Гуманітарний та соціальний розвиток Збройних Сил України: сутність, мета та принципи

ВСТУП

Особливості сучасного етапу розвитку нашої держави та її Збройних Сил (ЗС) вимагають подальшого розвитку системи виховної роботи та морально-психологічного забезпечення (МПЗ) діяльності особового складу. Аксіомою є те, що боєздатність ЗС вирішальною мірою залежить від людського фактору, морального духу військовослужбовців. Саме тому, одним із головних завдань першого етапу будівництва та розвитку ЗС України було опрацювання та надбання ефективних форм виховної роботи. Підсумком цього стало затвердження в 1998 р. Указом Президента України Концепції виховної роботи в Збройних Силах та інших військових формуваннях України. Таким чином була створена правова основа для організації виховної роботи з військовослужбовцями.Подальшого розвитку основи організації виховної роботи в підрозділах отримали в Концепції соціального та гуманітарного розвитку у Збройних Силах України та Стратегічному оборонному бюлетені України на період до 2015 року.

У стратегічному оборонному бюлетені України на період до 2015 року визначено завдання подальшого широкомасштабного реформування ЗС України, результатом якого повинно стати створення сучасних, багатофункціональних, мобільних, професійно підготовлених і забезпечених досконалими видами зброї та техніки ЗС України. Однією із умов успішного проведення цієї роботи є посилення гуманітарної складової військової служби, організація належної виховної роботи з особовим складом. Це передбачає, насамперед, виконання завдань поширення і закріплення гуманістичних і соціальних цінностей у військових частинах і підрозділах, задоволення потреб та інтересів військовослужбовців і працівників ЗС України, формування їх творчих особистостей.

Напрямом реалізації зазначених завдань є організація ефективного виховного процесу в частинах та підрозділах ЗС України. Його метою є одночасне забезпечення високого рівня морально-психологічного стану особового складу, що достатній для виконання ним завдань за призначенням, та створення умов для саморозвитку та самовдосконалення кожного військовослужбовця у військово-професійній діяльності. Реалізація даної мети сприяє формуванню всебічно розвиненої, високоосвіченої, толерантної особистості громадянина України, яка спроможна свідомо виконувати свій професійний обов’язок.

У сучасних умовах органи військового управління і, перш за все органи з гуманітарних питань, наполегливо втілюють у діяльність військ (сил) систему МПЗ, враховуючи досвід сучасних локальних війн і збройних конфліктів, миротворчих операцій, і спрямовують її на підвищення рівня оперативної та бойової підготовки, формування морально-бойових і професійних якостей військовослужбовців, розвитку їх психологічної та вольової стійкості.

Найбільш численною категорією офіцерів органів з гуманітарних питань, від якої залежить ефективність виховного процесу у військовій частині, є заступники командирів рот, батарей та їм рівних підрозділів з гуманітарних питань (офіцери-психологи). Вони виступають організаторами виховної роботи (морально-психологічного забезпечення) як механізмів реалізації завдань гуманітарного та соціального розвитку в підрозділах.

Автори цього посібника мали на меті, поряд з обґрунтуванням теоретичних і методичних основ організації роботи з особовим складом підрозділів, висвітлити досвід організації виховного процесу на тактичному рівні управління, що накопичений офіцерами структур з гуманітарних питань. Також у посібнику викладено низку практичних рекомендацій і порад щодо проведення виховного процесу (морально-психологічного забезпечення життєдіяльності) в ЗС України.

Розділ 1.КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ГУМАНІТАРНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В ЗС УКРАЇНИ

Одним із головних завдань ЗС України є забезпечення високого рівня їх боєготовності та боєздатності на рівні армій провідних країн світу. Умовою його виконання має стати широкомасштабне реформування ЗС України, пріоритети якого визначені в керівних документах. В цих документах акцентується увага на необхідність врахування гуманітарної та соціальної складової військової служби при проведенні заходів реформування військових формувань України.

Гуманітарний та соціальний розвиток Збройних Сил України: сутність, мета та принципи

Сучасний поступ українського суспільства вимагає все більше уваги звертати на розвиток його гуманітарної та соціальної сфери, пошук шляхів вирішення конституційної вимоги – „Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави” (Конституція України, ст.3).

В цьому напрямі вищими органами держави та військового управління вже прийнято низку документів. Серед них головними є: Укази Президента України “Про основні напрями соціальної політики”; Про концепцію гуманітарного та соціального розвитку у Збройних Силах України” тощо.

Саме Концепція гуманітарного та соціального розвитку Збройних Сил України покликана стати нормативною базою пошуку якісно нових підходів до вирішення проблем: створення і розвитку системи формування моральної, національно-державницької свідомості військовослужбовців; їх мотивації до військової служби, готовності до виконання специфічних завдань; обґрунтування переходу до якісно нової системи діяльності органів військового управління щодо налагодження і впровадження

організаційних, виховних, соціально-психологічних, правових механізмів, які могли б компенсувати певну напруженість, що існує у військах, забезпечити виконання завдань соціальної та гуманітарної політики держави у ЗС України.

Що ж передбачає гуманітарний та соціальний розвиток ЗС України на найближчий час?

Для відповіді на це питання необхідно визначитися з основними його категоріями та поняттями.

Гуманітарна та соціальна політика в ЗС України, як і в цілому в державі, являє собою складне системне явище. Отже, відповідно з тим, що “система – це комплекс взаємодіючих елементів” можна визначити на науково-теоретичному рівні ряд її елементів. До них відносяться: сутнісний, теоретико-методологічний (базовий), структурно-організаційний, змістовий та технологічний. При цьому, слід мати на увазі, що головним, центральним є сутнісний компонент.

Гуманітарна політика в ЗС України має свої особливості, що обумовлені специфікою діяльності та призначення військової організації. Разом з тим, вона базується на загальних методологічних, науково-теоретичних засадах.

Поняття “гуманітарна (від лат. Humanity – людство, людяність) політика” в найширшому розумінні цього терміну має на меті “олюднення” усіх сфер і галузей суспільного буття, створення можливостей та умов для максимальної реалізації кожної особистості, формування в неї внутрішньої потреби й здатності приймати участь у житті держави і суспільства, словом та ділом відстоювати гуманітарні пріоритети та цінності.

У широкому розумінні гуманітарна політика об’єднує дві різноманітні суспільні складові – духовну й соціальну, до яких належать такі галузі, як: освіта, виховання, наука, культура, релігія, свободи, права і обов’язки, інформаційний простір, охорона здоров’я, соціальне забезпечення тощо.

Визначення сутності гуманітарної політики доцільно сформулювати через систему діяльності суб’єктів (держави, ЗС України тощо). Гуманітарна політика – це система цілеспрямованої, регулюючої, організуючої та координуючої діяльності суб’єктів, спрямованої на забезпечення оптимального функціонування та розвитку гуманітарної сфери суспільства, особистості людини, формування, збагачення та реалізації її творчого потенціалу.

При визначенні специфіки гуманітарної політики в ЗС України необхідно враховувати те, що, з одного боку, особовий склад, члени сімей військовослужбовців є повноправними членами суспільства і на них повністю поширюються конституційні права і обов’язки, свободи всіх громадян. З іншого боку, військова організація має свої особливості та обмеження, які впливають на процес “гуманізації” воєнного буття, на умови морально-психологічного, духовного та соціального розвитку особистості військовослужбовця, на її військово-професійну діяльність.

Отже, гуманітарна політика у ЗС України, як складова частина державної гуманітарної політики – це система цілеспрямованої, організуючої та координуючої діяльності органів військового управління, спрямованої на забезпечення оптимального функціонування та розвитку гуманітарної сфери діяльності військ (сил) щодо створення умов для соціально-гуманітарного розвитку воєнної організації українського суспільства, реалізації соціальних, духовних та інших потреб військовослужбовців, формування, збагачення та реалізації їх творчого потенціалу, здійснення ефективної професійної діяльності.

У Концепції гуманітарного та соціального розвитку ЗС України гуманітарну політику розподіляють на: гуманітарну (у вузькому розумінні поняття) та соціальну.

У такому сенсі гуманітарна політика в ЗС України спрямована, переважно, на військово-професійну сферу і визначається як “діяльність органів військового управління щодо забезпечення навчання, виховання, психологічної підготовки військовослужбовців і працівників, їх духовного, культурного та фізичного розвитку, реалізації конституційних прав і свобод”.

Соціальна політика спрямовується на задоволення соціальних потреб та інтересів військовослужбовців, членів їх сімей і працівників, соціальну реабілітацію, підтримку та захист військовослужбовців і осіб, звільнених у запас або у відставку.

Виділення цих складових окремо є умовним, оскільки реалізація гуманітарної і соціальної політики – це єдиний процес. Вони взаємообумовлені й реалізуються через діяльність одних і тих же суб’єктів.

Важливим показником, що визначає та характеризує сутність гуманітарної політики в ЗС України, є її мета. В літературі, присвяченій проблемам гуманітарної політики, мета розкривається занадто широко і зводиться, в основному, до створення певних умов. Наприклад, в навчальному посібнику “Гуманітарна політика в Україні”, виданому в Українській Академії державного управління при Президентові України, метою визначається створення умов для формування, розвитку та функціонування соціальних і духовних відносин; для задоволення людиною соціальних і духовних потреб й інтересів; для розширення соціального і духовного простору; для розширення діяльності людини тощо.

Мету гуманітарної політики та особливості її реалізації в ЗС України слід розглядати на двох рівнях. Перший – це створення умов для всебічного, гармонічного розкриття фізичного, духовного та творчого потенціалу особистості (тактика діяльності органів військового управління). Другий – пошук дієвих механізмів реалізації потенціалів і суспільства, і особистості (стратегія діяльності органів військового управління).

Саме таке розуміння мети закладено в Концепцію гуманітарного та соціального розвитку у ЗС України: це задоволення соціально-економічних потреб та інтересів військовослужбовців, а також соціальна та професійна адаптація військовослужбовців та осіб звільнених із ЗС України в запас, або у відставку; створення й вдосконалення засобів, форм і методів гуманітарної роботи серед військовослужбовців (тактичне завдання); утвердження особистості військовослужбовця, працівника ЗС як найвищої соціальної цінності, найповніше розкриття їх здібностей в інтересах гармонійного розвитку громадян-патріотів, високопрофесійних військових спеціалістів, свідомих захисників Вітчизни (стратегічне завдання).

Поряд із ствердженням загальнолюдських цінностей у військовому середовищі, в меті гуманітарного і соціального розвитку в ЗС України визначається і специфіка спрямованості діяльності органів військового управління, а саме: “морально-психологічне забезпечення бойової і мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби, оперативної й бойової підготовки, виконання завдань з підтримки миру поза межами України, іншої визначеної законодавством діяльності військових формувань”.

Важливим поняттям є принципи гуманітарного та соціального розвитку ЗС України.

Принципи – це керівні положення, які відображають закономірності розвитку явищ, процесів і визначають вимоги до спрямованості, змісту, організації та методики реалізації змісту гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України. Це керівництво до дії, яке передбачає творчість у роботі з особовим складом, дозволяє враховувати особливості цієї роботи в кожному конкретному випадку.

Принципи гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України є конкретизацією більш загальних принципів, а саме, принципів гуманітарної політики держави. В роботі “Культура. Ідеологія. Особистість” такими принципами визначені: законність, як реальне забезпечення юридичними засобами максимального здійснення, охорони та захисту основних прав людини; пріоритет загальнолюдських цінностей; поєднання інтересів як Української держави, так і світової спільноти; опора на історичні традиції українського народу, його високий моральний та інтелектуальний потенціал; використання досвіду передових держав світу в створенні повноцінного соціокультурного середовища; відкритості державної діяльності, формування довіри до влади, до держави.

Концепцією гуманітарного та соціального розвитку ЗС України його принципами визначені: верховенство права, законність і гуманність, повага до людини, її конституційних прав і свобод; гласність, відкритість демократичного цивільного контролю; забезпечення соціального й правового захисту громадян, які перебувають на службі у ЗС України, а також членів їх сімей; взаємодія органів військового управління на основі чіткого розмежування повноважень, відповідальності у питаннях реалізації гуманітарної та соціальної політики держави у ЗС.

Також,до принципів гуманітарного та соціального розвитку в ЗС України необхідно віднести й принципи організації виховної роботи та морально-психологічного забезпечення (як механізмів реалізації зазначеного процесу). Ці принципи більш докладно буде розкрито в наступних розділах посібника.

Отже, зазначені принципи: по-перше, відображають специфіку діяльності органів військового управління в нових умовах; по-друге, сприяють організації їх ефективної професійної діяльності в напрямі реалізації соціального та гуманітарного розвитку ЗС України.

Головним тут є необхідність усвідомлення спрямованості діяльності органів військового управління не тільки на свідомість військовослужбовців з метою формування професійно необхідних бойових якостей і моральну самосвідомість, а головним чином на реалізацію громадянських прав і свобод військовослужбовців, працівників ЗС України, задоволення їх соціальних інтересів і потреб.