Підготовка фахівців із соціальної роботи для системи соціального захисту населення

Соціальна робота як професійна діяльність в Україні великою мірою встановлювалась та розвивалась з урахуванням та на підставі досвіду та доробок фахівців тих установ і закладів, що належать до системи соціального захисту населення.

Гострота соціально-економічної проблематики в Україні викликала необхідність розробки нової концепції та реформування підходів до соціальної роботи в системі соціального захисту населення як професійної діяльності. Зміст нової концепції полягає у відході від суто фінансового та пільгового забезпечення з боку держави на користь адресної підтримки, яка зумовлена конкретними потребами індивіда.

Такий підхід вимагає від працівників системи соціального захисту населення виконання не лише формально-адміністративних функцій, але і визначення соціально-психологічної проблематики, індивідуальних потреб людей, які звертаються по допомогу, сформованості навичок адекватного спілкування, налагодження взаємодії з клієнтами соціальних служб тощо. Таким чином, значно розширилось поле професійної діяльності та функціонально-рольове навантаження працівників соціальної сфери, а отже, висуваються нові вимоги до формування особистості соціального працівника в системі соціального захисту населення.

Усе вищезазначене зумовлює необхідність та актуальність коригування існуючих уявлень про діяльність працівників ССЗН. Вирішення означеної проблеми зумовлює необхідність пошуку такої фахової моделі, яка б відповідала сучасним вимогам. Особливо гостро ці питання постають в ході професійної підготовки фахівців із соціальної роботи у навчальних закладах.

Отже, необхідною умовою розвитку соціальної роботи як професії в нашій державі є визначення пріоритетів для системи навчальних закладів щодо професійної моделі майбутнього спеціаліста, чітке визначення кваліфікаційних характеристик і відповідного змісту технологій навчання.

Загальноприйнято виділяти, принаймні, два основні рівні соціальної роботи: контактний (включає безпосередню роботу з клієнтами, сім'ями, групами тощо) та організаційний (включає вирішення завдань по координації соціальної роботи та організації діяльності соціальних закладів, а також розробку соціальної політики на державному, регіональному, територіальному рівнях).

Система соціального захисту населення передбачає здійснення як контактної, так і організаційної роботи, а отже, потребує кваліфікованих фахівців різного рівня підготовки – починаючи від базової освіти (наприклад, для безпосереднього обслуговування одиноких непрацездатних громадян вдома), через підготовку

фахівців рівня ―молодший спеціаліст‖ та ―бакалавр‖(приміром, для роботи в управліннях праці та соціального захисту населення та інших структурах системи), до рівня ―спеціаліст‖ та ―магістр‖ для здійснення управління, організації діяльності та розробки соціальних, соціально-економічних, соціально-психологічних та соціально-політичних технологій.

Згідно з загальноприйнятими міжнародними вимогами, особи, які безпосередньо надають соціальну допомогу і захист та організовують їх надання, повинні мати вищу або середню спеціальну освіту за фахом ―Соціальна робота‖ (Європейська Соціальна Хартія. – Страсбург: Рада Європи, 1992). І хоча, звичайно ж, соціальною роботою успішно займається велика кількість працівників, волонтерів, які не мають спеціальної професійної освіти, та для державної системи соціального захисту питання підготовки відповідних фахівців є актуальним.

Професійна підготовка фахівців із соціальної роботи для ССЗН обов'язково повинна включати теоретичне навчання, основна мета якого - формування адекватного розуміння соціально-правової, психолого-педагогічної, ціннісної сутності майбутньої діяльності завдяки засвоєнню визначених знань та формуванню системи ціннісних гуманістично спрямованих орієнтирів. В свою чергу, теоретичне навчання повинне узгоджуватися з практичною підготовкою, котра зорієнтована на формування необхідної системи професійних умінь та навичок для виконання різноманітних функцій спеціалістів в системі соціального захисту населення.

Саме такі підходи до підготовки соціальних працівників різного рівня і використовуються у тих навчальних закладах, які орієнтують своїх випускників на діяльність у сфері соціального захисту.

Важливою особливістю даної підготовки є її орієнтація на діяльність майбутніх випускників у широкій мережі органів соціального захисту населення. А це передбачає поглиблене вивчення: соціального та трудового права України, методів та технологій, видів та форм соціальної роботи в установах та закладах системи соціального захисту (обслуговування вдома та стаціонарних закладах, призначення та надання різних видів допомог тощо); соціально-психологічних характеристик основних груп, які є клієнтами соціальних служб даної системи (люди похилого віку; особи з функціональними обмеженнями; сім’ї, зокрема, малозабезпечені; безробітні тощо) та особливостей спілкування, співробітництва з означеними категоріями.

Для формування практичних навичок і вмінь безпосереднього вирішення соціально-правових проблем населення передбачений цикл практичного навчання,

який включає навчальні практики, а також технологічну практику в органах соціального захисту населення.

Окрім теоретичної та практичної підготовки не менш важливим є формування системи цінностей у майбутніх фахівців системи, завдяки впровадженню аудиторної та поза аудиторної виховної діяльності. Подібні заходи сприяють підвищенню статусу професії соціального працівника в державі, окресленню основних вимог до особистості фахівця, становленню соціально значимої правосвідомості тощо.

Важливим напрямком у підготовці високого рівня кваліфікації фахівців має стати сприяння орієнтації частини випускників навчальних закладів, що здійснюють підготовку соціальних працівників, на їх майбутню діяльність в установах та закладах системи соціального захисту населення. І хоча, на перший погляд, це досить складне завдання, проте, такий підхід допоможе більш практичному, реальному спрямуванню соціальної роботи в цілому, допоможе запобігти певній відірваності від життя деяких навчальних моделей, з одного боку, а з іншого – забезпечить ССЗН кваліфікованими кадрами.

Ще одним актуальним напрямком уявляється підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів для соціальної роботи в межах працюючих в системі на основі нової концепції, про яку йшлося вище. Поряд з поповненням досвіду працівників юридичними та соціально-правовими знаннями та навичками, це повинно включати наступне:

поглиблення соціально-психологічних уявлень про характеристики різних груп клієнтів як при традиційних формах діяльності в ССЗН, так і при розширенні сфери впливу працівників системи (наприклад, при професійному спілкуванні з людьми з проблемами психічного здоров'я);

надання знань з основ практичної психології та прикладної соціології в ССЗН, оволодіння основними методами психогігієни, методиками зняття соціального та психологічного напруження тощо;

формування базових навичок проведення моніторингових та інших видів соціологічних досліджень;

забезпечення інформацією про можливості взаємодії з недержавними організаціями соціального сектору при вирішенні проблем клієнтів.

Означені напрямки поповнення професійного досвіду спеціалістів дозволять вивести діяльність системи соціального захисту населення на більш високий професійний рівень. А це, в свою чергу, забезпечить надійність соціального захисту та соціальної роботи в цілому.