Затверджено на засіданні кафедри правознавство 15 страница

Офіційна заява стосовно фіктивного банкрутства робиться відпо­відно до законодавства про банкрутство. Наприклад, це подання боржником у письмовій формі заяви про порушення справи про бан­крутство до господарського суду (відповідно до ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від ЗО червня 1999 р.)- У заяві стверджуєть­ся неправдивий факт про ніби існуючу фінансову неспроможність.

Згідно з приміткою до цієї статті матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатко­вуваний мінімум доходів громадян.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої ма­теріальної шкоди кредиторам або державі.

Суб'єктивна сторона злочину — умисел, при якому особа усвідомлює неправдивість інформації про фінансову неспроможність суб'єкта господарювання, яка передається нею. Мотив і мета мо­жуть бути різними.

Суб'єкт злочину — громадянин-засновник або власник суб'єкта господарської діяльності, службова особа суб'єкта господарської ді­яльності або громадянин — суб'єкт підприємницької діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 218 — штраф від семисот п'ятде­сяти до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років.

Доведення до банкрутства (ст. 219).

Безпосередній об'єкт злочину такий самий, що і в злочині, передбаченому ст. 218.Об'єктивна сторона цього злочину характеризується наявніс­тю: дій, що призводять до стійкої фінансової неспроможності суб'єк­та господарської діяльності; наслідків — великої матеріальної шкоди державі чи кредитору; причинного зв'язку між діянням та наслі­дком.

У статті 219 йдеться про будь-які дії, які насправді погіршують фінансове становище суб'єкта господарської діяльності (наприклад, укладання завідомо невигідних угод або завідомо нездійсненних угод з великими штрафними санкціями).

Стійка фінансова неспроможність означає, що суб'єкт госпо­дарської діяльності нездатний відновити свою платоспроможність протягом визначеного законом періоду часу після настання терміну виконання грошових зобов'язань в певному розмірі. Цього фінансо­вого становища достатньо для порушення справи про банкрутство. Основні положення з цих питань містяться у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його бан­крутом» (в редакції від ЗО червня 1999 р.). Особливості в справах про банкрутство банків регулюються Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р..

Матеріальна шкода державі або кредитору вважається великою у межах, встановлених ст. 218.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої ма­теріальної шкоди державі чи кредитору.

Суб'єктивна сторона злочину — умисел, що поєднаний з ко­рисливими мотивами (прагнення до отримання будь-яких матеріаль­них вигод) або іншою особистою зацікавленістю (помста, заздрість, особисті ворожі відносини з кредитором тощо) чи задоволенням ін­тересів третіх осіб.

Суб'єкт злочину — власник або службова особа суб'єкта госпо­дарської діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 219 — штраф від п'ятисот до вось­мисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмежен­ня волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220).

Безпосередній об'єкт цього злочину такий самий, як у статтях 218 та 219.

Об'єктивну сторону цього злочину характеризують: діяння у вигляді приховування стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності; спосіб дії — подання недостовірних відо­мостей; наслідок — велика матеріальна шкода кредиторові; причин­ний зв'язок між діянням та наслідком.

Стаття 220 передбачає відповідальність за приховування стійкої фінансової неспроможності тільки шляхом дій. Тобто особа шляхом подання недостовірних відомостей вводить дійсного або потенційно­го кредитора в оману щодо свого фінансового становища. Стійку фі­нансову неспроможність у цьому злочині слід розуміти так само, як і при доведенні до банкрутства (ст. 219). Причому фінансова не­спроможність існує насправді — на відміну від фіктивного бан­крутства (ст. 218), в якому суб'єкт господарювання фактично фі­нансово спроможний.

Матеріальна шкода, завдана кредиторові, вважається великою у межах, встановлених ст. 218.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої ма­теріальної шкоди кредиторові.

Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб'єкт злочину — громадянин — засновник або власник суб'­єкта господарської діяльності, а також службова особа суб'єкта гос­подарської діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 220 — штраф від двох до трьох ти­сяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221). Безпосередній об'єкт цього злочину такий самий, що й у ст. 218.

Предмет злочину — майно, майнові обов'язки, відомості про майно, документи, які відображають господарську чи фінансову ді­яльність суб'єкта господарської діяльності.

Об'єктивна сторона злочину характеризується діянням, вчине­ним у разі банкрутства; наслідком — великою матеріальною шко­дою; причинним зв'язком між діянням та наслідком.

Залежно від предмета цього злочину діяння може бути вираже­не у приховуванні, відчуженні чи знищенні майна, або передачі його в інше володіння, у приховуванні майнових обов'язків, у прихову­ванні відомостей про майно або фальсифікації, приховуванні або знищенні документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності.

Ці діяння вчиняються після порушення господарським судом справи про банкрутство.

Є відмінності у розумінні банкрутства в статтях 219 і 221. У складі доведення до банкрутства (ст. 219) йдеться про стійку фінан­сову неспроможність як основу порушення справи про банкрутство, однак для кваліфікації не має значення, чи була порушена справа судом. У злочині, передбаченому ст. 220, навпаки — порушення справи є обов'язковим, однак підстави для цього можуть бути різни­ми (стійка фінансова неспроможність, відсутність громадянина-під-приємця, що є боржником або керівника боржника — юридичної особи, які фактично припинили свою діяльність і неможливо визна­чити їх місцезнаходження; ліквідація боржника не в зв'язку з про­цедурою банкрутства, якщо встановлена неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів в повному обсязі).

Матеріальна шкода вважається великою у межах, встановлених у примітці до ст. 218.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої ма­теріальної шкоди.

Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб'єкт злочину — громадянин — засновник або власник суб'­єкта господарської діяльності, а також службова особа суб'єкта гос­подарської діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 221 — штраф від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк До трьох місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Тема Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів

Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222).

Безпосе­редній об'єкт цього злочину — суспільні відносини у сфері надання фінансових ресурсів і податкових пільг.

Предмет злочину — неправдива інформація, що має значення для отримання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків (наприклад, спотворені дані про розмір доходів або кіль­кість працюючих на підприємстві інвалідів).

Об'єктивна сторона злочину полягає у наданні завідомо не­правдивої інформації органам державної влади, органам влади Автсь номної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, бан­кам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності. Надання такої інформації спрямоване на введення їх в оману для одержання відповідних фінансових ресурсів або пільг щодо податків. Завідомість означає усвідомлення особою того, що нею надається неправдива інформація.

Субсидія — це фінансова допомога, що надається за умови без­поворотності і цільового призначення для стимулювання певної ді­яльності. Субвенція — це фінансова допомога, яка надається для ці­льової реалізації конкретних програм, проектів і підлягає повернен­ню у разі нецільового використання. Дотація — це надання суб'єк­там господарської діяльності бюджетних коштів за умови їх безповоротності, для покриття виробничих витрат, збільшення обся­гів виробництва, реалізації та підвищення якості продукції тощо. Кредит — це грошова чи товарна позика, що надається кредитором позичальнику за умови повернення у певний строк і, як правило, зі сплатою відсотків. Пільги щодо податків — це повне або часткове звільнення від сплати всіх або окремих податків.

Злочин вважається закінченим з моменту надання завідомо не­правдивої інформації.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що по­єднаний з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Якщо у момент надання неправдивої інфор­мації особа мала за мету безвідплатне звернення майна на свою або інших осіб користь (наприклад, отримати кредит і не повертати йо­го), вчинене кваліфікується за статтями 15 і 190 як замах на шах­райство, тобто як злочин проти власності.

Суб'єкт злочину — громадянин-підприємець або засновник чи власник суб'єкта господарської діяльності, а також службова особа суб'єкта господарської діяльності.

У частині 2 ст. 222 передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шко­ди, тобто такої, що у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатко­вуваний мінімум доходів громадян.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 222 — штраф від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмежен­ня волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати пев­ні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 222 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних па­перів (ст. 223). Безпосередній об'єкт цього злочину — суспільні відносини у сфері випуску (емісії) цінних паперів суб'єктами госпо­дарювання.

Предмет злочину — цінні папери, що випускаються суб'єктами господарської діяльності з обов'язковою реєстрацією емісії у вста­новленому законом порядку.

Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини" між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як прави­ло, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також мож­ливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих до­кументів, іншим особам (ст. 1 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р.)-

Предметом цього злочину, зокрема, можуть виступати акції, об­лігації підприємств та інвестиційні сертифікати.

Об'єктивна сторона злочину — це випуск (емісія) цінних па­перів у формі їх відкритого розміщення без реєстрація емісії у вста­новленому законом порядку. Випуск (емісія) цінних паперів — це дії з первинного розміщення цінних паперів, тобто відчуження цін­них паперів первинним власникам шляхом укладання цивільно-пра­вових договорів, наприклад, здійснення підписки на акції, продаж облігацій або інвестиційних сертифікатів. Під відкритим розміщен­ням слід розуміти відчуження цінних паперів особам, коло яких за­здалегідь не визначене. Форма паперів, які розміщуються, може бу­ти документарною (паперовою) і бездокументарною (обліковим за­писом на рахунках зберігача цінних паперів).

Реєстрація емісії здійснюється уповноваженими особами Дер­жавної комісії з цінних паперів та фондового ринку або її територі­альними органами.

Порядок випуску (емісії) цінних паперів встановлений законами: «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р., «Про гос­подарські товариства» від 19 вересня 1991 р., «Про державне регу­лювання ринку цінних паперів в Україні» від ЗО жовтня 1996 р., «Про Національну депозитарну систему та особливості електронно­го обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р., «Про ін­ститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р., Положенням про порядок реєстра­ції випуску акцій відкритих акціонерних товариств і облігацій під­приємств, затвердженим наказом Державної комісії з цінних папе­рів та фондового ринку від 20 вересня 1996 р. № 210 (в редакції від 9 лютого 2001 р.).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій з випус­ку (емісії) цінних паперів (підписки на акції або продажу облігацій підприємств, інвестиційних сертифікатів) без реєстрації емісії у встановленому законом порядку.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб'єкт злочину — громадянин або службова особа суб'єкта господарської діяльності.

У частині 2 ст. 223 встановлена відповідальність за внесення громадянином або службовою особою суб'єкта господарської діяль­ності в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних папе­рів, завідомо недостовірної інформації, а також затвердження таких документів, якщо ці дії заподіяли велику матеріальну шкоду інвесто­рові.

Предмет злочину — документи, що подаються суб'єктами гос­подарської діяльності, причому для різних актів реєстрації цінних паперів передбачені самостійні переліки цих документів.

Об'єктивна сторона злочину характеризується: внесенням в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, заві­домо недостовірної інформації, а також затвердженням таких доку­ментів; наслідком — великою матеріальною шкодою інвесторові; причинним зв'язком між дією та наслідком.

Недостовірна інформація — це дані про вигадані факти (на­приклад, про збори акціонерів, які не проводилися) або спотворення дійсних фактів (наприклад, спотворення даних фінансового звіту), або заперечення справжніх фактів. Причому особа завідомо знає про неправдивість цих відомостей.

Матеріальна шкода, заподіяна інвестору, визнається великою у тих самих межах, що і в ст. 218.

Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідку — великої матеріальної шкоди інвесторові.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб'єкт злочину — громадянин або службова особа суб'єкта господарської діяльності.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 223 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років; за ч. 2 ст. 223 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або обмежен­ня волі на строк до трьох років.

Виготовлення, збут та використання підроблених недер­жавних цінних паперів (ст. 224). Безпосередній об'єкт цього злочину — сфера обігу недержавних цінних паперів

Предмет злочину — підроблені недержавні цінні папери.

Недержавними визнаються цінні папери, які випускаються від імені органу місцевого самоврядування, юридичної або фізичної осо­би (наприклад, облігації місцевих позик, акції, облігації підприємств, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі), а також по­хідні цінні папери, випуск в обіг яких пов'язаний з правом на при­дбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів (ст. 1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Украї­ні» від ЗО жовтня 1996 р.).

Якщо предметом злочину виступають підроблені державні цінні папери, білети державної лотереї — вчинене кваліфікується за ст. 199.

Предметом злочину, що розглядається, виступають тільки такі підроблені недержавні цінні папери, що мають значну схожість з ос­новними реквізитами справжніх цінних паперів.

Об'єктивна сторона злочину — це виготовлення з метою збу­ту, збут чи використання іншим чином підроблених недержавних цінних паперів.

Під виготовленням підроблених цінних паперів слід розуміти створення повністю фальшивих цінних паперів або часткову підроб­ку справжніх цінних паперів. Збут цінних паперів — це їх відчу­ження будь-яким способом, вчинене їх виготівником або іншою осо­бою (наприклад, продаж, обмін, дарування). Використання підроб­лених цінних паперів іншим чином охоплює всі інші, крім відчужен­ня, способи їх пред'явлення під виглядом справжніх цінних паперів для придбання або реалізації певних прав або звільнення від обов'язків (наприклад, використання їх як заставу або для отриман­ня дивідендів, можливості голосування на зборах акціонерів).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої з вказаних дій.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, а виготов­лення цінних паперів поєднано з метою їх збуту. Мотиви злочину можуть бути різними.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа.

У частинах 2 і 3 ст. 224 передбачене вчинення цього злочину по­вторно (ч. 2); завдання ним великої матеріальної шкоди (ч. 2); вчи­нення його організованою групою (ч. 3); завдання ним особливо ве­ликої матеріальної шкоди (ч. 3).

Повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений цією статтею або статтею 199.

Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів грома­дян, а особливо великою — така, що у тисячу і більше разів пере­вищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 224 — обмеження волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 224 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною ді­яльністю на строк до трьох років; за ч. З ст. 224 — позбавлення волі на строк від п'яти до семи років з позбавленням права обіймати пев­ні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

§ 6. Злочини у сфері обслуговування споживачів

Незаконне виготовлення, збут або використання держав­ного пробірного клейма (ст. 217). Предмет цього злочину — державне пробірне клеймо, тобто знак встановленого єдиного зраз­ка, що засвідчує цінність виробів із дорогоцінних металів і зміст ва­гових одиниць основного дорогоцінного металу в одній тисячі ваго­вих одиниць сплаву. Для кожного виду дорогоцінних металів вста­новлені проби (державні стандарти) (наприклад, для платини — 950 проба).

Предметом цього злочину може бути як незаконно виготовлене державне пробірне клеймо, так і справжнє клеймо.

Об'єктивну сторону цього злочину характеризують незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма.

Під виготовленням слід розуміти створення державного пробір­ного клейма, а під збутом — його відчуження (продаж, дарування, обмін тощо). Способи виготовлення і відчуження можуть бути різ­ними.

Використання означає нанесення відбитку державного пробір­ного клейма на виріб.

Диспозиція ст. 217 є бланкетною і вимагає звернення до інших нормативних актів для визначення незаконності вказаних дій. Основне значення має Закон України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і доро­гоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18 листо­пада 1997 р.. Згідно із Законом опис державного пробірного клейма та його форма затверджуються Міністерством фінансів України та виготовляються за його замовленням. Право клеймувати ювелірні та побутові вироби, виготовлені з дорогоцінних металів (тобто нане­сення на них відбитку державного пробірного клейма), мають тільки органи, що здійснюють державний пробірний контроль.

Нанесення відбитку державного пробірного клейма на виріб, ви­готовлений не з дорогоцінного металу, і подальший продаж цього виробу під виглядом виробу з дорогоцінного металу вимагає додат­кової кваліфікації за ст. 190 (шахрайство). Так само кваліфікується завищення проби при нанесенні клейма на виріб з дорогоцінного ме­талу і подальший продаж цього виробу.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої з дій — виготовлення, збуту або використання.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа.

У частині 2 ст. 217 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 217 — штраф від ста до трьох­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 217 — штраф від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмежен­ня волі на строк від трьох до п'яти років.

Фальсифікація засобів вимірювання (ст. 226). Предмет цього злочину — фальсифіковані вимірювальні прилади та інстру­менти. Зовні вони виглядають як такі, що мають нормовані метроло­гічні характеристики, а насправді не відповідають метрологічним ви­могам, що висуваються до них, і вимірювання ними дає недостовірні результати. Наприклад, зовні справні та точні терези насправді по­казують неточну вагу, оскільки перенастроєно роботу їх внутріш­нього механізму чи програму.

Об'єктивна сторона цього злочину характеризується виготов­ленням, переробленням або збутом фальсифікованих вимірюваль­них приладів чи інструментів.

Виготовлення — це дії зі створення вимірювальних приладів чи інструментів, пов'язані з їх фальсифікацією, або лише фальсифіка­ція вже створених приладів чи інструментів. Під переробленням слід розуміти видозміну вже існуючої фальсифікації приладів чи інструментів. Поняттям збуту охоплюються будь-які різновиди від­чуження фальсифікованих вимірювальних приладів чи інструментів (продаж, дарування тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої з дій — виготовлення, перероблення чи збуту.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом, причому виготовлення і перероблення фальсифікованих прила­дів чи інструментів вчиняється з метою використання (винним або іншими особами) чи збуту.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа.

У частині 2 ст. 226 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені особою, яка була засуджена за цією статтею.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 226 — штраф до ста неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до трьох місяців; за ч. 2 ст. 226 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме­ження волі на строк до трьох років.

Обман покупців та замовників (ст. 225). Об'єктивна сто­рона цього злочину включає три ознаки: 1) діяння — обман покуп­ців або замовників під час реалізації товарів або надання послуг; 2) наслідок — матеріальна шкода громадянинові в сумі, що, згідно з приміткою до ст. 225, перевищує три неоподатковувані мінімуми доходів громадян; 3) причинний зв'язок між діянням та наслідком.

Способи обману покупців та замовників можуть бути різними: обмірювання, обваження, обраховування, продаж фальсифікованих товарів або неповного комплекту товарів, передача одного предмета під виглядом іншого, завищення об'єму виконаних робіт або кількос­ті витраченої сировини, стягування плати за послуги, що надаються безкоштовно тощо. Для кваліфікації цього злочину не має значення місце його вчинення.

Покупцями і замовниками в значенні ст. 225 виступають тільки окремі громадяни. Обман представників підприємств, установ або організацій кваліфікується як шахрайство (ст. 190).

Злочин вважається закінченим з моменту спричинення матері­альної шкоди покупцеві або замовникові.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа, що реалізовує то­вари або робить послуги від імені зареєстрованого суб'єкта господа­рювання. Останнім визнається як юридична особа незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, так і фізична осо­ба — суб'єкт підприємницької діяльності.

Обман громадян при здійсненні незареєстрованої підприємниць­кої діяльності, а також в інших випадках, коли він вчиняється при реалізації товару або наданні послуг не від імені зареєстрованого суб'єкта господарювання, кваліфікується як шахрайство (ст. 190).

У частині 2 ст. 225 встановлена відповідальність особи, раніше судимої за обман покупців чи замовників.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 225 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські робо­ти на строк від ста до двохсот годин, або виправні роботи на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи зай­матися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 225 — штраф від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Випуск або реалізація недоброякісної продукції (ст. 227). Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відно­сини, що забезпечують випуск доброякісної продукції. Додатковим безпосереднім об'єктом є життя і здоров'я споживача.

Згідно з Законом України «Про захист прав споживачів» від 15 грудня 1993 р., під споживачем слід розуміти громадянина, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замо­вити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.

Предметом злочину виступають недоброякісна або некомплект­на продукція чи товари.

Недоброякісною визнається продукція, яка не відповідає вста­новленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам. Не­доброякісну продукцію або взагалі не можна використовувати за призначенням, або можна, але після істотної переробки. Окремі не­значні відхилення від стандартів або технічних умов внаслідок ма-лозначності таких порушень кримінальну відповідальність не спри­чиняють.

Некомплектна продукція є видом недоброякісної продукції, оскільки її взагалі неможливо використати за цільовим призначен­ням або таке використання викликає труднощі. До такої слід віднес­ти також продукцію, випущену без запасних частин, інструментів, інструкцій з експлуатації, креслень, технічних описів за умов, що це перешкоджає її нормальному використанню. Некомплектна продук­ція не відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам і тех­нічним умовам, що визначають її якість.

Об'єктивна сторона злочину виражається у випуску на товар­ний ринок або іншій реалізації споживачам недоброякісної або не­комплектної продукції та товарів, вчинених у великих розмірах, тоб­то в таких, що перевищують триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (див. примітку до ст. 227).

Під випуском продукції на товарний ринок слід розуміти пере­дачу або відправку такої продукції споживачу (одержувачу), а так само здачу продукції в оренду (лізинг, прокат), повернення продук­ції споживачу після ремонту, передачу продукції для подальшої реа­лізації торговому посереднику, комісіонеру тощо. Реалізація продук­ції передбачає оптову або роздрібну реалізацію, яка може здійсню­ватися у вигляді продажу, обміну, бартеру тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту випуску на товарний ринок або іншої реалізації недоброякісної або некомплектної продук­ції у зазначеному розмірі.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — особа, відповідальна за випуск на товарний ринок або за іншу реалізацію продукції споживачу.

Покарання за злочин: за ст. 227 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посаді чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

§ 7. Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна

Незаконна приватизація державного, комунального май­на (ст. 233). Предмет цього злочину — державне або комунальне майно.

Об'єктивна сторона цього злочину може виражатися у прива­тизації шляхом заниження вартості майна через визначення її у спо­сіб, не передбачений законом, або у приватизації шляхом викорис­тання підроблених приватизаційних документів, або у приватизації майна, яке не підлягає приватизації згідно з законом, або у привати­зації неправомочною особою.

Приватизація — це відчуження майна, що перебуває у держав­ній або комунальній власності, на користь фізичних чи юридичних осіб. Приватизація регулюється Законами України: «Про приватиза­цію державного майна» (в редакції від 19 лютого 1997 р.), «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватиза­цію)» (в редакції від 15 травня 1996 р.) й іншими нормативно-пра­вовими актами. Основні цілі, пріоритети та способи приватизації ви­значаються в Державній програмі приватизації, яка затверджується Верховною Радою України законом України один раз в три роки.

Заниження вартості майна означає визначення її способом, який взагалі не передбачений законами про приватизацію або, хоч і пе­редбачений, але не має застосовуватися в конкретному випадку. Методика оцінки вартості майна в основному залежить від того, яке майно приватизується і яким способом.