РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА ТА ДОСЛІДЖЕННЯ СОРОМ’ЯЗЛИВОСТІ В ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Організація дослідження

Етапи дослідження:

1 етап – теоретично – пошуковий. Теоретичне визначення головних понять теми: сором’язливість, психічне явище, молодший дошкільний вік. Пошук головних методів та засобів подолання надмірної сором’язливості у дітей молодшого шкільного віку в науковій літературі.

2 етап – практично – експериментальний. Експеримент на основі теоретичних знань з метою визначення рівня сором’язливості у дітей молодшого дошкільного віку. Впровадження індивідуальних методів для подолання надмірної сором’язливості у дітей молодшого дошкільного віку.

3 етап – аналіз роботи, висновки. Аналіз отриманих даних. Висновок проведеної роботи з дітьми.

Характеристики методів дослідження подолання надмірної сором'язливості у дітей молодшого віку.

Метод вільних асоціацій.

Усупереч традиціям критичного мислення XIX століття Фройд запропонував відмовитись від ролі свідомості як контролера при нагляді за психічними процесами. На його думку, свідомість відсікає думки, що виникають на периферії, а також образи ще до того, як вони потраплять у поле уваги суб'єкта, тоді як при аналізі душевних рухів саме ці думки та образи можуть виявитись важливими. Фройд став використовувати метод вільних асоціацій. Пацієнтам пропонувалось розслабитись на кушетці і говорити все, що спаде їм на думку, якими би абсурдними, неприємними або непристойними вони не здавались з точки зору повсякденних стандартів. Коли це відбувалось, виявлялось, що потужні емоційні потяги виводили неконтрольоване мислення в напрямку до психічного конфлікту. Фройд стверджує, що перша випадкова думка утримує в собі якраз те, що потрібно, і є по суті забутим продовженням спогаду. Пізніше він робить застереження, що це не завжди так буває. Те, що думка, яка виникає у хворого, не може бути ідентична з забутим уявленням, повністю пояснює душевний стан хворого. У хворого під час лікування діють дві сили — одна проти іншої: з одного боку, його свідоме прагнення згадати забуте, а з іншої — опір, який перешкоджає витісненому або його похідній повернутись у свідомість. Якщо цей опір дорівнює нулю або є незначним, то забуте без будь-яких змін виникає у підсвідомості. Чим сильніше спотворення під впливом опору, тим менше схожості з думкою, яка виникає — замінником витісненого та самим витісненим. Все ж, ця думка повинна мати хоч якусь схожість із тим, що шукали в силу того, що ця думка має те ж саме походження, що й симптом. Якщо опір не дуже інтенсивний, то за цією думкою можна дізнатись так звану «істину». Випадкова думка повинна мати відношення до витісненої як певний натяк.

Поняття «асоціація» — одне з найдавніших у психології. Якщо глянути на яку-небудь річ, людина згадує її відсутнього власника, оскільки раніше вона ці два об'єкти сприймала одночасно, в силу чого між їхніми слідами зміцнився асоціативний зв'язок. Різноманітним видам асоціацій було присвячено велику кількість психологічних трактатів. Коли психологія перетворилась на науку, асоціації стали вивчати екстремально, щоб виявити закони пам'яті, уяви та інших психічних процесів. Було з'ясовано, з якими уявленнями асоціюються у різних людей різні слова, скільки разів потрібно повторити список слів, щоби між ними виник зв'язок, який би дав змогу цілком або частково запам'ятати це слово та ін. В усіх випадках стояло завдання вивчення роботи свідомості.

Метод анкетування. Метод соціально-психологічного дослідження, за допомогою структурно-організованих запитань, кожне з яких пов’язане з метою та завданнями дослідження – анкет.

Залежно від характеру необхідної інформації та способів її отримання використовуються різні типи анкетного опитування:

- суцільне (охоплюються великі групи населення);

- вибіркове (охоплюється конкретна група учасників);

- усне (за типом інтерв'ю);

- письмове (робота з бланковими анке­тами);

- індивідуальне та групове;

- очне (за умовою безпо­середньої взаємодії);

- заочне (поштою, телефоном, пресою тощо).

Процес складання анкети – переклад основних гіпотез намову запитань. Ця процедура вимагає знань типів запитань, уміння формулювати їх у певній послідовності.