ДО ПИТАННЯ: "ЖИДИ", ЧИ "ЄВРЕЇ"?

В кожній розмові з жидами в українській мові мені приходилось вияснювати насамперед справу назви "жиди" і "євреї". Головно ж тоді, коли мав до діла з новим емігрантом з СССР. Справа в тому, що в російській мові прийнято назву "євреї", а назві "жид" надано значення національної образи й зневаги. Такий підхід накинули москалі в окупованій Україні українській мові. Тому жиди, емігранти з СССР, вживають назву "єврей" теж в українській мові і за ними й чимало українців приймає таке вияснювання назв "жид" і "єврей".

Але, такий підхід неправильний. Назва "єврей" московська. В українській мові, як і в інших словянських мовах, від найдавніших часів вживається назву "жид", яку принесли в славянські краї з Франції й Німеччини самі жиди. Ні французи слово "жид", ні німці свого "юде" не вважають образливим, і ані їм, ані французьким, чи німецьки, як і польським, чеським жидам ніколи на думку не приходить міняти це на російську назву "єврей". То чому ж українську мову засмічувати москалізмом "єврей"? Тим більше, що українці під назвою "жидівська" мова мають завжди на увазі "їддіш", що постала з німецької, а під "єврейська" мова ту мову, якою говорили жиди в давнині й говорять сьогодні в Ізраїлю. Та й англійці вживають "Джу", а не "Гібрю".

Українські літописці й українські історики виразно подають, що в Києві за княжої Руси була "жидівська", а не "єврейська" дільниця і "жидівські", а не "євpейські" ворота.

Тільки в перекладі Святого Письма вжито назву "євреї". (Звідти взяли цю назву москалі і це й є однією з вказівок, що російська мова розвинулася з церковної мови Кирила-Методія, а не з якоїсь "пра-руської"). В українських перекладах Святого Письма вжито назву "євреї" для підкреслення, що йдеться про біблійні часи, а не про нову добу, в якій українці вже від княжих часів вживали тільки назву "жиди".

Тому в моїх писаннях я послідовно вживаю "споконвічну" українську назву - "жиди".

"DOCUMENTS" OF "UKRAINIAN ANTI-SEMITISM"(англійською мовою)

Just to illustrate the type of "documents" used by Jewish Ukrainophobes to support their accusations of Ukrainian participation in the destruction of Jews during the so called "pogroms", we present the following two "original" and documentary photos. The first is taken from "The Generations of Israel", with a Foreword by Abba Eban, edited by Neal Kozodoy, page 7, the caption underneath the photo reads: "(Above) Russian Cossacks standing over the bodies of their victims. The outbreak of pogroms in the 1880's led to mass Jewish emigration from Eastern Europe..." The second is taken from "My People", The Story of the Jews by Abba Eban, pg. 349, and the caption reads: "'And they posed for the pictures'. On August 10, 1919 on the route from Bohuslav to Tarastcha, Ataman Zeliony's Cossacks unashamedly display the corpses of Jews they have murdered".

(Above) Russian Cossacks standing over the bodies of their victims. The outbreak of pogroms in the 1880's led to mass Jewish emigration from Eastern Europe.

"'And they posed for the pictures'. On August 10, 1919 on the route from Bohuslav to Tarascha, Ataman Zeliony's Cossacks unashamedly display the corpses of Jews they have murdered".

Closely examine the two pictures. Can these be any shadow of a doubt that they are identical? This would mean that the authors of the book "My People" accused the Ukrainians of "pogroms" against the Jews in the period between 1918-1920, and as proof for their allegations, produced a photo of a pogrom conducted by Tsarist troops in 1880, changing the caption so it would state that this was a photo of a pogrom conducted by the Ukrainian insurgent leader Zelenyj on August 10, 1919. Can one not logically deduce from this that if the "documentary" proof was faked, a misrepresentation, then the pogrom itself, together with the date, place and perpetrators, werefalsified likewise?

One must keep in mind, moreover, that the author of the second work, "My People", Abba Eban, a university graduate and former Israeli minister of Foreign Affairs, was also the co-author of the first book - which would imply that he knowingly and willingly, falsified documentary proof and represented facts simply to buttress his allegations against Ukrainians. Can he perhaps explain how an unashamed display of the corpses of Jews Ataman Zeliony murdered in Ukraine on August 10, 1919 was photographed in 1880? Since thell, I've learned that this same photograph of the Jewish pogrom by Tsarist Police in 1880 has appeared in other publications, with the caption changed to read "pogrom by Ukrainian nationalists collaborating with the Gestapo" in 1942 and 1943.

Such, then, are the "documentary proofs" backing Jewish allegations of Ukrainian anti-Semitism and pogroms of the Jews.

A silent witness to "Ukrainian anti-Semitism": The Cathedral of St. George in L'viv, Western Ukraine.

On orders of the Head of the Ukrainian Catholic Church, Metropolitan Andrew Count Sheptytskyj, several rabbis with their families and hundreds of Jewish children were hidden in the underground mazes of this medieval building and thus saved from death. Didn't Menachim Begin, the Israeli Premier, know this when he stated time and again that on territories occupied by the Nazis (which would include Ukraine), not a single Catholic priest spoke out in the defense of the Jews, helped them or saved them from deportation and death? Why don't the rabbis whose lives were saved by Metropolitan Sheptytsky, speak up and state the truth to their Premier and co-citizens.

Will there be a small replica of the Lviv's St. George Cathedral erected in Jerusalem by the Jews as a permanent manifestation of gratitude to Ukrainian Catholic Metropolitan Andrey Sheptytsky and scores of Ukrainian priests, monks and nuns who during the reign of Nazi terror risked their own lives by saving hundreds of Jews?

There are some Jews who advocate that idea. But what about all the other Jews in Israel and in the U.S.?

-------------------------------------------------------------------------------------------------------

© Союз Українських Політв'язнів. Ню Йорк - Торонто - Лондон, 1982.

Мірчук П. Зустрічі і розмови в Ізраїлю. (Чи українці “традиційні антисеміти”). – Нью-Йорк, Торонто, 1982. – 128 с.