Розвиток волі у дітей в ранньому шкільному віці
Воля не дана дитині від народження в готовому вигляді. Вольові якості виникають і розвиваються в процесі діяльності дітей під впливом умов їх життя і виховання.
У новонароджених дітей є лише вроджені мимовільні, безумовнорефлекторні (наприклад, смоктальні і хапальні) рухи. У 2—3 місяці у дітей вже можна спостерігати набуті ними мимовільні умовнорефлекторні рухи, які виникають при одному лише сприйманні предмета (наприклад, брязкальця, до якого дитина починає тягнутися рукою і дістає його).
У 6—8 місяців у дітей спостерігаються умовнорефлекторні дії, спрямовані на предмети, що знаходяться за їмежами сприймання. Вони виявляються, наприклад, в розшукуванні дитиною захованого предмета, який вона в даний момент не сприймає. Такі шукальні рухи дитини опосередковані уявленням, образом відсутнього предмета, в основі якого лежать сліди попередніх впливів, які збереглися в корі півкуль. Такі рухи можна розглядати як найпростіші довільні, цілеспрямовані практичні дії. Таким чином, в другому півріччі у дішей вперше появляються довільні, цілеспрямовані дії, які опосередковуються уявленням.
Дальше формування довільних дій у дітей відбувається в зв'язку з оволодінням ними на кінець першого року мовою і з розвитком в цей період елементарного мислення. Дитині говорять, наприклад: «Дай ляльку». Вона повертається, шукає очима серед інших іграшок ляльку, підповзає до неї, бере і подає її. Отже, на кінець першого року у дитини вперше з'являються осмислені цілеспрямовані довільні дії, опосередковані процесом їх узагальнення в словах.
У переддошкільному віці в процесі виконання вимог та завдань дорослих, а також у процесі гри дитина привчається супроводжувати свої дії словесним формулюванням їх мети. Вона говорить, наприклад, «туфлі принести» і приносить їх. Потім слова дитини починають випереджати її самостійні дії, вона, наприклад, каже, що піде до матері, буде малювати, і робить це.
Одночасно в дітей-переддошкільників формується здатність довільно затримувати свої дії. Цьому сприяє привчання дитини дотримувати найпростіших вимог до її поведінки, сформульованих в словах «не можна», «можна», «треба», керуючись якими діти починають стримувати свої бажання і дії. Отже, в переддошкільному віці у дітей в процесі їх практичної і ігрової діяльності відбувається формування осмислених довільних дій у зв'язку з розвитком активного мовлення і словесного мислення.
Дошкільне дитинство є періодом значних змін в розвитку волі дитини. В цей час мова починає відігравати провідну роль в регуляції діяльності дитини. В зв'язку з цим у дітей-дошкіль- ників відбувається формування вміння усвідомлено приймати і ставити цілі та підкоряти їм свої ігрові і практичні дії. Для дітей переддошкільного віку характерним є імпульсивне виникнення цілей під безпосереднім впливом емоційно-забарвлених бажань. Це означає, що по суті в дитини ще не виділяється акт свідомої, навмисної постановки мети.
Формування процесу усвідомленої постановки мети починається в середньому дошкільному віці. Діти-дошкільники можуть вже свідомо ставити деякі цілі і виконувати для їх досягнення дії, які самі по собі не привабливі, але потрібні для досягнення мети (Д. Ельконін). Спочатку це відбувається в процесі ігрової діяльності, а пізніше — і в заняттях навчального характеру, які проводяться в дитячому садку.
Друга важлива зміна у вольовій сфері дитини в дошкільному віці виявляється в розвитку усвідомлення нею морального змісту правил поведінки і оволодіння вмінням керуватися ними в своїх вчинках. Дитина-переддошкільник по суті не усвідомлює правила як такого, тобто як обов'язкової для всіх вимоги або заборони, а відносить його лише до себе. В дошкільні роки дитина починає усвідомлювати узагальнений характер правил і їх загальнообов'язковість. Це виявляється в тому, що діти часто скаржаться на порушників порядку, які, власне, їх самих не скривдили. Нарешті, старші дошкільники починають використовувати скарги для підтримання порядку в групі (В. О. Горбачова). Це означає, що діти починають усвідомлювати моральну суть правил поведінки, їх значення для дитячого колективу. Внаслідок цього вони поступово привчаються підкоряти свою поведінку прийнятим правилам.
У зв'язку з розвитком уміння ставити цілі і усвідомлювати правила у дітей-дошкільників починає формуватися і вміння свідомо керувати своєю поведінкою, контролювати її. Дітям-переддошкільникам і навіть молодшим дошкільникам недоступне тривале навмисне, за завданням дорослих, керування своїми рухами, їх усвідомлене контролювання. Вони можуть, наприклад, довго зберігати нерухому позу, «стояти, як міліціонер на посту», тільки в умовах гри.
Дошкільники середнього віку виконують таке завдання також за вимогою дорослих, але спроможні стежити за своїми рухами лише час від часу, ніби уривками. Що ж до старших дошкільників, то вони вже цілком спроможні більш-менш тривало контролювати свою поведінку, застосовуючи при цьому деякі прийоми з метою попереджати відвернення уваги від виконання завдання (3. В. Мануйленко).
У формуванні довільних дій у дітей важливу роль відіграє правильне їх орієнтування в умовах, з яким зв'язані дії, і способах діяння, наслідування дій дорослих, мовні вказівки останніх. Регулююча функція мовлення виробляється не одразу, а поступово. Експериментальні дані вказують на те, що формування словесно регульованих довільних моторних дій проходить ряд ступенів — від привертання уваги до означуваних словами умов дії виявлення вголос того, що і як треба робити з ними, до регуляції дій внутрішнім мовленням (О. В. Запорожець, 0. Р. Лурія та ін.).
У дошкільному періоді стають довільними, навмисно керованими не лише практичні дії дитини, але, як це було показано попереду, і почасти її пізнавальні психічні процеси.
Таким чином, розвиток волі в дошкільному віці характеризується тим, що і практичні, і пізнавальні довільні дії дитини стають до деякої міри свідомо цілеспрямованими актами, якими дитина може навмисно керувати.
Незважаючи на деякі успіхи в розвитку волі, поведінка дитини-дошкільника, а тим більше переддошкільника, ще відзначається великою імпульсивністю і недостатньою усвідомленістю. В умовах же неправильного виховання імпульсивність дитини сприяє швидкій появі у неї капризів і впертості.
Основне завдання виховання волі у дітей раннього і дошкільного віку полягає в правильному розвитку у них потреб та правильній організації режиму життя і вимог до дітей. Задовольняти слід лише ті бажання дитини, які виходять з потреб її нормального росту і розвитку, не припускаючи пересиченості та надмірних пестощів. Вимоги ж до дитини повинні бути посильними для неї і ставитися їй поступово і послідовно. Не слід роздратовувати дітей частими і дрібними заборонами або ж, навпаки, все їм дозволяти. Дуже важливо навчити дитину самостійно вибирати гру і добре грати, не відволікатись, доводити почату гру до кінця, а також привчати її старанно виконувати доручені їй трудові обов'язки в сім'ї і дитячому садку. Проводячи з дітьми заняття навчального характеру, слід проявляти вимогливість щодо якості виконання завдань і організованості поведінки. Все це повинно виховати у дітей серйозне і відповідальне ставлення до праці, яке необхідне для їхнього підготування до вступу в школу.
Розвиток волі в молодшому шкільному віці
Вступ дитини до школи є зламним моментом у розвитку її волі. В шкільному віці навчання, яке носить суспільно-обов'язковий характер, ставить нові вимоги до волі дитини. Дитина стає перед необхідністю наполегливо вчитися, систематично і свідомо переборювати дедалі більші труднощі навчальної праці, виконувати складніші трудові завдання.
Найхарактерніша особливість розвитку волі молодших школярів полягає в тому, що в них поступово формується вміння свідомо ставити складніші навчальні і трудові цілі, завдання і підпорядковувати їм свою пізнавальну, розумову і практичну діяльність. Цілі діяльності дитини-учня стають дедалі більш узагальненими, віддаленими і стійкими. Проте завдання, які ставлять перед дитиною школа і вчитель, не завжди приймаються нею і стають її власними цілями. При постановці перед учнями нових навчальних і трудових завдань необхідно завжди враховувати, чи підготовлені вони мотиваційно до їх сприймання. Подавати дітям нові завдання треба в міру і разом з формуванням у них нових мотивів діяльності: прагнення стати хорошим учнем, інтересу до змісту знань і до праці, а також почуття обов'язку і честі радянського школяра, які починають зароджуватися в цей період. При постановці нових цілей треба виходити із зазначених мотивів і спиратися на них. Це сприяє зародженню і розвитку у дітей свідомої цілеспрямованості і наполегливості як вольових якостей їх поведінки.
Друга важлива особливість розвитку волі в молодшому шкільному віці полягає в тому, що в дітей починають поступово формуватися моральні переконання і вміння керуватися ними в своїх вчинках, своїй поведінці. В молодших школярів починає, складатися свідоме ставлення до дисципліни, до правил поведінки як системи вимог, що їх необхідно виконувати в ім'я учнівського обов'язку перед суспільством і в інтересах свого класного колективу. Проте таке ставлення до правил поведінки виникає у дітей не зразу, а поступово. В перші місяці занять учень-першокласник ще поєднує ці правила лише з особистістю вчителя і не усвідомлює їх як зумовлені суспільною необхідністю та інтересами колективу норми поведінки. Але пізніше на утворення моральних переконань в галузі дисципліни мають також впливи з боку самого учнівського колективу, керованого вчителем, вимоги дітей до поведінки своїх товаришів.
Одним з важливих моментів в цих впливах є правильне використання вчителем скарг дітей одне на одного. Якщо педагог схвалює заяви, в яких виявлене прагнення дитини оберігати інтереси колективу, і засуджує егоїстичні вчинки учнів, то подібні скарги поступово набувають характеру критичних зауважень дитини, спрямованих на зміцнення дисципліни в класі. Зрозуміло, це може привести і до конфлікту між дітьми, а також до появи скарг типу ябедництва. Щоб запобігти таким випадкам, слід використовувати сутички між дітьми для виховання в них правильного ставлення до справедливих критичних зауважень з боку товаришів і вміння підпорядкувати свою поведінку інтересам колективу.
Разом з усвідомленням навчальних цілей і правил дисципліни в молодшому шкільному віці у дітей формується вміння свідомо керувати своїми складними пізнавальними і практичними діями, стійко переборювати труднощі навчальної роботи і практичної діяльності. Молодші школярі поступово набувають вміння свідомо і навмисно викликати потрібні дії, контролювати їх виконання і стримувати небажані реакції. Оволодіння вказаними вміннями натрапляє, однак, у дітей, особливо у першокласників, на певні труднощі, зумовлені наявними ще в них рисами імпульсивності поведінки, тенденцією до наслідування діям інших дітей і нахилом легко піддаватися чужим впливам, що часто приводить до ненавмисного порушення ними правил дисципліни.
Формування здатності свідомо керувати своєю поведінкою відбувається внаслідок постановки перед дітьми завдання навчитися свідомо стежити за собою і проведення з ними спеціальних вправ з метою викликати потрібні дії і гальмувати небажані реакції.
Прикладом таких цілеспрямованих вправ можуть бути так звані «хвилинки тиші», які застосовуються в перших класах. Після необхідних пояснень на дошці пишеться слово «тиша» і учні повинні негайно залишити працювати, припинити розмови і сидіти тихо. Починається урок тиші. Для семилітніх дітей це справжній урок — вправа в навмисному збереженні нерухомого положення і гальмуванні мовних реакцій, що становить в даному; випадку безпосередню мету зусиль дитини (О. Адріанова).
Внаслідок цілеспрямованих вправ діти починають виконувати всі вимоги вчителя з великою точністю, навіть педантичністю, без будь-яких відхилень, дотримуючись засвоєних правил поведінки. Такий своєрідний педантизм дитини є ознакою успішного протікання процесу оволодіння дітьми вмінням керувати своїми діями.
У першому класі діти при оволодінні вмінням свідомо керувати собою потребують ще з боку вчителя або батьків частих зауважень, попереджень, нагадувань. Ці вимоги вихователів служать ніби зовнішньою опорою для свідомого керування дитиною своєю поведінкою. Але вже у II—III класах тільки одна присутність старших стає стимулом, щоб примусити дитину стежити за собою. Нарешті, в IV класі діти привчаються більш-менш тривало контролювати свої вчинки і при відсутності постійного нагляду з боку дорослих. Велике значення при цьому мають також впливи на дитину з боку учнівського та піонерського колективу. В результаті всього сказаного у дітей поступово розвиваються такі їх вольові якості, як самовладання і витримка.
Незважаючи на значні успіхи дітей в оволодінні вмінням керуватись у своїх навчальних і практичних діях складними цілями і моральними нормами, а також деяким вмінням свідомо регулювати свою поведінку, розвиток волі у молодших школярів ще не досягає високого рівня. Недостатність її розвитку виявляється особливо тоді, коли дитині довго доводиться діяти без нагляду і в незвичних для неї умовах. Отже, в цьому віці у дітей іде лише початкова підготовка до оволодіння вмінням діяти свідомо і самостійно, переборювати перешкоди на шляху до мети.
Одним з важливих завдань виховання волі в початковій школі є правильна організація вправ учнів у подоланні труднощів навчальної роботи і опануванні дисциплінованої поведінки. Навчальні та інші завдання, які пропонуються дітям, обов'язково повинні мати в собі певні труднощі, але посильні для самостійного їх подолання учнями. Разом з тим необхідно поступово збільшувати труднощі навчальної і практичної діяльності дітей. Надмірно складні завдання і вимоги призводять до появи у дітей боязні труднощів, вони намагаються обминати їх, а дуже легкі завдання і вимоги викликають у них лінощі, небажання робити важку, нецікаву, але потрібну справу або виконувати складні правила дисципліни. На розвиток у дітей вміння переборювати труднощі сприятливо впливають також виконання ними постійних домашніх обов'язків по самообслуговуванню, заняття ручною працею і участь у складних іграх.
Одним з важливих засобів привчання дитини до боротьби з труднощами є твердий режим праці і відпочинку. Завдяки суворому дотриманню режиму вироблюється і закріплюється стійкий стереотип дій, а це допомагає дитині справлятися з труднощами в її роботі і тим самим сприяє зміцненню її волі.