Типи темпераменту і його властивості

Темперамент — це сукупність індивідуальних вла­стивостей психіки; характеризує динаміку психічної діяльності. У психології розглядають чотири типи темпе­раменту.

Холеричний темперамент (за характеристикою І. П. Павлова)¹ — явно бойовий тип, задерикуватий, лег­ко і швидко дратується. Для холериків характерна цик­лічність у діяльності і переживаннях. Вони з усією при­страстю здатні віддаватися справі, захопитися нею, від­чуваючи приплив сил, готові перебороти й дійсно перебо­рюють будь-які труднощі на шляху до мети. Та ось висна­жилися сили, пропала віра у свої можливості, наступив «слинявий настрій». Воля холерика напориста, але вияв­ляється поривами, він відрізняється також підвищеною дратівливістю й емоційною реактивністю. Запальний, різкий у відносинах, прямолінійний, здатний доводити справу до великого напруження.

Сангвінічний темперамент — гарячий, дуже про­дуктивний діяч, але лише тоді, коли в нього багато ціка­вої справи, тобто є постійне збудження. Коли ж такої справи немає, він стає млявим. Для сангвініка характер­ні рухливість, легка пристосовуваність до умов життя, що змінюються; він швидко знаходить контакт із людь­ми, товариський, не відчуває скутості в спілкуванні з но-

¹ Характеристика типов темперамента, предложенная И. П. Пав­ловым. Цит. за: Павловские среды. — М.; Л., 1949. — Т. 1, 2.

Глава 2. Особистість і структура її психічних властивостей

вими для нього людьми, незалежно від їхнього авторите­ту. У колективі сангвінік веселий, життєрадісний, охоче береться до живої справи, здатний до захоплення. Однак, розвиваючи кипучу діяльність, він може так само швид­ко охолонути, як і швидко захопитися, якщо справа пе­рестає його цікавити, якщо вона вимагає терпіння або має буденний характер. У сангвініка почуття легко вини­кають і легко змінюються.

Флегматичний темперамент — спокійний, завжди рівний, наполегливий і завзятий трудівник життя. Завдя­ки урівноваженості нервових процесів і деякій їх інерт­ності флегматик легко залишається спокійним навіть у найважчих обставинах життя. За наявності гальмування, що врівноважує процес збудження, йому не важко стри­мувати свої імпульси, пориви, чітко дотримуватись ви­робленого розпорядку життя, системи в роботі, не відволі­катися з дріб'язкових приводів; завдяки цьому він може виконувати справу, що вимагає рівної витрати сил, трива­лого і методичного напруження. Флегматик поважний, він не витрачає дарма сил: розраховуючи свої сили, він до­водить справу до кінця. Він рівний у стосунках, у міру то­вариський, не любить даремної балаканини. Недоліком флегматика є його інертність, малорухливість.

Меланхолічний темперамент — це явно гальмівний тип нервової системи. Для меланхоліка, мабуть, кожне явище життя стає гальмівним його агентом, він ні у що не вірить, ні на що не сподівається, в усьому бачить лише погане, небезпечне. Слабкість процесів збудження і галь­мування при їхній неврівноваженості (перевага гальму­вання) призводить до того, що будь-який сильний вплив загальмовує його діяльність (позамежне гальмування). Меланхолік схильний піддаватися переживанню з не­значного приводу. Меланхолік дещо замкнутий, нетова­риський. Його лякає нова обстановка, нові люди, він бен­тежиться і губиться при встановленні з ним контакту, а

6*4-460

Розділ другий. ПРИРОДНИЧО-НАУКОВІ ОСНОВИ ЮРИДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

тому схильний замикатися в собі, залишатися на самоті. У спілкуванні з незнайомими людьми соромливий, нері­шучий, боязливий. Однак у спокійній, звичній обстанов­ці меланхолік може бути хорошим трудівником, успішно справлятися з життєвими завданнями, вирізнятися так­товністю¹.

Тип темпераменту необхідно враховувати в діяльності юриста (слідчого, прокурора, судді, адвоката й ін.) у про­цесі спілкування з різною категорією людей, уміти його діагностувати з метою визначення оптимального режиму взаємодії, встановлення психологічного контакту, обран­ня способів впливу на особистість. Залежно від типу темпе­раменту особа по-різному може реагувати на той чи інший подразник, по-різному сприймати й оцінювати сприйняте {рис. 7). У цьому плані інтерес становлять ілюстрації типів темпераменту, наведені А. Ф. Коні.

Для характеристики впливу темпераменту на свід­чення, тобто на розповідь про те, як поставився свідок до того чи іншого явища або події, можна як приклад уяви­ти собі ставлення осіб з різними темпераментами до тієї самої події. Трамвай наїхав на жінку, яка переходила че­рез колію, і заподіяв їй тяжкі ушкодження чи, можливо, смерть. Сангвінік, хвилюючись, скаже: «Це була жахли­ва картина — пролунав надривний крик, хлинула кров, мені почувся навіть тріск зламаних кісток, ця картина стоїть перед моїми очима, переслідує мене, хвилюючи і тривожачи». Меланхолік скаже: «При мені вагон трам­вая роздавив нещасну жінку; і ось людська доля: можли­во, вона поспішала до люблячого чоловіка, до улюблених

¹ Опис типів темпераменту та їхні характеристики більш детально див.: Ковалев А. Г., Мясищев В. Н. Темперамент и характер // Пси­хология индивидуальных различий. Тексты / Под ред. Ю. Б. Гип-пенрейтер, В. Я. Романова. — М.: Изд-во МГУ, 1982. — С.167-171.

Глава 2. Особистість і структура її психічних властивостей

Wu

Рис. 7. Реакція на подразники за типом темпераменту (за X. Бідструпом).

дітей, під сімейний дах — і усе розбито, знищено, зали­шилися сльози і туга про безповоротну втрату, і картина осиротілої родини з біллю виникає в моїй душі». Холе­рик, обурюючись, скаже: «Роздавили жінку! Я давно го-ворив* що міське управління недбало виконує свої обов'язки: чи можна доручати керування трамваєм та­ким вагоноводам, що не вміють вчасно натиснути дзво­ник і попередити тим розсіяного чи тугого на вухо пере­хожого. І ось результат. Судити треба за ці недогляди, і суворо судити». А флегматик розповість: «їхав я на візнику і бачу: стоїть трамвай, біля нього юрба народу, щось роздивляються; я підвівся у прольотці і бачу — ле­жить якась жінка поперек рейок, імовірно, наїхали і роз­давили. Я сів на своє місце і сказав візнику: «Пішов скоріше»¹.

¹ Кони А. Ф. Память и внимание// Собр. соч.— М., 1967. — Т. 4. —С. 89.

Розділ другий. ПРИРОДНИЧО-НАУКОВІ ОСНОВИ ЮРИДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Глава 2. Особистість і структура її психічних властивостей

Реакції темпераменту на подразник можуть бути про-стежені на такому прикладі. Життєва ситуація полягала в тому, що чотири чоловіки з чітко вираженими типами темпераменту спізнилися до театру.

Холерик — вступив у суперечку з білетером, нама­гаючись проникнути в партер на своє місце; він запевняв, що годинник у театрі поспішає, намагався відтіснити білетера і проскочити на своє місце.

Сангвінік — відразу зрозумів, що в партер не пустять, але на верхні яруси потрапити простіше і пішов туди.

Флегматик — побачивши, що до зали не пускають, подумав: «Перша картина завжди нецікава, піду в буфет і там дочекаюся антракту».

Меланхолік — «Мені завжди не везе. Так рідко виби­раюсь до театру й то невдало». І поїхав додому.

Яскравіше типи темпераменту виявляються в дитя­чому віці. Про це свідчать різні психологічні досліджен­ня. Так, зокрема, з 39 школярів (10-15 років), узятих як об'єкт дослідження, у 33 виявилися яскраво виражені риси темпераментів, «комбіновані» — у 6 осіб. З «чистих» типів сангвініків — 9 осіб, холериків — 10, флегмати­ків — 9, меланхоліків — 5.

Темперамент людини в процесі життєдіяльності мо­же «маскуватися». Психологія встановила, що процес формування характеру відображається на перетворенні темпераменту. Певною мірою умови середовища вплива­ють на властивості типу нервової системи (основи темпе­раменту).

Психологічна характеристика типів темпераменту визначається його властивостями: а) сензитивність (під­вищена чутливість до подій, що відбуваються; визначає силу найменших зовнішніх впливів, необхідну для ви­никнення психічної реакції, а також швидкість цієї ре­акції); б) реактивність (визначає ступінь мимовільності реакції на зовнішні і внутрішні впливи однакової сили);

в) активність (енергійність впливу людини на навко­лишнє середовище, зовнішній світ); г) співвідношення реактивності й активності (визначення залежності діяльності людини — від випадкових зовнішніх чи внут­рішніх обставин); ґ) темп реакцій (швидкість протікан­ня різних психічних реакцій і процесів); д) пластичність і протилежна їй якість — ригідність (гнучкість при­стосування до зовнішніх впливів або його інертність); є) екстраверсія і протилежна їй якість — інтроверсія (за­лежність реакцій і діяльності людини від зовнішніх вра­жень, що виникають у певний момент (екстраверто-ваність), чи від образів, уявлень, пов'язаних з минулим і майбутнім (інтровертованість); є) емоційна збудливість (властивість, обумовлена мінімальним впливом, необ­хідним для виникнення емоційної реакції і швидкості її виникнення).

Перераховані властивості стосовно типів темперамен­ту перебувають у певних сполученнях, зв'язках. їм при­таманні певні психологічні характеристики.

Сангвінік. Знижена сензитивність. Висока реактив­ність і висока активність, урівноваженість. Пластич­ність. Екстравертованість. Підвищена емоційна збудли­вість. Прискорений темп реакцій.

Холерик. Знижена сензитивність. Висока реактив­ність і висока активність з перевагою реактивності. Ри­гідність. Екстравертованість. Підвищена емоційна збуд­ливість. Прискорений темп реакцій.

Флегматик. Знижена сензитивність. Низька реак­тивність і висока активність. Ригідність. Інтровертова­ність. Знижена емоційна збудливість. Уповільнений темп реакції,

Меланхолік. Підвищена сензитивність. Невисока ре­активність і активність. Ригідність. Інтровертованість. Підвищена збудливість. Депресивний характер емоцій. Уповільнений темп реакцій.

Розділ другий. ПРИРОДНИЧО-НАУКОВІ ОСНОВИ ЮРИДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Оцінка психологічних характеристик типів темпера­менту показує, що в їхній структурі є як «хороші», так і «погані» властивості. Однак слід зазначити, що немає тем­пераментів «поганих» чи «хороших». Тип темпераменту не визначає і соціальної цінності особистості. Серед видат­них людей зустрічалися люди з різними темпераментами: імператор Петро І, фізіолог академік І. П. Павлов — холе­рики; полководець, генералісимус О. В. Суворов і пись­менник, філософ О. І. Герцен — сангвініки, письменник М. В. Гоголь і композитор П. І. Чайковський — мелан­холіки, полководець М. І. Кутузов і байкар І. А. Крилов — флегматики.

§ 4. Поняття і структура характеру , '

Індивідуальні відмінності людей виявляються не ли­ше в темпераменті (даному від природи, від народження людині), але й у характері (який набувається соціально). Стосовно особистості слово «характер» позначає чітко ви­ражені її особливості. Характер (від грец. %аракхцр — ознака, риса, особливість) — сукупність стійких індиві­дуальних особливостей особистості, що складаються і ви­являються в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи ти­пові способи поведінки. Пізнання характеру індивіда дає змогу з певною ймовірністю передбачати його поведінку й у такий спосіб коректувати очікувані дії і вчинки.

Сам термін «характер» був ужитий філософом Тео-фрастом (Феофрастом), учнем Арістотеля (372-287 pp. до н. є.), який написав книгу про характер і запропонував характеристику й опис більше тридцяти його рис (боягу­зтво, лицемірство, честолюбство, жадібність тощо). З роз­витком психології знання про характер збагачувалися.

Характер відображає індивідуальні особливості осо­бистості й обумовлює її вчинки, стосунки з людьми, при­родою, зовнішнім світом. Існують риси характеру. Так, залежно від переваги психічних процесів у діяльності

__________________Глава 2. Особистість і структура її психічних властивостей

людини розрізняють інтелектуальні риси (гнучкість ро­зуму, спостережливість та ін.), вольові риси (цілеспря­мованість, дисциплінованість, самостійність, твердість і ін.), емоційні риси (грубість, афективність тощо).

Характер не є випадковим набором рис, це завжди си­стема взаємообумовлених залежностей. Характер є цілісною організацією, що називається структурою ха­рактеру. Цінність структури характеру полягає в тому, що, знаючи одні риси, можна припускати, прогнозувати наявність (чи відсутність) інших.

У психологічній літературі розрізняють чотири си­стеми властивостей характеру:

1) властивості, що відображають ставлення до окре­мих людей і колективу (доброта, злість, чуйність, вимог­ливість, принциповість, зарозумілість тощо);

2) властивості, що відображають ставлення до праці (працьовитість, лінощі, сумлінність, відповідальність та ін.);

3) властивості, що відображають ставлення до речей (акуратність, неохайність, недбалість тощо);

4) властивості, що відображають ставлення до самого себе (гордість, самолюбство, скромність, марнолюбство та ін.).

У характері людини виділяють також синтетичні ри­си: моральну вихованість (визначає особливості людини щодо її ставлення до інших людей, форм поведінки, до суспільства загалом: доброта, тактовність, гуманізм то­що); повноту характеру (розкриває багатство характеру особистості, її різнобічність); цілісність характеру (вка­зує на внутрішню єдність особистості, її визначеність); сила характеру (підкреслює енергійність особистості); оригінальність характеру (розкриває індивідуальну своє­рідність людини, її самобутність).

Формування характеру людини відбувається в про­цесі її життєдіяльності, під впливом виховання. Станов-

jpf*—"**

Розділ другий. ПРИРОДНИЧО-НАУКОВІ ОСНОВИ ЮРИДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

лення характеру обумовлене соціальними умовами жит­тя, найближчим оточенням, впливом родини, школи, друзів¹.

У психології розрізняють так звані акцентуації ха­рактеру (поняття введене Е. Леонгардом). Акцентуація характеру — надмірна виразність (загостреність) ок­ремих рис характеру та їх сполучень, що становить край­ні варіанти норми, які межують із психопатіями. Акцен­туації характеру притаманна уразливість особистості від­носно не будь-яких, а лише щодо певного роду психотрав-муючих впливів, адресованих так званому «місцю най­меншого опору» певного типу характеру, при збереженні стійкості до інших. Залежно від ступеня виразності роз­різняють явні і приховані (латентні) акцентуації харак­теру, що можуть переходити одна в одну під впливом різноманітних чинників. Виділяються такі основні типи акцентуації характеру: 1) циклоїдний — чергування фаз хорошого і поганого настрою з різним періодом; 2) гіпер-тимний — постійно піднесений настрій, підвищена психічна активність із прагненням діяльності і тенден­цією розкидатися, не доводити справу до кінця; 3) ла­більний — різка зміна настрою залежно від ситуації; 4) астенічний — швидка стомлюваність, дратівливість, схильність до депресій та іпохондрії; 5) сензитивний — підвищена вразливість, боязкість, загострене почуття

¹ Л. М. Толстой у романі «Воскресіння») так розкриває сутність ха­рактеру прокурора: «Товариш прокурор був від природи дуже дур­ний, але понад це мав нещастя закінчити курс гімназії з золотою медаллю й в університеті одержати нагороду за свій твір про сервітути з римського права й тому був у вищому ступені само-впевнений, задоволений собою, чому ще сприяв його успіх у дам і внаслідок чого був дурний надзвичайно». У цій гострій сатирич­ній характеристиці як основна риса характеру взята непомірна за­розумілість, яка разом з недалеким розумом справляє комічне враження. ,; ;

__________________Глава 2. Особистість і структура її психічних властивостей

власної неповноцінності; 6) психастенічний — підвище­ний стан тривоги, помисливість, нерішучість, схильність до самоаналізу, до постійних сумнівів і розмірковувань, тенденція до утворення обсесій і ритуальних дій; 7) ши-зоїдний — відгородженість, замкнутість, інтроверсія, емоційна холодність, що виявляється у відсутності спів­переживання, труднощах у встановленні емоційних кон­тактів, брак інтуїції у процесі спілкування; 8) епілеп-тоїдний — схильність до злісно-тужливого настрою з наростаючою агресією, яка виявляється у нападах роз­люченості та гніву (іноді з елементами жорстокості), кон­фліктність, повільність мислення, скрупульозна педан­тичність; 9) застрягаючий (паранойяльний) — підви­щена підозрілість і хвороблива уразливість, стійкість негативних афектів, прагнення до домінування, непри­йняття думки інших і, як наслідок, висока конфлікт­ність; 10) демонстративний (істероїдний) — виражена тенденція до витиснення неприємних для суб'єкта фак­тів і подій, до брехливості, фантазіювання, удаваності, що використовуються для привертання до себе уваги; ця тенденція характеризується авантюристичністю, марно­славством, «втечею в хворобу» при невдоволеній потребі у визнанні; 11) дистимний -— перевага зниженого на­строю, схильність до депресії, зосередженість на похму­рих і сумних сторонах життя; 12) нестійкий — схиль­ність легко піддаватися впливу оточення, постійний пошук нових вражень, компаній, уміння легко встанов­лювати контакти, переважно поверхового характеру; 13) конформний — надмірна підпорядкованість і залеж­ність від думки інших, брак критичності та ініціатив­ності, схильність до консерватизму. Акцентуацію харак­теру слід враховувати у процесі обрання тактики окре­мих слідчих дій, пов'язаних із спілкуванням.

Характерологічні особливості необхідно враховувати в юридичній практиці. Знання рис характеру дає змогу

I

Розділ другий. ПРИРОДНИЧО-НАУКОВІ ОСНОВИ ЮРИДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

визначати оптимальні прийоми проведення вербальних слідчих (судових) дій, діагностувати особистість і обран­ня нею можливої поведінки.

Особливості характеру мають важливе значення при визначенні професійної придатності людини, створенні мікроколективів (наприклад, слідчо-оперативної групи чи бригади, колегії суддів тощо). Виконання юридичної діяльності вимагає від людини відповідності високим мо­ральним основам, хоча це не завжди так. Зокрема, був проведений експеримент щодо чесності: агенти комісії з боротьби з корупцією в поліції Нью-Йорка, одягнені в ци­вільне, вручали поліцейським, які стояли на посту, ніби­то знайдені на вулиці гаманці з 20-50 доларами й адре­сою власника. Лише половина власників одержала га­манці з рук поліцейських¹.

Робились спроби діагностувати характер людини за її почерком. Вчення про почерк як різновид виразних рухів (індивідуальності письма), що відображають психоло­гічні властивості і психічні стани того, хто пише, нази­вається графологією (від грецьк. урафсо — пишу, коуос, — слово, вчення). Графологи робили спроби визначити осо­бисті якості людини за її почерком (табл. 2)^z.

Взагалі ідея зв'язку почерку з душею людини, з її ду­шевними якостями сягає античності (Арістотель, Тео-фраст та ін.). Сам термін «графологія» введений у літера­туру в другій половині XIX ст. абатом Ж. Мішо (Фран­ція). Слід зауважити, що припущення про можливість діагностики за почерком складних за походженням і структурою властивостей особистості не одержало пере-

¹ Популярная психология: Хрестоматия: Учеб. пособие / Сост. В. В. Мироненко. — М.: Просвещение, 1990.— С. 377.

² Ахшарумов Н. Д., Тесников Ф. Ф. Графологія или учение объ индивидуальности письма (объ отношеніи почерка къ характеру. С приложением типичных автографовъ. — Рига, 1894 (текст наве­дено за орфографією оригіналу).

Глава 2. Особистість і структура її психічних властивостей

Таблиця 2.

Таблица графологическихъ знаковъ.

Считаемъ не лишнимъ предупредить читателя, что почти для каждаго качества существуетъ въ графологіи по несколько графическихъ знаковъ, также многіе знаки им^ютъ по нес­колько значеній, иногда даже противоположныхъ качествъ, но должно помнить, что знаки м!)няютъ свое значеніе въ зависи­мости отъ общаго характера почерка.

Почерки

№	Графологическіе знаки	Значенія
1.	Гармоничный	ясность ума, развитость, благоразуміе
2.	Негармоничный	смутность понятій, грубость, неразвитость
3.	Восходящій	ревность, честолюбіе, удачность, пламенность чувствъ
4.	Нисходящій	меланхолія, неуверенность въ себе, печаль, неудачность, подавленность
4а.	Усиливающійся уклонъ строкъ книзу	фатальность
5.	Прямолинейный (какь по шнуру)	твердость характера, выносливость
6.	Волнистый или Змлевидный	гибкость ума, хитрость, дипломатичность, лживость
7.	Параболическш	ловкость, непосильность, борете въ отчаяніи, иногда без­нравственность
8.	Гиперболическій	успешное боренье, спорная ра­бота, художественность
9.	Нитевидный (Ф. 14)	замкнутость, недовї)ріе, умъ, скрытность
10.	Ровный (вышина буквъ ровная)	врожденная искренность, честность, откровенность, чистосердечіе

Розділ другий. ПРИРОДНИЧО-НАУКОВІ ОСНОВИ ЮРИДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Глава 2. Особистість і структура її психічних властивостей

Продовження табл.

Продовження табл.

11.	Неровный	безпокойство, изменяемость настроенія, безпорядочность стремленія
12.	Крупный (Ф. 15)	гордость, благородство, великодушіе, наклонность къ широкой жизни, пріобрї)тенньія способности мьішленія
13.	Мелкій (Ф. 16) изобра-жаетъ дел стро­ки изъ письма, состоящаго всего изъ 4-хъ строкъ на обыкновен-номъ листл почтовой бумаги	хитрость, узкость сердца, ничтожество, при высокой же гармоній почерка, проницательность
14.	Прямой (стояч, шрифтъ) (Ф. 17)	благоразуміе, твердость характера
15.	Опрокинутый (уклонъ буквъ вллво Ф. 18)	притворство, деланность, сдержанность, неуживчивость
16.	Наклонный (уклонъ буквъ обыкновен.)	впечатлительность, воспріимчивость ко вн1)шнимъ явлешямъ, страстность
17.	Округленный	мягкость характера, добросердечность, фантазія, слабость воли, привлекатель­ность, иногда леность
18.	Угловатый	упорство, жесткость, влюбленность въ себя
19.	Тощій (безъ всякихъ украшеній, какъ-бы скелепгь буквъ. Ф. 19 — подпись затворника)	серьезность характера, смыслъ порядка, сдержанность, миротворство ь
1	2	3
20.	Возбужденный	чрезмерность во всемъ,
	(больш. необыч.	воображеніе, веселіє, радость
	штрихи)
	Прим. Если большіе штрихи идутъ вліво, мягко
	изгибаясь, то это указываетъ также на
	внутреннее безпокойство. Ф. 20
20а.	Возбужденный	внутреннее безпокойство,
	(неровностъ	нервозность
	буквъ въ	... :....
	вышину
	различный
	уклонъ ихъ)
	Прим. Не должно	смешивать этотъ признакъ
	съ уменьшающимися или увеличивающимися ;
	къ концу словами	. — Нервозность выражается
	главнымъ образомъ оборванными связями
	легко связуемыхъ	буквъ и недописывашемъ буквъ
21.	Четкій	порядокъ въ идеяхъ, ясная голова
22.	Нечеткій	затемненность сужденіи, труд-
		ность выражать мысли ясно
		письменно или устно
23.	Беспорядочный	непорядокъ, неряшливость,
		разсї)янность
24.	Широкій	наклонность къ расточительству,
	и широкія	щедрость
	междусловія
25.	Сжатый,	скупость, бережливость
	густой
	(Ф.21)
26.	Своеобразный —	оригинальность, настроенія,
	причудливый	прихотливость, донжуанство
	(bizarr)
27.	Вычурный —	своеволіе, дерзость, стремленіе
	пестрый съ	нравиться, блудливость,
	завитками	шальная натура

L

Рошядруплй. ПРИРОДНИЧО-НАУКОВІ ОСНОВИ ЮРИДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Продовження табл.

28.	Тонкій, нацарапанный	нужный умъ, слабость, беднота духовной жизни
29.	Толстый — сочный (Ф. 22) Прим. Мы встрї)ч принадлежащихъ	неповоротливость, малая впечатлительность, практичность, матер1ализмъ али несколько таковыхъ почерковъ, людямъ нервно-напряженнымъ
ЗО.	Спокойный	спокойствіе духа, апатія, сонливость
31.	Быстрый	быстро схватывающш духъ
32.	Простой	простота, скромность
33.	Нужный (Ф-11)	нужная, деликатная натура
34.	Кривыя въ почеркл (Ф. 118)	привлекательность, украшающія наклонности, артистическія способности, доброжелательство, кротость
35.	Углы въ почерк?)	склонность къ противодІ)йствію, упрямство, твердость, резкость, ЭГОИЗМЪ
36.	Съуживающгяся къ концу строки (Ф. 23)	тонкость, хитрость, замкнутость
37.	Расходящіяся къ концу строки (Ф. 24)	наивность, простота, несуженность
38.	Съ пропусками Прим. Въ болыпш принадлежитъ лиі.	необдуманность, временная безразеудность, поверхностность їстві) случаевъ последнее значеніе ць моментамъ
39.	Распредллен-ность въ почерки	матеріальний порядокъ, подразд^лительный смыслъ

_

Глава 2. Особистість і структура її психічних властивостей

Закінчення табл.

40.	Колеблющійся (неодинако­вость уровня буквъ по низу)	непостоянство, переменчивость

Въ каждомъ почерк!) встречаются комбинаціи видовъ, типовъ или, вї)рнї)е сказать, переходный ступени ихъ, какъ бы грани­цы: то одинъ, то другой типъ, видъ являетъ почеркъ.

конливого наукового підтвердження, у більшості випад­ків графологічні дослідження характеризувалися спро­щеністю і примітивізмом; не мали успіх спроби знайти прямі однозначні зв'язки між графічними ознаками письма і нібито рисами характеру, що їм відповідають. Водночас сьогодні є дані, що при деяких психічних за­хворюваннях почерк хворих набуває специфічних ознак (що обумовлено зв'язком психіки і почерку).