Питання для самоконтролюз історії україни теми 6

1. Періодизація Української революції 1917- 1920 рр.

2.Суспільно-політична ситуація в Україні після другої буржуазно-демократичної революції в Росії.

3. Внутрішня і зовнішня політика Української Центральної Ради.

4. Українська Держава гетьмана П. Скоропадського 1918 року.

5. Проголошення ЗУНР.

6. Доба Директорії УНР.

7. Українські землі під владою більшовиків 1918-1921 рр.

Тема 7. Військово-політичні тоталітарні режими в українських

Землях 20 – середина 40-х років ХХ ст.

План

1. Встановлення комуністичного політичного режиму в Україні в 20 – 30-х рр.. ХХст.: соціально-економічні перетворення.

2. Складання і розвиток тоталітарних принципів організації державного і суспільного життя в УРСР 20 – 30-х рр. ХХ ст.

3. Західноукраїнські землі між двома світовими війнами.

4. Початок ІІ світової війни. Входження західноукраїнських земель до складу УРСР.

5. Напад фашистської Німеччини на СРСР. Оборонні бої на території України.

6. Фашистський окупаційний режим в українських землях. Комуністичний і національний визвольні рухи в Україні.

7. Визволення України від фашистських загарбників.

Опорні поняття:більшовики, комунізм, фашизм, економічні перетворення, війна, окупація, фронт, оборона, ОУН, УПА.

Встановлення комуністичного політичного режиму в Україні в 20 – 30-х рр.. ХХ ст.: соціально-економічні перетворення.

НЕП

На кінець 1920 – початок 1921 рр. більшовицька Росія і Україна опинилися в ситуації глибокої економічної, соціальної та політичної кризи, які були викликані воєнними діями, що тривали протягом 7 років на її території; політикою "воєнного комунізму", яку більшовики запро­вадили в Україні в 1919 р. Її складовими були: націоналізація всіх підприємств, заборона свободи торгівлі, згортання грошового обігу, запровадження карткової системи розподілу продуктів; мілітаризація народного господарства, встановлення контролю над виробництвом, запровадження загальної трудової повинності, введення продовольчої розкладки. "Воєнний комунізм" був спробою безпосередньо перейти до виробництва й роз­поділу на комуністичних засадах — без приватної власності, ринку, товарно-грошових, відносин. Але ця спроба повністю провалилась, спричинивши цілковиту руїну промисловості та сільського господарст­ва і підірвавши матеріальну зацікавленість виробників у результа­тах своєї праці. Особливо постраждала від цієї політики Україна, багаті природні та продовольчі ресурси якої нещадно експлуатува­лись більшовиками.

Економічна криза виражалася в тому, що промисловість була зруй­нована. В 1921 р. промислове виробництво в Україні становило 1/10 час­тину довоєнного рівня, виробництво металу 5%, вугілля — 30% і т. д.; сільське господарство перебувало в катастрофічному стані: порівняно з 1913 р. посівні площі в Україні скоротилися на чверть, валовий збір зер­на становив лише 25% довоєнного. Ситуацію ускладнили катастрофічна засуха 1921 р. і голод, від якого загинуло близько 1 млн. чоловік. Масо­вість жертв голоду пояснюється не лише засухою, а й непродуманою й бездушною політикою більшовиків, що дає підставу говорити про перший у радянській історії голодомор; в галузі фінансів — повна інфляція гро­шей. Вартість карбованця порівняно з 1913 р. зменшилась в 1З тис. разів.

Соціально-політична криза виявилася в тому, що: почалися повстан­ня селянства проти політики воєнного комунізму і, зокрема, проти прод­розкладки. Майже на всій території України, насамперед у Полтавській, Катери­нославській, Донецькій губерніях поширився повстанський рух. Діяли загони Григор’єва, Орлика, Марусі, Каленика та ін. Найбільшою була повстанська армія Нестора Махна. Після перемоги над Врангелем у листопаді 1920 р. командування Червоної Армії вирішило вдарити по махновцях. Однак, незважаючи на те, що проти повстанців було кинуто близько 60 тис. бійців, загін Махна до серпня 1921 р. вислизав від переслі­дувань, завдаючи відчутних ударів червоноармійцям. Всього на території УСРР в цей час у складі повстанських формувань нараховувалось близько 40 тисяч чоловік, які користувались підтримкою всіх верств сільського населення. Офіційна пропа­ганда назвала цей повстанський рух "політич­ним бандитизмом". В бо­ротьбі проти повсталих використовувались червоноармійські загони, на чолі з героями боротьби проти білогвардійців (М. Фрунзе, В. Блюхер, П. Дибенко, Г. Котовський, О. Пархоменко). Такі ж про­цеси відбувались і в Росії ("антоновщина", кронштадтське повстання та ін.). Більшовиць­ка партія опинилась перед перспективою нової грома­дянської війни, але цього разу з російським і українським селянством.

Тяжкий економічний стан, продовольчі нестатки викликали неза­доволення радянською владою з боку робітників, що вилилося у різні форми протесту, зокрема страйки. Поряд з економічними вимогами висувалися політичні вимоги.

Склалася криза в більшовицькій партії, в якій загострилися суперечки, щодо шляхів подальшого розвитку країни.

Таким чином, загальна криза в країні змусила більшовиків з метою збереження влади змінити політичну лінію. В таких умовах скликається X з’їзд РКП(б) (бере­зень 1921 р.), який приймає постанову "Про заміну розкладки натуральним податком", що й поклало початок системі захо­дів, яку згодом назва­ли непом (новою економічною політикою). Це була політика компромісу, ви­мушеного відступу від негайного будівництва комунізму, вона передбачала систему заходів, спрямованих на вико­ристання товарного виробництва, ринкових відносин, різних форм власності, економічних методів управління народним господарством. Неп охоплює період з 1921 по 1928 р.

У сільському господарстві нова економічна політика передбачала:

заміну продрозкладки продподатком, який за обсягом був майже удвічі меншим;

введений продподаток був відомий селянину ще до початку по­сів­ної, тому він був зацікавлений виробити більше й продати лишки на ринку;

ліквідувалась кругова порука і кожний селянин розраховувався особисто;

встановлювався прогресивний податок (максимум для заможних селян);

дозволялась оренда землі і використання найманої праці.

У промисловості:

продаж у приватні руки і передача в оренду дрібної та частково середньої про­мисловості, що дало державі кошти і підняло продук­тивність праці на цих підприємствах. В Україні було здано в оренду 5 200 підприємств — майже половина наявного фонду;

об’єднання великих підприємств в трести і переведення їх на госпрозрахунок. Найбільшими на Україні стали трести "Донвугілля", "Хімвугілля", "Південьсталь", "Цукротрест";

створення єдиного центру планування — Держплану, який давав змогу регулювати виробництво, прибуток, ресурси держави;

перехід від зрівнялівки до відрядної оплати праці робітників (за результатами праці);

відміну загальної трудової повинності і перехід до вільнонайманої праці;

залучення іноземного капіталу у формі концесій (в Україні не було ук­ла­дено жодного концесійного договору), змішаних акціонерних товариств та ін.

У галузі торгівлі:

відмова від розподілу продукції за картками, від прямого про­дуктообміну і перехід до вільної купівлі-продажу. Розвиваються три види торгівлі: кооперативна, приватна, державна;

крім місцевих ярмарок, створюються великі ярмарки (Київська, Сорочинська);

у великих містах відкрились торговельні біржі (операції з цінними паперами).

У галузі фінансів:

у 1922 – 1924 рр. проведено грошову реформу: були випущені кон­вертовані десятикарбованцеві банкноти — червінці (один червінець прирівнювався 10 царським золотим крб.), були в обігу поруч з старими знеціненими радянські знаки. Забезпечувалась конвертованість червінця завдяки:

а) росту продуктивних сил при непі,

б) емісії лише старих радянських знаків, а кількість червінців відпо­відала кількості золотого запасу і валютному запасу й кількості легко реалізуючих товарів;

в) системі постійного поповнення бюджету (введення 86 видів податку, платні комунальні, поштові, транспортні та інші послуги, регулярні державні позики).

У період 1921 – 1922 рр. формується непівська модель організації суспільства, яка фактично реалізувалась на практиці. Вона базувалась на концепції переходу до соціалізму через державний капіталізм. Скла­до­вими частинами її були в ідеологічній сфері — жорсткий однопартій­ний режим; в економіці — адміністративно-ринкова система господарю­ван­ня. Але основні "командні висоти" в економіці, такі, як важка про­мис­ло­вість, банки, транспорт і зовнішня торгівля, залишалися під конт­ролем держави. Партійне керівництво не відмовлялось від будівництва соціа­лізму. Ленін сподівався, що при збереженні диктатури пролетаріа­ту неп забезпечить перемогу соціалістичних елементів над капіталіс­тичними.

Рішення, прийняті партією більшовиків в Москві, були обов’язко­ві і для України. Запровадження непу збіглося в часі з страшним лихом: посуха, скорочення виробництва продовольства внаслідок гос­подарської руїни та непомірні реквізиції привели до голоду 1921 – 1923 рр., який забрав сотні тисяч людей.

Незважаючи на труднощі, неп мав успіх. В 1923 р. вдалось покін­чити з голодом. Припинився повстанський рух. При непі були досягнуті найвищі темпи розвитку країни за всі 70 років радянсь­кої влади. До середини 20-х років сільське господарство було відбу­доване, виріс життєвий рівень населення.