Розділ ІІ. Роль стилів у формуванні гендерних уявлень дітей дошкільного віку
Оскільки гендерна соціалізація розпочинається, перш за все, з сім'ї, то стилі сімейного виховання мають вагомий вплив на формування гендерних уявлень дітей дошкільного віку. На процес формування особистості дошкільника визначальний вплив має стиль сімейного виховання.
Стиль батьківсько-дитячих стосунків виступає важливим компонентом результативності виховної діяльності батьків. Найбільш вагоме дослідження типів ставлення батьків до дітей здійснено Діаною Бомрід. На її думку "для того, щоб оволодіти мистецтвом виховання, потрібно навчитися балансувати ступінь контролю за дитиною і духовної теплоти" . У літературі виділяють наступні критерії аналізу дитячо-батьківського ставлення: ступінь емоційної близькості, теплоти батьків до дитини (любов, прийняття, тепло або емоційне відторгнення, холодність) і ступінь контролю за її поведінкою (високий - із найбільшою кількістю обмежень, заборон; низький - із мінімальними заборонами).
Період дошкілля, зокрема, є часом формування гендерних уявлень та засвоєння готових моделей гендерної поведінки. гендерні уявлення - відображення поглядів окремої соціальної групи на те, яким має бути хлопчик чи дівчинка. Гендерні уявлення утворюються під впливом гендерних стереотипів, які в свою чергу, відображені у системі стосунків батьки - діти. Ми вважаємо, що стилі сімейного виховання мають беззаперечний вплив на формування гендерних уявлень дитини. гендерні уявлення є складовою часткою гендерної ідентичності в цілому. Формування гендерної ідентичності відбувається в процесі соціалізації. Усвідомлення дитиною своєї статевої приналежності відбувається поступово. Починаючи з дошкільного віку в дитини формуються відповідні гендерні уявлення, які стають основою гендерної ідентичності в цілому. “ Дитина у дошкільному віці не просто має уявлення про зовнішні ознаки хлопчика чи дівчинки, але й знає як вони себе поводять, у неї формуються статево-рольові настанови, засвоюються гендерні моделі поведінки ” . Опираючись на теорію статевої типізації, ми можемо стверджувати, що статева ідентифікація формується завдяки підкріпленню. Тобто батьки, а також інші люди, які оточують дитину, заохочують таку поведінку, яка відповідає статі дитини ( у хлопчиків-маскулінну, в дівчаток - фемінну поведінку). На несвідомому рівні це відбувається наступним чином - стилі дитячо-батьківської взаємодії, зокрема, на сімейні взаємостосунки вцілому мають істотний вплив на формування гендерних уявлень дітей дошкільного віку. Від типу батьківських установок залежатиме розвиток фемінних чи маскулінних якостей особистості.
Психологічне розкриття ролі стилів сімейного виховання у формуванні гендерних уявлень - вимагає вивчення основних критеріїв гендерної ідентичності в історичному ракурсі. “ Фемінність та маскулінність вважають провідними вимірами гендерних орієнтацій, спрямованості людини та соціуму на ідеологію традиційного чи егалітарного розподілу ролей ”.
Згідно з представниками біхевіоризму “найближче оточення від народження дитини підкріплює статевотипізовану поведінку, карає за гендерно нетипову, диференціюючи психологію статей ”. Тобто, батьки заохочують дитину грати в статевоспіввіднесені ігри та займатися традиційними для чоловіків, чи жінок справами. На цій підставі біхевіористичну схему закріплення чоловічих і жіночих ролей називають теорією статевої типізації.
На формування маскулінних, фемінних, гіпергендерних чи андрогінних властивостей особистості істотний вплив мають стилі батьківського виховання. За критерієм утворення цих гендерних характеристик стилі можна умовно згрупувати наступним чином:
Статевонетиповий тип (для хлопчиків). Авторитарний (жорсткий) стиль взаємовідносин з дитиною може формувати у хлопчика фемінні риси характеру, особливо, коли роль “диктатора” у сім'ї виконує мати, а батько виконує сою роль формально чи відсутній повністю. Р. Кемпблл на основі своїх спостережень наголошує, що “у добрих батьків виростають мужні сини, у той час як у черствих, надмаскулінних - жінкоподібні". Зростання дитини в неповній сім'ї дезорганізує гендерну ідентифікацію дитини. Формування особистості в неповній сім'ї дезорганізує гендерну ідентифікацію дитини, особливо, коли розлучення відбулось в період 3-4 року. В хлопчиків цей процес значно ускладнений, оскільки вдома - мати, бабуся, в садочку - вихователька, няня, а чоловічих зразків поведінки дуже бракує. "Твердість вимог до маскулінності хлопчиків набула переважно декларативного характеру. Хлопчик у процесі виховання перебуває в переважно фемінному середовищі (мати - вихователька -учителька - начальник) і якими б не були заклики виховання, скільки б хлопчик не чув від жінок, яким повинен рости чоловік, він виховується насамперед як "зручний в обігу для жінок" . Фемінний хлопчик добре вирізняється серед однолітків - має спокійний, м'який, характер, переважно грається в середовищі дівчат нетиповими для хлопчаків іграми, на образи реагує плачем або замикається в собі". Дитино центричний стиль також сприяє розвитку фемінних рис у хлопчиків. Оскільки батьки, благими намірами - уберегти дитину від усіх негараздів та труднощів у житті - перешкоджають утвердженню маскулінних якостей. У результаті формується- невпевнений, нерішучий, несамостійний тип чоловіка, якому в майбутньому буде важко без допомоги приймати рішення.
Статевонетиповий тип (для дівчат) є результатом жорсткого та нейтрально-заперечуючого стилю. Коли в сім'ї авторитарна мати і відсутній батько або він виконує пасивно-пристосовницьку роль, проходить ідентифікація дівчинки з матір'ю. В результаті в неї формуються маскулінні риси (рішучість, впевненість, наполегливість). Варто відзначити, що істотно важливим для виховання дитини є не сама присутність чи відсутність батька в сім'ї, а його роль і місце у структурі сім'ї , ставлення до нього та взаємостосунки між батьками. Коли ж батько займає незначну позицію у виховному процесі, користується малим авторитетом чи не має його зовсім, дівчинка несвідомо прагне наслідувати маму, бути такою ж сильною, владною, авторитарною. При нейтрально-заперечуючому стилі, процес формування гендерної ідентифікації може проходити наступним чином: об'єктом для ідентифікації може стати інша сильна особистість, дуже добре якщо це конструктивна, а не деструктивна особистість, тому що дитина теж буде її наслідувати. "Залишаючись віч-на-віч із життєвими проблемами, дитина змушена хитрувати, маніпулювати іншими, брехати, що формує, з одного боку досвід самостійного виживання, звичку покладатися на власні сили, а з іншого - нездатність до побудови людських стосунків на основі дружби, емпатії, співробітництва" .
Андрогінний тип(для обох статей) формується внаслідок партнерського стилю взаємовідносин, в якому немає чіткого розподілу рольових обов'язків між членами сім'ї, де один доповнює іншого, де є повна відсутність статеворольових стереотипів та розподілу на статевотипові чи статевонетипові риси характеру. Партнерський стиль сімейної взаємодії дає можливість для розвитку як андрогінної особистості, так і для нормального розвитку фемінності у дівчат та маскулінності у хлопчиків. Андрогінний тип особистості включає в себе всі позитивні аспекти маскулінності та фемінності, не заперечуючи чи відкидаючи один одного. "Мудре, щедре на похвалу батьківське виховання сприяє формуванню більше мужніх хлопців і жіночних дівчаток . Варто відзначити, що дівчинка, яку виховував демократичний батько буде успішніша у вибудовуванні стосунків з особами протилежної статі, вона легко йде на контакт, так само безболісно припиняє стосунки. На нашу думку, для того, щоб зберегти позитивне відношення у дитини до осіб протилежної статі, ні в якому разі, ні при яких обставинах не можна дитині говорити негативне про її матір чи батька, оскільки в подальшому цим можна сформувати в неї масу особистісних та міжособистісних проблем.
Гіпергендерний тип (для дівчаток) - формується внаслідок жорсткого, нейтрально-заперечуючого, дитиноцентричного стилю спілкування. Коли в сім'ї батько виконує жорстко-авторитарну, а мати підкорювальну позицію. Відбувається ідентифікація з матір'ю. Усвідомлюючи, що жінки - другорядні, вторинні, слабкі істоти, які не здатні без чоловіка нічого вирішити чи зробити, дитина вибирає таку ж пасивно-нейтральну роль. Формується слабка дівчинка, яка не вміє брати на себе відповідальність, чи постояти за себе. Така дівчинка матиме перебільшено-жіночні риси -емоційність, невпевненість, м'якість, невизначеність... Добре цей факт можна спостерігати у дитячому садку, така дівчинка не займатиме в іграх лідерських позицій, вона завжди буде на задньому плані. Вона може знати і вміти багато, але заявити про себе не вистачить сміливості.
Гіпергендерний тип (для хлопчиків) - формується під впливом жорсткого, нейтрально-заперечуючого стилю. Ідентифікуючи себе з авторитарним батьком хлопчик має всі шанси, стати "таким же". Особистісними характеристиками гіпермаскулінних чоловіків є- егоцентризм, імпульсивні прояви поведінки, неприйняття недоліків та слабкостей іншої людини.
Найбільшу шкоду для розвитку особистості дитини чинить непослідовність та неузгодженість стилю батьківської взаємодії. Непередбачуваність реакцій батьків позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, також дитині важко збагнути, якої саме поведінки очікують від неї батьки.
Складними та багатогранними є відносини у парі "мати-дитина", особливо, коли сім'я є неповною. Діти, які не мали вдосталь материнського тепла і ласки, самі не вмітимуть любити, вони є емоційно-холодними, тобто відчуватимуть себе обділеними протягом усього життя. Труднощі у спілкуванні матері і дитини виникають і від того, що матерям притаманні амбівалентні почуття - вона одночасно і любить, і ненавидить свою дитину, особливо це стосується народження дівчинки "і ти теж народилася жінкою". Мається на увазі те, що у жінки, зазвичай, важка доля- їй важче займатися кар'єрою, оскільки першочегово вона має бути ідеальною матір'ю, дружиною. Страх бути недоброю матір'ю розширює межі материнських страждань, посилює інтолерантність до переживання амбівалентності (особливо негативних проявів) ” .
Впровадження гендерного підходу в сучасній дошкільній педагогічній освіті дало б змогу спрямувати зусилля вихователів на успішне вирішення завдань гендерної соціалізації та ідентифікації дошкільників. Внаслідок цього досягнення ними сталої і адекватної гендерної ідентичності, сприятиме не лише успішній адаптації та розвитку дітей у суспільстві, а й створить їм передумови до гармонійної взаємодії з навколишнім світом.