Тема 14. Порівняльне трудове право зарубіжних країн

У відповідності із ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Вер­ховною Радою України, є частиною національного законо­давства України.

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або між­народної угоди (ст. 81 КЗпП України).

Таким чином, у Конституції нашої держави та у Кодексі законів про працю України закріплено принцип пріори­тету міжнародно-правових норм перед нормами національного законодавства.

Міжнародно-правове регулювання праці – це встанов­лена міжнародними договорами (актами) система стандартів щодо регулювання праці, яку держави, що приєдналися до відповідного міжнародного договору (ратифікували його), використовують у національному трудовому законо­давстві. Суб'єктами міжнародно-правового регулювання праці є ООН та її спеціалізований орган – Міжнародна організація праці (МОП). Суб'єктами міжнародно-правового регулювання праці можуть бути різні об'єднання держав: Рада Європи, Європейський Союз.

МОП була створена ще у 1919 р. Україна член МОП з 1954 р.

Головним принципом роботи МОП є трипартизм, згідно з яким формування майже всіх органів МОП базується на підставі тристороннього представництва: від урядів, представників працівників і підприємців.

Згідно з Статутом МОП одним з головних напрямів діяльності цієї організації є нормотворчість, тобто створення міжнародних трудових стандартів. МОП прийнято велика кількість конвенцій і рекомендацій, що стосуються різних аспектів праці: трудових відносин, управління працею, зайнятості та захисту від безробіття, заробітної плати, умов і охорони праці (робочого часу, відпусток та ін.), праці жінок і молоді тощо.

Курсанти, студенти, слухачі мають з'ясувати відмінності між конвенціями і рекомендаціями. Конвенція набуває статусу багатосто­ронньої міжнародної угоди після ратифікації її як мінімум двома державами – членами МОП і з цього моменту накладає певні обов’язки як на ті держави, що її ратифікували, так і на держави, що її не ратифікували. Для окремої держави – члена МОП конвенція стає юридично обов'язковою тільки після ратифікації її вищим органом держав­ної влади (конвенції містять правила і порядок їх денонсації).

МОП приймає міжнародно-правові нормативні акти у сфері праці в таких напрямах, як право на працю, заборона примусової праці, право на колективні переговори, право на страйк, зайнятість і працевлаштування, умови праці, правове регулювання охорони праці, соціальна співпраця працівників і роботодавців, мирні засоби вирішення трудових конфліктів.

Практичні завдання

План

1. Поняття суб'єктів міжнародно-правового регулювання праці.

2. Основні джерела міжнародно-правового регулювання праці.

3. Значення конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці.

4. Загальна характеристика міжнародно-правового регулювання актами МОП зайнятості; умов праці; охорони праці.

5. Співвідношення міжнародно-правових норм і законодавства про працю України.

Список рекомендованої літератури

1. Всеобщая декларация прав человека: Принята и провозглашена резолюцией 217 А (III) Генеральной Ассамблеи от 10 декабря 1948 г. // Международные акты о правах человека: Сб. документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА М, 1998. – С. 39-43.

2. Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах: Принят и открыт для подписания, ратификации и присоединения резолюцией 2200 А (III) Генеральной Ассамблеи от 16 декабря 1966 г. // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА М, 1998. – С. 44-52.

3. Угода між Урядом України і Урядом Російської Фе­дерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх держав // Людина і праця: Інформаційний бюлетень Мінпраці України. – 1995. – № 7.

4. Закон України “Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 23. – Ст. 161.

5. Тимчасове положення про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні: Затверджене наказом Міністерства праці України від 5 травня 1993 р. № 27 (із змінами і доповнен­нями, внесеними наказами Мінпраці України від 24 березня 1995 р. №14, від 9 вересня 1996 р. № 73 та від 22 травня 1997 р. № 42) // Людина і праця: Інформаційний бюлетень Мінпраці України. – 1993. – № 9–10; 1996. – № 12; Офіційній вісник України. – 1997. – Число 26. – С. 64.

6. Гусов К. Н., Курилин М. Н. Международно-правовое регулирование труда (в конвенциях и рекомендациях МОТ). – М., 1992.

7. Иванов С. А. Трудовое право переходного периода. Проблемы использования зарубежного опыта // Государство и право. – 1995. – № 3.

8. Киселев И. Я. Трудовое право в условиях рыночной экономики: Опыт стран Запада. – М., 1992.

9. Киселев И. Я. Зарубежное трудовое право: Учебник для вузов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА·М – М., 1998. – 263 с.

10. Федіняк Г. С. Міжнародне приватне право: Курс вибраних лекцій. – К.: Юрінком Інтер, 1997.

11. Международное частное право: Учебник / Под ред. Богуславского М. М. – М., 1994.

12. Международные акты о правах человека: Сб. документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА·М, 1998. – 784 с.

13. Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко. – К.: Наук. думка, 1992. – 199 с.

14. Д.Жоравович Вплив міжнародних норм права про працю на вітчизняне трудове право // Право України. – 2001. – № 3.– С.69-71.

15. М.Дей Організаційно-правові питання участі України у міжнародно-правовому регулуванні праці // Право України. – 2005. – № 3.– С.148-150.

Наши рекомендации