Феномен групового тиску. Поняття про "конформізм", "конформність". Дослідження нормативного впливу групової більшості.

У середині 30-х років 0 століття М. Шериф фактично перим почав досліджувати вплив групових норм в умовах лабораторного експерименту. Експерименти М. Шерифа були розроблені для ілюстрації розвитку і стійкості групових норм. Досліджуваних розміщували в повністю затемнену кімнату, в яку проникав промінь світла, що проектувався на екран перед ними. Після того, як досліджуваний певний час дивився на світлову пляму, він починав бачити, я вона «рухається» і потім зникала. Реально нерухома світлова пляма тільки здавалося рухомою, оскільки її переміщення було ілюзією сприймання, яка носить назву «автокінетичний ефект». У ході дослідження учасники повинні були оцінити, наскільки далеко перемістилася світлова пляма. Якщо досліджувані виконували завдання наодинці, то їх результати значно відрізнялися. Але коли вони виконували завдання, працюючи парами або в групах по три особи, результат суттєво відрізнявся від попереднього. Оцінки досліджуваних починали впливати одна на одну, у результаті чого

формувалась групова норма. В одному з експериментів М. Шеріф увів до групи свого спільника, про існування якого не знали досліджувані. Цей спільник давав оцінки, що значно відрізнялися від тих, які давали інші досліджувані, коли самостійно формували свої оцінки. Досліджувані швидко приймали норму спільника. Даний результат свідчив про те, що соціальні норми розвивалися не із взаємного узгодження поглядів, а навпаки, вони були нав’язані індивідом, який не мав ні влади, ні особливих прав щодо обґрунтованості чи правомірності своїх суджень, а був впевненішим у ситуації, коли інші були недостатньо впевненими. Слід відзначити, що будучи одного разу сформованими, такі норми виявляються досить стійкими. М. Шериф зробив узагальнений висновок: наші фундаментальні враження і судження про світ зумовлюються і диктуються соціальним оточенням. Він виявив тенденцію до усереднення, узгодженості індивідуальних оцінок у групі та їх наступного закріплення і відтворення в індивідуальних оцінках досліджуваних. Ці експерименти поклали початок серії лабораторії досліджень феноменів групового тиску і конформізму.

Висновок М. Шеріфа намагався спростувати С. Аш, який протягом тривалого часу вивчав, з одного боку, процеси людського сприймання, а з другого – вплив соціуму на особистість. На відміну від дослідів М. Шеріфа, С. Аш у 1951 році продемонстрував дію групового впливу в умовах, коли стимул був добре структурований. Сутність експериментів С. Аша полягала у наступному. Досліджуваному (за спеціальною термінологією – «наївному» суб’єкту) пред’являлися дві картки. На одній з них була зображена одна лінія, на іншій – тири лінії різної довжини. Необхідно було визначити, яка з трьох ліній на одній картці рівна лінії на іншій – три лінії різної довжини. Суть експерименту незмінна – це метод «підставної групи», причому сама група набрана спеціально для цілей експерименту. Досліди С. Аша і М. Шеріфа ставилися в найрізноманітніших ситуаціях.

Конформізм - це підкорення думки або дії індивіда груповому тиску, виникаюче з конфлікту між його власною думкою і думкою групи. Іншими словами, людина демонструє конформное поведінку в ситуації, коли вважає за краще вибирати думку групи в збиток своєму власному.

Конформізм в загальному плані визначається як пасивне, пристосовницьке прийняття групових стандартів в поведінці, беззастережне визнання встановлених порядків, норм і правил, безумовне визнання авторитетів. У такому визначенні конформізм може означати три різні явища:

1) вираження відсутності у людини власних поглядів, переконань, слабохарактерність, приспособленность;

2) вияв подібності в поведінці, згода з точкою зору, нормами, ціннісною орієнтацією більшості навколишніх;

3) результат тиску групових норм на індивіда, внаслідок чого він починає думати, діяти як інші члени групи.

Конформізм повсякденно існує в малих групах на роботі, в групах по інтересах, в сім'ї і впливає на індивідуальні життєві установки і зміну поведінки.

Конформність можна визначити як особливість чи властивість індивіда, яка виявляється у його схильності піддаватися реальному чи уявному тискові групи.

Конформність - дуже важливий психологічний механізм підтримки внутрішньої однорідності і цілісність групи. Це пояснюється тим, що даний феномен служить підтримці групової постійності в умовах зміни і розвитку групи. Одночасно він може бути і перешкодою розвитку особистості і соціальних груп.

Щоб визначити як впливає думка меншини на групу, проведено багато дослідів. Деякий час переважав думка, що індивід в основному піддається тиску групи. Але деякі досліди показали, що досліджувані, що мають високий статус, мало міняють свою думку, і групова норма відхиляється в їх сторону. Якщо досліджувані в конфліктній ситуації знаходять соціальну підтримку, їх наполегливість і упевненість у відстоюванні своїх ідей збільшується. Важливо, щоб індивід, відстоюючи свою точку зору знав, що він не один.

Можна виокремити об’єктивні чинники, що визначають міру комфортності людини у групі. По-перше, це характеристика самого індивіда, який піддається груповому тису – стать, вік, національність, інтелект, тривожність, навіюваність тощо. По-друге, це характеристики групи, яка є джерелом тиску: величина групи, міра одностайності, наявність членів групи, які відхиляються від загальної думки. Третім чинником, що визначає міру комфортності, виступають особливості взаємозв’язку індивіда і групи (статус, прихильність до групи, рівень її референтності).

Так, відомий дослідник Г. Келмен говорить про три рівні конформноїповедінки – підпорядкування, ідентифікацію, інтерналізацію. У разі підпорядкування вплив групи має зовнішній характер, тривалість конформної поведінки обмежується конкретною ситуацією. Ідентифікація як рівень конформної поведінки може існувати у двох формах. Вона може нагадувати ідентифікацію в її класичному варіанті, коли індивід повністю и частково уподібнює себе іншим членам групи. Третій рівень прийняття групового впливу – інтерналізація– пов'язаний із цінностями особистості.

Конформізм розглядається також як функція трьох різновидів впливу. По-перше, це інформаційна конформність, коли точка зору групи вважається адкватним відображенням дійсності.

По-друге, нормативна конформність щодо групи, коли досліджуваний зацікавлений одержати оцінку групи.

По-третє, нормативна конформність щодо експериментатора. Вона виникає тоді, коли інтереси досліджуваного спрямовані головним чином на оцінку його не групою, а експериментатором.

Конформна поведінка виникає тільки у разі конфлікту (реального чи уявного) між індивідом і групою. Можливість появи конфліктної ситуації пов’язана з розбіжністю думок чи позицій індивіда і групи. Побоювання індивіда залишитися наодинці, в ізоляції призводить до того, що він приймає точку зору групи. Конформна поведінка виникає тільки в ситуації тиску (впливу) групи. При цьому важливим є те, що цей тиск здійснюється не як пряма погроза, а саме як психологічна – через оцінки, спільну думку, образливий жарт тощо. Конформна поведінка залежить також від особливостей самого завдання, його чіткості, інформативності, новизни, зрозумілості для індивіда, і нарешті, зміст завдання, що стоїть перед індивідом, не може впливати на міру його конформності. Чим більше людина зацікавлена у виконанні спільного завдання, тим більшою мірою вона буде піддаватися груповому тиску.

Конформність як міра підпорядкування людини груповим нормам та вимогам є насамперед не особистісною рисою, а властивістю міжособистісних відносин, пов’язаних із рівнем розвитку групи, характером її діяльності, ситуацією. Відомий соціолог І. Кон за яскравий приклад конформності наводить казку Г. Х. Андерсена «Нове вбрання короля». Саме дитина, що не обтяжена занепокоєністю щодо сої стосунків з іншими, наслідками їх погіршення для себе виявляє свою незалежну позицію. Частина дослідників вважають конформність негативним явищем, тлумачать його як свідоме пристосування до існуючої дійсності. Інші, навпаки, розглядають цей феномен як реальність людських взаємин, відзначають при цьому не тільки негативні, а й позитивні риси конформності.

Виникає питання: яка саме поведінка є альтернативною конформній, у чому вона виявляється? Деякі психологи вважають, що конформності протистоїть нонконформність – прагнення будь-що заперечувати думку більшості і чинити протилежним чином, незважаючи ні на що, тобто повне заперечення якоїсь згоди, нехтування будь-якими груповими нормами та цінностями.