Конституційне право зарубіжних країн як наука

Конституційно-правова наука порівняно молода. Вона відокремилась від філософії, соціології та інших суспільних наук лише в першій половині XIX ст., тобто значно пізніше та­ких юридичних наук, як цивільне, кримінальне, процесуальне право. Конституційне право як цілісна наука оста­точно сформувалося у другій половині XIX ст.

Конституційне право зарубіжних країн як наука становить цілісну систему теоретичних узагальнень, що досліджує націо­нальне конституційне право кожної держави, вбачаючи у ньому фундаментальну галузь правової системи. Ця наука вивчає всі основні інститути державного права як з точки зору їх особливо­го, так і загального з огляду на схожість за змістом окремих інсти­тутів права світової системи. До того ж, у зв'язку зі співвідно­шенням загального й особливого має визначитися і єдине — окремі інститути національного конституційного права. Наприклад, по­рівнюючи конституційне право Німеччини та Франції, слід за­значити загальне — належність до романо-германської правової системи, а також особливе у змісті правових інститутів президент­ства, у виборчих системах. Певною мірою таке порівняння спри­чинене умовами розвитку держав і характером формування кон­ституціоналізму як загального наукового напряму.

Сучасна наука конституційного права має як політичний харак­тер, оскільки об'єктом її дослідження є найважливіші політичні інститути (державна влада у сукупності з іншими: статус особис­тості, виборчі системи тощо), так і юридичний, бо у переважній більшості об'єктом дослідження є система правових нормативних приписів конституцій і конституційних законів тієї чи іншої дер­жави. Крім того, у державному праві як науці застосовують відповідні юридичні методи пізнання: прийоми систематизації чин­ного законодавства, його юридичного аналізу та тлумачення. У су­купності все це і визначає юридичний і соціально-політичний ха­рактер власне науки конституційного права зарубіжних країн.

Певний інтерес становлять міркування про систему науки порівняльного правознавства одного з її заснов­ників — Рене Давида. Узагальнюючи досвід міжнародних право­вих поглядів, він запропонував класифікувати систему на англо­саксонську, романо-германську, релігійно-традиційну та радянсь­ку. В основу своєї класифікації він поклав аналітичний метод узагальнення найістотніших характеристик тієї чи іншої право­вої сім'ї. Слід зазначити, що науку порівняльного правознавства було започатковано у відомому французькому університеті — Сорбонні — ще 1905 р. з лекції професора Раймона Салейля, згодом вона дістала загальне визнання, розвинулася в усіх країнах світу і сформувалася у відповідні міжнародні наукові центри — Інститут порівняльного права у Барселоні, Міжнародний інститут по­рівняльного права в Гаазі та ін. — кожний з яких систематично провадить наукові конференції та видає журнали.

Крім того, у практику законодавчої діяльності кожної сучасної держави увій­шло обов'язкове правило: під час опрацювання будь-якого ново­го законопроекту до нього неодмінно додаються тексти аналогіч­них законів, прийнятих в інших державах, з відповідними супро­відними поясненнями.

Вважається, що сучасна наука конституційного (держав­ного) права єдина, а предмет її дослідження - двоєдиний.

По-перше, предметом дослідження даної науки виступає відповідна галузь національного права, наприклад, "Консти­туційне право України", "Державне право Англії" тощо.

По-друге, предметом її дослідження виступають галузі державного (конституційного) права зарубіжних країн.

Загалом твердження про двоєдиний характер науки кон­ституційного (державного) права є вірним, але з урахуванням тенденцій її розвитку останнім часом можна умовно говорити про наявність двох самостійних, але тісно пов'язаних між со­бою юридичних наук.

Якщо говорити про науку конституційного права в цілому, то вона вивчає :

• конкретний зміст галузі конституційного права, її ок­ремих інститутів і норм, на основі чого визначаються закономірності розвитку самої галузі;

• практику реалізації конституційно-правових норм з метою вироблення науково обґрунтованих рекомен­дацій законодавчим суб'єктам і суб'єктам застосуван­ня права з удосконалення відповідних правових поло­жень, а окремим особам - з їх використання;

• теорії і погляди, що розробляються дослідниками дер­жавного (конституційного) права, умови, які вплива­ють на їх еволюцію.

Наука конституційного права зарубіжних країн вивчає конституційно-правовий досвід різних країн з метою:

а) виявлення загальних тенденцій і закономірностей роз­витку державного (конституційного) права в сучасному світі;

б) використання ефективних конституційно-правових рішень;

в) уникнення помилок допущених у державно-правовому розвитку.

Наука конституційного права зарубіжних країн тісно пов'язана з іншими науками:

• соціально-політичними (наприклад, з політологією, предметом дослідження якої є всі без виключення елементи політичної системи, в той час як у державному (консти­туційному) праві лише одна держава);

• юридичними науками теоретико-історичного профілю (теорія держави і права, що формулює найбільш загальні по­ложення, на яких засновуються конституційно-правові дослідження та історія держави і права, особливо зарубіжних країн, яка пропонує конкретно-історичну інформацію і уза­гальнення в цій сфері).

• юридичними науками галузевого профілю (консти­туційне право України; міжнародне публічне право та ін.).

Наука конституційного права зарубіжних країн, як і кожна юридична наука, має свої методи досліджен­ня, іншими словами свій методологічний інструментарій.

По-перше, в конституційному правознавстві, як і в інших юридичних науках застосовуються такі загальні методи як:

• історичний метод, що передбачає виявлення історич­них обставин, які обумовили конституційно-правові явища, що вивчаються;

• системний метод, який допомагає визначити місце і роль кожного конституційно-правового інституту в системі права;

• структурно-функціональний метод, який допомагає визначити наскільки теорія тієї або іншої консти­туційної системи відповідає практиці.

• метод соціологічного аналізу, що виявляє соціальну ефективність прийнятих конституційно-правових рішень;

• інші методи, наприклад, статистичного аналізу.

По-друге, наука конституційного права за­рубіжних країн спирається на свої спеціальні методи:

1. формально-догматичний, необхідний для з'ясування змісту нормативного матеріалу, що досліджується

2. порівняльно-правовий (компаративний), який за умов необхідності вивчення відповідних галузей права багатьох країн набуває особливого значення. Використання даного ме­тоду створює додаткові можливості як для глибокого і всебічного дослідження галузей конституційного права окре­мих країн, так і для визначення загальних закономірностей розвитку теорії і практики зарубіжного конституціоналізму загалом.

Матеріал науки конституційного права за­рубіжних країн у концентрованому вигляді знаходить свій ви­раз в навчальній дисципліні із такою ж назвою.