Переваги та недоліки членства в ЄС
Переваги в політичній сфері
1) гарантія політичної стабільності:
ЄС є стабільним політичним утворенням, яке за час свого існування накопичило досвід ефективної координації співпраці своїх держав-членів. Створено систему розмежування повноважень між урядами держав-членів і наднаціональними органами; забезпечується збереження національно-культурних особливостей держав-членів ЄС; розроблено спільну нормативно-правову базу. Створення
валютного союзу посилює не тільки економічну, а й політичну цілісність ЄС.
2) гарантія демократії:
однією з умов інтеграції до ЄС є стабільність інституцій, що гарантують демократію, верховенство права, забезпечення захисту прав людини і національних меншин. Зближення з ЄС є гарантією, а виконання критеріїв вступу до ЄС – інструментом розбудови демократичних інституцій в Україні.
3) гарантія безпеки:
ЄС визнає важливе значення України у системі європейської безпеки. ЄС та Україна поділяють зацікавленість у збереженні стабільності в Європі. Інтеграція до ЄС відкриває шлях Україні до більш широкої участі в структурах міжнародної безпеки, забезпечує можливість спільних дій України та ЄС щодо контролю за експортом і нерозповсюдженням зброї масового знищення, заборони використання протипіхотних мін та контролю за нелегальним розповсюдженням зброї.
Переваги в економічній сфері
1) макроекономічна стабільність:
макроекономічна стабільність є однією з передумов вступу до ЄС. Завершення бюджетної реформи, забезпечення незалежності Національного банку України, створення системи ефективного
нагляду за фінансовим сектором дозволять Україні наблизитись до виконання зазначеної умови, використовуючи досвід, фінансову та технічну допомогу ЄС. Розширення кола членів Європейського
валютного союзу збільшить макроекономічну стабільність ЄС, що матиме позитивний вплив на Україну.
2) збільшення продуктивності економіки:
вільний рух товарів, послуг і капіталів між Україною та ЄС, участь України у спільному європейському ринку буде наслідком підвищення конкурентоспроможності української продукції та збільшення продуктивності виробництва. Джерелом збільшення продуктивності має стати вільний доступ до капіталу і новітніх технологій, а запровадження європейських стандартів у економічній діяльності стимулюватиме надходження прямих інвестицій, що матиме позитивний вплив на внутрішній споживчий ринок.
3) збільшення обсягів торгівлі між Україною та ЄС:
розширення ЄС, із збільшенням його населення до 500 млн споживачів, призведе до створення найбільшого споживчого ринку в Європі. Висока платоспроможність споживачів ЄС, швидкі темпи економічного розвитку країн Європейського Союзу неухильно підвищуватимуть роль ЄС як торгового партнера України. За останні 10 років співпраця Євросоюзу з третіми країни, тобто країнами, які не входять до ЄС, збільшилась на 5,1%. За період 1994 – першої половини 2004 років частка українського експорту до нинішніх
25 держав-членів ЄС зросла з 7 до 31,9% (для порівняння: у цей же період частка українського експорту до Росії знизилась із 50% до 17,8%). Імпорт з європейських країн складає 32% на ринку України і це в основному обладнання та устаткування, необхідне для модернізації української економіки.
4) вільне пересування робочої сили в межах ЄС:
інтеграція до ЄС сприятиме обміну досвідом і вміннями між українськими та європейськими працівниками. Внаслідок цього зростатиме продуктивність праці в Україні, збільшуватиметься
реальна заробітна плата.
Переваги в соціальній сфері
1) захист прав працівників:
у процесі інтеграції до ЄС Україна має приєднатися до Хартії основних соціальних прав працівників, яка передбачає право на вільне працевлаштування, адекватну оплату праці і гарантії соціального забезпечення, покращення умов життя і праці робітників, охорону здоров’я і безпеку праці.
2) реформа соціальної сфери:
співробітництво з ЄС сприятиме успішному реформуванню системи охорони здоров’я, освіти культури, соціального захисту і соціального страхування, наближення їх до європейських стандартів.
3) охорона навколишнього середовища:
співпраця з ЄС у сфері охорони навколишнього середовища, в якій ЄС надається важливого значення, призведе до запобігання і боротьби з локальними і регіональними забрудненнями та впровадження Україні європейської системи екологічної експертизи навколишнього середовища.
Негативні наслідки
Наслідки в політичній сфері
1) Існує вірогідність того, що на зміну українській бюрократії може прийти така ж неефективна „європейська бюрократія”. Керувати Україною будуть не обрані населенням України органи влади, а невідомі функціонери з Брюсселю.
2) Національно-культурна унікальність України може розчинитись і стати непомітною складовою загальноєвропейської уніфікованої культурно-цивілізаційної ідентичності.
Наслідки в економічній сфері
1) Із відкриттям для європейських товаровиробників вільного доступу на українські ринки, українські товаровиробники можуть втратити частину національного ринку, натомість не отримавши змоги, через свою низьку конкурентноздатність, закріпитися на європейських ринках.
2) Від запровадження європейських норм регулювання економіки можуть постраждати окремі галузі української економіки, передусім сільське господарство, харчова та легка промисловість тощо. Дотації,
які, наприклад, на сьогодні отримують європейські фермери, навряд чи будуть передбачені в аналогічному розмірі для українських аграріїв, чия продукція може бути взагалі не допущена на ринки ЄС, а обсяги її
виробництва в Україні буде примусово знижено без відповідної компенсації.
Наслідки в соціальній сфері
1) Прихід на український ринок товарів з нинішніх країн-членів ЄС може призвести до загального зростання внутрішніх цін в Україні. Населення України змушене буде купувати на українському ринку товари за цінами, які існують у країнах-членах ЄС, при тому, що рівень доходів більшості українських громадян є набагато нижчим від рівня доходів громадян нинішніх країн-членів ЄС.
2) Здійснюючи процес європейської інтеграції, Україна може перетворитися на країну-фільтр, на території якої буде затримуватись просування нелегальних мігрантів, контрабандної продукції, наркотиків, представників терористичних організацій, з тим, щоб захистити територію інших європейських країн.
3) Рівень соціальних виплат для незабезпечених верств українського населення може бути значно скорочено відповідно до норм та правил, що існують в ЄС.
Консультативний етап
Можна виокремити п'ять основних етапів процесу вступу до Європейського Союзу:
1. Консультативний етап
2.Оцінювальний етап
3. Переговорний етап
4. Ратифікаційний етап
5. Імплементаційний етап
1. Консультативний етап – триває перед поданням країною заяви про вступ. Практика свідчить, що на цьому етапі країни-претенденти на вступ укладали один з трьох типів асоціативних угод:
Європейську угоду. У 90-х роках такі угоди було укладено з десятьма колишніми соціалістичними країнами Центральної та Східної Європи: Польщею (1991 рік), Угорщиною (1991 рік), Румунією (1993 рік), Болгарією (1993 рік), Чехією (1993 рік), Словаччиною (1993 рік), Естонією (1995 рік), Литвою (1995 рік), Латвією (1995 рік), Словенією (1996 рік).
Угоду про асоціацію . Такі угоди були укладені з Туреччиною у 1963 році, Мальтою у 1970 році та Кіпром у 1972 році.
Угоду про стабілізацію і асоціацію. Такі угоди були підписані з балканськими країнами
(крім Словенії, з якою підписано Європейську Угоду). Консультативний етап завершується поданням країною- претендентом заяви про вступ до Європейського Союзу.
Приклад Польща.
Уперше офіційно про намір Польщі вступити до складу ЄЕС заявив прем'єр-міністр країни Т. Мазовецький під час виступу в європейському парламенті в лютому 1990 року. Цю думку продовжив міністр закордонних справ К. Скубишевський, який, виступаючи на засіданні польського Сейму в червні 1991 року, заявив, що мета Польщі полягає у вступі до європейського співтовариства на правах повноправного члена. Таким чином, офіційно Варшава вже на початку 90-х років чітко визначила пріоритети у своїх стосунках із ЄЕС. Саме це дозволило 19 травня 1990 року Польщі виступити з офіційною заявою про початок переговорів щодо вступу Польщі до ЄЕС. Переговори розпочалися в грудні 1990 року, тривали впродовж 11 місяців і закінчились підписанням Європейського Договору про співдружність Польщі з ЄЕС.
Підписання Європейського Договору, по суті, стало початком політичного діалогу про інтеграцію Польщі до об'єднаної Європи. Однак згаданий документ остаточно набрав чинності лише 1 листопада 1994 року через важкий процес його ратифікації країнами - членами ЄС. Щоправда, частина договору, присвячена торговельним відносинам, почала діяти з 1 березня 1992 року й призвела до значної лібералізації в цьому плані між ЄС та Польщею, яка, зрештою, закінчилася створенням зони вільної торгівлі [8].
Важливим етапом у Європейській інтеграції Польщі став самміт країн - членів ЄС у Копенгагені (21-22 червня 1993 року). На самміті Рада Європи проголосила, що держави Центрально-Східної Європи можуть стати повноправними членами співдружності. Рада Європи сформулювала політичні та економічні критерії до країн, які бажають стати членами ЄС (так звані Копенгагенські критерії, які продовжують залишатися актуальними й зараз), а саме:
- стабільність державного устрою, який гарантує демократію та законність дотримання прав людини й основних свобод, захист прав національних меншин;
- функціонування ринкової економіки, здатної впоратися з конкуренцією й ринковим пресингом, який існує в ЄС;
- можливість виконати всі зобов'язання, які випливають із членства в Євросоюзі.
Виставлені умови були в цілому прийнятними для Польської держави, тому 8 квітня 1994 року Польща склала офіційну заявку про членство в Європейському Союзі, після чого розпочалися офіційні переговори між ЄС та Польщею щодо входження останньої до Європейського Союзу.
Під час засідання Європейської Ради в Каннах 26-27 червня 1995 року було прийнято Білу книгу в справі інтеграції країн Центральної і Східної Європи до ЄС. У книзі була визначена мета та черговість заходів у приведенні польського права до норм ЄС.
Щоб якнайкраще підготуватися до входження до складу ЄС, 8 серпня 1996 року Польський Сейм своїм законом створив Комітет Європейської Інтеграції (КЄІ) - інституцію, відповідальну за процес Європейської інтеграції Польщі. Ця структура мала програмувати й координувати політику інтеграції з ЄС, а також діяльність щодо пристосування країни до Європейських стандартів, крім того, КЄІ координував діяльність уряду у сфері отримання закордонної допомоги. 28 січня 1998 року польський уряд прийняв Національну стратегію інтеграції, у якій було підсумовано вже реалізовані інтеграційні заходи й визначено нові завдання, які дозволять Польщі максимально наблизитися до членства в ЄС.
Оцінювальний етап
Можна виокремити п'ять основних етапів процесу вступу до Європейського Союзу:
1. Консультативний етап
2.Оцінювальний етап
3. Переговорний етап
4. Ратифікаційний етап
5. Імплементаційний етап
Оціночний етап – триває між поданням країною заяви про вступ та початком переговорів про вступ. На цьому етапі країни намагаються якнайбільше виконати критерії членства в ЄС. Держава офіційно стає країною-кандидатом на вступ до ЄС.
Приклад Польша
Підписання Європейського Договору, по суті, стало початком політичного діалогу про інтеграцію Польщі до об'єднаної Європи. Однак згаданий документ остаточно набрав чинності лише 1 листопада 1994 року через важкий процес його ратифікації країнами - членами ЄС. Щоправда, частина договору, присвячена торговельним відносинам, почала діяти з 1 березня 1992 року й призвела до значної лібералізації в цьому плані між ЄС та Польщею, яка, зрештою, закінчилася створенням зони вільної торгівлі [8].
Важливим етапом у Європейській інтеграції Польщі став самміт країн - членів ЄС у Копенгагені (21-22 червня 1993 року). На самміті Рада Європи проголосила, що держави Центрально-Східної Європи можуть стати повноправними членами співдружності. Рада Європи сформулювала політичні та економічні критерії до країн, які бажають стати членами ЄС (так звані Копенгагенські критерії, які продовжують залишатися актуальними й зараз), а саме:
- стабільність державного устрою, який гарантує демократію та законність дотримання прав людини й основних свобод, захист прав національних меншин;
- функціонування ринкової економіки, здатної впоратися з конкуренцією й ринковим пресингом, який існує в ЄС;
- можливість виконати всі зобов'язання, які випливають із членства в Євросоюзі.
Виставлені умови були в цілому прийнятними для Польської держави, тому 8 квітня 1994 року Польща склала офіційну заявку про членство в Європейському Союзі, після чого розпочалися офіційні переговори між ЄС та Польщею щодо входження останньої до Європейського Союзу.
Під час засідання Європейської Ради в Каннах 26-27 червня 1995 року було прийнято Білу книгу в справі інтеграції країн Центральної і Східної Європи до ЄС. У книзі була визначена мета та черговість заходів у приведенні польського права до норм ЄС.
Щоб якнайкраще підготуватися до входження до складу ЄС, 8 серпня 1996 року Польський Сейм своїм законом створив Комітет Європейської Інтеграції (КЄІ) - інституцію, відповідальну за процес Європейської інтеграції Польщі. Ця структура мала програмувати й координувати політику інтеграції з ЄС, а також діяльність щодо пристосування країни до Європейських стандартів, крім того, КЄІ координував діяльність уряду у сфері отримання закордонної допомоги. 28 січня 1998 року польський уряд прийняв Національну стратегію інтеграції, у якій було підсумовано вже реалізовані інтеграційні заходи й визначено нові завдання, які дозволять Польщі максимально наблизитися до членства в ЄС.
Переговорний етап
Можна виокремити п'ять основних етапів процесу вступу до Європейського Союзу:
1. Консультативний етап
2.Оцінювальний етап
3. Переговорний етап
4. Ратифікаційний етап
5. Імплементаційний етап
Переговорний етап – триває від початку і до завершення переговорів про вступ. У процесі переговорів про вступ визначаються умови, на яких кожен кандидат може приєднатися до Європейського Союзу, та
терміни прийняття, імплементації і правового впровадження („спільного доробку ЄС”). В окремих випадках можливе врахування перехідних заходів, але вони мають бути чітко визначеними за змістом і тривалістю.
Кожна країна-кандидат діє за окремим графіком і може бути прийнята до ЄС настільки швидко, наскільки швидко вона досягне відповідності критеріям вступу та членським зобов’язанням. Переговори відбуваються у формі серії двосторонніх конференцій між країнами-членами та кожною з країн-кандидатів за кожним із 31
36 розділів acquis communautaire. Серед цих розділів – конкурентна політика, транспортна політика, енергетика, податкова політика, митний союз, сільське господарство, юстиція і внутрішні справи,
фінансова сфера, регіональна політика, бюджетні асигнування тощо. Загальний успіх у переговорному процесі оцінюється кількістю розділів, за якими переговори є цілком завершеними. Результати переговорів включаються до проекту угоди про вступ країни-кандидата до Європейського Союзу.
Приклад Польша
У 1997 році Європейська Рада встановила термін початку переговорів із Польщею щодо вступу в ЄС. Вони були призначені на березень 1998 року і саме тоді розпочалися. 16 липня 1997 року Європейська комісія прийняла позитивне рішення щодо переговорів із Польщею та зарахувала її до групи з 6 країн, з якими ЄС повинен вести переговори про приєднання. 31 березня 1998 року в Брюсселі розпочалися офіційні переговори відносно членства в ЄС Польщі та ще п'яти кандидатів (Чехії, Естонії, Словенії, Угорщини та Кіпру). Переговори стосовно членства Польщі в ЄС тривали від березня 1998 року до грудня 2002 року [9].
Початок переговорів був для державних структур Польщі та її економіки серйозним викликом у зв'язку з необхідністю приведення польського законодавства у відповідність із правовими актами європейського співтовариства. Переговори можна умовно поділити на два етапи:
1) етап адаптації польського права до права європейського;
2) етап переговорів щодо конкретних умов вступу Польщі до ЄС.
На початковому етапі переговорів у червні 1998 року уряд прийняв ще один важливий, з точки зору євроінтеграції, документ: Національну програму приготування до членства в Європейському Союзі. У ньому були послідовно визначені конкретні дії на 1998-2002 р., які дозволять Польщі наблизитися до ЄС. До другого етапу сторони перейшли 10 листопада 1998 року.
З боку ЄС у переговорах брали участь Європейська Рада, Рада ЄС, а також Європейська комісія. Польську сторону репрезентували прем'єр-міністр, міністр закордонних справ, секретар комісії Європейської Інтеграції, а також голова переговорів із євроінтеграції Речі Посполитої, який керував усіма учасниками переговорного процесу (спочатку ним був Ю. Кулаковський, пізніше Ю. Трощинський).
Переговори велися за 29 напрямками, із яких більшість не викликала істотних розбіжностей у поглядах серед сторін і не стала джерелом суперечок. Найбільш проблемними в процесі переговорів стали питання працевлаштування польських громадян у державах Європейського Союзу, приєднання польського аграрного сектора до спільної європейської аграрної політики (зокрема питання дотацій польським аграріям), охорони навколишнього середовища, допомоги державним підприємствам, дозволу на придбання польської землі іноземцями, приведення польських продуктів до норм якості ЄС, розмір фінансових внесків Польщі в бюджет ЄС [10].
Європейський Союз також готувався до приєднання нових членів. Саме з цією метою на самміті в Ніцці (7-12 грудня 2000 року) керівники 15 європейських держав затвердили реформу ЄС. Завдяки Ніццькому трактату, Польща здобула в майбутній Раді Міністрів ЄС 27 із 345 голосів (саме стільки, скільки Іспанія - країна приблизно з такою ж чисельністю населення), крім того, Польщі відводилось 54 місця в Європарламенті (із 732 місць). За кількістю отриманих місць Польща мала увійти в шістку найбільш широко представлених у європейських інституціях країн - членів ЄС.
На засіданні Європейської Ради в червні 2001 року, яке відбулося в місті Ґетеборг, було визначено, що країни-кандидати, які позитивно закінчать євроінтеграційні переговори до кінця 2002 року, зможуть приєднатися до співтовариства у 2004 році. Польща потрапила до числа таких країн завдяки тому, що встигла закінчити переговори з ЄС до зазначеного терміну, це сталося 13 грудня 2002 року на засіданні Європейської Ради в Копенгагені.
Варто відзначити деякі компромісні домовленості між сторонами: Польща відстояла право пільгового оподаткування сектора житлового будівництва, доплати польським аграріям становили 55 % у перший рік членства в ЄС, 60 % - у другий, 65 % - у третій від середнього рівня дотацій, які надавалися сільгоспвиробникам об'єднаної Європи, у 2004-2006 роках держбюджет Речі Посполитої мав отримати від ЄС 1,5 млрд євро [11].
Ратифікаційний етап
Можна виокремити п'ять основних етапів процесу вступу до Європейського Союзу:
1. Консультативний етап
2.Оцінювальний етап
3. Переговорний етап
4. Ратифікаційний етап
5. Імплементаційний етап
Ратифікаційний етап – триває між підписанням угоди про вступ та її ратифікацією.
Перед підписанням угода про вступ має бути подана до Європейської Ради для схвалення та до Європейського Парламенту для надання згоди.
Після підписання угода про вступ подається до країн-членів ЄС і країн-кандидатів для ратифікації та прийняття країнами-кандидатами рішення про вступ, за необхідністю – через процедуру референдуму.
Саме тому успішний хід переговорів, й навіть їх завершення, не є гарантією вступу країни до ЄС. Так, наприклад, Норвегія, уряд якої двічі (у 1972 та 1994 роках) успішно провів переговори, й навіть
підписав Угоду про вступ, так і не стала членом Європейського Союзу, оскільки противники вступу до ЄС двічі змогли з невеликою перевагою виграти референдум. У 1972 році в референдумі взяли участь 78%
населення, з яких 53,5% проголосували проти вступу до Євросоюзу і 46,5% - за вступ. У 1994 році противники членства в ЄС знову перемогли, набравши 52,3% голосів. За вступ висловилось лише
47,7% тих, хто прийшов на референдум. Швейцарія теж подавала заяву про вступ, але процес так і не було
завершено, оскільки на референдумі в грудні 1992 року швейцарці висловились проти ратифікації Угоди про Європейську економічну зону.
Приклад Польша
Переговори велися за 29 напрямками, із яких більшість не викликала істотних розбіжностей у поглядах серед сторін і не стала джерелом суперечок. Найбільш проблемними в процесі переговорів стали питання працевлаштування польських громадян у державах Європейського Союзу, приєднання польського аграрного сектора до спільної європейської аграрної політики (зокрема питання дотацій польським аграріям), охорони навколишнього середовища, допомоги державним підприємствам, дозволу на придбання польської землі іноземцями, приведення польських продуктів до норм якості ЄС, розмір фінансових внесків Польщі в бюджет ЄС [10].
Європейський Союз також готувався до приєднання нових членів. Саме з цією метою на самміті в Ніцці (7-12 грудня 2000 року) керівники 15 європейських держав затвердили реформу ЄС. Завдяки Ніццькому трактату, Польща здобула в майбутній Раді Міністрів ЄС 27 із 345 голосів (саме стільки, скільки Іспанія - країна приблизно з такою ж чисельністю населення), крім того, Польщі відводилось 54 місця в Європарламенті (із 732 місць). За кількістю отриманих місць Польща мала увійти в шістку найбільш широко представлених у європейських інституціях країн - членів ЄС.
На засіданні Європейської Ради в червні 2001 року, яке відбулося в місті Ґетеборг, було визначено, що країни-кандидати, які позитивно закінчать євроінтеграційні переговори до кінця 2002 року, зможуть приєднатися до співтовариства у 2004 році. Польща потрапила до числа таких країн завдяки тому, що встигла закінчити переговори з ЄС до зазначеного терміну, це сталося 13 грудня 2002 року на засіданні Європейської Ради в Копенгагені.
Варто відзначити деякі компромісні домовленості між сторонами: Польща відстояла право пільгового оподаткування сектора житлового будівництва, доплати польським аграріям становили 55 % у перший рік членства в ЄС, 60 % - у другий, 65 % - у третій від середнього рівня дотацій, які надавалися сільгоспвиробникам об'єднаної Європи, у 2004-2006 роках держбюджет Речі Посполитої мав отримати від ЄС 1,5 млрд євро [11].
9 квітня 2003 року Європарламент переважною більшістю голосів (за - 509 депутатів, проти - 25, утрималися - 31) затвердив пропозицію щодо входження Польщі до Європейського Союзу 1 травня 2004 року.
Імплементаційний етап
Можна виокремити п'ять основних етапів процесу вступу до Європейського Союзу:
1. Консультативний етап
2.Оцінювальний етап
3. Переговорний етап
4. Ратифікаційний етап
5. Імплементаційний етап
Імплементаційний етап – започатковується після виконання усіх ратифікаційних процедур та набуття угодою чинності. Лише після цього країна стає повноправним членом Європейського Союзу.
Імплементаційний етап
Розпочинається із процесу передання країною-кандидатом документів про вступ до Північноатлантичного договору на збереження до США. Країни-кандидати стають офіційними членами Альянсу.
Приклад Польша
9 квітня 2003 року Європарламент переважною більшістю голосів (за - 509 депутатів, проти - 25, утрималися - 31) затвердив пропозицію щодо входження Польщі до Європейського Союзу 1 травня 2004 року.
Логічним наслідком удало проведених переговорів було урочисте підписання 16 квітня 2003 року Афінської декларації. Цей документ складався з 5500 сторінок, на яких було юридично зафіксовано результати переговорів між ЄС та 10 країнами Центрально-Східної та Південної Європи, зокрема Речі Посполитої. У присутності президента Олександра Кваснєвського від імені Польщі підписи склали: прем'єр Лешек Міллер, міністр закордонних справ Володимир Тимошевич, міністр із європейських справ Данута Хюбнер.
З червня 2003 року до березня 2004 року Декларація про приєднання Польщі (та 9 інших країн) до ЄС була ратифікована всіма країнами-членами ЄС. У самій Польщі в червні 2003 року відбувся референдум із питання приєднання країни до Європейського Союзу. У ньому взяло участь 58,85 % громадян країни, які мали право голосу; 77,85 % учасників голосування сказали «так» входженню до ЄС.
1 травня 2004 року Польща стає офіційно членом ЄС. Святкове прийняття 10 держав до ЄС відбулось у Дубліні, де Польщу репрезентував президент Олександр Кваснєвський і прем'єр Лешек Міллер. Уже в червні цього року поляки обрали до європейського парламенту 54 євродепутати, а це означало, що польський народ перегорнув ще одну сторінку своєї історії, а Польська держава увійшла до нового етапу розвитку - в умовах об'єднаної Європи. «Унія є своєрідним квитком до доброго майбутнього, - заявив у 2003 році Олександр Кваснєвський, - і Польща цей квиток отримала» [12].
Таким чином, Польща у 1989-2004 роках пройшла складний шлях інтеграції до ЄС.
Інституційна система
Європейський Союз має систему інституцій з різними функціями, які діють відповідно до принципів, визначених у договорі. Ця система створювалася впродовж кількох останніх десятиліть разом із розвитком Європейського Співтовариства, а згодом - Європейського Союзу.
Інституції Євросоюзу утворюють динамічну наднаціональну систему, яка підлягає безперервним змінам, зумовленими насамперед процесами європейської інтеграції, тому їх майбутній вигляд буде значною мірою залежати від способу розвитку Європейського Союзу.
Інституційна система, так і її окремі компоненти відображають у своєму розвитку перерозподіл повноважень між Європейськими Співтовариствами і Європейським Союзом, з одного боку, і державами-членами з другого. Це пов’язано передусім зі зростанням масштабів євроінтеграційних процесів та їхнім ускладненням.
Характерними рисами інституційної системи ЄС є наступні:
суміщення функцій – означає суміщення законодавчої, виконавчої, судової та наглядової функції, при забезпеченні інституційної незалежності, трьох основних органів – Комісією, Парламентом та Радою ЄС;
поліцентричність структури – передбачає розміщення інституцій ЄС у різних державах-членах (в основному в Бельгії та Люксембурзі);
розподілена лояльність – тобто, всі рішення, які приймаються у межах ЄС, є рішеннями максимального консенсусу;
розподіл влад – на законодавчу, виконавчу та судову.
Функціонування Європейського Союзу як масштабного міждержавного утворення забезпечується величезною кількістю найрізноманітніших інституцій, до яких належать традиційні органи типу парламенту, суду, різних установ й відомств, наприклад Європол, агентства типу Європейської агенції з питань навколишнього середовища, мережі спостережень та інформації тощо. Очевидно, що досить важко в такій різноманітності інституцій ЄС зрозуміти призначення кожної з них, розібратися в особливостях їх побудови й діяльності, взаємодії тощо.
З юридичної точки зору, найважливіші інституції Європейського Союзу є одночасно органами Європейської Співтовариства, а Європейський Союз на підставі Маастрихтського договору використовує їх у власних цілях. Єдиним органом Європейського Союзу є Європейська рада (див. детальніше). Так, наприклад, Рада Європейського Союзу (або Рада міністрів ЄС) чи Європейська Комісія, функціонують не лише в рамках діяльності Співтовариств (І стовп), а також у рамках спільної зовнішньої політики та політики безпеки (ІІ стовп) і співпраці поліції та суду в кримінальних справах (ІІІ стовп).
Інституції Європейської Спільноти Вугілля і Сталі.
Згідно ст. 7 Договору про створення Європейської Спільноти Вугілля і Сталі, його інституціями були: Верховна Влада, Спеціальна Рада Міністрів, Парламентська Асамблея та Суд.
Вища Влада була виконавчим і законодавчим органом, складалася із 9 міжнародних службовців.
Спеціальна Рада Міністрів займалася координацією діяльності Вищої Влади та окремих урядів країн-членів Співтовариства. Також Рада відповідала за політику в галузі видобування вугілля та виробництва сталі, відповідно до рекомендацій Вищої Влади.
Парламентську Асамблею створено з 68 членів, котрих обирали серед себе самих депутати національних парламентів країн-членів Співтовариства, хоча Договір також передбачав можливість вибору безпосередньо до Асамблеї. Асамблея була, насамперед, органом контролюючого характеру. Найважливішим її повноваженням була можливість оголошення вотуму недовіри до Вищої Влади, унаслідок чого остання мусила подавати у відставку.
Головним завданням суду був контроль за дотриманням Договору, а також інших правових актів, схвалених органами Співтовариства. До складу Суду входило 7 суддів, котрі, насамперед, розглядали скарги у справах: про скасування рішень і рекомендацій Вищої Влади, про призупинення дії правового акту, відшкодування шкоди, що виникла внаслідок діяльності Співтовариства, а також правомірність правових актів, виданих Вищою Владою та Спеціальною Радою Міністрів.