Майнові й особисті немайнові права іноземців в Україні

Іноземці, що проживають в Україні, користуються цивільною правоздатністю нарівні з громадянами України. Допускаються й окремі вилучення, що чітко визначаються українським законодавством. Правоздатність громадян у відповідності зі ст. 9 Цивільного кодексу України – це здатність мати цивільні права й обов'язки. Правоздатність громадянина виникає в момент його народження і припиняється смертю. Зміст правоздатності громадян України розкривається в ст. 10 ЦК, у якій зазначено, що громадяни можуть відповідно до закону мати майно в особистій власності, право користуватися житловими приміщеннями й іншим майном, успадковувати і заповідати майно, обирати рід занять і місце проживання, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а також мати інші майнові й особисті немайнові права. Стаття 565 ЦК України спеціально підкреслює, що іноземці користуються в Україні цивільною правоздатністю нарівні з громадянами України за деякими вилученнями, що можуть бути установлені відповідні обмеження у відношенні громадян тих держав, у яких є спеціальні обмеження правоздатності громадян України. Положення про можливість обмеження у відношенні реалізації прав іноземців на основі принципу взаємності міститься й у ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців».

Виходячи з аналізу ст. 9 ЦК випливає, що правоздатність означає здатність бути суб'єктом цих прав і обов'язків, можливість мати будь-які права чи обов'язки з законом. Цінність категорії «правоздатність» полягає в тому, що тільки при наявності правоздатності можливе виникнення в людини конкретних суб'єктивних прав і обов'язків. Вона – необхідна загальна передумова їхнього виникнення і тим самим їхньої реалізації[23].

Правоздатність іноземного громадянина тісно пов'язана з особистістю її носія, оскільки закон не допускає її відчуження чи передачі іншій особі. Стаття 12 ЦК України встановлює, що угоди, спрямовані на обмеження правоздатності чи дієздатності недійсні. Ніхто не може бути обмежений у правоздатності чи дієздатності інакше як у випадках і в порядку, передбачених законом. Це положення повною мірою поширюється на іноземців.

Правоздатність іноземних громадян не можна змішувати з конкретними суб'єктивними правами, що виникають у результаті її реалізації. Бути іноземцю правоздатним ще не означає фактично, реально мати конкретні права й обов'язки, що передбачені чи допускаються законом. Так, кожен іноземний громадянин, включаючи й іноземних студентів, може мати право авторства на винахід, раціоналізаторську пропозицію, на твір літератури, мистецтва, але далеко не всі його мають. Зміст правоздатності іноземців утворять ті майнові й особисті немайнові права й обов'язки, якими іноземний громадянин, відповідно до діючого законодавства України, може володіти. Іншими словами, зміст цивільної правоздатності складають не самі права, а можливість їх мати[24].

Правоздатність припиняється смертю громадянина. Іноді даних про смерть людини відсутні, але є підстави думати, що її немає в живих. У такому випадку громадянин України може бути оголошений померлим у відповідності зі ст. 21 ЦК України. Порядок оголошення громадянина померлим визначається главою 35 Цивільно-процесуального кодексу України. Ці положення поширюються і на іноземців. Громадянин може бути в судовому порядку оголошений померлим, якщо по місцю його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування протягом трьох років, а якщо він пропав без звістки при обставинах, що загрожують смертю чи дають підстави припускати його загибель від визначеного нещасливого випадку, – протягом 6 місяців. День смерті громадянина, оголошеного померлим, вважається день набуття законної сили рішення суду про оголошення його померлим. У випадку оголошення померлим громадянина, що пропав без звістки при обставинах, що загрожують смертю чи підставах, що дають підстави припускати його загибель від визначеного нещасного випадку, суд може визнати вдень смерті цього громадянина день його передбачуваної загибелі.

На іноземців поширюється правило Цивільного Кодексу України про можливість визнання громадянина безвісно відсутнім. Громадянин може бути в судовому порядку визнаний безвісно відсутнім, якщо протягом одного року в місці його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування. При неможливості установити день одержання останніх відомостей про відсутнього початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що випливає за тим, у якому були отримані останні відомості про відсутнього, а при неможливості установити цей місяць – перше січня наступного року. Над майном громадянина, визнаного безвісно відсутнім, на підставі рішення суду встановлюється опіка. З цього майна видається утримання особам, яких безвісно відсутній був зобов'язаний утримувати за законом, і погашається заборгованість по інших зобов'язаннях безвісно відсутнього. За заявою зацікавлених осіб орган опіки і піклування може призначити опікуна для охорони майна відсутнього громадянина, а рівно для управління його майном і до закінчення одного року з дня одержання останніх відомостей про місце його перебування. Ці положення цивільного законодавства України поширюються повною мірою на іноземців. Але це загальне правило про визнання особи померлою чи безвісно відсутньою може бути деталізоване в двосторонніх міжнародних договорах України з іншими державами, у результаті чого дружина іноземця може звернутися з проханням про визнання її чоловіка померлим чи безвісно відсутнім в український суд за місцем їхнього проживання чи в суд своєї держави, громадянкою якої вона є[25].

Цивільна дієздатність іноземних громадян і осіб без громадянства у відношенні угод, укладених в Україні, і зобов'язань, «виникаючих унаслідок заподіяння шкоди в Україні, визначається по законодавству України.

Постійно проживаючі в Україні іноземці й особи без громадянства можуть бути визнані недієздатними чи обмежено дієздатними в порядку, установленому законодавством України. Тобто на них поширюється положення ст. 15 ЦК «Обмеження дієздатності громадян, що зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами», у якій говориться, що громадянин, що унаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами ставить себе і свою родину у важке матеріальне становище, може бути обмежений судом у дієздатності в порядку, передбаченому ЦПК України, і над ним установлюється піклування. Він може укладати угоди по розпорядженню майном, а також одержувати заробітну плату, пенсію чи інші види доходів і розпоряджатися ними лише за згодою попечителя, за винятком дрібних побутових угод. При припиненні громадянином зловживання спиртними напоями чи наркотичними речовинами суд скасовує обмеження його дієздатності.

Широким комплексом прав і свобод володіють іноземці в сфері особистого життя. Іноземцям, що знаходятьсяв Україні, гарантується право на свободу совісті. Це означає, що кожен самостійно визначає своє відношення до релігії, вправі одноосібно чи разом з іншими сповідати будь-яку релігію чи не сповідати ніяку, виражати і поширювати переконання, зв'язані з відношенням до релігії. Віруючі і невіруючі рівні перед законом. У нашій країні відсутні не тільки юридичні, але й інші перешкоди для свободи віросповідання і відправлення релігійних культів. В Україні функціонують релігійні товариства, управління і центри, монастирі, релігійні братерства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищевказаних релігійних організацій. Статус усіх цих релігійних формувань чітко визначений у Законі України від 23 квітня 1991 року «Про волю совісті і релігійних організацій».

Спираючи на положення ст. 12 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права, який встановлює, що кожному, хто законно знаходиться на території якої-небудь держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання, Закон України «Про правовий статус іноземців» формулює відправні початки проправо іноземців на пересування по території України і вибір ними місця проживання. Він визначає, що іноземці можуть пересуватися на території України й обирати місце проживання в ній у порядку, обумовленому Кабінетом Міністрів України. Обмеження в пересуванні і виборі місця проживання допускаються, коли це необхідно для забезпечення безпеки України, охорони суспільного порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів її громадян і інших осіб, що проживають в Україні. Ці положення Закону повною мірою відповідають ст. 12 Пакту про цивільні і політичні права.