Типові загрози для фінансової безпеки банків
| Проблема | Засіб усунення (теорія) | Практика вітчизняних банків | |
| 1. КРЕДИТУВАННЯ | |||
| 1.1. Зростання проблемної заборгованості в цілому. 1.2. Зростання проблемної заборгованості за окремими групами позичальників | - перегляд кредитної політики; - формування резервів під кредитні операції; - диверсифікація кредитного портфеля; - врахування в методиках оцінки кредитоспроможності галузевих особливостей позичальників; - участь у роботі кредитних бюро (кредитування фізичних осіб); - політика обмеженого зростання; - контроль за позичальниками та їх фінансовим станом | - резерви формуються в повних обсягах; - орієнтація переважно на швидке нарощування кредитних портфелів; - надмірно ліберальні процедури кредитування фізичних осіб; - розвиток кредитних бюро знаходиться на початковій стадії; - слабкий, часто формальний контроль використання кредитних коштів і стану заставного майна | |
| 2. ОПЕРАЦІЇ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ | |||
| 2.1. Падіння ринкового курсу цінних паперів, що знаходяться у власності банку | - встановлення лімітів на операції з цінними паперами; - диверсифікація торговельного та інвестиційного портфелів; - консервативна політика у сфері операцій з цінними паперами; - створення резервів; - проведення операцій тільки з висококласними паперами | - обмежена активність банків на ринку цінних паперів, що пов’язана із загальною розвиненістю фондового ринку України; - нормативи, які встановлені НБУ, дотримуються | |
| 3. ЗЛОЧИННІ ДІЇ | |||
| 3.1. Протиправні дії з боку третіх осіб (напади на касу, відділення, злам інформаційних систем) | - фізична охорона приміщень і вантажів, що інкасуються; - використання спеціальних приміщень; - побудова захищених комп’ютерних мереж | - рекомендації отримуються в повному обсязі | |
| 3.2. Злочинні дії співробітників | - фінансовий контроль; - справедлива оплата праці; - ефективна робота служби внутрішньої безпеки | - середня заробітна плата в банківському секторі є однією з найвищих в галузях економіки; - у кожному банку є служби безпеки і внутрішнього аудиту | |
Продовж. табл. 6.2
| Проблема | Засіб усунення (теорія) | Практика вітчизняних банків | ||
| 4. ЛІКВІДНІСТЬ | ||||
| 4.1. Нездатність банку виконувати свої поточні зобов’язання | - прогнозування; - достатній обсяг високоліквідних активів; - збалансованість активів і пасивів; - формування вторинних резервів за рахунок низькодохідних, але високонадійних інструментів; - використання керованих пасивів | - банки дотримуються нормативів ліквідності; - здійснюється прогнозування обсягів вимог клієнтів; - використання вторинних резервів проблематичне; - ринок керованих пасивів в основному представлений міжбанківськими позиками | ||
| 5. ЕФЕКТИВНІСТЬ | ||||
| 5.1. Низька рентабельність банків 3 і 4 груп | - перегляд кредитної політики; - розширення масштабів діяльності (відкриття філій і відділень); - пошук і заняття власної ринкової ніші; - залучення нових клієнтів; - підвищення якості менеджменту | - у малих банках (4 група) відсутня диверсифікація операцій. Вони зорієнтовані на обслуговування одного або кількох крупних клієнтів; - низька якість управління; - значна залежність від крупних акціонерів | ||
| 6. МЕНЕДЖМЕНТ | ||||
| 6.1. Низька якість менеджменту. 6.2. Низький рівень банківського сервісу | - регламентація органом нагляду вимог до керівництва банків; - прийом на роботу висококваліфі- кованих співробітників; - реінжиніринг бізнес-процесів; - перегляд організаційної структури; - розробка та чітке виконання внутрішніх положень, що регла- ментують роботу підрозділів | - дефіцит висококваліфікованих кадрів; - банки працюють в умовах низької конкуренції; - орієнтація на досягнення кількісних показників зростання; - низька корпоративна культура | ||
| 7. ВАЛЮТНІ РИЗИКИ | ||||
| 7.1. Можливість непрогнозованої зміни валютного курсу, що обумовлена політичною нестабільністю. 7.2. Значні запозичен- ня на міжнародних фінансових ринках. 7.3. Світові фінансові кризи | - управління валютною позицією, включаючи: встановлення лімітів на обсяг балансових і позабалансових операцій; -обмеження спекулятивних операцій з валютними коштами; - вирівнювання структури активів і пасивів в іноземній валюті; - зміна термінів валютних платежів; - хеджування та ін. | - відсутні інструменти для хеджування ризиків; - валютні ризики обмежуються нормативами НБУ, які вітчизняними банками виконуються повною мірою | ||
Продовж. табл. 6.2
| Проблема | Засіб усунення (теорія) | Практика вітчизняних банків | |
| 8. МІЖБАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ | |||
| 8.1. Ризик зміни вартості кредиту. 8.2. Наявність залежності між умовами кредитування і репутацією банку. 8.3. Висока волатильність ринку | - підтримка необхідного іміджу банку на ринку (точне і повне виконання всіх міжбанківських угод); - аналіз і врахування кон’юнктури ринку з метою вибору оптимального моменту для залучення міжбанківських кредитів; - використання математичних моделей для порівняння динаміки витрат на обслуговування кредитів і доходів від розміщення отриманих коштів | - ринок міжбанківських кредитів найчастіше використовується для покриття потреби в ліквідних коштах; - кошти надаються переважно на короткостроковій основі; - теоретичні рекомендації дотримуються | |
Перейдемо безпосередньо до аналізу табл. 6.2. У частині управління кредитним портфелем можна виділити три основні рекомендації для вітчизняних банків.
1. Застосування політики обмеженого зростання. Дуже швидкий розвиток банку створює серйозні передумови для порушення його стабільної роботи. Неможливо зберігати високу якість кредитних портфелів при існуючих “вибухових” темпах зростання вітчизняної банківської системи.
2. Участь у роботі кредитних бюро. Банки все частіше стикаються з тим, що позичальники вводять їх в оману, надаючи недостовірнуінформацію, зокрема про наявність або відсутність кредитів в інших банках. Кредитні бюро у свою чергу дозволяють ефективно виявляти ненадійних позичальників.
3. Постійне вдосконалення кредитних методик. Необхідно від- стежувати проблемні кредити та виявляти загальні причини їх виник- нення. У разі виявлення таких кредитів методики кредитування моди- фікуються.
Ще однією загрозою для фінансової безпеки банків є падіння ри- нкових курсів цінних паперів, що знаходяться в портфелі банку. До основних способів боротьби з таким видом ризиків можна віднести такі:
1. Лімітація обсягів операцій з цінними паперами (абсолютна су- ма або відсоток від активів). Визначаючи даний ліміт, банк обмежує свої можливі втрати.
2. Диверсифікація вкладень у цінні папери. Не можна допускати концентрації в торговому та інвестиційному портфелях банку цінних паперів, випущених одним суб’єктом підприємницької діяльності, або паперів, емітованих підприємствами однієї галузі. Так створюється дворівнева система лімітів. По-перше, визначається загальна, макси- мально можлива величина вкладень у цінні папери і, по-друге, вистав-
ляються ліміти на структуру самого портфеля.
3. Зважена політика проведення торгових операцій. Банки, які проводять агресивну кредитну і торгову політику, мають нижчий рі- вень фінансової безпеки. Отже, для банківської установи оптималь- ним є варіант використання консервативної стратегії роботи на фон- довому ринку.
4. Створення резервів під торгові операції, що проводяться. Резерви дозволяють банку покривати можливі втрати від непередба- чених курсових змін ринкової вартості цінних паперів.
Загрозу протиправних дій з боку службовців банків можна оціни- ти як достатньо високу і здатну спричинити серйозне погіршення рів- ня фінансової безпеки. Для профілактики та мінімізації даної внутрі- шньої загрози слід використовувати:
1. Фінансовий контроль. Особлива увага має бути приділена ви- користанню основного методу фінансового контролю – ревізії, а та- кож побудові ефективної системи внутрішнього аудиту.
2. Заробітну плату. Працівники скоюють злочини у двох випад- ках. По-перше, коли відчувають безкарність своїх дій, по-друге, коли не бачать адекватної винагороди за свої зусилля. Тому банку слід ке- руватися принципами справедливого підходу до визначення заробіт- ної плати своїм працівникам.
Ще однією істотною загрозою фінансовій безпеці є зниження рі- вня ліквідності банків. У фінансовій діяльності банківських установ цілком вірогідна ситуація, коли вимоги вкладників банку перевищу- ють суму його високоліквідних активів і вторинних резервів. У такій ситуації різко знижується рівень фінансової безпеки. Комерційний банк буде змушений продавати менш ліквідні активи, наприклад, дов- гострокові цінні папери, формувати пакети кредитів і реалізовувати їх на вторинному ринку. Однак дострокова реалізація активів призво- дить до втрат, тому що банку доводиться реалізовувати їх з дискон- том. Безумовно, існують й інші методи вирішення даної проблеми. Банк може звернутися до таких керованих пасивів, як міжбанківські позики, випуск депозитних сертифікатів тощо. Якщо ж виникає сис- темна банківська криза, доступ до ринку керованих пасивів може ви- явитися закритим. У такій ситуації залишається тільки один вихід – реалізація активів із втратою частини їх вартості. Для того, щоб не до- пустити подібного розвитку подій, банкам слід використовувати та постійно удосконалювати в процесі своєї роботи математичні методи- ки прогнозування динаміки вимог клієнтів. Крім того, необхідною умовою збереження фінансової безпеки є виконання нормативів лікві- дності, встановлених Національним банком.
Суттєвою загрозою фінансовій безпеці є низька ефективність ро- боти банків третьої і четвертої груп. Наприклад, величина прибутку окремих малих банків становить близько 50 тис. грн., що безумовно свідчить про роботу на межі самоокупності. Даний факт у поєднанні з орієнтацією цих банків на роботу з декількома крупними клієнтами створює реальну загрозу їх фінансовій безпеці.
Якість менеджменту вітчизняних банків є об’єктом постійної критики з боку вчених, що займаються дослідженнями у сфері банків- ського менеджменту. Певне поліпшення в даній сфері спостерігають- ся, але кардинальних змін можна чекати тільки після посилення кон- куренції на банківському ринку. На даному етапі розвитку можна порекомендувати банкам приймати внутрішні програми підвищення кваліфікації кадрів, відправляти працівників на стажування в зарубіж- ні банки, використовувати матеріальні заохочення (надбавки до заро- бітної плати) для стимулювання працівників до підвищення свого професійного рівня.
Банк є одним з головних гравців на валютному ринку. Його діяльність полягає в управлінні пасивами та активами в іноземній валюті. Валютний ризик виникає у зв’язку зі змінами валютних курсів і пояс- нюється тим, що, по-перше, банки використовують різні валюти при проведенні операцій, і, по-друге, зобов’язання і вимоги в іноземній валюті можуть не збігатися за термінами і сумами.
За остання кілька років активність українських банків на міжнародному фінансовому ринку суттєво збільшилася. Банки відчували потребу в дешевих фінансових ресурсах і розміщували власні боргові зобов’язання на іноземних ринках. Залучені кошти потім конвертува- лися в гривню і спрямовувалися на кредитування фізичних і юридич- них осіб. Певною мірою валютні ризики стали менш актуальними піс- ля кризи іпотечного кредитування у світі, оскільки вітчизняні банки виявилися фактично відрізаними від даного джерела. Однак після по- долання світовою фінансовою системою нинішньої кризи слід чекати подальшого нарощування банками України своїх боргових зо- бов’язань перед зарубіжними кредиторами. З урахуванням того, що наші банки не мають великого досвіду роботи на міжнародних рин- ках, їм слід приділяти більше уваги хеджуванню валютних ризиків. В іншому разі їх активність на даних ринках призведе до зниження рівня фінансової безпеки.
Міжбанківське кредитування в Україні має в основному спекуля- тивний характер. Банки використовують міжбанківські кредити як джерело коштів для покриття поточної потреби в ліквідних активах.
Важливим моментом, що гарантує ефективну роботу підсистеми фінансових методів і важелів, є те, що заходи щодо забезпечення
фінансової безпеки не повинні зводитися до разових, які спрямовані на підвищення продуктивності праці банківських працівників, скоро- чення операційних і неопераційних витрат, підвищення якості обслу- говування клієнтів, поліпшення ризик-менеджменту та інших подіб- них дій. Ці завдання потрібно вирішувати незалежно від стану, в якому знаходиться банк. Криза ж вимагає від менеджерів, як правило, нестандартних рішень, часом навіть неприйнятних для нормального стану. Наприклад, може виявитися, що необхідне масове звільнення співробітників банку або закриття окремих філій. Вибір того або іншо- го варіанта рішення в цілому визначається причинами, які призвели до виникнення кризової ситуації. Особливістю будь-яких антикризових заходів є підвищений ризик проведення подібних операцій. Із цього випливає, що антикризова робота повинна проводитися систематично і спрямовуватися насамперед на виявлення криз на початкових стадіях.
Отже, підсистема фінансових важелів і методів дає банку необ- хідний інструментарій для недопущення розвитку кризових ситуа- цій, а також забезпечення ефективної діяльності. Використання за- пропонованих інструментів дозволить усувати можливі проблеми в діяльності банку та забезпечувати необхідний рівень його фінансо- вої безпеки.