Тема 13. Стать та розвиток

Стать та гендер. Поняття статевого диморфізму та дипсихізму. Типи психологічної статі та їх характеристика. Поняття про гендерну ідентичність, гендерну роль, гендерний стереотип. Теорії розвитку статевої (гендерної) ідентичності: психоаналіз, біхевіоризм, теорії соціального научіння. Етапи розвитку гендерної ідентичності. Ознаки порушення гендерної ідентичності в дошкільному віці. Еволюційна теорія статі В.А.Геодакяна. Нейроандрогенетична теорія Л.Елліса. Програми поведінки, що знаходяться під андрогенетичним контролем. Психологічні особливості, пов’язані зі статевою приналежністю.

ТЕМИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Змістовий модуль І. Вступ до психології розвитку

Тема 1. Методи дослідження в психології розвитку – 1 год.

Тема 2. Проблема норми в психології розвитку – 1 год.

Тема 3. Основні підходи до розуміння розвитку людини. – 2 год.

Тема 4. Закономірності, рушійні сили, фактори, механізми психічного розвитку – 2 год.

Тема 5.Розвиток особистості в процесі соціалізації – 2 год.

ЛЕКЦІЙНИЙ КУРС

РОЗДІЛ 1. Вступ до психології розвитку

Лекція 1. Психологія розвитку як наука

2 год.

План

1. Психологія розвитку як наука. Предмет та завдання психології розвитку.

2. Основні поняття психології розвитку: розвиток, ріст, дозрівання, становлення, формування.

3. Зв’язок психології розвитку з іншими науками.

4. Типи розвитку.

1. Психологія розвитку як наука. Предмет та завдання психології розвитку

Психологія розвитку – розділ психології, який вивчає закономірності розвитку людської психіки, досліджуючи механізми і рушійні сили цього процесу, аналізуючи різні підходи щодо функцій і генезису психіки, різні сторони становлення психіки. Психологію розвитку можна назвати «Віковою психологією», хоча цей термін буде не зовсім точним. Поняття вікової психології в принципі вужче поняття психології розвитку, оскільки розвиток тут розглядається усього лише як функція вікового періоду. У віковій психології розвиток вивчається тільки у зв'язку з певним хронологічним віком. Психологія розвитку вивчає не лише вікові етапи людського онтогенезу, вона також розглядає різні процеси психічного розвитку взагалі. Тому правильніше вважати, що вікова психологія – це один з розділів психології розвитку. Психологія розвитку відповідає на питання що і як саме змінюється. Психологія розвитку – фундаментальна, а не прикладна область психології.

Нині психологія розвитку є дуже великою областю досліджень, різних не лише по конкретній проблематиці, але і по об'єкту вивчення, цілям, методам, теоретичним підставам. Все більше поширення отримує погляд на психологію розвитку як область, не обмежену індивідуальним розвитком організмів, а спрямовану на встановлення загальних законів розвитку, на розгляд у світлі єдиних генетичних принципів філогенезу, онтогенезу і таких процесів розвитку, які зазвичай відносять до сфери патопсихології, етнопсихології, загальної і диференціальної психології.

Наука про розвиток людини відповідає на питання про взаємодію багатьох чинників, що допомагають нашому становленню: яким чином ми, як індивідууми, можемо визначати хід нашого розвитку? Як наші стосунки зі значущими іншими – з важливими для нас людьми – вплинули на те, ким і чим ми стали? тощо.

Таким чином, психологія розвитку безпосередньо стикається з цілим рядом психологічних і суміжних з ними дисциплін: загальною і порівняльною психологією (психологією тварин), соціальною психологією, психолінгвістикою, етнологією, генетикою, геронтологією, нейрофізіологією та ін. Загальним «радикалом», що дозволяє ученим об'єднувати під загальним заголовком психології розвитку надзвичайно різнорідні дослідження, виступає ознака закономірної зміни поведінки організмів (людини або тварини), що відбувається з часом. Відповідно, найбільш стале визначення психології розвитку представляє її як галузь науки, що досліджує процеси розвитку поведінки організмів.

Психологія розвитку передусім є фундаментальною теоретичною дисципліною, але отримані в ній знання і вироблені методи використовуються в прикладних сферах.

Л. Монтада пропонує виділяти 6 основних завдань, що відно­сяться до сфери застосування психології розвитку на практиці.

1. Орієнтація в життєвому шляху. Це завдання передбачає відповідь на питання «що маємо?», тобто визначення рівня розвитку. Послідовність вікових змін у вигляді опису кількісних функцій розвитку або якісних східців розвитку є класичним питанням психології розвитку. На цій основі вибудовуються статистичні вікові норми розвитку, завдяки яким можна дати загальну оцінку ходу розвитку як в індивідуальних випадках, так і стосовно різних учбових і виховних питань. Так, наприклад, знаючи, які завдання самостійно вирішують діти 7 років, можна визначити, чи знаходиться конкретна дитина нижче, вище або врівень з нормою. Одночасно можна визначити, чи відповідають навчальні і виховні вимоги цій нормі самостійності.

2. Визначення умов розвитку і зміни. Це завдання передбачає відповідь на питання «як це виникло?», тобто які причини і умови, що привели до цього рівня розвитку. Пояснювальні моделі психології розвитку орієнтовані передусім на аналіз онтогенезу властивостей особи і її порушень з урахуванням установок середовища розвитку, взаємодії з вихователями, особливих подій а також – як ідеальний випадок – взаємодії усіх цих змінних. При цьому психологів цікавлять не стільки короткочасні, скільки довготривалі впливи чинників розвитку. Враховується також кумулятивний характер впливу чинників розвитку і дискретний характер причинно-наслідкових зв'язків. Знання умов дозволяє затримати порушення ходу розвитку (профілактика) і прийняти відповідні рішення для оптимізації ходу розвитку.

3. Прогноз стабільності і мінливості властивостей особистості. Це завдання передбачає відповідь на питання «що буде, якщо?», тобто прогноз не лише ходу розвитку, але і зроблених заходів втручання. Багато заходів в практиці учбової і виховної роботи – явно або неявно – припускають прогноз подальшого розвитку.

4. Пояснення цілей розвитку і корекції. Це завдання передбачає відповідь на питання «що має бути?», тобто визначає, що можливо, реально, а що має бути виключене. Як емпірична наука психологія розвитку, на відміну від педагогіки, нейтральна по відношенню до соціального замовлення, громадської і особистої думки. Тому вона здатна і зобов'язана їм протистояти, якщо це суперечить встановленим фактам і закономірностям. В той же час вона виконує функцію обґрунтування тих або інших пропозицій і проектів якщо вони узгоджуються з її знаннями. І нарешті, вона виступає ініціатором корекції вже прийнятих рішень, якщо дослідження показують їх необґрунтованість. Помилково встановлена норма розвитку призводить до істотних викривлень в практиці учбової і виховної роботи.

5. Планування корекційних заходів. Це завдання передбачає відповідь на питання «як можуть бути досягнуті цілі?», тобто що треба зробити, щоб отримати від втручання очікуваний ефект. Отже, корекційні заходи потрібні тільки у тому випадку, якщо не досягнуті поставлені цілі розвитку, якщо не осилено завдання розвитку або є в наявності факт, що умови розвитку ведуть до небажаного його ходу. Тут слід розрізняти: 1) цілі розвитку самого індивіда; 2) потенціали розвитку індивіда; 3) соціальні вимоги до розвитку; 4) можливості розвитку. Відповідно, і корекційні заходи повинні диференціюватися за їх призначенням. Нерідко між цими цілями має місце розбіжність, яка і має бути об'єктом корекції. Метою запланованої корекції може бути профілактика порушень розвитку, корекція розвитку або оптимізація процесів розвитку. У будь-якому випадку мають бути прийняті обґрунтовані рішення про те, коли втручання обіцяє бути успішним.

6. Оцінка корекції розвитку. Це завдання передбачає відпо­відь на питання «до чого це привело?», тобто що дали корекційні заходи. Сучасна психологія розвитку утримується від поспішної оцінки ефективності тих або інших корекційних дій. Вона вважає, що дійсна оцінка може бути отримана тільки в результаті тривалого спостереження за індивідом, в ході якого мають бути встановлений як позитивний ефект, так і побічні впливи.

У якості предмета психологія розвитку вивчає закономірні психічні зміни людини в часі, нові зміни, що спричиняють за собою, і пов'язані з цим факти і явища психічного життя. Психологія розвитку розглядає тенденції, закономірності і процеси розвитку людини, використовуючи для цього досвід декількох галузей знання.

Предметом вивчення психології розвитку є сам розвиток, який визначається як філо-, антропо-, онто- чи мікрогенетичні зміни поведінки і переживання, що утворюють процес, що містить, з одного боку, якісні зміни, які спадково слідують одна за однією, і, з іншого, лінії кількісних змін, що зв'язують їх між собою.

Складовою предмета психології розвитку є рушійні сили, умови і закони психічного розвитку.

під рушійними силами психічного розвитку розуміються ті чинники, які визначають поступальний розвиток дитини, будучи його причинами, містять в собі енергетичні, спонукальні джерела розвитку, направляють його в потрібне русло;

– умови визначають собою ті внутрішні і зовнішні постійно діючі чинники, які не виступають рушійними силами розвитку, проте впливають на нього, направляючи хід розвитку, формуючи його динаміку і визначаючи кінцеві результати;

– закони психічного розвитку визначають собою ті загальні і часткові закономірності, за допомогою яких можна описати психічний розвиток людини і спираючись на які можна цим розвитком управляти.

Американські учені Л.Р. Шеррод і О.Г. Бримм таким чином резюмують сучасні уявлення про розвиток.

1. Розвиток є принципово плюралістичним як в процесі, так і в результаті; ні процес, ні кінцевий результат розвитку не можна вважати односпрямованим або таким, що веде до одного і того ж кінцевого стану.

2. Розвиток проходить від зачаття до смерті, причому пластичність, здатність до зміни зберігається протягом всього життя. Це означає, що розвиток людини не обмежується окремим періодом її життя і пережите в одному періоді не обов'язково важливіше за те, що буде пережите в інші періоди. Різні процеси розвитку можуть починатися, тривати і закінчуватися в різні моменти життя.

3. Розвиток різних людей протікає вкрай неоднаково. Міжіндивідуальні відмінності можуть включати біосоціальні процеси диференціації, залежні від статевої, соціально-класової та іншої приналежності. Це означає, що міжіндивідуальна мінливість (варіабельна) може відбивати мінливість процесу розвитку.

4. Розвиток в різних областях життєдіяльності де термінується багатьма чинниками, які також можуть бути взаємозв'язані; він не зводиться до однієї-єдиної системи впливів, наприклад біології (розвиток не є простим процесом дозрівання, розгортання чогось заздалегідь даного) або середовища (розвиток не є простим процесом виховання і навчання).

5. Визнання індивідуальної особистості не лише продуктом, але і суб'єктом, творцем свого власного розвитку (наприклад екологічна теорія розвитку У. Бронфенбреннера).

2. Основні поняття психології розвитку: розвиток, ріст, дозрівання, становлення, формування

Основним поняттям психології розвитку є поняття «розвиток».

Розвиток – закономірна і безповоротна зміна психологічних процесів в часі (А.В. Петровський, М.Г. Ярошевський).

Розвиток – послідовні прогресуючі та регресуючі, в цілому безповоротні кількісні і якісні зміни психіки; при цьому старі структури входять в нові, зазнаючи зміни і реорганізації (В.В. Давидов).

Розвиток – виникнення якісно нових утворень, перехід психологічної системи на новий рівень функціонування (Л.І. Анциферова).

Розвиток – виникнення системних психологічних новоутворень (Л.І. Божович).

Розвиток – це складний інволюційно-еволюційний поступальний рух, в ході якого відбуваються прогресивні і регресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині (Л.С. Виготський, Б.Г. Ананьєв).

Розвиток – це процес безповоротних, спрямованих і закономірних змін, що призводить до виникнення кількісних, якісних і структурних перетворень психіки і поведінки людини.

Під безповоротністю змін розуміється здатність до накопичення змін, «надбудови» нових змін над попередніми; спрямованість змін – здатність системи до проведення єдиної, внутрішньо взаємозв’язаної лінії розвитку; закономірність змін– здатність системи до відтворення однотипних змін у різних людей.

Поняття«розвиток» вказує на ті закономірні зміни, які відбуваються у психіці у часі. Ці зміни виражені у кількісних, якісних і структурних перетвореннях. Ми не можемо зрозуміти ті складні зміни, які відбуваються з людиною протягом її життєвого циклу, у відриві від історичного, культурного і соціального контекстів. Розвиток глибоко «вбудований» в контекст; цим терміном означають безпосередній широкий спектр умов, в яких він відбувається (наприклад соціальний контекст – сім'я, суспільство і культура).

Разом з тим, психічний розвиток – це абсолютно особливий, відмінний від інших процес, що детермінується не «знизу», а «згори», тобто зумовлюється тими формами практичної і теоретичної діяльності, які існують на даному рівні розвитку суспільства.

Особливістю психічного розвитку є те, що його кінцеві форми не визначені, а лише задані тими зразками, які існують в суспільстві. Психічні функції дитини розвиваються в процесі оволодіння нею суспільно-історичним досвідом. Психічна діяльність людини носить опосередкований характер, тобто досвід передається не прямо, а за допомогою знаків і мовлення. Виникнення і розвиток знаків і мовлення – це процес історичного розвитку психіки. Оволодіння знаками і мовленням – це процес індивідуального розвитку (онтогенез).

Розвитоклюдини – це надзвичайно складний процес, в якому змінюються одночасно, системно та нерівномірно різні сфери людського буття: почуття, інтелект, поведінка, свідомість. У пошуках рушійних сил, умов, специфіки, особливостей перебігу психічного розвитку дитини вчені-психологи різних часів та країн звертались до вивчення тих чи інших проявів людської психіки, в результаті чого і оформились основні напрямки та концепції. Так, психоаналіз звертається переважно до вивчення почуттєвої сфери людини, біхевіоризм – її поведінки, когнітивна психологія – до мисленнєвої діяльності, гуманістична психологія – до особистісного зростання. Та всіх їх об'єднує ідея про те, що розвиток властивий всьому людському життю, що, окрім вродженого біологічного патерну росту і розвитку, кожен індивід має тенденцію до психічного розвитку, і цей розвиток може включати в себе процеси, які розпочинаються не з моменту народження, а в більш пізні періоди життя.

Разом з поняттям «розвиток» в психології існують інші схожі поняття. Перш за все, слід уточнити, в чому полягає принципова відмінність поняття «розвиток» від інших змін об'єктів та змісту і специфіку психічного розвитку дитини. Об'єкти можуть зміню­ватись, але не розвиватись. Кількісні зміни об'єкта визначаються параметрами «більше-менше», перебігають у часі і вимірюються його координатами. Прикладами кількісних змін є: у фізичному плані – збільшення органів, ваги тіла, швидкості рухів; у психіч­ному – збільшення кількості навичок, знань, словникового запасу, розширення обсягу уваги, сприймання, пам'яті тощо. Але за цими процесами кількісного накопичення можуть відбуватись і інші явища та суттєві зміни в структурі процесів, які називаються розвитком.

Ріст. Таке розуміння розвитку як росту в сучасній науці майже не зустрічається. Зміни, які відбуваються в ході розвитку, можуть бути кількісними чи якісними. Ріст являє собою лише окремий аспект ходу розвитку – одномірний кількісний розгляд процесів розвитку. Розглядати розвиток в аспекті росту значить обмежитися дослідженням чисто кількісних змін, коли, наприклад, знання, уміння, пам'ять, зміст почуттів, інтереси тощо. розглядаються лише з погляду збільшення їх обсягу.

Так, збільшення запасу слів являє собою кількісні зміни. Фізіологічні зміни, які приводять до статевої зрілості, розуміння багатозначності слів у приказках є, навпроти, якісними змінами, тому приводять до появи нових форм поведінки чи нових інтелектуальних структур. Тому в парній категорії «кількість-якість» поняття росту відноситься до кількісного аспекту розвитку.

Дозрівання. Підхід до розвитку з погляду дозрівання панував у психології досить довго. До дозрівання прийнято відносити всі процеси, які спонтанно відбуваються під впливом ендогенно запрограмованих, тобто спадково детермінованих і внутрішньо керованих імпульсів росту. До таких процесів відносяться фізичні зміни, важливі для психічного розвитку – дозрівання мозку, нервової і м'язової систем, ендокринних залоз тощо. Про дозрівання говорять тоді, коли минулий досвід, научіння чи вправа (екзогенні фактори) не чинять вплив на характер змін. Поряд з обмеженням зовнішніх умов розвитку виділяють ряд ознак, які вказують на наявність процесів дозрівання: 1) аналогічність виникнення і перебігу; 2) виникнення в строго визначеному віці; 4) необерненість. У визначенні розвитку як дозрівання перебільшується значення спадковості і відповідно зменшується значення інших сторін розвитку.

Поняття становленняпідкреслює природний, об’єктивний характер змін, які відбуваються.

На противагу цьому, поняття формування підкреслює штучний характер виникнення змін, тобто наявність цілеспрямованих педагогічних впливів, результатом яких і стають зміни психологічних функцій людини.

Научіння – це узагальнена категорія, що означає безліч процесів, що ведуть до змін поведінки. Останні розуміються в найширшому сенсі як отримання знань, запам'ятовування, засвоєння установок, мотивів тощо. Оскільки джерелом змін при навчанні є зовнішнє середовище (екзогенна регуляція розвитку), остільки навчання є поняттям, протилежним до дозрівання (ендогенна регуляція розвитку).

У загальному сенсі під навчанням розуміють досягнення прогресу шляхом цілеспрямованих зусиль і вправляння (наприклад, вивчення дієслів, навчання читанню, їзді на велосипеді тощо). Психологічне поняття навчання ширше: в нього входять все більш або менш тривалі зміни поведінки, що відбувається на основі досвіду, вправи або спостереження. При цьому не має значення, чи досягнуть при цьому який-небудь успіх, або зміни, що настали, виникли ненавмисно, спонтанно. Навчання включає як освоєння нових форм поведінки, так і зміну репертуару вже наявних форм.

Про навчання ми не говоримо в тих випадках, коли нова поведінка (чи зміна колишньої) викликана: 1) дозріванням функції, не залежним від досвіду і вправи; 2) скороминущим психологіч­ним станом (стомленням, сенсорною адаптацією, медикамен­тозним впливом тощо); 3) природженими тенденціями реагування (безумовні рефлекси або інстинктивна поведінка).

Соціалізація. Очевидно, що кожна людина за нормальних умов входить у вже існуюче суспільство з певними нормами поведінки і переживання. Починаючи з народження, підростаюча дитина вступає у взаємодію зі своїм соціальним оточенням, передусім з батьками, пізніше – з окремими особами і групами – в школі, на роботі тощо. В результаті вона набуває типові для її оточення ціннісні уявлення, норми і ролі. Завдяки цьому досвіду поведінки і переживання поступово освоюються значущі для певного суспільства форми поведінка і переживання. Цей загальний процес впливу соціокультурних чинників на розвиток в сенсі вростання в навколишнє суспільство і культуру описують поняттям соціалізації.

У понятті соціалізації виділяють дві сторони. Перша – це соціальне становлення людини, тобто процес спонтанного її вростання в соціальне оточення. Друга – соціальне формування людини, тобто процес її цілеспрямованої адаптації до існуючих цінностей, норм, ідеалів. Поняття соціалізації уперше було запропоноване Ч. Кулі в терміні «соціалізована свідомість». Залежно від того, в якій науці використовується цей термін, він набуває відповідного значення. Так, психологію цікавить передусім розвиток особистості, соціальний розвиток різних індивідів і процеси навчання, що лежать в їх основі.

3. Зв’язок психології розвитку з іншими науками

В останні десятиліття психологія розвитку змінилася як за своїм змістом, так і за міждисциплінарними зв'язками. З одного боку, вона чинить вплив на інші наукові дисципліни, а з іншої – сама зазнає впливу з їх боку, асимілюючи все те, що розширює її предметний зміст.

Біологія, генетика, фізіологія розвитку. Ці дисципліни важливі передусім для розуміння пренатального розвитку, а також для наступних етапів онтогенезу з точки зору його ранніх підстав. Вони грають значну роль при аналізі адаптивних можливостей новонароджених, а також загального фізичного і моторного (рухового) розвитку, особливо в його відношенні до подальших змін поведінки і переживання. Особливий інтерес має тут розвиток центральної нервової системи, органів чуття і ендокринних залоз. Крім того, відкриття біології мають особливе значення для розуміння проблематики «суб'єкт-середовище», тобто пояснення схожості і відмінностей в розвитку різних індивідів.

Етологія. Значення етології, або порівняльного вивчення поведінки, значно зросло останніми роками. Вона показує біоло­гічні корені поведінки, поставляючи інформацію про взаємодію середовища і індивіда (наприклад, вивчення імпринтингу). Не менш цінною є методична можливість проводити спостереження і експерименти на тваринах, і особливо в тих випадках, коли їх проведення на людині заборонене з етичних міркувань. Можливість перенесення на людину результатів, отриманих на тваринах, надзвичайно важлива для розуміння людського розвитку.

Культурна антропологія і етнологія. Предметом вивчення культурної антропології і етнології є надкультурні універсалії і міжкультурні відмінності в поведінці і переживанні. Ці дисципліни дозволяють, з одного боку, перевірити закономірності, виявлені в американо-європейському культурному середовищі, на інших культурах (наприклад, східно-азіатською) і з іншого – завдяки розширенню культурного середовища виявити міжкультурні відмінності, що обумовлюють різне протікання процесів розвитку. Особливе значення останніми роками придбаває вивчення дитячого фольклору (субкультура).

Соціологія і соціальні дисципліни. Ці науки набувають свого значення для психології розвитку як за рахунок певних теоретич­них посилок (рольова теорія, теорія соціалізації, теорії утворення установок і норм тощо), так і за рахунок аналізу процесів соціальної взаємодії в сім'ї, школі, групі однолітків, а також за рахунок дослідження соціально-економічних умов розвитку.

Психологічні дисципліни. Науки психологічного циклу найтісніше пов'язані з психологією розвитку. Науки, об'єднані назвою «Загальна психологія», дозволяють краще зрозуміти психічні процеси мотивації, емоцій, пізнання, навчання тощо. Педагогічна психологія замикає психологію розвитку на педагогічну практику, процеси навчання і виховання. Клінічна (медична) психологія допомагає зрозуміти розвиток дітей з порушеннями різних сторін психіки і змикається з психологією розвитку по лініях дитячої психотерапії, психопрофілактики, психогігієни. Психодіагностика йде рука в руку з психологією розвитку в області адаптації і застосування діагностичних методик в порівняльному аналізі інтелектуального, особистісного розвитку і для визначення вікових норм розвитку. Можна виявити зв'язки психології розвитку з психологією творчості і евристичних процесів (по лінії обдарованих і випереджаючих норму розвитку дітей); психологією індивідуальних відмінностей та ін. Останніми роками наростає об'єм взаємодії психології розвитку з патопсихологією (олігофренопсихологія, дитячі неврози) і дефектологією (робота з дітьми, що недочувають і слабозрячими, дітьми із затримками психічного розвитку тощо).

Можна виявити зрощення психології розвитку з психогене­тикою, психолінгвістикою, психосеміотикою, етнопсихологією, демографією, філософією та ін. Майже усі прогресивні і цікаві роботи в психології розвитку, як правило, виконуються на стику дисциплін.

Типи розвитку

Основними формами розвитку є філогенез і онтогенез. Психічний розвиток у філогенезі здійснюється шляхом становлення психічних структур в ході біологічної еволюції виду або соціокультурної історії людства в цілому. В ході онтогенезу відбувається формування психічних структур впродовж життя конкретного індивіда, іншими словами, онтогенез – це процес індивідуального розвитку людини. У психології розвитку виділяють такі типи розвитку:

– преформований тип розвитку – розвиток, при якому заздалегідь задані і закріплені ті стадії, які організм пройде впродовж деякого часу (наприклад, ембріональний розвиток).

– непреформований тип – це такий тип розвитку, коли процес заданий не зсередини, а ззовні. Дитячий розвиток – непреформований тип розвитку, оскільки розвиток відбувається в першу чергу завдяки впливу оточення на організм. Це якісно своєрідний процес, який визначений тією формою розвитку суспільства і соціуму, який безпосередньо оточує дитину, в якому вона знаходиться.

Ріст і зміни, що відбуваються впродовж кожного періоду, розділяються на чотири головні напрями (області): 1) фізичний ріст і розвиток; 2) когнітивний і мовний розвиток; 3) розвиток особистості; 4) соціокультурний розвиток.

До фізичного розвитку відносяться зміни форми і розмірів тіла, а також зміни мозкових структур, сенсорних здібностей і моторних навичок.

Розвиток в когнітивній області включає набуття навичок сприйняття, мислення, рішення завдань тощо, а також розвиток складних процесів і вживання мови.

Розвиток особистісних характеристик полягає в набутті відносно стабільних і стійких рис і почуття унікальності власної особистості.

Соціокультурна область складається з соціалізації, яка відбувається у міру того, як дитину навмисно навчають і тренують відповідати вимогам суспільства і функціонувати в ньому (спільно з формальною шкільною освітою або без неї). Другою її складовою є освоєння культурних знань у міру того, як ми за допомогою своїх власних зусиль, через спостереження і засвоєння, набуваємо ту або іншу інформацію про нашу культуру.

Процес розвитку підрозділяється на області умовно. Зміни і їх послідовність в кожній області взаємодіють з іншими аспектами розвитку в інших областях. Маленький хлопчик, що тільки що навчився стояти (моторна навичка), починає сприймати світ інакше (перцептивна навичка). Він може гордитися своїм новим умінням (емоційна подія або особисте досягнення) і може відмінно взаємодіяти з людьми новими способами (соціальні навички). Так само когнітивний розвиток школярки у багатьох відношеннях пов'язаний з її соціальним розвитком, і це призводить до ускладнення її розумових процесів і свідомості, необхідних для розуміння фізичного і соціокультурного світу. Розвиток не витканий зі шматочків; він характеризується цілісністю.

Деякі процеси розвитку, такі як ріст впродовж пренатального або на початку пубертатного періоду або посивіння волосся, є головним чином біологічними. Дані підтверджують, що ранній мовний розвиток також в першу чергу детермінований біологічно. Багато інших аспектів розвитку, такі як навчання усному рахунку, користування інтернетом або вироблення пристрасті до смаку суші, можуть залежати головним чином від особистого досвіду. Привласнення особливостей мовних патернів, словника, «акценту» і інтонацій людей, разом з якими ви виросли або вивчали другу мову, є додатковим прикладом розвитку, що відбувається переважно під впливом досвіду. Розвиток в цілому не можна визначити як детермінований тільки біологічними чинниками або тільки впливом досвіду; швидше він є тривалою динамічною грою цих двох головних причин. До процесів зміни, що відбуваються разом або незалежно одна від одної, відносяться поняття дорослішання і навчання. Такі терміни, як «ріст», «дорослішання» і «старіння», відносяться виключно до біологічних процесів. Навчання – це зміна, що відбувається з часом і пов'язана з практикою або з досвідом, який набувається.

Таким чином, психічний розвиток являє собою не послідовність змін, а має цілісний, системний характер, внаслідок чого зміни в одній області спричиняють зміни й в інших областях.

Прийнято розрізняти:

– еволюційний тип розвитку (характеризується поступовим повільним накопиченням змін, які в сукупності проявляються в новій якості. Характерний для стабільних періодів розвитку);

– революційний тип розвитку (характеризується швидким, стрибкоподібним виникненням нової якості (відбувається під час вікових криз, супроводжує їх)).

Література

Основна література

1. Волков Б.С. Психология развития человека / Б.С. Волков, Н.В. Волкова. – М.: Академический проект, 2004. – 224с.

2. Карандашев Ю.Н. Психология развития. Введение / Ю.Н. Карандашев – Минск, 1996. – 240с.

3. Сапогова Е.Е. Психология развития человека: Учеб. Пособие / Е.Е. Сапогова – М.: Аспект Пресс, 2001. – 460с.

Додаткова література

1. Кулагина И.Ю. Возрастная психология / И.Ю. Кулагина, В.Н. Колюцкий – М.: Сфера, 2004. – 464с.

2. Платонов К.К. Краткий словарь системы психологических понятий / К.К. Платонов. – М., 1984.

3. Психология развития / Под ред. А.К. Болотовой, О.Н. Молчановой. – М.:ЧеРо, 2005. – 524с.

Питання для самоконтролю

1. Що вивчає психологія розвитку?

2. В чому відмінність вікової психології від психології розвитку?

3. Що таке розвиток?

4. Чим відрізняються поняття «ріст», «дозрівання», «становлення», «формування»? Як вони пов’язані з поняттям «розвиток»?

5. Назвіть науки, з якими пов’язана психологія розвитку та розкрийте цей зв'язок.

6. Які типи та області розвитку Ви знаєте?

7. Розкрийте зв'язок різних областей розвитку?

Лекція 2. Проблема норми в психології розвитку

2 год.

План

1. Поняття про норму. Види норми. Аномалія.

2. Основні підходи до визначення норми.

3. Поняття про психічне здоров'я. Критерії психічного здоров'я. Рівні психічного здоров'я.

4. Ознаки патології характеру та поведінки.