Становлення та розвиток законодавства України про соціальний захист молоді

Правове регулювання відносин у сфері соціального захисту здійснюється міжнародними актами, ратифікованими Україною, та актами національного законодавства різної юридичної сили.

Важливе значення для становлення законодавства України про соціальний захист молоді мало прийняття Верховною Радою України Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні від 15 грудня 1992 року[34], яка стала основою для подальшого розвитку державної молодіжної політики, її правової бази, практичної діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що спрямовується на сприяння повноцінного розвитку молодих громадян України.

В Декларації вперше було визначено поняття державної молодіжної політики як системної діяльності держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України (п. 2).

З урахуванням змін, що відбулися в суспільно-політичному житті, законодавстві, видається доцільним уточнити зазначене визначення і сформулювати його у такій редакції: «Державна молодіжна політика – це комплексна, послідовна та взаємоузгоджена діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських об’єднань, що представляють інтереси молоді, у відносинах з фізичними особами віком від 14 до 35 років, молодіжним рухом, молодими сім’ями, із створення соціально–економічних, політичних, організаційних, правових умов для стимулювання освіти, зайнятості, ініціатив, творчості та інноваційної діяльності молоді».

У Декларації було проголошено також головні завдання, головні принципи та головні напрями державної молодіжної політики. До головних завдань було віднесено:

вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді;

допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив, широке залучення юнаків і дівчат до активної участі у національно-культурному відродженні українського народу, формуванні його свідомості, розвитку традицій та національно-етнічних особливостей;

залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України;

надання державою кожній молодій людині соціальних послуг по навчанню, вихованню, духовному і фізичному розвитку, професійної підготовки;

координація зусиль всіх організацій та соціальних інститутів, що працюють з молоддю.

Серед головних напрямів державної молодіжної політики в Україні у п. 6 Декларації передбачені такі, як розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантій для здобуття молоддю освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки; забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту з урахуванням економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства; охорона здоров’я молоді, формування у неї глибокої потреби в духовному і фізичному розвитку, вжиття інших заходів, які б забезпечували здоровий генофонд народу України та ін.

Декларацією також встановлюється механізм формування та реалізації державної молодіжної політики в Україні. Водночас слід звернути увагу на недоліки щодо виконання передбаченого Декларацією зазначеного механізму. Зокрема, йдеться про розробку та реалізацію державних цільових програм з питань молодіжної політики, залучення матеріальних і фінансових ресурсів підприємств, установі організацій, громадських об’єднань, заінтересованих у роботі з молоддю, утворення спеціальних фондів тощо. Ці та інші заходи здебільшого так і залишаються не реалізованими повною мірою на практиці.

Сучасну систему нормативно-правових актів у сфері соціального захисту молоді утворюють Конституція України, міжнародні акти, ратифіковані Україною, закони та постанови Верховної Ради України, підзаконні акти, акти соціального діалогу, локальні нормативно-правові акти.

Базою національного законодавства у цій сфері є Конституція України[35], відповідно до ст. 1 якої Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Як відзначають автори Науково-практичного коментаря Конституції України, соціальною визнається така держава, яка визнає людину найвищою соціальною цінністю, своє призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру і злагоди в суспільстві, надає на субсидіарних засадах соціальну допомогу інвалідам та іншим громадянам, які перебувають у важкій життєвій ситуації, з метою забезпечення гідного рівня життя[36].

Водночас гарантуючи і забезпечуючи права людини і громадянина на рівні міжнародних стандартів, соціальна, правова держава не повинна безпідставно втручатися в особисте життя людини, намагатися вирішувати за людину усі її життєві проблеми. Українська держава покликана створювати для людини умови самостійно вирішувати нею свої проблеми. У такому напрямі йде розвиток конституційного процесу, реформування політичної і правової систем в Україні[37]. Ці концептуальні положення повною мірою відносяться до державної молодіжної політики, складовою якої є соціальний захист молоді. За відсутності в Конституції України спеціальних норм про соціальний захист молоді, в зазначеній сфері застосовуються норми Розділу І «Загальні засади», Розділу ІІ «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» та інші конституційні норми.

Регулюванню праці дітей та підлітків присвячено низку конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці (далі – МОП), які згруповані в наступні блоки: а) мінімальний вік прийому на роботу; b) нічна праця дітей та підлітків; c) медичний огляд дітей та підлітків; d) підземні роботи; e) найгірші форми дитячої праці. Відповідні міжнародні трудові норми містяться у 18 конвенціях та рекомендаціях, із яких лише в одній конвенції та одній рекомендації йдеться про молодих людей, а в усіх інших – про дітей та підлітків. Конвенцією МОП №124 про медичний огляд молодих людей для підземних робіт 1965 року[38] (ратифікована 04.02.70) передбачено для прийняття на підземні роботи в шахтах або для роботи осіб молодшого, ніж 21 рік віку, проведення ретельного медичного огляду і періодичних оглядів не рідше ніж один раз на рік з метою виявлення придатності їх до роботи (параграф 1 ст. 2). Однак дозволяється вживати інших заходів з метою медичного контролю у тих випадках, коли компетентний орган влади, діставши медичну консультацію, після проведення консультації і досягнення домовленості з найбільш представницькими відповідними організаціями роботодавців і працівників вважає, що такі заходи рівнозначні або ефективніші за ті, які вимагаються відповідно до параграфа 1 цієї статті відносно молодих працівників віком від 18 до 21 року.

Рекомендацією МОП №125 про умови праці молодих людей на підземних роботах 1965 року[39] передбачені конкретні заходи з охорони здоров’я, безпеки праці та культурно-побутового обслуговування, професійного навчання молодих працівників, надання їм щотижневого відпочинку та щорічних оплачуваних відпусток.

Соціальному захисту молоді присвячені ст. 7 та ст. 17 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року[40], ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року. Відповідно до ст. 7 ЄСХ(п) «Право дітей та підлітків на захист» з метою забезпечення ефективного здійснення права дітей та підлітків на захист Сторони зобов’язуються:

1. Встановити, що мінімальний вік прийняття на роботу становить 15 років, за винятком дітей, які приймаються для виконання робіт, визнаних легкими роботами, які приймаються для виконання робіт, визнаних легкими роботами, що не завдають шкоди здоров’ю дітей, їхній моральності або освіті.

2. Встановити, що мінімальний вік прийняття на роботу, де умови праці визнано небезпечними або шкідливими, становить 18 років.

3. Заборонити застосування праці осіб, які ще здобувають обов’язкову освіту, на роботах, що можуть порушити процес їхнього повного навчання.

4. Обмежити тривалість робочого часу для осіб молодше 18 років відповідно до потреб їхнього розвитку, і особливо потреб у професійній підготовці.

5. Визнати право молодих працівників і учнів на виробництві на справедливу заробітну плату або іншу відповідну допомогу.

6. Встановити, що час, витрачений підлітками за згодою роботодавця на професійну підготовку в нормовані робочі години, зараховується як робочий час.

7. Встановити, що працюючі особи молодше 18 років мають право на щорічну оплачувану відпустку тривалістю не менше чотирьох тижнів.

8. Заборонити застосування праці осіб молодше 18 років на роботах у нічний час, за винятком деяких робіт, визначених національними законами чи правилами.

9. Передбачити, що особи молодше 18 років, праця яких застосовується на роботах, визначених національними законами чи правилами, підлягають регулярному медичному оглядові.

10. Забезпечити особливий захист дітей та підлітків від фізичних і моральних ризиків, на які вони наражаються, і зокрема від тих ризиків, що безпосередньо або опосередковано випливають з виконуваної ними роботи.

Україна взяла на себе зобов’язання за усіма 10 пунктами ст. 7 Європейської соціальної хартії (переглянутої).

Згідно зі ст. 17 «Право дітей та підлітків на соціальний, правовий та економічний захист» ЄСХ(п) з метою забезпечення ефективного здійснення права дітей та підлітків рости в умовах, які сприяють всебічному розвиткові їхньої особистості та їхніх фізичних і розумових здібностей, Сторони зобов’язуються самостійно або у співпраці з громадськими і приватними організаціями вживати всіх відповідних і необхідних заходів для:

1. а) забезпечення дітям і підлітками з урахуванням прав і обов’язків їхніх батьків догляду, допомоги, освіти та підготовки, яких вони потребують, зокрема шляхом створення або забезпечення функціонування закладів і служб, необхідних для досягнення цієї мети;

b) захисту дітей та підлітків від недбайливості, насилля або експлуатації;

с) надання захисту та спеціальної допомоги з боку держави дітям і підліткам, які тимчасово або постійно позбавлені допомоги з боку їхніх сімей.

2. Забезпечення дітям і підліткам безкоштовної початкової і середньої освіти, а також заохочення до регулярного відвідування школи.

Норми про соціальний захист молоді містяться в актах Європейського Союзу. Хартія основних соціальних прав працівників від 9 грудня 1989 року[41] включає до переліку таких права на охорону праці дітей і підлітків (п.п. 20–23 Хартії). Відповідно до п. 20 не зачіпаючи правил, які є більш сприятливими відносно молодих працівників, і з урахуванням виключень, що встановлюються для легких робіт, мінімальний вік для прийняття на роботу не може бути нижче віку обов’язкового шкільного навчання і у будь-якому випадку нижче 15 років.

Молоді працівники повинні отримувати справедливу винагороду за працю відповідно до національної практики (п. 21).

Пунктом 22 передбачається вжиття відповідних заходів для розробки нормативних положень для регулювання праці молодих працівників, що враховують потреби їхньої зайнятості і необхідність професійного навчання. Зокрема, тривалість їх робочого часу має бути обмежена, а робота в нічний час молодих людей до 18 років заборонена, за винятком деяких робіт відповідно до національного законодавства.

Після завершення обов’язкового шкільного навчання молодим людям повинна бути надана можливість отримати початкову професійну підготовку достатньої тривалості, що дозволяє їм адаптуватися до вимог виробництва. Для молодих людей таке навчання проводиться в робочий час (п. 23).

Зазначені вище положення реалізовані у національній юридичній практиці.

Основою для діяльності різних суспільних суб’єктів у сфері соціального захисту молоді стало українське молодіжне законодавство, яке поступово розвивалося та вдосконалювалось. Протягом років незалежності Верховна Рада України прийняла низку законів, які склали певну систему, спрямовану на забезпечення підтримки молодих громадян з боку держави та суспільства. За роки незалежності було прийнято закони України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні»[42], «Про молодіжні та дитячі громадські організації»[43], «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю»[44], «Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004 - 2008 роки»[45], «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем у наданням дотації роботодавцю»[46] та інші.

Базовим законодавчим актом у сфері державної молодіжної політики став Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 року, розроблений в одному пакеті з Декларацією «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні», але прийнятий пізніше через необхідність його більш ретельного доопрацювання. Зазначений Закон доповнив певні теоретичні положення Декларації та перевів їх у площину конкретних правових приписів, визначивши загальні засади створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства та держави, основні напрями реалізації державної молодіжної політики в Україні щодо соціального становлення та розвитку молоді.

Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» – це комплексний законодавчий акт, що містить норми різної галузевої належності. Законом закріплюються компетенція органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері соціального становлення та розвитку молоді, питання застосування праці молоді, підтримки підприємницької ініціативи та діяльності молоді, сприяння підвищенню рівня життя молоді, житлових умов, здобуття освіти, культурного розвитку молоді, забезпечення охорони здоров'я, фізичного розвитку, а також гарантії правового захисту молоді, правовий статус молодіжних громадських організацій та гарантії їх діяльності.

У ст. 1 Закону вперше визначено поняття соціального становлення молоді як процесу різнобічного включення молоді в життєдіяльність суспільства як системи, сприйняття її як елементу цієї системи; першого робочого місця як місця роботи молодих громадян після закінчення будь-якого навчального закладу або припинення навчання в ньому, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової служби або альтернативної (невійськової) служби; молодої сім’ї як подружжя, в якому вік чоловіка та дружини не перевищує 35 років, або неповної сім’ї, в якій мати (батько) віком до 35 років; центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді як спеціальних закладів, що надають соціальні послуги сім’ям, дітям та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги та інші важливі поняття.

У Законі України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 1 грудня 1998 року знайшли своє відображення терміни «молодіжні громадські організації» та «дитячі громадські організації»[47]. Так, молодіжні громадські організації – об’єднання громадян віком від 14 до 35 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів (ст. 2 Закону). Закон визначає особливості організаційних і правових засад утворення та діяльності молодіжних та дитячих громадських організацій та державні гарантії забезпечення їх діяльності. Статтею 9 Закону передбачені форми державної підтримки молодіжних та дитячих громадських організацій:

надання молодіжним та дитячим громадським організаціям інформації про державну політику щодо дітей та молоді;

подання методичної та організаційної допомоги з питань соціального становлення та розвитку молоді і дітей;

сприяння створенню підприємств, установ і організацій, які надають послуги молоді та дітям або сприяють зайнятості молоді.

Молодіжні та дитячі громадські організації звільняються від сплати за державну реєстрацію та збору за реєстрацію їх символіки.

Держава здійснює підтримку і в інших формах, що не суперечать законодавству України.

Закон України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 року визначив організаційні і правові засади соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю в Україні[48]. У ст. 1 Закону соціальна робота з сім’ями, дітьми та молоддю визначається як діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ, що здійснюють соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю, а також фахівців з соціальної роботи та волонтерів, яка спрямована на соціальну підтримку сімей, дітей та молоді, забезпечення їхніх прав і свобод, поліпшення якості життєдіяльності, задоволення інтересів та потреб. Законом визначено низку інших понять, таких, як соціальне інспектування, соціальне обслуговування сімей, дітей та молоді, соціальної профілактики, соціальної реабілітації, соціального супроводу та ін. Зокрема, згідно зі ст. 1 Закону соціальне обслуговування сімей, дітей та молоді визначається як система соціальних заходів, спрямованих на сприяння, підтримку і надання послуг сім’ям, дітям та молоді з метою подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримку соціального статусу та повноцінної життєдіяльності.

Основними напрямами державної політики у сфері соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю відповідно до ст. 7 Закону є: визначення правових засад соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю; розроблення та реалізація загальнодержавних, регіональних програм соціальної підтримки сімей, дітей та молоді, соціального становлення молоді та інших програм стосовно сімей, дітей та молоді; організація та здійснення соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю, надання їм соціальних послуг; здійснення менеджменту у соціальній роботі з сім’ями, дітьми та молоддю; створення сприятливих умов для функціонування і зміцнення сім’ї; утвердження здорового способу життя в сімейному, дитячому та молодіжному середовищі та ін.

Важливе значення у становленні законодавства у сфері соціального захисту молоді стало прийняття законів України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» від 4 листопада 2001 р., «Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 роки» від 18 листопада 2003 р.[49]

Перший Закон був спрямований на реалізацію норм Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» та ст. 197 КЗпП України щодо надання першого робочого місця. З метою забезпечення права на працю молоді, що отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем передбачалося надання дотації роботодавцю за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Передбачалось набрання чинності цим Законом з 1 січня 2006 року. Але дія зазначеного Закону зупинялася щорічно законами про Державний бюджет України. Передбачалося, що надання дотації не є обов’язковим. Питання про надання дотації вирішує державна служба зайнятості. Перелік професій і спеціальностей, за якими може надаватись дотація, визначається Кабінетом Міністрів України. З набранням чинності Законом України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року[50] Закон України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» було визнано таким, що втратив чинність.

Особливе місце у системі нормативно-правових актів у сфері соціального захисту молоді займають державні цільові програми, якими передбачені конкретні заходи соціального захисту молоді, такі, як Закон України «Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 роки» від 18 листопада 2003 року, Державна цільова соціальна програма «Молодь України» на 2009-2015 роки, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 2009 року №41[51] та ін. На підставі загальнодержавних програм необхідним є розроблення та затвердження регіональних програм реалізації державної молодіжної політики.

Законом України від 18 листопада 2003 року було затверджено Загальнонаціональну програму підтримки молоді на 2004–2009 роки[52], метою якої було створення сприятливих політичних, соціальних, економічних, законодавчих, фінансових та організаційних передумов для життєвого самовизначення і самореалізації молоді, розв’язання її нагальних проблем.

Основними напрямами виконання Загальнодержавної програми було визначено: 1) створення умов для доступності якісної освіти, сприяння творчому та інтелектуальному розвитку молоді; 2) забезпечення зайнятості та розвиток підприємницької діяльності молоді; 3) формування здорового способу життя молоді; 4) підготовка молоді до сімейного життя та підтримка молодих сімей; 5) сприяння вихованню патріотизму, розвитку духовності, моральності дітей та молоді, організації їх змістовного дозвілля; 6) формування у молоді поваги до закону та запобігання негативним явищам у молодіжному середовищі; 7) розвиток громадянської активності молоді, забезпечення постійної співпраці органів державної влади та органів місцевого самоврядування з молодіжними та дитячими громадськими організаціями; 8) залучення молоді до роботи в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування та ін.

З метою реалізації кожного із зазначених напрямів Загальнодержавною програмою передбачалося вжиття конкретних заходів. Так, для забезпечення зайнятості та розвитку підприємницької діяльності визнавалося необхідним:

сприяння гарантованому забезпеченню молоді першим робочим місцем, стимулювання створення роботодавцями додаткових робочих місць для молоді;

стимулювання програм підтримки молодіжних центрів праці, бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, створення у вищих навчальних закладах підрозділів з працевлаштування студентів та випускників;

створення умов для праці студентської молоді без відриву від навчального процесу;

нормативне-правове, фінансове та організаційне забезпечення вторинної зайнятості молоді, діяльності молодіжних трудових загонів;

запровадження механізму державної підтримки розвитку молодіжного фермерства та молодіжного підприємництва у сільській місцевості, відповідних програм; розробку та впровадження освітніх проектів для сільської молоді щодо стимулювання підприємницької діяльності;

створення умов для професійної орієнтації та професійного навчання молоді;

інформаційне та правове забезпечення молоді, яка здійснює трудову міграцію за межі України;

підтримку програм молодіжних громадських організацій та їх спілок, спрямованих на вирішення проблем зайнятості молоді та реалізацію її підприємницьких ініціатив.

Не зважаючи на досить широке коло проблем молоді, які покликана була розв’язати зазначена Загальнодержавна програма, звертає на себе увагу декларативний характер багатьох її положень. Застосування термінів «сприяти», «стимулювати», «створити умови» та ін. не супроводжувалося конкретними заходами, які належало вжити для забезпечення, зокрема, зайнятості та розвитку підприємницької діяльності молоді та інших основних напрямів виконання Програми.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 2009 року №41 було затверджено Державну цільову соціальну програму «Молодь України» на 2009-2015 роки, метою якої є створення системи правових та соціально-економічних умов для ефективної соціалізації та самореалізації молоді, забезпечення всебічної підтримки та розвитку її громадської активності, реалізації інтелектуального, фізичного, творчого потенціалу молоді, розв’язання її проблем.

Програмою передбачається два можливих варіанти розв’язання проблеми. Перший варіант передбачає розв’язання проблеми шляхом проведення систематичних заходів державними установами за рахунок бюджетних коштів. Такий варіант визнається недостатньо ефективним, оскільки потребує концентрації бюджетних коштів у значному обсязі та запровадження державних пільг для молоді, що може призвести до незадоволення інших категорій населення.

Другим, оптимальним варіантом визнається широкомасштабне впровадження сучасних технологій, які дають змогу забезпечити взаємодію з усіма представниками молоді та соціальними інститутами, що заінтересовані у розв’язанні проблем молоді.

Для ефективної соціалізації та самореалізації молоді необхідно забезпечити реалізацію виваженої державної молодіжної політики та участь молоді у розбудові демократичної держави, а також залучення організацій, які мають досвід роботи з молоддю, значні ресурси для надання соціальних та інших послуг.

Для розв’язання проблеми запропоновано використати досвід європейських країн, де така активна взаємодія стосовно реалізації державної молодіжної політики дає результати. Необхідно провести ряд інформаційних та організаційних заходів, що дасть змогу впровадити ефективний механізм партнерства і взаємодії, сучасні технології, систему збору та обробки актуальної та достовірної інформації про можливості і потреби молоді, розробити нові стандарти роботи з молоддю. У додатках до Програми містяться прогнозні обсяги та джерела фінансування Програми і завдання та заходи з її виконання. Передбачено фінансування Програми за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, інших джерел.

Водночас реалізація заходів, передбачених зазначеними програмами, напряму залежить від їх фінансування. Через відсутність забезпечення в повному обсязі видатків на їх реалізацію у законах про Державний бюджет України заходи соціального захисту молоді, передбачені зазначеними програмами, здебільшого залишаються нереалізованими, нагальні проблеми молоді – не вирішеними.

Враховуючи важливість проблем соціального захисту молоді в Україні, у Верховній Раді Україні проводяться парламентські слухання про становище молоді, рекомендації яких схвалюються відповідними постановами органу законодавчої влади, зокрема: Рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні «Соціальне становище молоді як один із головних чинників підвищення добробуту народу», схвалені Постановою Верховної Ради України від 13 липня 2000 року[53]; Рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні «Сільська молодь: стан, проблеми та шляхи їх вирішення», схвалені Постановою Верховної Ради України від 20 грудня 2005 року[54]; Рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні «Молодь за здоровий спосіб життя», схвалені Постановою Верховної Ради України від 3 лютого 2011 року[55]; Рекомендації парламентських слухань з питань оздоровлення та відпочинку дітей і молоді, схвалені Постановою Верховної Ради України від 5 листопада 2013 року[56]; Рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні на тему: «Участь молоді в суспільному житті: економічна активність», схвалені Постановою Верховної Ради України від 18 червня 2014 року[57] та ін.

У зазначених рекомендаціях міститься перелік конкретних заходів правового, економічного, соціального, культурологічного, освітнього, інформаційно-пропагандистського та організаційного характеру, які пропонується вжити на державному рівні з метою реалізації державної молодіжної політики, вирішення проблем молоді у сферах освіти, професійної підготовки, продуктивної зайнятості, охорони здоров’я та соціального обслуговування. В усіх рекомендаціях зазначається пріоритетне фінансування заходів щодо реалізації державної молодіжної політики у законах про Державний бюджет України. Ще з 2000 року йдеться про збільшення обсягів фінансування на пільгове довгострокове кредитування молодих сімей для будівництва та придбання житла, на соціальні програми і заходи стосовно молоді і дітей, що реалізуються спеціальним центральним органом виконавчої влади (у цей час – центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у молодіжній сфері та сфері фізичної культури та спорту, – Міністерство молоді та спорту України)[58], проте недостатній обсяг фінансування унеможливлює реалізацію усіх заходів, передбачених зазначеними рекомендаціями.

Подальшими кроками у розвитку молодіжного законодавства стало видання низки підзаконних нормативно-правових актів: указів Президента України «Про Положення про порядок надання грантів Президента України для підтримки наукових досліджень молодих учених» від 24 грудня 2002 р.[59], «Про Положення про гранти Президента України для випускників професійно-технічних навчальних закладів» від 28 грудня 2004 р.[60], «Про Положення про щорічну премію Президента України для молодих вчених» від 12 червня 2000 р.[61], «Про Стратегію розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 року» від 27 вересня 2013 року[62]та ін.; постанов Кабінету Міністрів України «Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла» від 29 травня 2001 р.[63], «Про затвердження Порядку часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла» від 4 червня 2003 р.[64], «Про затвердження Порядку надання молодим громадянам пільгових довгострокових кредитів на здобуття освіти у вищих навчальних закладах за різними формами навчання незалежно від форм власності» від 27 травня 2000 р.[65] та ін.

Указом Президента України віл 27 вересня 2013 року №532/2013 затверджено Стратегію розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 року[66], спрямовану на дальше забезпечення створення належних організаційних, соціально-економічних, політики-правових умов соціального становлення та розвитку молоді. Стратегією визнано пріоритетами державної молодіжної політики: 1) забезпечення доступної освіти; 2) формування здорового способу життя молоді; 3) забезпечення зайнятості молоді на ринку праці; 4) забезпечення молоді житлом; 5) сприяння інтеграції української молоді в європейське молодіжне співтовариство. Для кожного із зазначених напрямків Стратегією визначено шляхи їх реалізації.

Реалізацію Стратегії передбачено здійснити трьома етапами: перший етап –2013–2015 роки; другий етап –2016–2018 роки; третій етап–2019-2020 роки. Зазначається, що реалізація Стратегії сприятиме створенню необхідних умов для соціального становлення та розвитку молоді, поліпшення становища молоді та її активної участі у суспільному житті.

До законодавства України про соціальний захист молоді слід віднести також такі закони, як закони України «Про соціальні послуги»[67], Основи законодавства України про охорону здоров’я[68], «Про освіту»[69], «Про загальну середню освіту»[70], «Про вищу освіту»[71], закони України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування[72], про державну соціальну допомогу[73] та ін.

Серед підзаконних актів особливе місце займають акти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у молодіжній сфері та сфері фізичної культури та спорту.

У сучасний період необхідним є поширення принципу соціального діалогу у правовому регулюванні відносин у сфері соціального захисту молоді. Слід відзначити недостатню увагу до питань соціального захисту молоді в актах соціального діалогу – колективних угодах і колективних договорах, локальних нормативно-правових актах підприємств, установ, організацій. Так, відповідно до Генеральної угоди про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2010–2012 роки[74] у сфері забезпечення продуктивної зайнятості Сторона власників зобов’язується забезпечити працевлаштування випускників професійно-технічних та вищих навчальних закладів відповідно до укладених договорів та створення умов для їх професійної адаптації на робочому місця (п. 1.46). У Розділі IV «Соціальний захист працівників» відсутні спеціальні положення про соціальний захист молоді, хоча йдеться про соціальний захист ветеранів праці та людей похилого віку (згідно з п. 4.5 Сторони домовилися рекомендувати передбачати під час укладання галузевих, регіональних угод і колективних договорів включення до них зобов’язань щодо соціального захисту ветеранів праці та людей похилого віку). Зобов’язання Сторін із молодіжних питань містяться лише в Розділі V «Задоволення духовних потреб населення», причому передбачаються зобов’язання Кабінету Міністрів України і Сторони профспілок, зобов’язання ж роботодавців у цій сфері відсутні. До того ж чимало зобов’язань Кабінету Міністрів України з молодіжних питань залишаються не виконаними до теперішнього часу (йдеться про передбачення в Державному бюджеті України на відповідний рік коштів збільшення видатків для надання кредитів на здобуття вищої освіти, реалізацію Закону України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю», у тому числі розширення переліку професій та спеціальностей, щодо яких можуть надаватись дотації роботодавцю та ін.

Недостатньо уваги питанням соціального захисту молоді приділяється й у галузевих угодах, нерідко положення зазначених угод у цій сфері також залишаються невиконаними. Наприклад, п. 22 Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2011-2015 роки[75] закріплено зобов’язання Міністерства освіти і науки України вжити заходів для забезпечення додаткового матеріального заохочення молодих спеціалістів з числа педагогічних працівників, які одержали після закінчення вищих навчальних закладів диплом з відзнакою; п. 8.1.9 зобов’язання запровадити ефективний механізм забезпечення житлом педагогічних та науково-педагогічних працівників, у тому числі молодих спеціалістів, що так і не були виконані. У зв’язку з цим виникає також питання про посилення контролю сторонами соціального діалогу щодо виконання сумісних зобов’язань.

Протягом 90-х років активно обговорювалась ідея створення окремого Молодіжного кодексу України, пропонувалося включити до нього всі правові норми щодо молодих громадян. У Рекомендаціях парламентських слухань про становище молоді в Україні «Соціальне становлення молоді як один із головних чинників підвищення добробуту народу», схвалених Постановою Верховної Ради України від 13 липня 2000 року №1873-ІІІ, учасниками парламентських слухань було внесено пропозицію Верховній Раді України здійснити аналіз законодавства з питань молодіжної політики та розглянути питання уніфікації відповідних нормативно-правових актів в єдиний молодіжний кодекс.

Проте дана ідея викликала велику кількість протиріч та була залишена без реалізації. Держава була не готова до такого рішучого кроку, та й молодіжне законодавство не було достатньо розвиненим для такої масштабної кодифікації. На сьогоднішній день маючи величезну кількість нормативно-правових актів, які регулюють соціальний захист різноманітних сфер молодіжного життя, варто повернутися до обговорення можливостей створення такого кодексу.

Аналіз законодавчих актів у сфері соціального захисту молоді, а саме: законів України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про молодіжні та дитячі громадські організації», «Про зайнятість населення», «Про вищу освіту», «Про загальну середню освіту», «Про соціальні послуги» та ін. дозволив дійти наступних висновків. Зазначені закони нерідко містять декларативні положення, дублюють один одного, суперечать один одному, не визначають багатьох понять, у загальному вигляді формулюють права молоді та обов’язки відповідних органів, що ускладнює їх реалізацію та можливості захисту в разі порушення, не встановлюють механізму контролю за їх додержанням, а також відповідальність за невиконання або неналежне виконання. У зв’язку з цим необхідним є систематизація чинного законодавства у сфері державної молодіжної політики та соціального захисту молоді. Заслуговує на підтримку пропозиція про доцільність прийняття Молодіжного кодексу України.

Молодіжний кодекс України може стати базовим актом у сфері державної молодіжної політики та соціального захисту молоді, в якому слід закріпити загальні поняття, терміни, повноваження у сфері соціального захисту молоді органів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, що представляють інтереси молоді, конкретні заходи соціального захисту молоді, норми про контроль за виконанням зазначених заходів, відповідальність за порушення законодавства у цій сфері.

В Україні, як відносно молодій незалежній державі, процес формування законодавства про соціальний захист молоді знаходиться на початкових етапах. Та увага, яку держава приділяє молоді, свідчить про пріоритетність цього напряму для суспільства. Важливим напрямом подальшого розвитку та реформування може стати кодифікація розрізнених нормативно-правових актів у сфері соціального захисту молоді, яка дозволить забезпечити молодим громадянам доступ до державної допомоги, що поліпшить рівень життя молоді та підвищить довіру до держави.

[1] Перепелиця М.П. Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект). – К.: Укр. ін-т соц. досліджень, Укр. центр політичного менеджменту, 2001. – С. 12.

[2]Каретна О.О. Молодь як специфічна соціальна група /О.О. Каретна //Правове життя сучасної України: матеріали Міжнародної наукової конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу, 20-21 травня 2011 р., м. Одеса. Т.1 /відп. ред. д-р юрид. наук В.М. Дрьомін //Національний університет «Одеська юридична академія». – О.: «Фенікс», 2011. – С. 226–228.

[3]Там само. – С. 228.

[4]Громов И.А., Иконникова С.Н., Лисовский В.Т. Молодежь в обществе //Человек и общество. Социальныепроблемымолодежи. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1969. – С. 3-12.

[5]Кон И. С. Краткийсловарь по социологии. – М., 1998. – 164 с.

[6]Большая советская энциклопедия. – М., 1974. – Т.16. – С. 478.

[7]Великий енциклопедичний юридичний словник /За редакцією акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. – С. 482.

[8]Кодекс законів про працю України: Затв. Законом УРСР від 10 грудня 1971 р. №322-VIII //Відомості Верховної Ради України. – 1971. – Додаток до №50. – Ст. 375.

[9]Филипов Ф. Социолог о молодежи. – М.: Научная мысль, 1977. – С. 18-19.

[10]Энциклопедический социологический словарь /под общей редакцией Г.В. Осипова. – М., 1995. - С. 458.

[11]Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: ЛБА, 1998. – С. 178.

[12]Громов И.А., Иконникова С.Н., Лисовский В.Т. Молодежь в обществе //Человек и общество. Социальные проблемы молодежи. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1969. – С. 3-12.

[13]Тихомиров Н., Гордон Л., Клопов Э. Изучение образа жизни рабочих и некоторые вопросы социального планирования //Рабочий класс и современный мир. – 1971. – №1. – С. 99-112.

[14]Боряз В.Н. Молодежь. Методологические проблемы исследования /Вадим Николаевич Боряз. – Л.: Наука, 1973. – С. 34.

[15]Филипов Ф. Социолог о молодежи. – М.: Научная мысль, 1977. – С. 9-11.

[16]Головатий М. Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення //Укр. наук. дослід. ін-т проблем молоді. – К.: Наукова думка, 1993. – С. 6 – 10.

[17]Паніна Н. Молодь України: структура цінностей, соціальне самопочуття та морально психологічний стан за умов тотальної аномії //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001. – №1. – С. 41 – 48.

[18]Арнольди И.Ф., Кондратьева И.И. Труд и здоровье подростка. – М., 1972. – С.6.

[19]Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні: Закон України від 05.02.1993 р. №2998-XII//Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №16. – Ст. 167.

[20]Про зайнятість населення: Закон України від 05.07.2012 №5067-VI //Офіційний вісник України. – 2012. - №63. – Ст. 2565.

[21]Баразгова Е.С. Идеологическое воспитание молодежи в США. – Свердловск, 1985. – С. 15.

[22]Шебанова А.И. Дифференциация правового регулирования труда молодежи //Советское государство и право. – 1970. – №5. – С. 122.

[23]Григорьева З.Д. Теоретические основы правового регулирования труда молодежи в СССР /З.Д. Григорьева: учеб.пособие по спецкурсу; Перм. гос. ун-т им. А.М. Горького. – Пермь: ПГУ, 1988. – С. 23

[24]Медведев А.В. Социальная защита молодежи в Российской Федерации: правовые аспекты /А.В. Медведев: Автореф. дисс. …канд. юрид. наук: специальность 12.00.05. – Екатеринбург, 2009. - С.6.

[25]Щотова Ю.М. Соціальний та правовий аспект змісту поняття «молодь» //Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. - №4(42). – С. 100.

[26]Прилипко С.М., Ярошенко О.М. Трудове право України: Підручник. – 4-те вид., перероб. і доп. – Харків: Видавництво «ФІНН», 2011. – С. 688.

[27]Ветров Н.И. Профилактика правонарушений среди молодежи. – М., 1980. – С. 13.

[28]Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. – М.: Изд-во МГУ, 1969. – С. 180.

[29]Щотова Ю.М. Соціальний та правовий аспект змісту поняття «молодь» //Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. - №4(42). – С. 96.

[30]Буда Т. Регулювання зайнятості молоді як соціально-економічна проблема //Психологія і суспільство. – 2009. - №3. – С. 129.

[31]Стратегія розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 року: Схвалено Указом Президента України від 27 вересня 2013 року №532/2013 //Офіційний вісник України. – 2013. - №76. – Ст. 2815.

[32]Рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні на тему: «Участь молоді в суспільному житті: економічна активність»: Схвалено Постановою Верховної Ради України від 18 червня 2014 року №1521-VII//Відомості Верховної Ради України. – 2014. - №32. – Ст. 1145.

[33]Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 22.09.2011 №3773-VI //Відомості Верховної Ради України. – 2012. - №19-20. – Ст. 179.

[34]Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні: Декларація від 15.12.1999 №2859-ХІІ //Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №16. – Ст. 166.

[35]Конституція України від 28 червня 1996 року //Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст. 141.

[36]Конституція України. Науково-практичний коментар /редкол. В.Я. Тацій (голова редкол.), О.В. Петришин (відп. секретар), Ю.Г. Барабаш та ін.; Нац. акад. прав. наук України. – 2-ге вид., переробл. і допов. – Х.: Право, 2011. – С.11.

[37]Там само.

[38]Конвенція МОП №124 про медичний огляд молодих людей з метою визначення їхньої придатності до праці на підземних роботах у шахтах та копальнях 1965 р. //Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці. 1965-1999. Том ІІ. – Женева: Міжнародне бюро праці, 1999. – С.791-795.

[39]Рекомендація щодо умов праці молодих людей, зайнятих на підземних роботах у шахтах і копальнях 1965 р. //Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці. 1965-1999. Том ІІ. – Женева: Міжнародне бюро праці, 1999. – С.795-797.

[40]Європейська соціальна хартія (переглянута) (Страсбург, 3 травня 1996 р.) //Відомості Верховної Ради України. – 2007. - №12. – Ст. 51.

[41]Хартия основных социальных прав работников от 9 декабря 1989 р. //В кн.: Сравнительное и международное трудовое право. Учебник для вузов. – М.: Дело, 1999. – С. 668.

[42]Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні: Закон України від 05.02.1993 р. №2998-XII//Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №16. – Ст. 167.

[43]Про молодіжні та дитячі громадські організації: Закон України від 01.12.1998 р. №281-XIV//Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №1. – Ст. 2.

[44]Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю: Закон України від 21.06.2001 р. №2558-III //Голос України. – 2001. – №132.

[45]Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004 - 2008 роки: Закон України від 18.11.2003 р. №1281-IV//Голос України. – 2003. – №239.

[46]Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю: Закон України від 04.11.2004 р. №2150-IV//Урядовий кур’єр. – 2004. – №224.

[47]Про молодіжні та дитячі громадські організації: Закон України від 01.12.1998 р. №281-XIV//Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №1. – Ст. 2.

[48]Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю: Закон України від 21.06.2001 р. №2558-III//Голос України. – 2001. – №132.

[49]Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004 - 2008 роки: Закон України від 18.11.2003 р. №1281-IV//Голос України. – 2003. – №239.

[50]Про зайнятість населення: Закон України від 05.07.2012 №5067-VI //Офіційний вісник України. – 2012. - №63 – Ст. 2565.

[51]Державна цільова соціальна програма «Молодь України» на 2009-2015 роки: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28.01.2009 №41 //Офіційний вісник України.-2009 р. - № 7. – Ст. 217.

[52]Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 роки: Закон України від 18.11.2003 №1281-IV //Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №11. – Ст. 144.

[53]Рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні «Соціальне становлення молоді як один із головних чинників підвищення добробуту народу»: Схвалено Постановою Верховної Ради України від 13.07.2000 №1873-ІІІ //Офіційний вісник України. – 2000. - №30. – Ст. 1250.

[54]Рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні «Сільська молодь: стан, проблеми та шляхи їх вирішення»: Схвалено Постановою Верховної Ради України від 20.12.2005 №3238-IV //Відомості Верховної Ради України. – 2006. - №16. – Ст. 145.

[55]Рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні «Молодь за здоровий спосіб життя»: Схвалено Постановою Верховної Ради України від 03.02.2011 №2992-VI /Відомості Верховної Ради України. – 2011. - №24. – Ст. 173.

[56]Рекомендації парламентських слухань з питань оздоровлення та відпочинку дітей і молоді: Схвалено Постановою Верховної Ради України від 05.11.2013 №678-VII //Відомості Верховної Ради України. – 2014. - №22. – Ст. 849.

[57]Рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні на тему: «Участь молоді в суспільному житті: економічна активність»: Схвалено Постановою Верховної Ради України від 18.06.2014 №1521-VII //Відомості Верховної Ради України. – 2014. - №32. – Ст. 1145.

[58]Див. напр. Постанову Верховної Ради України «Про рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні «Соціальне становлення молоді як один із головних чинників підвищення добробуту народу» від 13 липня 2000 року №1873-ІІІ //Офіційний вісник України. – 2000. - №30. – Ст. 1250.

[59]Про Положення про порядок надання грантів Президента України для підтримки наукових досліджень молодих учених: Указ Президента України від 24.12.2002 р. №1210/2002 //Урядовий кур’єр. – 2003. – №2.

[60]Про Положення про гранти Президента України для випускників професійно-технічних навчальних закладів: Указ Президента України від 28.12.2004 р. №1561/2004//Урядовий кур’єр. – 2005. – №3.

[61]Про Положення про щорічну премію Президента України для молодих вчених: Указ Президента України від 12.06.2000 р. №779/2000 //Офіційний вісник України. – 2000. - №24. – Ст. 990.

[62]Про Стратегію розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 року: Указ Президента України від 27.09.2013 №532/2013 //Офіційний вісник України. – 2013. - №76. – Ст. 2815.

[63]Про порядок надання пільгових довготерміно­вих кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла: Постанова Кабінету Міністрів України від 29.05.2001 р. №584//Офіційний вісник України. – 2001. - №22. – Ст. 996.

[64]Про затвердження Порядку часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будів­ництво (реконструкцію) і придбання житла: Постанова Кабінету Міністрів України від 04.06.2003 р. №853 //Офіційний вісник України. – 2003. - №23. – Ст. 1065.

[65]Про затвердження Порядку надання молодим громадянам пільгових довгострокових кредитів на здобуття освіти у вищих навчальних закладах за різними формами навчання незалеж­но від форм власності: Постанова Кабінету Міністрів України від 27.05.2000 р. №844 //Офіційний вісник України. – 2000. - №22. – Ст. 898.

[66]Стратегія розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 року: Затв. Указом Президента України від 27.09.2013 №532/2013 //Офіційний вісник України. – 2013. - №76. – Ст. 2815.

[67]Про соціальні послуги: Закон України від 19 червня 2003 року //Урядовий кур’єр. – 10 вересня 2003 року.

[68]Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 №2901-ХІІ //Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №4. – Ст. 19.

[69]Про освіту: Закон України від 23.05.1991 (в ред. Закону України від 23.03.1996 №100/96-ВР) //Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №21. – Ст. 84.

[70]Про загальну середню освіту: Закон України 13.05.1999 №651-XIV //Відомості Верховної Ради України. – 1999. - №28. – Ст. 210.

[71]Про вищу освіту: Закон України від 01.07.2014 №1556-VII //Відомості Верховної Ради України. – 2014. - №37-38. – Ст. 2004.

[72]Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року //Офіційний вісник України. – 1998. - №6. – Ст.219; Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування: Закон України від 23 вересня 1999 року (в ред. Закону України від 28 грудня 2014 року №77-VII) //Офіційний вісник України. – 2015. - №3. – Ст. 52; Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: Закон України від 2 березня 2000 року //Відомості Верховної Ради України. – 2000. - №22. – Ст. 171; Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 9 липня 2003 року //Урядовий кур’єр. – 14 серпня 2003 року.

[73]Про державну допомогу сім'ям з дітьми: Закон України від 21 листопада 1992 р. (в ред. Закону України від 22 березня 2001 р.) //Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №20. - Ст. 102; Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: Закон України від 13 січня 2005 р. //Голос України. - 8 лютого 2005 року; Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам: Закон України від 16 листопада 2000 р. //Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №1. - Ст.2; Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям: Закон України від 1 червня 2000 р. //Відомості Верховної Ради України. - 2000.-№35.-Ст.290; Про державну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам: Закон України від 18 травня 2004 р. //Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №33-34. - Ст.404; Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: Пост. Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 р. №226 (із змін, та доп.); Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми: Затв. пост. Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. №1751 (із змін. та доп.).; Порядок надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам: Затв. спільним наказом Міністерства фінансів та Міністерства охорони здоров'я від 30 квітня 2002 р. №226/293/169 та ін.

[74]Генеральна угода про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2010-2012 роки від 9 листопада 2010 року //Урядовий кур’єр. – 24 листопада 2010 року.

[75]Галузеваугода між Міністерством освіти і науки України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2011-2015 роки. – К., 2011. – С. 22.

Наши рекомендации