Міграційне право зарубіжних країн

Започаткування міграційного права пов’язано зі зростанням

координуючої функції міжнародного права з питань міграції. Йдеться про

розробку, виконання і дотримання міжнародним правом, що регулює

міграційні процеси, певних еталонів або стандартів, які мають встановлювати

для суб’єктів міграційної політики вимоги та умови узгодження ними своїх

особистих вчинків або діянь, а також їх конкретних спрямувань, насамперед

щодо переселення.

Координуюча функція міжнародного права полягає в тому, що саме

воно створює для національних законодавств загальновизнані норми або

стандарти їх міжнародної поведінки, в тому числі в галузях і сферах

міграційної політики. Це дозволяє, з одного боку, встановлювати єдину

позицію світового співтовариства щодо забезпечення прав і свобод людини, а

з іншого - контролювати їх діяння щодо цього.

Розрізняють різні політичні рівні координуючої функції міжнародного

права. Перший з них означає координацію міграційних зусиль у

планетарному масштабі. Другий - забезпечує взаємопов’язані заходи щодо

відносин на міждержавному і національному рівнях. Третій - передбачає

втручання у національні законодавства з тим, щоб домогтися від них

стандартизованих або типологізованих міграційних рішень.

Координуюча функція міжнародного права - це узгоджена між

державами регуляція міграційних процесів і явищ з метою їх упорядкування,

а також забезпечення прав і свобод особи, її можливості мігрувати.

Міграційне право засновується на таких принципах:

- невідчуженості основних прав та свобод (згідно зі ст. 4

Міжнародного пакту ООН про громадянські та політичні права);

- праві на громадянство та праві на самовільний вибір

громадянства чи права на зміну громадянства;

- забороні застосування збройної сили для обмеження здійснення

особами чи групами осіб прав людини чи з тим, щоб позбавити їх

національної, релігійної, культурної, мовної чи етнічної самобутності;

- забороні таких заходів, як примусове переміщення населення чи

будь-які інші акти, які могли б призвести до насильницького переміщення

людей;

- праві клопотання про надання та користування в інших країнах

притулком від переслідувань;

- праві покидати будь-яку країну, включаючи свою власну, та праві

повертатися у будь-яку країну;

- принцип невисилання біженців;

- необхідності врахування – через вжиття заходів, спрямованих на

попередження, виправлення ситуації – специфічних потреб таких вразливих

груп, як жінки, глави сімей, безпритульні діти, жертви катувань та травм,

люди похилого віку та інваліди;

- застосовності прав та свобод, закріплених у міжнародних u1085 нормах,

що стосуються прав людини, до кожної людини, незалежно від її раси,

кольору шкіри, статі, громадянства, мови, віросповідання, етнічного та

соціального походження.

Додатково та разом із переліченими принципами та нормами в галузі

прав людини, важливе значення для міграційного права мають принципи

міжнародного права, що визначають мирні та дружні відносини між

державами. Серед них:

- принцип мирного врегулювання спорів між державами;

- принцип, згідно з яким як двосторонні, так і багатосторонні

відносини у зв’язку з міжнародними пересуваннями людей повинні

здійснюватися на основі закону;

- принципи, згідно з якими надання притулку є актом

миролюбного та гуманного характеру, який не повинен розглядатися будь-

якою державою як недружній вчинок;

- визнання того, що попередження виникнення потоків біженців та

появи осіб без громадянства, а також зменшення кількості осіб, що

потребують міжнародного захисту, мають суттєве значення для підтримки

миру та безпеки у світовому та регіональному масштабах;

- принцип, відповідно до якого питання щодо прав людини,

фундаментальних свобод та верховенства закону мають міжнародне

значення, а обов’язки держав з дотримання прав людини стосуються питань,

до яких виявляють безпосередній та законний інтерес усі держави у сфері

діяльності ОБСЄ;

- принцип міжнародного співробітництва, солідарності та поділу

тягаря щодо великих потоків біженців і переміщених осіб, які потребують

міжнародного захисту та допомоги.

Зрештою, універсальні норми міграційного права – це нормативно-

правові документи (декларації, конвенції, пакти, угоди), які регулюють

відносини між усіма суб’єктами міграційних відносин, складають

загальновизнане міжнародне право з питань соціального переміщення та

соціальної мобільності населення.

Вони базуються на універсальних принципах міжнародного права, що

сприяють захисту та охороні прав і свобод людини. Як універсальні норми

міграційного права, так і їх визначальні принципи лежать в основі

національних законодавств з питань міграції.

Разом з тим міграційне право ґрунтується на концепції міжнародного

захисту прав люди. В його основі – принцип захисту прав людини, який

разом з міжнародним механізмом захисту є необхідною умовою для розвитку

сучасного світу.

Йдеться про загальну повагу прав і свобод людини, принцип, який

встановлює для держави обов’язкову умову – дотримуватися прав і свобод

людини як найвищих ідеалів і цінностей. Повага до прав і свобод людини є

універсальною правовою нормою, відповідно до якої всі держави світу мають

їх не лише гарантувати, а й практично забезпечувати, щоб упереджувати як

дискримінацію, так і утиски. Звідси розуміння того, що ця норма служить

усім державам свого роду взірцем, еталоном або стандартом, згідно з яким

розробляються власні національні законодавства, що ставлять індивіда в

центр суб’єктних відносин міграційного права.

Як галузь міжнародного права – міграційне право ґрунтується на

такому його принципі як заборона довільного полишення громадянства що

закріплено в ст. 15 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1998

року. Це означає, що громадянство є тією концепцією, яка пов’язує приватну

особу з міжнародним правом. Відсутність в особи певного громадянства –

досить скрутне становище для людини, принижує її гідність, робить менш

упевненою в собі, своїх правах і свободах.

На різних історичних етапах у міграційній політиці зарубіжних держав

переважала та чи інша її складова, яка і визначала в цілому її сутність в

аналізований період. У сучасних умовах такої складової стає імміграційна

політика, яка характерна для більшості розвинених країн, які виявляють

великий інтерес того, що з себе представляють, що в’їжджають до них

мігранти: які їх національність, професія, кваліфікація, вік, сімейний стан

тощо. На останні характеристики звертається особлива увага як з

урахуванням ситуації на ринку праці, так і виходячи з демографічних

міркувань, що особливо характерно для таких країн як Австралія, Канада,

Аргентина, Німеччина тощо.

Наши рекомендации