Існують три загальні моделі ескалації: оборонна модель, спіральна модель конфлікту і модель структурних змін

В оборонній моделі ролі першої і другої сторін різні. Вважається, що перша сторона – агресор, бажаючи досягти певних змін, вступає в конфлікт із іншою стороною-тією, яка обороняється. Звичайно агресор спочатку використовує м’які тактики суперництва, тому, що це не так ризиковано. Якщо ці тактики не дають бажаних результатів, агресор використовує більш жорсткі тактики, і конфлікт набирає силу, доки ціль не буде досягнуто чи доки не виявиться, що тривала ескалація обходиться дорожче, ніж ціль, заради якої затіяний конфлікт. Той, хто обороняється, лише відповідає на виступи агресора, причому його реакції загострюються із загостренням ескалації. Цей процес триває доти, доки агресор не досягне свого чи не відступиться.

Агресивно-оборонна модель передбачає однобічну причинну послідовність - той, хто обороняється, тільки реагує на поведінку агресора, але ескалація частіше є процесом круговим - одна сторона реагує на дії іншої, а та відповідає тим же.

Спіральна модель ескалації конфлікту показує, що ескалація – результат дій і протидій, які утворюють замкнене коло. Наступальні тактики, які використовуються першою стороною, викликають наступальну поведінку іншої сторони, яка провокує першу сторону на подальше застосування тактик боротьби, коло замикається, і з нових взаємних протиріч починається новий етап ескалації. М’які тактики змінюються жорсткими, оскільки кожна нова реакція кожної сторони більш сувора і сильна, ніж того вимагають вчинки, що її спровокували.

Спіральна модель не тільки пояснює ескалацію конфлікту, але й допомагає зрозуміти, чому високий рівень, досягнутий ескалацією, закріплюється, тобто, чому ми спостерігаємо, як у процесі конфлікту знову і знову звертаються до застосування тих твердих тактик, які вже були використані.

Модель структурних змін – сприяє розумінню причин, за якими ескалація демонструє тенденцію до стійкості й рецидивів. Часто ескалація конфлікту не тільки тривала, але ще й спричиняє залишкові явища, що підвищують імовірність ескалації наступних конфліктів між сторонами. Структурна модель складніша за попередні дві, тому що вона містить у собі підкріплювальні механізми, які роблять структурні зміни тривалими.Ці механізми пояснюють, чому ескалації властиві тенденції до стійкості та рецидивів.

Ескалація конфлікту характеризується певними ознаками,до яких відносимо:

1.Звуження когнітивної сфери в поведінці і діяльності.

2.Витіснення адекватного сприйняття іншого образом ворога. Доки немає протидії, доки загрози не реалізовані, образ ворога носить опосередкований характер. Його можна порівняти зі слабко виявленим фотографічним знімком, де зображення нечітке. Під час ескалації образ ворога проявляється виразніше і поступово витісняє об’єктивний образ. Закріпленню образа ворога сприяють :зростання негативних емоцій;очікування деструктивних дій іншої сторони;негативні стереотипи й установки;значимість об’єкта конфлікту для особистості (групи); тривалість конфлікту.

Зовнішній план ескалації конфлікту можна описати за допомогою теорії « симетричного схизмогенезу). Схизмогенез – це зміна індивідуальної поведінки , що відбувається в результаті накопичення досвіду взаємодії між індивідами. Розрізняють два варіанти схизмогенезу – додатковий і симетричний.Додатковий має місце в тих випадках, де взаємодія будується на основі взаємодоповнювальних дій, наприклад, наполегливості одного суб’єкта і поступливості іншого. Під час взаємодії все більша наполегливість одного суб’єкта може привести до зростання поступливості іншого і навпаки, і так до руйнування взаємин. Симетричний схизмогенез розвивається тоді, коли суб’єкти використовую однакові моделі поведінки. На поведінку суб’єкта інший відповідає поведінкою тієї ж спрямованості , але значно інтенсивнішою. Результатом також буде руйнування відносин.

У міру загострення конфлікту відбувається регресія свідомої сфери психіки. Цей процес має лавиноподібний характер, що ґрунтується на несвідомому і підсвідомому рівнях психічної діяльності. Він розвивається не хаотично, а поетапно, відтворюючи онтогенез психіки, але в протилежний бік.

Два перших етапи відображають розвиток перед конфліктної ситуації. Третій етап є власне початком ескалації. Обидві сторони сподіваються шляхом натиску викликати зміну позиції опонента, тоді, як ніхто не готовий добровільно поступатися. Зрілий погляд на реальність поступається спрощеному підходу, який легше підтримувати емоційно. Справжні проблеми конфлікту втрачають важливість, тоді як особистість супротивника виявляється в центрі уваги.

На четвертому етапі функціонування психіки регресує приблизно до рівня, який відповідає віку 6-8 років. У людини ще присутній образ «іншої», але вона більше не готова рахуватися із думками, почуттями і становищем цієї «іншої».В емоційній сфері починає домінувати чорно-білий підхід, тобто, усе, що «не я» чи «не ми», є поганим і тому відкидається. На п’ятому етапі ескалації видимі ознаки поступальної регресії проявляються у формі абсолютизації негативної оцінки опонента і позитивної – себе. На карту ставляться «священні цінності», переконання і вищі моральні обов’язки. Сприйняття протилежної сторони застигає у твердому образі ворога. Ворог знецінюється до стану «речі» і позбавляється людських рис. Однак ті ж люди здатні нормально функціонувати усередині своєї групи. Через це недосвідченому спостерігачу важко брати до уваги їх сприйняття інших, яке глибоко регресувало, вживаючи заходи щодо врегулювання конфлікту.

Описана вище регресія не є неминучою для будь-якої людини в будь-якій важкій ситуації соціальної взаємодії, адже багато чого залежить від виховання, рівня свідомості, моральних норм поведінки і всього того, що називають соціальним досвідом конструктивної взаємодії.

Крім того, існують відмінності в тривалості конфліктів залежно від того, які сторони в ньому беруть участь. В екстремальних умовах конфлікти розвиваються в помітно «прискореному» темпі. Протягом одного тижня завершується близько 70% конфліктів, що відбуваються в екстремальних умовах. Більше 55% таких конфліктів розв’язуються протягом перших трьох днів.

Підсумки конфлікту залежать від його тривалості. Керівник звичайно досягає своїх цілей у швидкоплинних конфліктах. Протилежним є співвідношення тривалості конфлікту та його успішності для підлеглого. На конфлікти тривалістю до півмісяця припадає 13% конфліктів, у яких переміг підлеглий. На конфлікти тривалістю до 6 місяців припадає вже 26,6 % конфліктів з перемогою підлеглого. Це пояснюється тим, що чим менше керівник правий у конфлікті, тим наполегливішим у боротьбі буде його опонент, тобто, підлеглий, тим триваліший конфлікт, тому, що керівник, навіть, якщо він не правий, не налаштований поступатися. У тривалих конфліктах зменшується ділова і збільшується емоційно-особистісна основа конфлікту.

Особливістю кримінальних конфліктів є їхня швидка ескалація, що завершується застосуванням насильства.

Частота конфліктів залежить від циклічних змін характеру спільної діяльності протягом року. Існують коливання в частоті конфліктів залежно від організації спільної діяльності протягом року.