Апарат держави. Орган держави. Інститут держави Апарат держави - частина механізму держави.

Апарат держави – частина механізму держави.

Апарат держави – юридичне оформлена система всіх держав­них органів, що здійснюють безпосередню практичну роботу з управління суспільством, виконання завдань і функцій держави.

Можливе двояке розуміння апарату держави: у вузькому і широкому розумінні.

Апарат держави (у вузькому розумінні) – власне управлінсь­кий апарат або апарат виконавчої влади, який складається з чи­новників і очолюється вищими виконавчими органами.

Апарат держави (у широкому розумінні) – поряд із власне управлінським апаратом включає главу держави, парламент, місцеві органи управління, збройні сили, міліцію (поліцію), дип­ломатичні представництва за кордоном та ін.

Ознаки апарату держави:

1) система державних органів, що становить собою налагод­жену структурну організацію, засновану на загальних принци­пах, єдності кінцевої мети, взаємодії та орієнтовану на забезпе­чення реалізації функцій держави;

2) система юридичне оформлених державних органів, тобто таких, що наділені компетенцією (повноваженнями, предметом ведення, юридичною відповідальністю) і займаються управлін­ням суспільством на професійній основі як носії влади;

3) система державних органів, у рамках якої діяльність дер­жавних службовців суворо відмежована від „власності”, яка на­лежить їм як суб'єктам;

4) система органів, кожний із яких має матеріально-технічні засоби для здійснення цих функцій;

5) система органів, диференційованих відповідно до прин­ципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову;

6) система органів, яка здійснює свою діяльність з управлін­ня суспільством і виконання функцій держави у формах безпо­середньо управлінських і правових

Безпосередньо управлінські форми діяльності державного апа­рату не мають юридичного характеру.

Їх функції:

- організаційно-регламентуюча – розробка наукових реко­мендацій, підготовка проектів документів, організація ви­борів та ін.

- організаційно-господарська – бухгалтерський облік, стати­стика, постачання та ін.;

- організаційно-ідеологічна – роз'яснення нормативних ак­тів, формування громадської думки та ін.

Правові форми діяльності державного апарату мають юридич­ний характер: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, кон­трольно-наглядова, установча.

Правотворча діяльність – форма діяльності компетентних органів держави зі встановлення, зміни або скасування право­вих норм. Ця діяльність охоплює підготовку проектів норматив­них юридичних актів, їх прийняття та видання.

Правозастосовна діяльність – форма діяльності компетент­них органів держави з реалізації правових норм. Ця діяльність охоплює організацію і контроль за додержанням правових норм.

Правоохоронна діяльність – форма діяльності компетентних органів держави з попередження правопорушень і притягнення правопорушників до юридичної відповідальності. Вона здійсню­ється з метою охорони і захисту правових норм шляхом застосу­вання заходів юридичного впливу до правопорушників.

Державні органи є структурними ланками державного апа­рату.

Орган держави – частина державного апарату – група осіб або одна особа, що має юридичне визначену державно-владну компетенцію для виконання завдань і функцій держави. Кож­ний орган держави створюється для здійснення певного виду державної діяльності, тобто має свої предмет ведення, завдання і функції.

Ознаки органу держави:

І) формується державою або безпосередньо народом (наприк­лад, парламент) відповідно до закону і функціонує на його ос­нові;

2) має передбачені конституцією або іншими законами спе­ціальні функції, які він здійснює від імені держави;

3) має державно-владні повноваження, що дозволяють йому здійснювати юридичне обов'язкові дії:

а) видає нормативні та індивідуальні акти;

б) здійснює контроль за точним і неухильним виконан­ням вимог, передбачених цими актами;

в) забезпечує і захищає ці вимоги від порушень шляхом застосування заходів виховання, переконання, стимулюван­ня, у разі потреби — державного примусу;

4) функціонально взаємодіє із іншими органами в процесі реалізації своїх повноважень, керуючись принципом „дозволе­но лише те, що прямо передбачено законом”. Принцип „дозво­лене усе, що не заборонено законом” не належить до діяльності державних органів. Цей принцип діє у сфері майнових відносин громадян, юридичних осіб;

5) складається із службовців, що перебувають в особливих правовідносинах один з одним і органом: обсяг, порядок вико­ристання ними владних повноважень встановлюються законом і набувають конкретизації в посадових інструкціях, штатних роз­кладах та ін.

6) має необхідну матеріальну базу – казенне майно, що зна­ходиться в його оперативному управлінні; свій рахунок у банку;

7) джерело фінансування – державний бюджет;

8) має організаційну структуру (побудова за видами окремих служб і чисельним складом), територіальний масштаб діяльнос­ті, систему службової підзвітності та службової дисципліни.

Інститут держави – відносно відокремлена частина держав­ної структури, що користується певною автономією.

Відповідно до структурно-функціонального принципу інсти­тути держави можна поділити на:

- організаційні (інститут президента, інститут парламенту);

- функціональні (інститут референдуму, інститут адміністра­тивного контролю, інститут державної влади).

Види інститутів держави за ступенем складності:

- прості (елементні) – не можуть бути розділені на дрібніші інститути (інститут надзвичайного стану, інститут адміні­стративного контролю, інститут референдуму, інститут від­повідальності уряду);

- комплексні – складаються з декількох підінститутів, які, у свою чергу, можуть бути інститутами для спадного роз­дрібнення (інститут форми держави включає підінститути: форми правління, форми устрою, форми режиму; інститут державного суверенітету: повнота і верховенство всередині, незалежність і рівноправність зовні; інститут представ­ника держави на місцях: губернатор, префект та ін.).

Види інститутів держави за пріоритетністю положення:

- основні (наприклад, інститут державної влади);

- примикачі – належать до перших (наприклад, інститут дер­жавного суверенітету, інститут представника держави на місцях).

Види інститутів держави за принципом «поділу влади»:

- інститути законодавчої влади (парламент, референдум та ін.);

- інститути виконавчої влади (монарх, президент, уряд, ви­конавчі органи влади на місцях та ін.);

- інститути судової влади (звичайні суди, надзвичайні суди, спеціальні суди, судова відповідальність, судовий конт­роль та ін.).

Інститути держави змінюються в ході історичного розвитку. Деякі інститути зникають (інститут абсолютної монархії), інші з'являються (участь громадян в управлінні державою). Специфіч­ні інститути існують у мусульманських країнах (маджиліс – по­рядок звернення до правителя члена мусульманської общини), в Ізраїлі (кібуци – особлива форма місцевого самоврядування) та ін.

Наши рекомендации