Бойові дії в Криму. Героїчна оборона Севастополя
Ставка й Генеральний штаб вважали необхідним у весняно-літній період 1942 р. вести глибоку стратегічну оборону. Але Сталін наполягав на проведенні подальших наступальних операцій під Ленінградом, в Україні та Криму. До того ж помилково вважаючи, що гітлерівці і в 1942 р. головний удар будуть завдавати в районі Москви, Верховне Головнокомандування, виходячи з цього, зосереджувало великі сили на Центральному напрямі, а для Південно-Західного напряму їх виділялося недостатньо. А командування гітлерівських військ вирішило зосередити якнайбільше сил для проведення великої наступальної операції на південній ділянці фронту, в ході якої передбачалося розгромити радянські війська, захопити багаті сільськогосподарські райони Дону, Кубані, а потім і Кавказ, що мало серйозно послабити СРСР, забезпечити німецькі війська кавказкою нафтою, прискорити вступ Туреччини і Японії у війну на боці Німеччини, добитися рішучого перелому у війні. 8 травня 1942 р. гітлерівці завдали удару радянським військам на Керченському півострові і 19 травня оволоділи Керчю. Радянські війська евакуювалися, зазнавши великих втрат, на Таманський півострів. З 15 по 20 травня було перевезено лише 120 тис. бійців і командирів. 200 тис. чол. потрапило у полон. Багато бійців і командирів загинуло. Головною причиною поразки радянських військ у Криму було невміле командування фронту, зокрема некомпетентне втручання в його дії представника Ставки армійського комісара Мехліса. Деяким підрозділам не вдалося евакуюватися, і вони разом з частиною населення Керчі сховалися у каменоломнях Аджимушкая (передмістя Керчі). Під керівництвом полковника Н. Ягунова, а після його загибелі полковника Г. Бурміна і старшого батальйонного комісара І. Парахіна аджимушкайці (близько 15 тис. чол.) героїчно відбивали спроби гітлерівців вибити їх з каменоломень. Більшість з них загинули. Окремі групи трималися до листопада 1942 р., коли вони з боєм стали прориватися в Старокримські ліси до партизанів. Частині з них це вдалося. Весною 1942 р. тривала оборона Севастополя, що почалася 30 жовтня 1941 р. Ставка Верховного Головнокомандування, зважаючи на важливість Севастополя, 7 листопада 1941 р. віддала наказ: “Севастополь не здавати ні в якому разі і обороняти його всіма силами”. Того ж дня було створено Севастопольський оборонний район у складі військ Окремої Приморської армії, севастопольського гарнізону, берегової оборони бази, частин Чорноморського флоту. Командувіння було доручено командуючому Чорноморського флоту віце-адміралу П. Октябрському. У запеклих боях війська, що обороняли Севастополь, відбили як перший великий наступ фашистських військ, що тривав з 11 по 21 листопада 1941 р., так і другий, який почався 17 грудня і припинився ЗІ грудня 194І р. Після залишення радянськими військами Керченського півострова у травні 1942 р. становище обложеного Севастополя значно погіршилось. Підтягнувши всі сили 11-ї армії, гітлерівці зосередили на підступах до Севастополя понад 200 тис. солдатів і офіцерів, понад 2 тис. гармат і мінометів, 450 танків і 600 літаків проти 106 тис. чол. радянських військ, що мали 600 гармат і мінометів, тільки 38 танків і 53 літаки. Відчувалася також гостра потреба в боєприпасах. Після такої тривалої артилерійської і мінометної підготовки вранці 7 червня фашисти почали третій наступ на Севастополь. З небаченим героїзмом билися захисники Севастополя. Немеркнучою славою в боях вкрили себе як цілі військові частини, зокрема 25-а Чапаєвська дивізія генерала Т. Коломійця, 95-а дивізія полковника А. Капітохіна, зведений загін 7-ї бригади морської піхоти під командуванням полковника Є.Жидилова, так і окремі бійці, командири та політпрацівники, такі, як кулеметниця Н. Онилова, снайпер Л. Павличенко, санінструктор і розвідниця М. Байда, політрук М.Фільченков та. ін. Серед них було багато українців. 18 червня 1942 р. ворожі війська вийшли на берег Північної бухти. На кінець червня у захисників міста майже вичерпалися боєприпаси. У зв’язку з критичним становищем, в якому опинилися захисники Севастополя, 30 червня Ставка віддала наказ про евакуацію. 3 липня радянські війська залишили місто, відійшовши до бухт Стрілецької, Комишевої, Козачої і на мис Херсонес. Але Командуючий Чорноморським флотом і Севастопольським оборонним районом віце-адмірал П Октябрський, головком Північно-Кавказького напряму маршал С. Будьонний, нарком ВМФ адмірал флоту М. Кузнєцов не організували евакуації військ із Севастополя і залишили напризволяще і поталу німецьким нацистам близько 100 тисяч солдатів, матросів, командирів і політпрацівників. Були евакуйовані лише Військова рада Чорноморського флоту та 200-300 інших відповідальних командирів і політпрацівників. Багато бійців і командирів загинули у боях, а десятки тисяч потрапили в полон до окупантів. Оборона Севастополя, яка тривала 250 днів і ночей і в якій воїни і жителі міста продемонстрували високі зразки героїзму і мужності, мала велике воєнно-політичне значення. Захисники Севастополя надовго скували величезну армію ворога, що сприяло зриву планів німецько-фашистського командування в басейні Чорного моря. Під Севастополем гітлерівці втратили 300 тис. убитих і поранених.