Психологічне інформування про особливості екстремальних ситуацій

Як зазначалося у вступі, психологічне інформування є важливим етапом підготовки військовослужбовця до дій в екстремальних ситуаціях.

Психологічне інформування, як форма психологічної роботи, представляє собою систематичне та організоване поширення серед військовослужбовців внутрішніх військ психологічної інформації з метою формування у них розуміння закономірностей функціонування людської психіки та поведінки людей в екстремальних умовах, знання шляхів і способів управління можливостями власної психіки і надання психологічної допомоги товаришам по службі.

Практика показує, що, найчастіше, просте знання тих психологічних явищ, з якими може зіткнутися військовослужбовець у складних умовах, дозволяє психологічно підготуватися до зустрічі з несприятливими подіями. Ознайомлення людей з типами можливих реакцій на стрес-фактори виконує функцію своєрідної „щеплення”, що діє за принципом „попереджений – захищений”. Попереднє ознайомлення військовослужбовців з реальними подіями в екстремальних ситуаціях як в сенсі необхідних службово-бойових дій, так і в сенсі психічних переживань є, по суті, попередніми накопиченням досвіду діяльності в екстремальних ситуаціях, а отже і раціональною роботою зі шкідливим впливом сильних переживань на психіку військовослужбовця при почуттях тривоги і страху.

З огляду на дію психологічної закономірності, вираженої у формулі „чого не знаю, того боюся”, організатори діяльності людей в екстремальних умовах повинні прагнути в повній мірі забезпечити їх необхідною інформацією про психологічні особливості цієї діяльності.

Практика показує, що психологічна інформація може доводитися в усній (лекції, доповіді, бесіди, виступи учасників та очевидців подій), у друкованій (пам'ятки, листівки, плакати) формах, шляхом перегляду та обговорення документальних зйомок з місць катастроф, зйомок камер відео спостережень з місць скоєння збройних злочинів тощо.

Накопичений військовими психологами досвід показує, що хороший ефект дає використання пам’яток про способи ефективного виживання в екстремальних ситуаціях різного типу.

Наведемо варіант пам’ятки військовослужбовцю, що готується до виконання службово-бойових завдань в екстремальних умовах.

ПАМ'ЯТКА

Бути військовослужбовцям внутрішніх військ означає бути готовим виконувати службово-бойові завдання в небезпечних для життя ситуаціях. Ці ситуації не завжди наповнені романтикою, не завжди тебе будуть сприймати як захисника і героя. Охороняючи громадський і правовий порядок в умовах природних і техногенних катастроф, епідемій і масових заворушень нерідко доводиться захищати людей від них самих, від страху, паніки, відчаю, гніву, ненависті, що їх охопили. Подібні екстремальні ситуації є суворим і жорстким випробуванням міцності людського духу, всіх психічних і фізичних можливостей людини. У ній кожен може зіткнутися з тим, чого не розуміє, відчути те, чого раніше ніколи не відчував. Переживання кожної людини індивідуальні, специфічні. Однак є чимало спільного в тих реакціях, якими людина відповідає на небезпеку, брак часу та інформації та інші несприятливі фактори. Знайомство з даною пам'яткою допоможе тобі зрозуміти, що з тобою відбувається, чи нормально це, що потрібно робити, щоб допомогти собі і своїм товаришам. Нормальними переживаннями людини в екстремальній ситуації є не тільки бажання врятувати і захистити цивільне населення в ситуації, що загрожує їх життю, безумовне бажання виконати поставлене службово-бойове завдання, а й такі негативні як страх смерті, поранення, каліцтва, боязні виявитися нездатним виконати службово-бойове завдання і показатися боягузом в очах товаришів. Сьогодні добре відомо, що безстрашних людей не буває. Військовослужбовці також відчувають страх перед лицем смерті і фізичного болю в яскраво вираженій формі. При цьому більшість з них відчувають як би внутрішнє завмирання, „мурашок” на тілі, „ворушіння” волосся, почастішання серцебиття, нестачу повітря, почуття фізичної слабкості, спеки або холоду, дискомфорту або болю в грудях, підвищену пітливість, тремтіння окремих частин або всього тіла.

Іноді у цілком здорових людей може спостерігатися запаморочення, нудота, блювота, нетримання сечі, пронос. Ці явища проявляються не лише в екстремальній ситуації, але і в періоди до і після неї. Потрібно добре розуміти різницю між страхом і боягузтвом. Боягузом є той, хто безмовно підкоряється страху, не вживає зусиль подолати його, припиняє виконання службово-бойового завдання чим піддає товаришів по службі додатковій небезпеці.

Невпевненість у власних силах, сором за такий стан. Вина за застосування насильства, в подіях, які іноді здаються безглуздими.

Гнів за те, що саме тобі (як здається) випало найважче випробування, за несправедливість і безглуздя всього, що відбувається.

Ці переживання загострюються в міру накопичення втоми, при тривалості дії, екстремальних умов, у випадку втрати товаришів по службі, за несприятливого розвитку подій і негативному ставленню до частин внутрішніх військ населення регіону.

Вийти переможцем з екстремальної ситуації нелегко. Це під силу тому, хто може зібрати воєдино всі свої духовні і фізичні сили і направити їх на вирішення службово-бойового завдання. Зроби це і ти. Щоб попередити страх, багаторазово подумай, як ти будеш діяти в екстремальній ситуації, взаємодіяти з товаришами по службі. Наміть план і спосіб реалізації своїх дій, продумай деталі. Закрий на мить очі, зроби 8-10 коротких енергійних вдихів і повільних, тривалих видихів. Кілька разів напруж і розслаб м'язи тіла. Повтори про себе 2-3 рази „формулу безстрашності”:

Я спокійний і впевнений у собі;

Я впевнений у своїх товаришів, вони ніколи не підведуть;

Я рішучий і сміливий;

Я до всього готовий і все зможу;

Я, як сталева пружина – потужна і пружна;

Моє тіло повністю підвладне мені;

Я спокійний і впевнений у собі, я вирішував більш складні завдання, вирішу і це;

Я до всього готовий і все зможу.

Пам'ятай, що страх можна подолати, а боягузтво не забудеться ніколи. Якщо побачиш, що твої товариші знаходяться у владі описаних вище переживань, допоможи ім. Розкажи про те, що відчуваєш сам, скажи як ти долаєш в собі невпевненість і страх, побудь поряд з ними. У тому випадку, коли хтось із товаришів по службі втратив контроль над своєю поведінкою, безцільно метається або, навпаки, застиг в заціпенінні, неадекватно реагує на твої слова і дії, убезпеч його, повідом про це командирові чи психологу, медичному працівнику.

Природно, що ознайомлення військовослужбовців з такого роду інформацією саме по собі не гарантує надійний захист їх психіки від травмуючого впливу небезпеки, раптовості та інших факторів екстремальної ситуації. Однак, це дозволяє попередити перетворення самого сприйняття внутрішніх відчуттів і переживань, як унікальних, в додаткове джерело психотравматизації.

Таким чином, систематичне психологічне інформування військовослужбовців є ефективним способом їх психологічної підготовки до дій у екстремальних ситуаціях.

Ефективність психологічного освіти підвищується в тому випадку, якщо поширювану інформацію буде конкретизовано у зв’язку зі специфікою майбутньої діяльності, приведено у відповідність рівню підготовки військовослужбовців і їх настроям, якщо ця інформація не залякує людей, а дає ключ до розуміння того, що відбувається.

Відзначимо, що, незважаючи на те, що нашу країну не обходять стороною природні катаклізми, епідемії, техногенні катастрофи і масові безлади, все ж таки більш вірогідною для водіїв внутрішніх військ є такі екстремальні ситуації як автокатастрофи, ДТП.

Водіям внутрішніх військ корисно знати не тільки те, що вони самі можуть почувати в ситуації автомобільних катастроф, але і як надати допомогу і підтримку іншим учасникам ДТП. Знаючи правила надання першої допомоги (медичної та психологічної), водій і сам буде відчувати себе впевненіше, що саме по собі є профілактикою посттравматичних стресових розладів, що зустрічаються у більшості потерпілих автомобільних катастроф.

Однак уявлення про те, що психологічна освіта при підготовці до діяльності в екстремальних умовах повинна включати тільки інформування про особливості проживання екстремальних ситуацій є невиправдано вузьким. Для ефективного формування готовності до діяльності в екстремальних ситуаціях водієві внутрішніх військ необхідні елементарні знання про особливості функціонування уваги, пам’яті, мислення, емоційно-вольової сфери. Інформація про пізнавальні процеси та емоційно-вольову сферу, що адекватно донесена психологом, забезпечена необхідними прикладами та поясненнями, допомагає зробити формування довільності психічних процесів більш ефективним. Саме довільність (оволодіння) психічних процесів є важливою умовою ефективної діяльності в екстремальній ситуації.

Нижче наводяться дані про особливості уваги, пам’яті, мислення та емоційно-вольової сфери водіїв. Сподіваємось, що вони будуть цікаві психологам, що допомагають водіям внутрішніх військ формувати готовність до діяльності в екстремальних умовах, а також будуть використані ними, як лекційний матеріал для інформування водіїв. Психологам частин рекомендується забезпечити даний лекційний матеріал прикладами, виходячи з особливостей виконуваних в частині службово-бойових завдань, особистісних і вікових особливостей водіїв, їх інтересів тощо. Крім того, психологам рекомендується додатково розробити лекції, що стосуються психологічних особливостей служби саме в їх частини.

Увага водія

Увага водія є одним з основних факторів, що забезпечує безпеку руху на дорозі. За даними статистики неуважність найбільш часто вказується в якості причини дорожньо-транспортних пригод.

Увагою називається спрямованість і зосередженість свідомості на певних об’єктах. Увага не психічний процес, а форма організації свідомості та умова успішного перебігу психічних процесів і станів. Увага не має власного змісту, виявляє собою дію у зв’язку з відчуттями, сприйняттями, пам’яттю, мисленням тощо. Функції уваги полягають у тому, що людина серед безлічі подразників, які діють на неї, обирає потрібні, важливі, а інші гальмує, виробляє таким чином програми дій та зберігає зосередженість, контроль над їх перебігом.

Види уваги класифікують передусім за особливостями об’єктів. Залежно від того, належать вони до зовнішнього світу (наприклад, різні предмети сприймання) чи ними є наші відчуття, уявлення, думки, переживання тощо, вирізняють зовнішню увагу і внутрішню відповідно.

За характером цільового спрямування та за рівнем вольових зусиль вирізняють мимовільну, довільну та післядовільну увагу.

Мимовільна увага виникає незалежно від наміру та мети людини. Мимовільна увага виникає внаслідок зовнішніх причин, тобто особливостей подразників, що діють на нас, а також внутрішніх спонукань, спрямованості особистості. Наприклад, сильний звук, спалах світла мимоволі привертають увагу людини. Факторами, що зумовлюють мимовільну увагу, є сила і раптовість дії подразника, його новизна, незвичність і контрастність. Викликає увагу рухливість об’єкта, а також початок та припинення дії подразника тощо. Крім зовнішніх причин, мимовільну увагу зумовлюють і внутрішні спонукання. Так, увага пов’язана з загальним станом людини, з її настроєм, переживаннями, потребами, інтересами.

Довільна увага полягає у свідомому спрямованому і регульованому зосередженні уваги, яке зумовлене потребами діяльності. Таку увагу називають активною і вольовою. Психологічний зміст довільної уваги пов’язаний з виробленням мети діяльності та вольовим зусиллям. Діяльність з довільною увагою вимагає більшої напруги в порівнянні з мимовільною і більшою мірою стомлює людину.

У роботі водія довільній увазі належить основна роль. Мимовільна ж увага може сприяти або заважати переходу уваги в довільну, тобто вольову увагу. Так, наприклад, правильно поставлений дорожній знак повинен мимоволі привертати увагу водія, після чого мимовільна увага перейде в довільну. Будь-які об’єкти сприйняття на дорозі, що не мають відношення до управління автомобілем (наприклад, плакати, рекламні стенди), мимоволі відволікають увагу водія від сприйняття основних для нього об'єктів: дороги, дорожніх знаків, автомобілів, пішоходів, показань приладів.

Найпотужнішим спонукальним чинником уваги є пізнавальний інтерес. Цей інтерес справляє вирішальний вплив на всю психічну діяльність. Саме він сприяє переростанню довільної уваги у післядовільну.

Післядовільна увага виникає у зв’язку з виниклим інтересом в процесі діяльності. Подібно довільному цей вид уваги носить цілеспрямований характер і вимагає первинних вольових зусиль, але потім людина як би «входить» в роботу, цікавими і важливими стають зміст і процес діяльності, а не тільки її результат. Після довільній увазі властива економність, вона є оптимальною для виконання різних видів діяльності. Примусово викликати її не можна: шлях до після довільної уваги лежить через захопленість справою.

Усі види уваги – це динамічні процеси, пов’язані взаємними переходами, але завжди якийсь із них на якийсь час стає домінуючим.

Не зважаючи на те, що увага не має власного змісту, а також продукту, вона має свої специфічні властивості.

Обсяг уваги характеризується кількістю об’єктів, які одночасно можуть бути охоплені увагою з достатньою чіткістю. Обсяг уваги визначається низкою чинників, насамперед особливостями сприйманих об’єктів. Людина одночасно може охопити на дорозі не більше 3 об’єктів. Так, наприклад, при наявності пішоходів водій спостерігає, крім того, за зустрічними, попутними автомобілями і за проїжджою частиною. Взагалі то, обсяг уваги залежить від досвіду та практичної діяльності людини.

Під спрямованістю уваги розуміють вибірковий (селективний) характер свідомої діяльності. Вибірковість виявляється не тільки в доборі потрібної діяльності чи потрібного об’єкта, а й у більш-менш тривалому зберіганні їх у свідомості.

Зосередженість уваги як її властивість означає не тільки відволікання від другорядного, а й гальмування побічних подразників, які не стосуються діяльності. Зосередженість та інтенсивність уваги об’єднують, називаючи таку властивість концентрацією уваги. Концентрація уваги є умовою успішного виконання діяльності в тому разі, якщо вона поєднується з іншими властивостями, наприклад з обсягом, розподілом уваги.

Інтенсивність уваги – це ступінь її напруження при сприйнятті об’єкта. Так, чим більше інтенсивність уваги, тим повніше й виразніше сприйняття об’єкта. Інтенсивність уваги водія не завжди однакова: на перехресті інтенсивність уваги завжди буде більшою, ніж при звичайному русі на прямий хорошій дорозі.

Стійкість уваги – це утримання необхідної інтенсивності уваги протягом тривалого часу. За відсутності стійкої уваги знижується якість виконуваної роботи. Високої стійкості уваги водія вимагає їзда по вулицях з інтенсивним рухом, їзда по слизькій дорозі тощо.

Коливання (флуктуації) уваги – це періодична короткочасна мимовільна зміна напруження уваги до певного об’єкта або діяльності. Стійка увага може зберігатися впродовж 10-15 хвилин, а короткочасні послаблення уваги не мають значення для діяльності, вони дають змогу зробити маленьку перерву в зосередженості. Отже, тимчасове зниження уваги є короткочасним і необхідним відпочинком, воно не помітне і не руйнує стійкості уваги, але дає змогу зберегти її до певної діяльності протягом 45 хвилин і більше.

Розподіл уваги виявляється як одночасна увага до двох або кількох об’єктів та одночасне виконання дій з ними чи спостереження за ними. Професія водія вимагає неодмінного розподілу уваги.

Розподіл уваги між двома різними діями легко здійснюється тільки тоді, коли одна з суміщених дій добре вивчена, внаслідок чого виконується людиною автоматично. У цьому випадку основна дія знаходиться в центрі свідомості, а інша, автоматична, лише контролюється свідомістю. Водій, приділяючи увагу дорожній обстановці, не стежить за рухом своїх рук при перемиканні важелів передач, тому що його дії є наслідком виробленої в минулому навички. Якщо навик недостатній – увага водія перевантажена. Вміння розподіляти увагу можна розвивати, виконуючи методично правильно відповідні вправи. Здатність людини до розподілу уваги залежить від її віку рівня розвитку особистості та індивідуальних особливостей.

Переключення уваги – це здатність швидко змінювати об’єкти, на які спрямована увага. Наприклад, об’єктами переключення уваги водія на перехресті буде світлофор, транспортні засоби, пішоходи, регулювальник руху та інші, на які він перемикає увагу в різному порядку, у залежності від дорожньої обстановки.

Переключення і розподіл уваги в поєднанні з правильною послідовністю дій і активністю спостереження є основою обачності – своєчасного визначення можливого ускладнення дорожньої обстановки.

Для водія недостатньо бути просто уважним. У його роботі часті несподівані і складні дорожні ситуації вимагають напруженої, стійкої уваги, її розподілу і швидкого переключення. Тому при характеристиці діяльності водія не можна говорити про нестачу уваги взагалі, а слід говорити про нестачу тієї чи іншої властивості уваги. Так, наприклад, раптово виникла ситуація на прямій дорозі може бути небезпечніше, ніж на важкій дорозі, внаслідок різкого зниження інтенсивності уваги водія. Відмінне знання правил обгону ще не гарантує безпеки, якщо водій не вміє правильно розподіляти і переключати увагу. У прямому сенсі неуважність, тобто загальний рух уваги, може спостерігатися при хворобливому стані, вираженому стомленні, при так званому „загальмованому стані”, часто виникає при монотонному русі, заколисуванні.

Зазвичай людина завжди до чогось уважна, але увага може бути спрямована на об’єкт, який у даний момент не має відношення до її діяльності. Тому щити на дорогах, транспаранти, не пов’язані з діяльністю водія, так само, як і велика кількість дорожніх знаків, що занадто часто інформують про особливості дороги та не мають суттєвого значення, відволікають увагу водія і надають йому погану послугу.

Неуважність може виявлятися у вигляді розсіяності при слабкості довільної уваги, легкого відволікання і повної нестійкості уваги, коли людина дуже зосереджена на одному об’єкті і не здатна помічати нічого іншого внаслідок важкого переключення уваги. Останній тип неуважності може бути у водія під впливом глибоких переживань, на яких він концентрує свою увагу.

У діяльності водія найважливіше значення має організація уваги, тобто вміння користуватися увагою в конкретних випадках. Організація уваги водія передбачає не лише знання об’єктів, на які він повинен розподіляти свою увагу, але й чітке уявлення про послідовність сприйняття об’єктів в конкретній обстановці, вміння визначати, який з об’єктів при складних маневрах автомобіля є найбільш важливим, повинна бути вироблена система розподілу і переключення уваги на ті об’єкти, які в даний момент є для водія найважливішими. Так, наприклад, сувора послідовність у переключенні і розподілі уваги повинна бути встановлена при обгоні між об’єктами сприйняття: спідометром; автомобілем, який обганяється; зустрічним автомобілем, дзеркалом заднього виду, пішоходами, дорожніми знаками і т.д. Послідовність і повторність сприйняття кожного об’єкта в даному випадку (так само, як і при інших маневрах автомобіля на складному повороті і т.д.) повинні здійснюватися не в випадковому порядку, а за певною системою. Такій системі розподілу і переключення уваги необхідно навчати з використанням центрального та периферичного зору.

В основі організації уваги водіїв повинно лежати уміння в будь-якій ситуації виділяти головне і другорядне, а також доведення до автоматизму найбільшого числа дій. Тренування водіїв з організації уваги в різних складних ситуаціях керування автомобілем, особливо при дефіциті часу, має проводитися на спеціальних тренажерах. А кваліфікація водія, крім встановлених вимог, повинна визначатися також оцінкою якостей його уваги і організацією уваги в процесі професійної діяльності.

Сприймання водія

Знання про зовнішній і свій внутрішній світ людина набуває в ході чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів. Пізнавальна діяльність завжди розпочинається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні.

Водій за кермом автомобіля утримує в полі свого зору дорогу, бачить перешкоди на ній, пішоходів, транспортні засоби, періодично стежить за показанням приладів на панелі приладів, на слух контролює роботу двигуна, отримує інформацію про виконувані дії щодо керування автомобілем. Всі ці дані – результат впливу різних предметів або явищ на нервові закінчення відповідних органів чуття. Ці збудження передаються в головний мозок, внаслідок чого виникають відчуття, тобто відображення у свідомості людини окремих властивостей і якостей предметів, безпосередньо діючих на органи чуття. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціонуванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла й окремих його частин.

Відчуття – початкове джерело всіх наших знань. Подальшим етапом обробки інформації, що надходить, є більш складний пізнавальний процес, ніж відчуття – сприймання, в якому якості та властивості предметів відображаються у взаємодії у вигляді цілісного образу.

Процес сприймання пов’язаний не тільки з відчуттям, а й з дією, необхідною для розуміння суті предмета чи явища. Водій за кермом автомобіля змушений сприймати велику кількість зорових, звукових та інших подразників. Їх сприймання водієм пов’язано з необхідністю переключати увагу з одного об’єкта на інший в залежності від їх важливості і дорожньої обстановки, що складається.

Якість сприймання, тобто його швидкість, повнота і точність, залежить від знань і досвіду водія. Досвідчений водій за одних і тих же умов побачить більше і швидше, ніж новачок.

Процес правильного сприймання залежить від здатності людини до сприймання простору і часу.

При сприйманні простору (форми, величини, об’єму предмета і відстані між предметами) зорові відчуття зв’язуються з м’язово-руховими уявленнями і уявленнями дотику, що збереглися від минулого досвіду. Для водія найбільш важливим є сприймання відстаней між предметами, зокрема, сприймання віддаленості від нього предметів – глибинний зір. Практично найбільш правильно сприймає простір водій, що знає розміри предметів, що часто зустрічаються в дорозі. Отже, правильне сприймання простору залежить від досвіду водія. Так, наприклад, водій-початківець через невміння правильно оцінювати ширину дороги необґрунтовано знижує швидкість або навіть зупиняє автомобіль, подає непотрібні звукові сигнали. Лише з досвідом виникає здатність правильно оцінювати відстані. Помилки в оцінці ширини проїжджої частини можуть допускатися і досвідченими водіями при переході з малого автомобіля на великій. Зазвичай необхідно 2-3 тижні роботи, щоб з’явилася упевненість в собі і знову досить точно визначати відстані.

Систематичне тренування у визначенні відстаней розвиває окомір – важливу якість водія. Нижче наводяться деякі об’єкти і відстані (у метрах), з яких вони розрізняються, а саме:

− окремі люди – 2000;

− кілометрові стовпи на шосе, загальний контур людини – 1000;

− рухи рук і ніг людини – 700;

− шапка чи шляпа на голові людини, плетіння вікон – 400;

− голова, плечі, колір одягу – 300;

− обличчя людей, кисті рук – 200;

− цеглини в стіні, форма і колір листя дерев – 100;

− очі, ніс, пальці рук людини – 60;

− повіки очей – 20.

На оцінку відстані до предметів впливає колір, у який пофарбовані ці предмети. Наприклад, відстань до автомобіля, пофарбованого в темний колір (у чорний або синій), переоцінюється, тобто автомобіль здається водієві далі, ніж це є насправді, а відстань до автомобіля, пофарбованого у світлі тони (особливо в жовтий і червоний колір), навпаки, недооцінюється.

Відзначається також, що рух автомобілів з темним фарбуванням здається більш повільним, ніж в дійсності. Саме цим пояснюється те, що автомобілі, пофарбовані в темні тони, в аваріях найчастіше зіштовхуються також з автомобілями темного забарвлення.

Правильне сприймання часу є не менш важливою якістю водія. Уміння точно оцінювати часові інтервали, особливо мікроінтервали часу при різних маневрах автомобіля на великих швидкостях, в ряді випадків має вирішальне значення в забезпеченні безпеки руху.

Водії, особливо з невеликим стажем роботи, можуть допускати помилки в сприйманні та оцінці коротких часових інтервалів. Найбільш небезпечна тенденція до переоцінки часових інтервалів, коли при „дефіциті” часу водієві здається, що часу цілком достатньо для виконання маневру. Ця помилка може призвести до фатальних наслідків. На точність сприймання часу також впливають індивідуальні особливості людини, її емоційний стан.

Розвинути почуття часу у водія можна систематичним тренуванням. При управлінні автомобілем предмети можуть сприйматися водієм у неправильному, викривленому вигляді. Таке викривлене, неправильне сприйняття називається ілюзією.

Причини ілюзій різні. Найбільш часто виникають ілюзії внаслідок контрастності, цілісності сприймання, ілюзії перспективи, мінливого рельєфу та інші. Так, чим більшою є швидкість автомобіля, тим сильнішим є ковзання співвідношення пропорцій навколишніх предметів. Водій, який здійснює обгін на великій швидкості, сприймає дорогу більш вузькою, ніж це є насправді, внаслідок чого він може мимоволі відхилятися убік осьової лінії. Правильне сприйняття ширини дороги може бути також спотворено перспективою повороту, на якому дорога здається значно вужчою або ширшою, ніж у дійсності, а також може виникнути ілюзорне сприймання підйомів і спусків.

Ілюзорні сприймання є дуже небезпечними. Навіть при незначному спотворенні дійсності вони легко можуть привести до аварійних ситуацій на дорозі.

Ілюзії можуть виникати у водія з різною частотою, в різній формі, з різним ступенем виразності і стійкості. Частота виникнення ілюзій залежить від яскравості уявлень, що виникають в деяких осіб, які відзначають, що „варто тільки подумати або засумніватися в правильності сприймання, як виникає ілюзія”.

Сприяючими умовами для виникнення ілюзій у водія можуть бути: негативні емоції (страх, невпевненість тощо), ослаблення уваги або висока його концентрація протягом тривалого часу, стомлення, неправильна робоча поза водія та ін.

Серед основних заходів боротьби з ілюзіями відзначають наступні:

− створення нормального режиму праці та відпочинку водіїв, особливо у нічний час;

− вивчення причин виникнення ілюзій;

− вироблення міцних навичок у керуванні автомобілем і виправлення недоліків уваги.

Таким чином, роль відчуття та сприймання для водія є настільки значною, що існує потреба у підтриманні інформаційного балансу з середовищем, порушення якого веде до дезорганізації особистості та певних розладів у функціонуванні організму.

Мислення за кермом

У житті часто виникають завдання, які не можна вирішити, спираючись тільки на відчуття і сприймання. Для вирішення багатьох питань необхідно аналізувати, узагальнювати інформацію, що надходить, і, використовуючи минулий досвід, робити необхідні висновки. Подібні завдання людина вирішує тільки за допомогою мислення.

Відображення, що здійснюється мисленням, має свої сутнісні і специфічні риси.

Мислення – це вища форма психічного відображення. Пізнання світу починається з відчуттів, сприймань та уявлень, але ця картина світу не дає змоги глибоко і всебічно пізнати його. Зокрема, живе споглядання не спроможне проникнути у складні форми взаємодії явищ, об’єктів, подій, у їх причини та наслідки. Для відображення цих моментів буття необхідний перехід від відчуттів, сприймань до мислення. Шляхом мислення індивід виявляє взаємозв’язки між предметами, подіями і явищами, з’ясовує причини та наслідки цієї взаємодії.

Мислення дає знання про істотні властивості, зв’язки і відношення об’єктивної реальності, здійснює у процесі пізнання перехід від явища до його сутності. На відміну від процесів чуттєвого відображення мислення опосередковано відображає дійсність – через аналіз, синтез, порівняння, тобто через мисленнєві операції, спираючись на знання, що дістає вираження у слові.

Мислення є узагальненим відображенням дійсності. Це процес пошуку істотних ознак, властивостей предметів і явищ та зв’язків між ними, а також характеристик, спільних для однорідних явищ або предметів. Вирізнені найістотніші ознаки лежать в основі узагальнення.

Мислення має активний, дійовий і цілеспрямований характер. Виникнення в людини відчуттів, сприймань зумовлене зовнішніми чинниками. Ці процеси виникають за безпосередньої дії подразників на органи чуття, незалежно від бажань суб’єкта. Мислення, як правило, актуалізується і спрямовується сутністю та значущістю для людини проблеми.

Мислення нерозривно пов’язане з мовою та мовленням. Думка об’єктивується у мові та мовленні. Мовлення є способом, а мова – засобом вираження думки і формою її існування. Особливу роль у процесі взаємодії мислення і мовлення відіграє внутрішнє мовлення. Воно обслуговує думку, сприяє її виникненню і готує до вираження у зовнішньому мовленні.

Мислення має соціальну природу. Суспільно-історичний характер мислення пояснюється тим, що виникнення і розвиток його зумовлені суспільними потребами. Так, для розв’язання проблем люди використовують історичний досвід, засвоюють знання, закріплені у слові. У процесі засвоєння знань розвивається мислення. Отже, мислення є продуктом суспільно-історичного розвитку. Водночас розвиток мислення зумовлює суспільний поступ.

Мислення – це психічний пізнавальний процес узагальненого та опосередкованого відображення істотних елементів, властивостей і зв’язків між ними у предметах і явищах об’єктивної дійсності.

На основі специфічних рис мислення вирізняють його основні функції. Обмежимося виокремленням чотирьох основних функцій(В.Д. Шадріков):

− Розуміння – це і є процеси мислення, спрямованого на розкриття тих чи інших об’єктів у їх істотних зв’язках з іншими об’єктами, що досягається на основі включення нового знання у досвід людини.

− Розв’язання проблем і задач. Мислення виникає тоді, коли суб’єктивного досвіду для досягнення мети не вистачає, тобто в проблемній ситуації. Усвідомити і сформулювати питання – це вже певний крок до розв’язання проблеми. А розуміння того, що відоме і що потрібно шукати, свідчить про перетворення проблемної ситуації на задачу. Уміння знайти зв’язок відомого і невідомого в задачі означає знайти спосіб її розв’язання.

− Цілеутворення. Утворення цілей являє собою процес породження нових цілей, що відбувається у мисленні. Мислення виявляє свої передбачу вальні можливості й формує образ кінцевого результату діяльності. Загальна мета мисленням конкретизується у проміжних цілях. Отже, постановка загальної, проміжної і кінцевої мети і є ціле утворюючим процесом, що відбувається у мисленні.

− Рефлексія. Розглядається як діяльність людини, що спрямована на усвідомлення способів і дій свого пізнання. Самопізнання виконує регулювальну функцію щодо поведінки або діяльності людини.

Розрізняють три форми мислення: поняття, судження і умовивід.

Поняття – це форма мислення, в якій відображається суть предметів і явищ реального світу в їх істотних, необхідних ознаках. Поняття існує і закріплюється в слові. Слово – засіб утворення поняття, елемент мови, а поняття – продукт діяльності мислення, елемент думки. Мислити поняттями – це значить мислити словами, так як поняття формуються через мову на основі сприйнять і уявлень.

Судження, як форма мислення, відображає окремі відношення між предметами і їх ознаками, причому шляхом ствердження або заперечення. Так, наприклад, при погляді на дорогу у водія виникає судження: „Попереду міст, обганяти не можна”. Судження є найпростішою формою розумового процесу.

Умовивід – це форма мислення, в якій з одного і декількох суджень виводиться нове судження. Наприклад: „Зараз буде крутий поворот дороги, на повороті слід зменшити швидкість, – значить, мені потрібно зменшити швидкість”. Умовивід лежить в основі прогнозування, тобто здатності досвідченого водія передбачити зміну дорожньої обстановки, щоб відповідними цілеспрямованими діями попередити виникнення небезпечних ситуацій.

Здатність водія до прогнозування свідчить про високий рівень його майстерності.

Залежно від змісту розрізняють три види мислення:

− наочно-дійове, пов’язане зі здійсненням практичної діяльності (водіння автомобіля);

− наочно-образне, при якому предмети безпосередньо не сприймаються, а представляються у пам’яті (наприклад, уявне водіння автомобіля за певним маршрутом або уявні дії в різних дорожніх ситуаціях);

− абстрактне, коли вивчаються загальні поняття і закономірності явищ (наприклад, освоєння законів динаміки, встановлення законів руху матерії і т.д.).

Також розрізняють репродуктивне і творче мислення за ступенем новизни й оригінальності та практичне і теоретичне мислення – за характером задач.

Для діяльності водія особливо важливим типом мислення є практичне. Воно відбувається в ході практичної діяльності та спрямоване на вирішення практичних завдань. Для нього характерні: тісний зв’язок, що переходить у єдність, між сприйняттям і осмисленням дорожньої обстановки, яка швидко змінюється; безпосереднє включення мислення в практичну діяльність; жорстке обмеження часу, що визначає негайне виконання прийнятих рішень; підвищений емоційний фон діяльності, що вимагає високої нервово-психічної напруги.

При практичному мисленні водій в умовах жорстко обмеженого часу повинен подумки відтворити і представити елементи, з яких складається дорожня ситуація (автомобіль, пішохід, інші учасники руху, дорога, середовище руху), привести в рух образи цих елементів та на основі їх переміщення побачити план своїх найбільш доцільних дій. При цьому, водій повинен враховувати вплив, що вчинять його дії на дорожньо-транспортну обстановку в цілому з точки зору безпеки всіх учасників руху. Практичне мислення протікає у досвідченого водія дуже швидко. Швидкість його сповільнюється під впливом стомлення, хворобливого стану і після вживання алкоголю. Мислення може бути некритичним (за відсутності перевірки припущень), тоді замість корисної швидкості з’являється шкідлива поспішливість мислення і, як наслідок, неправильні дії.

Практичне мислення може поліпшуватися з накопиченням досвіду. Французькі фахівці, наприклад, вважають, що водії-початківці протягом перших 500 км пробігу поглинені тільки своїм автомобілем і не реагують на інших учасників руху. Із збільшенням пробігу від 500 до 3000 км поведінка водія починає відповідати дорожній обстановці. І тільки після 3000 км навички керування автомобілем настільки стабілізуються, що новачка можна вважати справжнім водієм.

Чим глибшими є знання людини, тим продуктивнішим є процес мислення. Однак, самі по собі знання ще не можуть забезпечити правильного мислення, якщо людина не вміє ними управляти. Правильне мислення водія визначається його спеціальними знаннями і досвідом, які забезпечують своєчасне вилучення з пам’яті інформації, необхідної для прийняття рішень та виконання дій у конкретній дорожній ситуації.