Я. Коменський про класно-урочну систему навчання. Ознаки класно-урочної системи навчання. Переваги та недоліки класно-урочної системи навчання

Вищою формою групового навчання є класно-урочна система, обґрунтована Яном Амусом Коменським у його праці «Велика дидактика» (1632).

Класно-урочна система навчання – це така організація навчання, при якій учні групуються для проведення занять в класи, що зберігають свій склад протягом тривалого періоду часу, а провідною формою навчання є урок.

Зміст навчання в кожному класі визначається навчальними планами і програмами. Уроки проводяться за розкладом, складеним на основі навчального плану. Навчальні приміщення в школі називаються класними кімнатами, навчальними кабінетами, майстернями.

Ознаки класно-урочної системи навчання:

· Єдиний початок і закінчення навчального року по всій країні.

· Керівна роль в навчанні належать вчителю.

· Урок – провідна форма навчання.

· Комплектування класів відбувається в межах одного віку та рівня розвитку учнів.

· Відвідування уроків учнями є обов’язковим.

· Тривалість уроків однакова

· Заняття здійснюються за розкладом.

· Обов’язковими є домашні завдання.

· Контроль за навчальною діяльністю: в кінці року екзамени, контрольні роботи, виставлення оцінок.

Ці організаційні ознаки потрібно сприймати як фундамент організації всієї діяльності школи, а класно-урочну систему як одну із започаткованих людством ознак культури не тільки в освіті, а й в науці.

Горизонтально розташовані класи (паралельні) працюють за одним навчальним планом, єдиними програмами і підручниками.

Вертикальні класи відображають змістово-тимчасові етапи у навчанні.

Переваги класно-урочної системи навчання:

• Чітка організаційна структура.
• Зручне управління діяльністю колективу класу.
• Економічність навчання.
• Масовість навчання.
• Система забезпечує єдність системи навчання в масштабі всієї країни, що полегшує складання програм та підручників.
• Система виховує в учнів почуття колективізму.
• Класно-урочна система грунтується на закономірностях процесу засвоєння навчального матеріалу: засвоєння нового матеріалу в невеликих обсягах, планомірно і послідовно.

Недоліки класно-урочної системи:

* Малорухливий стан учнів.

* Неможливість обрати предмет, вчителя.

* Мало можливостей для спілкування вчителя з учнем та учнів між собою.

* Часта зміна навчальних дисциплін.

* Мало можливостей для індивідуальної роботи.

6.Предмет і завдання педагогіки, її основні категорії. Джерела педагогіки. Система педагогічних наук.

Педагогіка – сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Педагогіка – наука про спеціально організовану діяльність по формуванню особистості, це наука про зміст, форми і методи навчання, виховання, освіти, розвитку та формуванню особистості.

Педагогіка – наука, що вивчає процеси навчання, виховання і розвитку особистості.

Об’єкт педагогіки– це особистість вихованця, учня, студента, дорослого.

Предмет педагогіки – виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством.

Завдання сучасної педагогіки:

• Обґрунтування сутності методологічних основ, законів протікання та рушійних сил в процесі, та навчання виховання освіти
• Теоретична розробка методів, форм, засобів і принципів організації та здійснення навчання виховання освіти
• Створення методики практичного впровадження науково-теоретичних розробок щодо застосування методів, форм, засобів, організації та здійснення процесів.
• Удосконалення змісту освіти.
• Розробка підручників до нового змісту освіту.
• Комп’ютеризація праці вчителя.

У 17 ст. педагогіка відокремилась у самостійну науку і в своєму розвитку пройшла такі стадії:

• Народна педагогіка – виховання та навчання засобами фольклору, сімейне виховання, родинна педагогіка, педагогіка народного календаря, козацька педагогіка.
• Духовна педагогіка– виховання та навчання засобами релігії.
• Світська педагогіка– навчання виховання на науковій основі.

Джерела педагогіки:

• Народна педагогіка
• Історичні надбання, напрацювання видатних педагогів минулого.
• Наукова література з педагогіки, соціології, історії, фізіології та з інших людинознавчих галузей знань
• Спеціальна наукова, педагогічна література (збірники, підручники)
• Передовий та новаторський педагогічний досвід
• Документи держави, що стосуються проблем школи, освіти тощо.

Система педагогічних наук

Система педагогічних наук - зв ‘язки тавідношення, що склалися в процесі історичного розвитку різних галузей педагогічних знань.

1.Загальна педагогіка містить такі розділи:

*.Загальні основи педагогіки

*Теорія навчання - дидактика

*Теорія виховання

*Школознавство

2. Історія педагогіки

3. Вікова педагогіка

4. Професійна педагогіка:

5.Корекційна (спеціальна) педагогіка вивчає і розробляє питання навчання і виховання дітей з різними вадами:

6. Методика викладання окремих наук

7. Соціальна педагогіка

7. Сутність категорії "навчання". Рушійні сили процесу навчання. Функції навчання.

Навчання – сумісна взаємопов’язана діяльність вчителя та учнів по передачі та засвоєнню знань, умінь та навичок учнями.

Навчання – нескінченний неперервний цілеспрямований процес розв'язання пізнавальних та практичних завдань.

Дидактична сутність навчання полягає в тому, що вона відбувається у спільній взаємодії двох діяльностей: викладання та учіння.

Викладання - передача знань і організація навчання.

Викладання – діяльність вчителя в процесі навчання, що полягає в : *постановці перед учнями пізнавального завдання

*повідомленні нових знань

*, керівництво самостійною роботою

*перевірка знань, умінь, навичок учнів

Учіння – це цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння уміннями та навичками.

В процесі навчання учні розвиваються інтелектуально, формується їх науковий світогляд.

Усім явищам і процесам властиві певні дидактичні суперечності. Вони є джерелом їх розвитку, своєрідним внутрішнім рушієм.

Рушійна силу процесу навчання – це результат протиріч між пізнавальними і практичними завданнями з одного боку, та наявним рівнем ЗУН з іншого боку.

Рушійна сила – це певне психологічне відчуття труднощів по розв'язання поставлених завдань. Вона проявляється у підвищенні розумової активності і спрямована на конкретні дії: оволодіння необхідним обсягом ЗУН, щоб розв’язати поставлене завдання.

Основне протиріччя – це протиріччя між незнаннями і знаннями.

Рушійні сили навчального процесу:

· Між зростаючими вимогами суспільства та процесу навчання і загальним станом цього процесу

· Між досягнутим учнями рівнем ЗУН та ЗУН необхідними для розв'язання поставлених перед ними нових завдань

· Між фронтальним (колективним) викладом матеріалу і індивідуальним характером його засвоєння

· Між розумінням матеріалу вчителем і учнями.

· Між теоретичними знаннями і умінням використовувати їх на практиці

Для рушійної сили це обов’язковий чинник процесу пізнання, але переважно механізм дії рушійної сили непомітний, носить внутрішній характер і не завжди сприймається учнями, тому учитель має глибоко усвідомити сутність рушійної сили, механізм її дії і стосовно конкретної навчальної теми створювати ситуацію, включаючи механізм дії рушійної сили.

3. Функції навчання

Освітня функція. Покликана забезпечити засвоєння учнями системи наукових знань, формувань вмінь і навичок.

Розвиваюча функція. Передбачає розвиток учнів в процесі навчання. Розвиваюче навчання сприяє розвиткові мислення, формуванню волі, емоційно-почуттєвої сфери; навчальних інтересів, мотивів і здібностей.

Виховна функція - важлива функція діяльності вчителя, який виховує підростаюче покоління, насамперед у процесі навчання. Зрозуміло, що процес навчання сприяє формуванню наукового світогляду учнів на основі засвоєння системи наукових знань про природу, суспільство і людину, виховання відповідного ставлення до життя і до самих себе. Виховання високоморальної, культурної, всебічно розвиненої особистості.

8. Логіка і структура процесу навчання. Механізм формування умінь і навичок учнів.

Логіка і структура навчального процесу.

Етапи засвоєння знань:

І. Постановка мети і завдань – виходячи з того, що навчання нескінченний непевний цілеспрямований процес по розв’язанню пізнавальних і практичних завдань, вона розпочинається з постановки мети і завдань вчителем, щоб мета і задачі були прийняті учнями.

ІІ. Сприймання – навчально-пізнавальна діяльність, вона може бути:

· Чуттєве – коли вчитель діє об’єктом пізнання на органи чуття учнів

· Чуттєво-образне – коли вчитель не тільки діє об’єктом пізнання, а й спирається на життєвий досвід учнів, на ті образи і уявлення, що сформовані в учнів на даний момент навчання.

· Раціональне – коли вчитель пояснює новий для учня матеріал, використовуючи різні засоби навчання

ІІІ. Осмислення – передбачає встановлення зв’язків і відношень об’єктів пізнання на основі виконання логічних операцій: аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування. Зрозуміти не значить освоїти. Щойно прийняті та осмислені знання треба закріпити в пам'яті учнів

ІV. Закріплення – важливий етап засвоєння знань. Воно може бути:

• Репродуктивне повторення (таблиця множення)
• Узагальнення та систематизація (творчі завдання)

V. Застосування знань на практиці – щоб знання не носили формальний характер вчитель повинен навчити учнів користуватись ними. Тому важливим етапом є застосування знань на практиці.

Ці етапи забезпечують міцні та глибокі знання, а також формування вмінь та навичок

Уміння – здатність людини на належному рівні виконувати певні дії

( фізичні, розумові, трудові). Заснована на доцільному використанні людиною знань. Уміння формуються легко за умови глибокого розуміння дітьми суті понять, властивостей, закономірностей зв’язків.

Навичка – дія, доведена до автоматизму, коли людина виконує дію механічно, не замислюючись. Вона характеризується відсутністю спрямованого контролю свідомості, оптимальним часом виконання, якістю.

Механізм формування вмінь та навичок:

· Вчитель пояснює теоретичний матеріал і теорію виконання певного уміння, тобто як, в якій послідовності треба виконувати певну дію.

· Засвоївши теорію учні приступають до виконання вправ чи дій у заданій послідовності, формується елементарне уміння.

· За допомогою системи вправ, щойно сформоване уміння доводимо до навички.

· За допомогою закріплюючих і творчих вправ формуємо складні і комплексні уміння.

Уміння та навички формуються за допомогою таких вправ: вступні, підготовчі, пробні, тренувальні, закріплюючі, конструктивні, творчі, контрольно-перевіряючі.

· підготовчі — готують учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці;

· вступні — сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій;

· пробні — перші завдання на застосування щойно засвоєних знань;

· тренувальні — набуття учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, інструкцією, завданням);

· творчі — за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій;

· контрольні — переважно навчальні (письмові, графічні, практичні вправи).

Об’єктивними показниками сформованості навички є:

· Правильність і якість її реалізації.

· Швидкість виконання операцій.

· Відсутність спрямованої свідомості на виконання дії.