Структура міжнародно-правової свідомості

Н

а даному етапі розвитку міжнародних відносин го­ворити про цілісну загальну міжнародно-правову свідо­мість, очевидно, ще рано. Як виняток, може йтися про окремі аспекти, напрями міжнародного права, щодо яких склалися чи складаються такі погляди, уявлення або ідеї, що поділяються всіма суб'єктами міжнародної право­свідомості.

Сучасна міжнародна правосвідомість має досить склад­ну структуру. її компоненти та елементи можна констру­ювати за різними класифікаційними критеріями. Досить часто дослідники обмежуються аналізом структури міжна­родної правосвідомості залежно від її суб'єкта.

Очевидно, що такі компоненти міжнародної право­свідомості мають суттєві відмінності. 1 навіть у межах од­ного критерію часто складно говорити про спільну міжна­родну правосвідомість. Для цього є більш-менш обгрун­товані підстави, коли йдеться про такого виразника між­народної правосвідомості, як міждержавні організації. Але й тут трапляються винятки.

Як засвідчує практика, часто міждержавна організація відбиває міжнародну правосвідомість того, чиї членські внески та інші дотації вагоміші.

З державами як виразниками міжнародної правосвідо­мості справа ще складніша. Тут про спільність міжнарод­но-правової свідомості можна говорити стосовно окремих

галузей або інститутів міжнародного права (дипломатич­не право, право міжнародних договорів, право міжнарод­них організацій тощо).

Стосовно галузей або інститутів міжнародного права, які заторкують суверенітет держав (наприклад, інститут торговельних представництв), або такі, що трохи більше за інші «ідеологізовані» (права людини, міжнародне гума­нітарне право тощо), то тут мало підстав для констатації факту існування спільної міжнародно-правової свідомості. Особливо характерним у цьому аспекті є інститут прав людини.

Міжнародна правосвідомість держав у цій сфері є прин­ципово різною. Одна група держав, в основному країни Європи, насамперед скандинавські держави (Швеція, Норвегія, Данія та ін.), сповідують концепцію всебічної відданості зобов'язанням у сфері прав людини. Вони й тримають першість за кількістю ратифікованих конвенцій, які діють у цій сфері. Дивного тут нічого немає, якщо взя­ти до уваги, що сучасне міжнародне право виникло як європоцентристське. Починаючи з Французької револю­ції, історія міжнародного права у сфері прав людини є історією впровадження європейських стандартів, євро­пейського бачення прав і свобод людини.

Інша група держав, не бажаючи йти супроти концепції прав людини, прийняла інше рішення — вирішити це питання в національному законодавстві. Це дало їм змогу закріпити власні стандарти, власне бачення правового ста­тусу людини й водночас не копіювати сліпо європейські стандарти. Сьогодні такі держави (а їх очолюють США) взяли на себе найменше зобов'язань за міжнародними пактами з прав людини. Правосвідомість американських юристів (а більшість із них шкодують, що їхня держава займає негативну позицію щодо багатьох міжнародних пактів у сфері прав людини) не збігається із правосвідо­містю урядових кіл.

Окрему позицію в цій сфері займає КНР, представни­ки якої не погоджуються сліпо наслідувати європейські стандарти у сфері прав людини. На їхню думку, таке за­позичення в умовах Китаю зашкодить національним цін­ностям, традиціям, звичаям, культурі. Тим паче, що пра­восвідомість у сфері прав людини не збігається з європо-центристською. Вони вважають, що сучасне міжнародне

Глава XI Міжнародна правосвідомість

_______ 4______

Функції міжнародно! правосвідомості

право могло б і повинно акумулювати в собі досягнення всіх регіонів у сфері прав людини, а не нав'язувати стан­дартів одного регіону іншим.

Своєрідним компонентом у міжнародній правосвідо­мості у сфері прав людини є правосвідомість мусульман­ських держав, яка не збігається ні з європейською, ні з американською, ні з китайською. І було б надто оптимі­стичним очікувати, що мусульманські держави у своєму баченні прав людини поступляться віковими традиціями задля вироблення спільної з європейськими державами міжнародно-правової свідомості.

Зрозуміти ці особливості становлення й розвитку між­народної правосвідомості можна, якщо підійти до її струк­тури з аналізу головних компонентів: міжнародно-право­вої психології та міжнародно-правової ідеології. Інколи висловлюється думка, що міжнародно-правова культура є третьою складовою міжнародної правосвідомості. Але біль­шість дослідників вважає, що допускати таке означає мі­няти місцями причину і наслідок, бо сама міжнародно-правова свідомість є складовою міжнародно-правової куль­тури.

Стосовно міжнародно-правової психології як компо­нента міжнародної правосвідомості слід сказати, що це найбільш консервативна ланка в її структурі. Складові компоненти (елементи) міжнародно-правової психології (міжнародно-правові традиції, звичаї, звички, почуття, уявлення тощо) найменше піддаються міжнародно-право­вому «омолодженню». їхні основні детермінанти знахо­дяться у внутрішньодержавній сфері. Звичайно, й тут не уникнути змін. Але для змін у звичках, почуттях, настро­ях, психології націй чи народу потрібен досить тривалий час. Саме тому сподівання на вироблення спільної між­народно-правової психології в так званих ідеологічно-гу­манітарних галузях міжнародного права незначні.

Трохи більшого в досягненні змін у міжнародній пра­восвідомості можна досягти через вплив на інший важли­вий її компонент — міжнародно-правову ідеологію. Між­народно-правові ідеї, концепції і теорії конкретного су­б'єкта або виразника міжнародної правосвідомості легше піддаються змінам у разі переконання в необхідності від­повідного правового регулювання на користь загальним інтересам.

Але й тут не слід переоцінювати можливості. Міжна­родно-правова ідеологія, хоч і розвивається темпами, що збігаються з міжнародним правом, володіє власним заря­дом здорового консерватизму, який часто також дуже важко піддається змінам. А та ідеологічна засада, що сформована на рівні держави, може навіть не мати відпо­відного аналогу в міжнародному праві, але продовжува­тиме активно впливати на відповідну міжнародну пра­восвідомість. Досить красномовно про це свідчить при­клад з ідеологією мирного співіснування.

Самостійне функціонування міжнародно-правової ідео­логії настільки очевидне, що деякі вчені вилучають її зі сфери міжнародної правосвідомості. Існує навіть думка (І. І. Лукашук), що «міжнародно-правова свідомість вхо­дить до складу міжнародно-правової ідеології».

Але, як засвідчує практика, на міжнародно-правову свідомість можна вплинути через її складову — міжнарод­но-правову ідеологію. Частину легше вилучити з ужитку, аніж ціле. Певну міжнародно-правову ідеологію можна заборонити правовим актом (заборона нацистської або расистської ідеології). Заборонити міжнародну правосві­домість правовим актом не можна. Вона змінюється че­рез зміну своїх складових: міжнародно-правову психоло­гію, міжнародно-правову ідеологію, міжнародно-правову культуру в цілому.

Іноді у структурі міжнародної правосвідомості виріз­няють: наукову, теоретичну, навчальну міжнародну пра­восвідомість, міжнародну дипломатичну, воєнну, договір­ну правосвідомість. Але цей поділ зумовлений певними завданнями наукового дослідження. Реально таких відок­ремлених компонентів у структурі міжнародної право­свідомості не існує.