Держава як соціальний інститут. Типи і форми держави.

Поняття соціології політики, її суб’єкти і функції

Соціологія політики — це галузь соціологічного знання, яка вивчає соціальні механізми влади та їх вплив у суспільстві, закономірності впливу соціальних спільнот, інститутів та політичний лад, соціальні засади політичних і державних інститутів, функціонування політичної свідомості та політичну поведінку.

Соціологія політики покликана виконувати такі функції:

• теоретико-пізнавальну, що пов'язана з виробленням наукової інформації про політичні процеси та явища;

• прогнозтичну, яка проявляється у прогнозуванні політичних змін, виділенні зон політичної напруги, запобіганні можливим конфліктам;

• прагматичну, пов'язану з розробкою шляхів, методів, способів забезпечення соціальної злагоди різних соціальних груп, рухів сил; розробкою технологій запобігання кризовим ситуаціям; пошуком шляхів виходу із конфліктів, що виникли;

• соціалізації, що пов'язана з залученням громадян до демократичної системи політичних цінностей.

Субъектами социологии политики есть люди и организации, которые являются носителями политической (государственной) власти или стремятся к ней. Статус субъекта политики не имманентным, т.е. он не является принципиально присущ некоему индивиду или социальной общности. Каждый индивид или социальная группа являются потенциальными субъектами политики, но не каждый становится реально. Чтобы стать политическим субъектом, человек или социальная группа должна практически освоить политический опыт, осознать себя субъектом политического процесса, выработать собственную позицию в политическом процессе, а также сознательно определить свое отношение к миру политики, степень участия в нем. То есть субъектами социологии политики является как индивиды, так и социальные общности, которые самостоятельно производят и реализуют такие программы действий, нацеленных на достижение определенных политических целей.

Держава як соціальний інститут. Типи і форми держави.

Наиболее крупным социальным институтом является го­сударство. Государство возникает из определенных социальных по­требностей, с определенной целевой направленностью, в нем довольно четко осуществляется социальная стратификация, выявление со­циальных статусов и позиций, наличествует ярко выраженные признаки социаль­ного института.

В государстве уже четко разделяется управляющая и управ­ляемые подсистемы. Важнейшее место в структуре государства как социального института (публично-властной организации классового общества ) принадлежит государственному аппарату. Государст­венный аппарат — это тот необходимый комитет, который в силу разделения труда внутри публично-властной формы, организации классового общества осуществляет функции этой организации и классовой власти.

Главная функция государства состоит в формировании такой со­циальной среды, которая содержала бы в себе предпосылки развитиягосподствующих производственных отношений и самого класса собст­венников.

Другой не менее важной функцией государства является по­давление сопротивления угнетенных классов, установление отно­шений господства и подчинения. Господство — это не что иное, как навязывание волк класса остальной части общества посредством применения институционального принуждения. Принуждение осу­ществляется многообразными формами воздействия, в том числе иидеологическими. Идеология в этом плане предстает как инструмент господствующих классов, функционирующий в государстве длявнедрения в сознание масс принципов и идеалов, способствующих осуществлению классового господства.

Государству присуще все признаки и функции соц. институтов.

Функции Государства: Обеспечение целостности и стабильности, военная, экономическая, безопасности; Охрана конституции и права законности, гарантия прав и свобод; Обеспечение условий для развития общественной жизни; Регулирование общественных отношений на основе прав; Координация интересов на основе компромисса; Контроль с целью повышения эффективности управления;. Обеспечение национальных интересов в мировом сообществе.

Структура Г.У.: ИНСТИТУЦИОНАЛЬНАЯ ПОДСИСТЕМА НОРМАТИВНО-ПРАВОВАЯ ПОДСИСТЕМА КОММУНИКАТИВНАЯ ПОДСИСТЕМА ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ПОКАДРОВАЯ ПОДСИСТЕМА ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ КУЛЬТУРНАЯ ПОДСИСТЕМА НАУЧНО-ТЕХНИЧЕСКАЯ ПОДСИСТЕМА

Кожне суспільство має певну політичну структуру, певну форму державного управління. Одним зі способів аналізу форм державного управління є дослідження того, як здійснюються відносини між керівниками і рештою суспільства, а також того, яким чином керівники суспільства отримали свою владу.

В настоящее время выделяют два основных подхода к типологии государства:формационный и цивилизационный.

До недавнего времени формационный подход признавался в качестве единственно возможного и научного, поскольку выражал марксистское отношение к вопросу о типе государства.

Суть его в том, что выяснение типа государства основывается на понимании истории как естественно-исторического процесса смены общественно-экономических формаций, каждой из которых в условиях существования классов соответствует определенный тип государства.

«Исторические типы государства»: рабовладельческий, феодальный, буржуазный и социалистический типы государства.

Рассматривая формационный подход к типологии государства в тесной связи с марксистским учением о государстве, нельзя не заметить, что марксистской трактовке этих вопросов принадлежит значительная роль в научном объяснении возникновения и развития рабовладельческого и феодального типов государства.

Марксистскую типологию государств можно критиковать, можно отказаться от нее, но сначала нужно предложить взамен нечто более совершенное. В мировой литературе предлагалось немало основ классификации государств. Чаще других звучало предложение подразделять их на демократические и недемократические.

В последнее время весьма широко применяется классификация государств на тоталитарные, авторитарные, либеральные и демократические.

В тоталитарном государстве власть находится в руках правящей элиты, диктатора и его окружения. В правовом регулировании доминирует режим «Запрещено все, кроме разрешенного законом».

Авторитарное государство отличается от тоталитарного проникновением в него, хотя и в ограниченном объеме, элементов демократизма и законности.

Либеральное государство формируется под влиянием либеральные идей и доктрин, которые принижают роль и значение государства в жизни общества.

В демократическом государстве создаются условия для реального участия граждан в решении государственных и иных общественных дел, все важнейшие органы государства выборны и подконтрольны народу. Граждане обладают широким гарантированным законом кругов прав и свобод. Здесь государство служит обществу и личности.

Английский историк А. Тойнби предложил цивилизационный подход классификации обществ и государств, который учитывает не только социально-экономические условия, но и религиозные, психологические, культурные основы жизни общества.

Цивилизационный подход обосновывается идеей единства, целостности современного мира, приоритетом общечеловеческих ценностей.

Монархічна держава. Це одна із найдавніших форм державного управління. Влада у такій державі передається у спадок в рамках однієї родини від одного покоління до наступного. Піддані у цьому процесі не беруть участі або їх участь є мінімальною. Ранні монархії зазвичай були монархіями абсолютними — їхні правителі володіли необмеженою владою. Сьогодні таких залишилось дуже мало: Саудівська Аравія, Оман, Султанат Бруней та деякі інші. Сучасні монархи є переважно монархіями конституційними — влада монарха у них обмежена конституціями цих країн і є, як правило, символічною, а реальна влада зосереджена у руках уряду, який обирається шляхом загального голосування. Таких монархій і сьогодні є досить багато: Бельгія, Данія, Великобританія, Іспанія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Японія та ін.

Авторитарна держава. В авторитарній державі суспільство бере незначну участь у політичному житті, політичні права і свободи громадян і суспільно-політичних організацій — суттєво звужені; керівник (або керівники) держави не може бути усунутий зі свого владного становища конституційним шляхом. Опираючись на армію і каральні органи, керівництво держави робить необов'язковими легальні демократичні засоби і форми управління соціальним життям, подолання кризових ситуацій, замінює їх репресіями і свавіллям. Хоча у такій державі, на відміну від тоталітарної, зберігаються певні елементи демократії: допускається існування кількох ідеологій, різних політичних партій, не контролюється економічна сфера життя суспільства, приватне життя громадян. Приклади авторитарних режимів — хунта Августо Піночета у Чилі, режим Дока Дювальє на Гаїті, Хуана Перона в Аргентині, Фердинанда Маркоса на Філіппінах та ін.

Тоталітарна держава. Це така держава, керівництво якої не визнає жодних обмежень для своєї влади і намагається контролювати абсолютно всі сфери суспільного життя (слово "тоталітарний" походить від лат. Шив — увесь, цілий, повний). Якщо історія авторитаризму є тривалою, то тоталітаризм є явищем XX ст., оскільки тільки порівняно недавно з'явилися технічні засоби, які дозволяють урядові систематично і ретельно контролювати життя громадян. Класичними прикладами тоталітарних держав є фашистська Італія, нацистська Німеччина, Радянський Союз. Для тоталітарної держави властива монополізація влади в руках однієї партії, яка, в свою чергу, перебуває повністю під владою одного вождя, заборона демократичних організацій, ліквідація конституційних прав і свобод, репресії проти опозиціонерів, монополія на інформацію, мілітаризація суспільного життя.

Демократична держава. Термін "демократія" походить від грецьких слів — народ, — влада. Це такий тип держави, влада у якій перебуває у руках усіх громадян, які наділені правом участі у політичному житті, а також правом вибору і відкликання своїх керівників. Демократія має довгу історію і на різних етапах її історії існували різні форми демократії. У Стародавній Греції, наприклад, існувала безпосередня демократія, яка передбачає особисту участь усіх членів спільноти у прийнятті політичних рішень. Жодних депутатів — вищою владою у такій державі були народні збори, на яких кожен міг висловити свою думку про державні справи, ставити свої пропозиції на голосування, а загал приймав їх або відкидав підняттям рук. Ця форма правління в її чистому виді не трапляється більше ніде, і, як вважає більшість політичних мислителів, вона придатна хіба що для маленьких і згуртованих міст-держав, мешканці яких добре знають один одного.