Розвиток волі в старшому шкільному віці

Старший шкільний вік — це завершальний період в розвитку волі у дітей. В цей час вольові якості старших школярів стають зрілими, досягають досить високого рівня розвитку.

Розвиток волі у старших школярів виявляється передусім у формуванні в них уміння ставити стійкі цілі щодо свого май­бутнього самостійного життя і підпорядковувати їм свою пове­дінку. Життєві цілі, плани, перспективи накреслюють і підлітки, і навіть молодші школярі. Однак молодші діти не ставляться до накреслених ними перспектив майбутнього як до безумовних, обов'язкових намірів і тому часто змінюють їх. Юнаки ж не лише глибоко замислюються над своїм майбутнім, але і будують конкретні плани свого самостійного життя, приймають стійкі і часто остаточні рішення відносно своєї майбутньої професії, у них оформлюються сталі ідеали і переконання. В зв'язку з цим у юнацькі роки перспективи майбутнього стають для молодих людей близькими, реальними планами і поступово перетворю­ються в стійкі, дійові мотиви, які безпосередньо спонукають їх до щоденної діяльності.

Під впливом планів на майбутнє у старших школярів почи­нає змінюватися їх ставлення до навчання і праці, до оволодіння навичками культурної, моральної, вольової поведінки. Усвідом­люючи прогалини в своїх знаннях, уміннях і навичках, недоліки в своїй поведінці і намагаючись надолужити прогаяне в попередні роки, юнаки накреслюють цілі і плани самоосвіти і самовиховання.

Це відбивається у висловлюваннях і щоденниках юнаків і дівчат у ви­гляді розроблюваних ними програм і правил самовиховання, серед яких центральне місце належить самовихованню волі і характеру. Так, наприклад, в щоденнику однієї учениці IX класу було записано: «Програма на лютий. 1. Менш посмішок, серйозність. 2. Не ледарювати, більше активності. 3. На­полегливість до кінця, але не в дрібницях. 4. Виконати своє рішення щодо англійської мови...»

Розвиток волі в старшому шкільному віці виявляється також в дальшому формуванні у юнаків системи моральних переконань, які стають в цей період грунтовнішими і стійкішими. Юнаки набагато краще, ніж підлітки, вміють розкрити і обгрунтувати суть моральної вольової поведінки, свідомої дисципліни і справ­жнього товариства. Разом з тим у міркуваннях старшокласників виявляється створюване в них естетичне ставлення до моральних вчинків і форм організованої поведінки. Вони по­чинають розуміти і цінити прекрасне в людських моральних, вольових вчинках і культурних манерах. Однак міркування багатьох юнаків з приводу моральних якостей людей часто не від­значаються ще повнотою, чіткістю, а інколи й вірністю. Тому необхідно в старших класах посилювати виховну роботу, пов'я­зану з роз'ясненням юнакам основ комуністичної моралі. При цьому в етичних бесідах слід висвітлювати також і естетичну сторону поведінки.

Інтенсивний розвиток в цей час моральних переконань відби­вається на поведінці старших школярів. Вони стають більш принциповими, організованими, дисциплінованими, ввічливими. Юнаки гостро переживають недоліки в своїй поведінці і намага­ються позбутися їх.

В юнацькому віці відбувається дальше оволодіння школяра­ми прийомами керування собою. Намагаючись розвивати свої вольові якості, позбутись недоліків у своїй поведінці, старшо­класники широко користуються прийомами самоконтролю і само­зобов'язань. Зобов'язання, які приймають на себе підлітки, мають часто досить загальний характер, а інколи і вигляд пустої мрії про сильну волю. На відміну від цього самозобов'язання юнаків стають дедалі конкретнішими і виразнішими.

Характерна особливість самозобов'язань радянських юнаків і дівчат полягає в тому, що їх зобов'язання перед собою поєдну­ються з зобов'язаннями, які вони дають колективу товаришів, учителям і батькам. Це надає самозобов'язанням школярів ха­рактеру громадського обов'язку і зумовлює більш відповідальне ставлення юнаків до їх виконання. Засоби самоконтролю, які застосовують старшокласники, також відзначаються нерозрив­ним зв'язком з контролем з боку колективу товаришів і вихова­телів. Оволодінню цими засобами особливо сприяє розвиток в юнацькому колективі критики і самокритики. Самокритично аналізуючи свої недоліки, невдачі і успіхи, звітуючи про це перед товаришами і вислуховуючи їх зауваження, юнак привчається тим самим, контролюючи себе, об'єктивніше ставитись до даних самоспостереження і висновків самооцінки. Завдяки цьому мож­на запобігти виникненню суб'єктивізму в самооцінці, який при­зводить до зневір'я в свої сили або ж до надмірної самовпевне­ності, в рівній мірі згубних для самовиховання волі.

У старшому шкільному віці відбувається також дальше ово­лодіння старшокласниками прийомами самостійного планування і організації своєї діяльності.

У цей період правильна організація своєї праці, раціональ­ний розподіл своїх сил і часу стають особливою турботою стар­шокласників. За умови розумного керівництва з боку дорослих і наявності допомоги шкільного колективу у юнаків вироблю­ється стійкий стиль вольової самоорганізації навчальної і тру­дової діяльності.

Ю. А. Самарін наводить з цього приводу таке підтверджене даними спостережень висловлювання учня X класу Р.: «Готую уроки щоденно. За порадою П. М., починаючи з VIIкласу, став в той же день читати задане, на другий — перечитувати і закріплювати. Добре виходило. Краще став запам'ятовувати. Зараз у мене е розпис, які уроки коли готувати. Намагаюсь не за один день урок готувати. Примусити себе прийнятися за працю завжди можу. У нас учитель любив говорити: «Сказано — зроблено». Я теж це часто повто­ряю — і якось легше виходить».

Прагнення старших школярів підготувати себе до майбут­нього самостійного життя і зв'язана з цим їх активна робота по самовихованню волі обумовлюють дальший розвиток у них ціле­спрямованості, принциповості, організованості, наполегливо­сті і витримки як вольових якостей поведінки. Ці якості розви­ваються в нерозривному зв'язку з формуванням особистості юнака, його наукового світогляду, самосвідомості, характеру. Завдяки цьому на кінець старшого шкільного віку вольові якості юнаків перетворюються в стійкі вольові риси їх особис­тості.

Отже, в старшому шкільному віці вольова діяльність юнаків і дівчат досягає певної зрілості і стає стійкою особливістю їх характеру. Зрозуміло, що на цьому не закінчується розвиток волі людини. Вольові якості юнака і дівчини вдосконалюються і зміц­нюються й далі в процесі професійно-трудової діяльності або навчання у вищій школі.

Одним з найважливіших завдань виховання волі в Юнацькому віці є поєднання роботи школяра над собою з безпосереднім ви­ховним впливом з боку дорослих. Всякими засобами підтримуючи і спрямовуючи наміри старшокласників до самовиховання волі, слід разом з тим тактовно, але твердо ставити високі вимоги до їх поведінки. В противному разі прагнення юнаків можуть іноді перетворитися в благі, але нездійсненні наміри зайнятися собою, в поведінці ж їх можуть закріплюватись риси слабоволля, неви­триманості, недисциплінованості, невміння організовано, наполег­ливо працювати, пасивність і лінощі.

У даних деяких досліджень виявлено ряд характерних особли­востей «стилю» праці тих підлітків і юнаків, у яких е значні недоліки в розвитку волі. До них належить трудність переходу від неробочого стану до праці, тривалий період «розкачування», нелюбов до оброблення, невміння довести справу до кінця. Ха­рактерним для них є не уникання праці взагалі, а уникання основної, найважливішої праці, яка потребує планомірних і ціле­спрямованих зусиль, праця малими дозами, з перервами, запов­неними неробством, залежність в праці від безпосередньої зов­нішньої близької стимуляції: нагадувань батьків, їх контролю, нагадувань про загрозу провалу на екзамені і т. д. У таких шко­лярів виявляється залежність роботи від настрою: не готують уроків з якого-небудь предмета або не готують сьогодні, тому що немає бажання. їх дії і вчинки залежать також від необумовле­ної або не завжди обумовленої самовпевненості, яка разом з тим поєднується з невдоволенням собою, з визнанням себе «не досить надійним» (Л. Шифман).

У подібних випадках слід передусім, як зазначає В. І. Селі- ванов, змінити ставлення юнака до труднощів, перешкод, сфор­мувати у нього погляд на подолання труднощів як на засіб за­гартування своєї волі. Це досягається не лише шляхом роз'яс­нень з наведенням прикладів з життя видатних людей, але й при­кладами праці інших учнів, які досягли успіхів у розвитку волі. Поряд з цим слід організувати вимоги класного колективу до юнака, який усвідомив необхідність працювати над собою, але який ще не вміє самостійно подолати недоліки своєї волі. Сумісні заняття з сильнішими товаришами і контроль з їх боку можуть також мати великий вплив на зміцнення волі школяра.

Нарешті, батьки і вчителі повинні настирливо вимагати вико­нання юнаком режиму праці, тактовно контролювати його і ставити перед ним все нові, з кожним разом складніші вимоги. При цьому, поряд із схваленням досягнутих успіхів, можливий і осуд дій юнака, в якому слід підкреслювати, однак, не стільки невдачі в роботі, скільки недостатність його зусиль і прагнень в подоланні труднощів.

Загальний шлях виховання ня і розвитку волі у дітей

Розвиток волі в дитячому віці є результат всієї сукупності виховних впливів на дитину, а не лише окремих спеціальних заходів. Тому виховання волі у дітей нерозривно пов язане з усією системою трудового, морального, розумового, естетичного, а також фізичного виховання дитини в школі і в сім'ї. Виховання волі — це по суті процес виховання особистості в ці­лому, а не якоїсь однієї якості.

Основним принципом виховання волі в дитячому віці є пра­вильне сполучення свідомого переконування дітей з організацією вимог до їх поведінки. Свідоме переконування дитини полягає в обгрунтованих роз'ясненнях їй суспільної значимості певних правил і способів поведінки, а також в наслідуванні нею особи­стого прикладу належної поведінки вихователів і товаришів. А. С. Макаренко вказував, що формування вольової дисциплінованості поведінки обов'язково супроводиться усвідомленням її норм і їх суспільного значення, але дисциплінованість не може цілком визначатись лише процесами такого усвідомлення. Дійсно, учень може добре розуміти значимість, наприклад, якого-небудь правила поведінки та важливість його дотримування, але не ви­конувати цього правила і не прагнути розвивати свою волю. В зв'язку з цим Макаренко підкреслює, що основою виховання дисципліни є вимоги до дитини, які ставлять перед нею суспільне середовище, умови життя і діяльності.

Не всякі, однак, безпосередні і словесні впливи на дитину завжди виконують роль справжньої вимоги. Справжні, дійові вимоги характеризуються тим, що їх виконання або невиконання реально впливає на життєві відносини дитини, на її взаємини з оточуючими людьми, а також на її ставлення до самої себе. Так, наприклад, дитина починає прагнути виконувати правила для учнів лише тоді, коли порушення нею дисципліни тягне за собою істотні зміни в її становищі в школі, в класі або в сім'ї, яким вона дорожить. Якщо ж невиконання цих вимог нічого не змінює в житті учня, не зачіпає його життєвих інтересів, то вони сприймаються ним як суто словесні вимоги і не позначаються на його поведінці. Організація вимог до дитини не вичерпується тому окремими спеціальними заходами, вказівками, зауваженнями, розпорядженнями дорослих. Система вимог до дитини визначається всіма умовами її життя і діяльності в сім'ї, школі і навко­лишньому оточенні, всім стилем взаємин дитини з її середови­щем, а також всіма традиціями, звичками і режимом праці, відпочинку, побуту.

Особливе значення для виховання волі має сполучення вимог до дитини з боку дорослих з вимогами до неї з боку дитячого колективу. Комуністичну волю, писав Макаренко, неможливо виховати без спеціальних вправ в колективі. У зв'язку з цим він накреслив таку лінію розвитку вимог у процесі виховання дітей: спочатку вимоги до дитини ставлять лише батьки і вчителі, потім їх вимоги починають підтримуватись активом учнів, а піз­ніше — всім шкільним дитячим колективом і, нарешті, дитина навчається сама ставити вимоги до самої себе.

Вольові дії дитини спочатку зумовлюються зовнішніми вимо­гами до неї, які мають постійний, розгорнутий, деталізований ха­рактер, а їх виконання безперервно контролюється. Далі зовнішні вимоги можуть мати більш загальний, згорнений характер і су­проводжуватись лише періодичним контролем їх виконання. В цей час дії дитини починають регулюватися самонагадуванням про свої обов'язки і про необхідність контролювати свою пове­дінку. Нарешті, дитина оволодіває умінням самостійно ставити самовнмоги і прийомами самоконтролю їх виконання, завдяки чому її поведінка набуває «саморегульованого» характеру. В ре­зультаті систематичного виконання зовнішніх вимог і самовимог у дитини утворюється внутрішня потреба стійко застосовувати вольові способи діяльності, тобто формуються позитивні вольові якості, які поступово стають вольовими рисами її характеру.

Воля дитини, як і інші її психічні властивості, розвивається в процесі її практики, в процесі діяльності, спрямованої на до­сягнення поставлених нею цілей або виконання засвоюваних норм поведінки. Тому другим важливим принципом виховання волі є сполучення свідомого переконування дитини з організа­цією її практичного досвіду здійснення вольових дій, вчинків.

У зв'язку з цим слід зазначити, що не всяке вправляння у ви­конанні певних вимог сприяє розвиткові волі. Якщо учень навіть систематично дотримується, наприклад, певних вимог дисциплі­ни, але робить це переважно для того, щоб уникнути зауважень, покарання, то це не забезпечує бажаного розвитку волі. Позитив­не значення для виховання волі мають передусім свідомі цілеспрямовані вправи у здійсненні вольових дій, тобто вправи, зв'я­зані з свідомим прагненням дитини навчитися володіти собою, опанувати вольові способи поведінки. Такі прагнення виникають у дітей в зв'язку з формуванням у них мотивів громадського обов'язку, а також пізнавальних мотивів. Якщо ці прагнення під­тримуються і схвалюються вихователями, то в дальшому на їх основі виникає інтерес до самовиховання волі, який в свою чергу стає важливою умовою розвитку волі.

Нагромадження досвіду вольової поведінки допомагає дитині краще виконувати вимоги середовища і тим самим зміцнює її становище в сім'ї, в школі, в дитячому колективі. Завдяки цьому дитина на своєму власному досвіді переконується в життєвій важливості завдання виконувати суспільні вимоги і розвивати свою волю. Це означає, що практика вольової поведінки обумов­лює формування у дитини свідомих переконань в значимості волі і необхідності працювати над її розвитком. Отже, виховання волі у дітей відбувається як єдиний процес, у, якому моменти усві­домлення, переконування і вправляння, набування досвіду взаємо­пов'язані та взаємозумовлені.

Вимоги до дитини виступають не лише в формі вказівок, роз­поряджень або правил поведінки. Однією з форм вимог є, за Макаренком, також покарання. Тому покарання служить важли­вим засобом виховання волі у дітей.

Не всяке, однак, покарання має належний виховний вплив на дитину. Невиконання вимоги, порушення учнем дисципліни і зв'язане з цим покарання означає виникнення певного конфлікту між дитиною і її середовищем. Якщо накладене покарання спри­ймається дитиною як незаслужене, то воно не тільки не усуває наявного конфлікту, але може навіть породити нові протиріччя. Корисним у виховному відношенні є, на думку Макаренка, пока­рання, що усвідомлюється і переживається дитиною як осудження колективом її неправильних дій, вчинків. В цьому випадку пере­живання дитиною своєї помилки як вини перед колективом ви­кликає у неї бажання виправитись і тим самим ліквідує виник­лий конфлікт. Саме тому необхідною умовою виховного впливу покарання є підтримка з боку дитячого колективу рішення педа­гогів покарати порушника суспільних вимог. Тільки тоді, коли колектив за вашими плечима і колектив думає так само, як ви, і засуджує так само, як ви, тоді тільки можна карати (Макаренко). Неврахування цього є одною з основних причин незадовільної постановки виховання волі і дисципліни в деяких школах.

Буває і так, що дитина негативно ставиться до громадської думки колективу і переживає покарання як помсту з його боку. Це трапляється особливо тоді, коли окремі педагоги і члени дитя­чого колективу, вимагаючи накласти покарання, виявляють непо­вагу до порушника дисципліни, висміюють його, принижують його особисту гідність. Саме цим пояснюються часто невдачі у боротьбі за зміцнення дисципліни, які спостерігаються в ба­гатьох школах, а також і в сім'ях. Ось чому найважливішою умо­вою успішного виховання вольової дисциплінованої поведінки у дітей є дотримування положення: як можна більше вимог до людини і як можна більше поваги до неї (Макаренко).

Покарання повинно пов'язуватися з другим важливим засобом виховання волі, з заохочуванням дитини, її зусиль добре вико­нувати вимоги, які їй ставлять. Схвалюючи вчинки дитини, слід, однак, не припускати, щоб одержання похвали або нагороди перетворювалися для неї в самоціль. Щоб запобігти цьому, треба схвалювати переважно ті дії дитини, які пов'язані з досягненням мети, поставленої перед усім дитячим колективом. Завдяки цьому похвала чи нагорода сприятиме формуванню у дітей колективіс­тичних мотивів, з якими пов'язуватимуться і їх прагнення оволо­дівати вольовими способами поведінки.

ЕМОЦІЙНА СФЕРА ПСИХІКИ

Наши рекомендации