Переваги та недоліки кожної виборчої системи
Прихильники мажоритарної системи стверджують, що закон більшості – одна з тих простих ідей, яка дає можливість зразу його прийняти. Дійсно, мажоритарна виборча система виглядає простою у визначенні результатів голосування. Позитивною її рисою є краща обізнаність виборцями кандидатів, за яких вони голосують, та врахування народними обранцями локальних інтересів виборчого округу.
В той же час ця система за кінцевими результатами є не досить справедливою, оскільки значно деформує волю виборчого корпусу. Прикладом цьому є підрахунок загальнонаціональних результатів голосування. За цієї системи значна кількість голосів втрачається, що ставить під сумнів реалізацію принципу загального виборчого права. Таким чином, найбільш несправедливою можемо вважати систему відносної більшості, де має місце парадоксальний факт: чим менше голосів отримав переможець, тим більше голосів поданих за його конкурентів втрачається. До значних вад мажоритарної системи зараховують і сприяння становленню занадто великої багатопартійної системи. Цей факт свідчить про відсутність гарантій з приводу формування стабільного уряду, що у своїй діяльності спирався би на надійну парламентську більшість.
Наведені недоліки мажоритарної системи долає система пропорційного представництва. Основна ідея пропорційної виборчої системи полягає в наступному: кожна партія отримує в парламенті число мандатів, пропорційне числу голосів виборців, що підтримали список її кандидатів. При запровадженні цієї системи втрата голосів під час підрахунку результатів виборів значно зменшується. Також вирішується питання надмірної кількості партій шляхом встановлення так званого “бар‘єру активності”. Бар’єр призводить до усування слабких партій від розподілу мандатів, а саме партій, які не мають достатньої соціальної бази, а відтак – належної підтримки в суспільстві. Але і за цієї системи проблема втрати голосів має місце, оскільки при розподілі мандатів відсотки слабких партій переходять як “дивіденди” партіям, які подолали бар‘єр. Однак пропорційна система надає можливість таким партіям отримати реванш шляхом створення виборчих блоків.
До недоліків пропорційної системи часто зараховують проблему представництва інтересів національних меншин та ідентичного відтворювання етнічного суспільства в парламенті. Тут варто зазначити і втрату тісних зв‘язків депутата з виборцями та регіонами. Насамперед це пов‘язано з тим, що голосування при пропорційній системі проводиться по багатомандатному виборчому округу, в якому змагаються списки кандидатів, висунутих політичними партіями і рухами. А, отже, виборець повинен обирати не між персоналіями, а між партіями та їх блоками і голосувати за список кандидатів, з якого йому відомо в кращому випадку кілька імен. Правда, з іншого боку, керівництво партії (блоку) може таким чином провести в парламент невідомих широким колам осіб, котрі, будучи професіоналами в різноманітних сферах, в змозі компетентно брати участь у розробці законів і контролі за їх виконанням. Але може скластись і зворотна ситуація.
В основу пропорційної системи покладено обрання депутатів парламенту за списками політичних партій та виборчих блоків політичних партій, що затверджуються в установленому законом порядку. Створення списку відбувається на партійних засадах, з наданням права включення до списку безпартійних осіб, які поділяють позиції передвиборчої програми такої політичної партії або виборчого блоку політичних партій. У випадку, якщо подібна можливість не передбачена законом, маємо порушення пасивного виборчого права.
Безумовно, позитивним аспектом пропорційної виборчої системи є становлення та подальший розвиток політичної структуризації суспільства. Втім, принципи демократії при запровадженні та дії такої системи ставляться під сумнів в державах з низьким рівнем політичної свідомості громадян, де загальна чисельність партійних осіб складає 3-5% від усього населення. Але безумовним позитивом і особливістю пропорційної виборчої системи порівняно з мажоритарною є відмова від індивідуальних програм розвитку держави і суспільства; як наслідок, парламентар є політичним представником-носієм колективної передвиборчої програми і сприяє поглибленню інтеграційних процесів в суспільстві.
Що до змішаної виборчої системи, то вона є результатом комбінування попередньо названих систем і має на меті поєднання їх переваг. Разом з тим вона отримує у спадок і всі їх недоліки.