

- міжнародних правових документів з питань кримінального судочинства;

- практики (рішень) ЄСП/1, яка з 2006 року є джерелом права в Україні;

- суміжних наук (криміналістики, правової психології тощо);

- відомчих НПА (положень, інструкцій тощо, що затверджуються наказами Генерального прокурора України, МВС, МЮ), у яких конкретизуються положення законів;

- ППВС та ППВСС.

Кримінальний процес вивчається студентами старших курсів ВНЗ, які вже навчилися самостійно опрацьовувати літературні джерела. Слід пам'ятати слова В.О. Сухомлинського, який цілком справедливо стверджував: "Кращий вид освіти - це самоосвіта". Студентам рекомендується переглядати періодичну юридичну літературу, зокрема журнали "Право України", "Вісник Верховного Суду України, "Кримінальне судочинство. Судова практика у кримінальних справах", "Вісник прокуратури", газету "Юридичний вісник України" тощо. У цих загальноукраїнських виданнях публікуються наукові статті провідних науковців з кримінального процесу, ознайомлення з якими сприятиме кращому засвоєнню навчального матеріалу. Цінність наукових статей виявляється в тому, що вони відзначаються науковою новизною. Крім того, вони оперативно реагують на зміни в законодавстві, а тому є актуальними.

Студентам, які мають на меті досконало опанувати кримінальний процес, доцільно звертатися до монографій, навчальних посібників. Звертати увагу на дискусійні положення процесуальної теорії, намагатися висловлювати щодо них власну точку зору. Слід також знати праці відомих вчених-процесуалістів минулого і тих, хто працює сьогодні в нашій державі.

До 1917 року істотний вклад у теорію кримінального процесу внесли такі вчені: СІ. Вікторський, М.В. Луховськой, А.Ф. Коні, М.В. Муравйов, Б.П. Ніконов, П.К. Скорделі, В.Л. Случевський, Д.Г. Тальберг, Г.С. Фельдштейн, І.Я. Фойницький, В.О. Чайковський, О.І. Люблінський. В радянський період розвитку теорії кримінального процесу відзначались глибиною досліджень роботи вчених - росіян: В.П. Бож'єва, Т.М. Лобровольської, П.С. Елькінд, О.М. Ларіна, В.З. Лукашевича, Я.О. Мотовіловкера, В.П. Нажимова, М.М. Полянського, В.М. Савицького, М.С. Строговича та ін.

В Україні найбільш відомими є роботи вчених таких наукових шкіл: харківської(професори С.А. Альперт, М.І. Бажанов, Л.Є. Владимиров, М.М. Гродзинський, Ю.М. Грошевий, B.C. Зелененький, О.В. Капліна, А.Л. Рівлін, О.Г. Шило); київської(професори Т.В. Варфоломєєва, В.Г. Гончаренко, А.Я. Лубинський, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, М.А. Погореиький, З.Л. Смітієнко,

С.М. Стахівський, Л.Л. Удалова, Г.І. Чангулі, М.Є. Шумило, О.Г. Яновська); львівської(професор В.Т. Hop); одеської(професор Ю.П. Аленін, Ю.О. Гурджі); острозької (професор В.О. Попелюшко).

Студенти, які прагнуть досягти успіху в кар'єрі юриста, повинні розпочати формувати власну юридичну бібліотеку, у якій збирати всі кодифіковані законодавчі акти, монографії, навчальні посібники, юридичні журнали тощо.