Розділ IV. Загальні положення

Стаття 28

1. Виплата допомоги, на яку особа, що підлягає забезпеченню, мала б право завдяки застосуванню цієї Конвенції, може бути призупинена настільки, наскільки це встановлюється національним законодавством:

a) на весь час відсутності цієї особи на території відповідного члена Організації;

b) на весь час, протягом якого ця особа отримує відшкодування внаслідок того самого страхового випадку від третьої сторони в межах розміру такого відшкодування;

c) якщо ця особа намагалася шляхом обману отримати таку допомогу;

d) якщо страховий випадок викликаний кримінальними діями цієї особи;

e) якщо страховий випадок викликаний серйозним і навмисним вчинком цієї особи;

f) якщо ця особа без поважної причини нехтує медичною допомогою, а також послугами служби медичної реабілітації, наданими в його розпорядження, або не дотримується правил, встановлених для перевірки наявності страхового випадку чи правил поведінки отримувачів допомог;

g) щодо допомог на випадок хвороби, передбачених статтею 18, протягом усього часу, поки ця особа перебуває на державному утриманні або на утриманні установи чи служби соціального забезпечення;

h) щодо допомог на випадок хвороби, передбачених статтею 18, протягом часу, поки ця особа отримує іншу грошову допомогу із соціального забезпечення, крім сімейної допомоги, за умови, що частина допомоги, виплата якої призупинена, не перевищує розміру іншої допомоги.

2. У встановлених випадках і межах частина звичайно належних грошових допомог на випадок хвороби виплачується особам, що перебувають на утриманні цієї особи.

Стаття 29

1. Кожний заявник має право на апеляцію у разі відмови у призначенні допомоги та право на оскарження якості та розміру допомоги.

2. У тих випадках, коли в силу застосування цієї Конвенції, керівництво наданням медичної допомоги покладено на урядову установу, відповідальну перед законодавчим органом, право на апеляцію, передбачене в параграфі 1 цієї статті, може бути замінене правом вимагати від компетентного органу розслідування випадку відмови у наданні медичної допомоги або випадку, пов'язаного з якістю наданої допомоги.

Стаття 30

1. Кожний член Організації бере на себе загальну відповідальність за надання допомог, що виплачуються в силу цієї Конвенції, і вживає для цього всіх належних заходів.

2. Кожний член Організації бере на себе загальну відповідальність стосовно належного управління установами та службами, що займаються застосуванням цієї Конвенції.

Стаття 31

Коли управління не доручено установі, підлеглій державній владі або урядовій установі, відповідальній перед законодавчим органом:

a) представники осіб, що підлягають забезпеченню, беруть участь в управлінні на умовах, передбачених національним законодавством;

b) національне законодавство у відповідних випадках передбачає участь представників роботодавців;

c) національне законодавство може також передбачити участь представників державної влади.

Стаття 32

Кожний член Організації забезпечує на своїй території для осіб, що не є громадянами країни і звичайно проживають або працюють у ній, рівноправність із своїми громадянами стосовно права на допомоги, передбачені цією Конвенцією.

Стаття 33

1. Член Організації,

a) який взяв на себе зобов'язання, пов'язані з цією Конвенцією, не скориставшись виключеннями і винятками, передбаченими статтями 2 і 3;

b) який забезпечує в цілому вищі допомоги, ніж це передбачено цією Конвенцією, і відповідні витрати якого на медичне обслуговування і на допомоги на випадок хвороби складають щонайменше 4 відсотка його національного доходу; і

c) який задовольняє щонайменше двом із трьох таких умов:

i) процент охвату його економічно активного населення щонайменше на десять одиниць вищий, ніж процент, який вимагається пунктом b) статті 10 і пунктом b) статті 19, або процент усіх мешканців щонайменше на десять одиниць вище, ніж процент, що вимагається пунктом c) статті 10,

ii) він забезпечує медичну допомогу лікувального та профілактичного характеру значно вищого рівня, ніж та, що передбачена статтею 13,

iii) він забезпечує допомогу у випадку хвороби, яка щонайменше на десять одиниць перевищує процент, який вимагається статтями 22 і 23,

може після консультацій з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників, де такі існують, тимчасово не дотримуватися деяких положень розділів II і III цієї Конвенції за умови, що такі відхилення суттєво не послаблять основних гарантій, передбачених цією Конвенцією.

2. Кожний член Організації, який допустив таке відхилення, вказує в своїх доповідях про застосування цієї Конвенції, що надсилаються відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, стан свого законодавства і практики щодо такого відхилення і будь-якого прогресу щодо повного застосування положень Конвенції.

Стаття 34

Ця Конвенція не застосовується щодо:

a) страхових випадків, які виникли до набуття нею чинності для цього члена Організації;

b) допомог за страховими випадками, що виникли після набуття нею чинності для цього члена Організації. Якщо право на отримання цих допомог виникло в період, що передує цій даті.