Затверджено на засіданні кафедри правознавство 5 страница

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 139 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням пра­ва обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років; за ч. 2 ст. 139 — обмеження волі на строк до чотирьох років або позбав­лення волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох ро­ків або без такого.

Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140). З об'єктивної сторони цей злочин може здійснюватися шляхом дії або бездіяль­ності у вигляді невиконання або неналежного виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків вна­слідок недбалого або несумлінного до них ставлення, якщо це спри­чинило тяжкі наслідки для хворого.

Надання медичної допомоги регулюється різними нормативними актами: Основами законодавства про охорону здоров'я, інструкція­ми, наказами, положеннями, що передбачають порядок проведення методів діагностики, лікування і профілактики. Крім того, критерії правильності дій медичних і фармацевтичних працівників вироблені медичною наукою і практикою.

Порушення професійних обов'язків носить, як свідчить медична практика, різноманітний характер. Це і відмова від госпіталізації хворого, надання допомоги якому є невідкладною, невчасна діагнос­тика захворювання, порушення правил застосування лікарських ре­човин (наприклад, застосування в перевищених дозах, неправильне введення), перевищення дози опромінювання, залишення чужорід­них предметів (наприклад, медичної серветки) в порожнині хворого, який оперується, залишення хворого без необхідного медичного наг­ляду, порушення при приготуванні лікарських речовин та ін.

Внаслідок недбалого або несумлінного виконання вказаних обов'язків для об'єктивної сторони обов'язковим є настання тяжких наслідків для хворого (смерть, ускладнення хвороби, інвалідність тощо). Між дією (бездіяльністю) медичного або фармацевтичного працівника і наслідками необхідним є встановлення причинного зв'язку.

Суб'єктивна сторона цього злочину — злочинна самовпевне­ність або недбалість, часто викликані некомпетентністю лікаря чи Фармацевта. Тому медичними правилами, наприклад, встановлено, що у разі, якщо лікар має сумніви в постановці діагнозу або виборі методів лікування, слід звертатися до більш досвідченого фахівця. Лікар зобов'язаний утриматися від лікування через свою некомпе­тентність, а якщо він цим знехтував і настали вказані в ст. 140 на­слідки, то це тягне за собою кримінальну відповідальність за цією статтею КК.

Суб'єкт злочину спеціальний — медичні (лікарі, сестри, фельд­шери тощо) і фармацевтичні працівники (фармацевти, завідуючі ап­тек тощо).

У частині 2 ст. 140 встановлена відповідальність за те саме діян­ня, якщо воно спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 140 — позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або виправні роботи на строк до двох років, або обме­ження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той са­мий строк; за ч. 2 ст. 140 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Порушення прав пацієнта (ст. 141). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в проведенні клінічних випробувань лікарських засобів без письмової згоди пацієнта або його законного представни­ка, або стосовно неповнолітнього чи недієздатного, якщо ці дії спри­чинили смерть або інші тяжкі наслідки.

У статті 44 Основ законодавства України про охорону здоров'я1 встановлено, що в інтересах одужання хворого та за його згодою, або за згодою законного представника неповнолітнього або недієз­датного, лікар може застосувати нові, науково обгрунтовані методи лікування і лікарські засоби. Клінічні випробування лікарських засо­бів включають в себе застосування нових методів діагностики, вико­ристання нового інструментарію, застосування нових лікарських за­собів, тощо. Такі випробування мають переслідувати корисну ме­ту — лікування хворого проводиться лише за згодою пацієнта або його законного представника. У виняткових випадках, якщо гаяння часу у встановленні діагнозу чи проведенні лікування (наприклад, хірургічної терапії) загрожує життю хворого, клінічні випробування можливі без такої згоди.

Порушення вказаних вимог буде злочинним за умови, якщо в результаті настала смерть пацієнта або інші тяжкі наслідки (наприк­лад, ускладнення хвороби, інвалідність тощо).

Суб'єктивна сторона цього злочину — щодо самого клінічного випробування — це умисел, щодо наслідків — лише необережність.

Суб'єкт — медичний або фармацевтичний працівник, який про­водив випробування.

Покарання за злочин: за ст. 141 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142).

З об'єктивної сторони цей злочин виражається в незаконному проведенні медико-біологічних, психологічних або інших дослідів над людиною, якщо це створювало небезпеку для її життя чи здо­ров'я.

У статті 45 Основ законодавства України про охорону здоров'я встановлено, що застосування медико-біологічних експериментів на людях допускається за умови їх наукової обгрунтованості та згоди пацієнта. Забороняється проведення таких експериментів на хво­рих, ув'язнених або військовополонених. Практика також забороняє подібні експерименти на психічно хворих, новонароджених, вагіт­них жінках, на безнадійно хворих.

Питання проведення дослідів над людьми були предметом розг­ляду міжнародних організацій. Так, в рекомендаціях Комітету мі­ністрів Ради Європи детально розглянуті принципи і порядок таких дослідів. Зокрема, звертається увага на те, що при проведенні медич­ного досліду інтереси і благополуччя людини, яка зазнала такого дос­лідження, мають перевагу перед інтересами науки і суспільства. Ризик досліду слід зводити до мінімуму, і його міра не може не відповідати користі, що отримується людиною, або важливості цілей, які переслі­дуються дослідом. Такий дослід не може проводитися, якщо не надані Достатні докази безпеки особи, яка зазнає дослідження.

При порушенні цих вимог проведення експерименту (досліду) над людиною є незаконним. Крім того, потрібна згода пацієнта на проведення досліду. Такий дослід за жодних умов не повинен ство­рювати небезпеку для життя і здоров'я людини.

У частині 2 ст. 142 встановлена відповідальність за незаконне проведення досліду над неповнолітніми, щодо двох або більше осіб, шляхом примушування або обману, а також якщо вони спричинили тривалий розлад здоров'я потерпілого (наприклад, тяжку хворобу, інвалідність тощо).

Суб'єктивна сторона цього злочину — вина умисна, щодо на­слідків у вигляді тривалого розладу здоров'я — необережність.

Суб'єкт злочину — особа, яка проводить такий дослід. У разі примушування до досліду або обману пацієнта таким суб'єктом мо­жуть бути також інші особи.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 142 — штраф до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до чотирьох ро­ків, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 142 — обмежен­ня волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Порушення встановленого законом порядку транспланта­ції органів або тканин людини (ст. 143).

Трансплантація — це пересадка органів і тканин від однієї людини (донора) іншій людині (реципієнту). Стаття 47 Основ законодавства України про охорону здоров'я встановлює, що трансплантація допускається, якщо інші методи підтримки життя, відновлення здоров'я не дають бажаних результатів, і заподіяна при цьому шкода донору менша, ніж та, яка загрожує реципієнту. Закон України від 16 липня 1999 р. «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині»1 детально регулює умови і порядок трансплантації.

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 143, полягає в порушенні встановленого законом порядку трансплантації органів і тканин людини. Таким порушенням, наприклад, є трансплантація без отримання згоди живого донора або його законного представни­ка (якщо йдеться про неповнолітнього) на вилучення органу (на­приклад серця, нирки) або згоди близьких родичів померлого на ви­лучення матеріалів у трупа (наприклад рогівки, суглобів, шкіри тощо). Таким самим порушенням вважається застосування транс­плантації, якщо хворого можна лікувати звичайними методами ме­дицини. Так само охоплюються ознаками ст. 143 випадки, якщо до­нору заподіюється в результаті трансплантації більша шкода, ніж та, що загрожувала реципієнту.

До порушень порядку трансплантації слід відносити також ви­падки, коли труп передається родичам без необхідного медичного туалету, що приховує сліди трансплантації, тобто в спотвореному вигляді.

Частина 2 ст. 143 встановлює відповідальність за вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації. Йдеться про живого донора, якого приму­шують до, трансплантації (наприклад шляхом погроз відмовити в лі­куванні реципієнта) або обманюють (наприклад проводять транс­плантацію органу умисно, не повідомляючи донору про це).

У частині 3 ст. 143 встановлена відповідальність за таке приму­шування або обман щодо особи, яка перебувала в безпорадному ста­ні або в матеріальній чи іншій залежності від винного.

Частина 4 ст. 143 передбачає відповідальність за незаконну тор­гівлю органами або тканинами людини. Якщо примушування або об­ман, зазначені в ч. 2 ст. 143, або торгівля органами або тканинами, здійснюється за попередньою змовою групою осіб або шляхом учас­ті в транснаціональних організаціях, які займаються такою діяльніс­тю, відповідальність настає за ч. 5 ст. 143.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, часто пов'язаний з корисливою метою, а при незаконній торгівлі органами або тканинами — корислива мета обов'язкова.

Суб'єкт злочину — особа, яка проводить трансплантацію, інші особи, наприклад, які займаються торгівлею органами або тканина­ми людини, в тому числі учасники транснаціональних організацій.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 143 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 143 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. З ст. 143 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 4 ст. 143 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 5 ст. 143 — позбавлення волі на строк від п'яти до семи років з позбавленням права обіймати пев­ні посади і займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Насильницьке донорство (ст. 144).

Донорство — це спе­ціальний вид трансплантації, оскільки кров є особливою тканиною людського організму. Стаття 46 Основ законодавства України про охорону здоров'я забороняє взяття донорської крові примусово і від людей, захворювання яких можуть передаватися реципієнту або за­подіяти шкоду його здоров'ю. Закон України від 23 червня 1995 р. «Про донорство крові та її компонентів» визначає донорство як доб­ровільний акт волевиявлення людини, який полягає в даванні крові або її компонентів для подальшого безпосереднього використання з медичною метою (переливання крові, виготовлення лікарських засо­бів тощо).

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 144, полягає в насильницькому або шляхом обману вилученні крові у людини з метою використання її як донора. Насильство може бути фізичним (наприклад, побої, зв'язування та ін.) або психічним (загроза поби­ти тощо). Обман — це будь-які дії, що вводять особу в оману для використання її як донора.

У частині 2 ст. 144 встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього або особи, яка перебувала в безпо­радному стані чи в матеріальній залежності від винного, а в ч. З — за вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб або з ме­тою продажу.

Суб'єктивна сторона цього злочину — лише прямий умисел, що поєднаний з метою використати потерпілого як донора; при ви­лученні крові для продажу — обов'язковий корисливий мотив.

Суб'єкт злочину — медичний працівник, який здійснює вилу­чення крові, а за частинами 2 і 3 ст. 144 — й інші особи.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 144 — позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправні роботи на строк до двох років, або обме­ження волі на строк до двох років, з штрафом до п'ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян чи без такого; за ч. 2 ст. 144 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. З ст. 144 — позбавлення волі на строк до п'яти ро­ків з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років.

Незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145).

Стаття 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я забо­роняє медичним працівникам розголошувати лікарську таємницю, а при використанні даних у науковій і навчальній роботі обов'язкова анонімність пацієнта. Заборона розголошення лікарської таємниці необхідна для охорони прав пацієнта, його життя і здоров'я.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає в розголошенні лі­карської таємниці особою, якій вона стала відома у зв'язку з вико­нанням професійних чи службових обов'язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки (самогубство, нервовий стрес, іншу тяж­ку хворобу потерпілого та ін.).

Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел.

Суб'єкт злочину — особа, якій таємниця стала відома в зв'язку з виконанням професійних (лікар, медсестра, фельдшер) чи службо­вих обов'язків (завідуючий відділенням, головний лікар, працівник реєстратури та ін.).

Покарання за злочин: за ст. 145 — штраф до п'ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот сорока годин, або позбавлення права обіймати пев­ні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років.

Інші злочини, що становлять небезпеку для життя і здоров'я людини

До злочинів, що становлять небезпеку для життя і здоров'я лю­дини, відносяться: незаконне проведення аборту (ст. 134), залишен­ня в небезпеці (ст. 135), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136), неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137).

Незаконне проведення аборту (ст. 134) становить небезпеку Для життя і здоров'я вагітної жінки, а в ряді випадків спричиняє тяжкі наслідки (наприклад, смерть, безплідність, важкі захворюван­ня нирок, черевної порожнини тощо).

Проведення законного аборту чинним законодавством не забо­роняється, але він має проводитися лише в стаціонарних лікуваль­них установах, спеціально пристосованих для подібного роду опера­цій і при відсутності медичних протипоказань. Протиправність абор­ту усувається станом крайньої необхідності. Згода вагітної жінки на проведення аборту не виключає відповідальності за ст. 134 особи, яка проводить такий аборт.

З об'єктивної сторони незаконний аборт — це дії винного, що полягають в перериванні вагітності, тобто в плодозгоні. Саме з цього моменту злочин вважається закінченим. Дії, безпосередньо спрямовані на штучне переривання вагітності, але такі, що не при­звели до цього наслідку(наприклад проведення абортивного маса­жу, введення ін'єкції з метою плодозгону), утворюють собою замах на злочин.

Способи проведення аборту (оперативний, механічний, токсич­ний) на кваліфікацію злочину впливу не мають.

Суб'єктивна сторона цього злочину полягає лише в прямому умислі.

Суб'єктом незаконного аборту є особа, яка не має спеціальної медичної освіти (наприклад, лікарі, які не мають права за характе­ром своєї професії на оперативні втручання, особи середнього ме­дичного персоналу та будь-які інші особи, які взагалі не мають від­ношення до медичної професії).

У частині 2 ст. 134 встановлена відповідальність за проведення такого незаконного аборту, внаслідок якого настав тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої.

Між вчиненим абортом і цими наслідками має бути встановле­ний причинний зв'язок.

Частина 2 ст. 134 має на увазі з суб'єктивної сторони ті випад­ки, коли, проводячи умисно незаконний аборт, винний щодо трива­лого розладу здоров'я, безплідності або смерті потерпілої діє через необережність.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 134 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громад­ські роботи на строк від ста до двохсот сорока годин, або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 134 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обійма- ти певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Залишення в небезпеці (ст. 135). Частина 1 цієї статті вста­новлює відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можли­вості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто за­лишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

При описі об'єктивної сторони цього злочину в ч. 1 ст. 135 вказані два види злочинної бездіяльності: а) так звана бездіяльність-невтручання, яка полягає в невиконанні особою обов'язків з надан­ня допомоги потерпілому, який знаходиться в небезпечному для життя стані і б) бездіяльність, яка викликана попередніми діями особи, яка поставила тим самим потерпілого в небезпечний для життя стан (поставлення в небезпеку).

При першому виді бездіяльності (бездіяльність-невтручання) небезпека для життя потерпілого виникає незалежно від дій винно­го (наприклад, внаслідок стихійних сил природи, пожежі, раптової втрати потерпілим свідомості та ін.). Небезпека для життя потерпі­лого виникає ніби сама по собі внаслідок розвитку будь-яких явищ. При другому виді бездіяльності (поставленні в небезпеку) така небезпека для життя виникає саме внаслідок дій суб'єкта (наприк­лад, при підкиданні дитини; у випадках, коли потерпілий був збитий автотранспортом, яким керував винний тощо). Тут небезпека для життя потерпілого є результатом поведінки самого винного.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 135, вважається закінченим з мо­менту залишення в небезпеці, хоч небезпечні для життя наслідки і не настали. Відповідальність за цією статтею не виключається, як­що навіть буде встановлено, що наслідки (наприклад, смерть потер­пілого), все одно настали б, незважаючи на надання допомоги. Час­тина 1 ст. 135 карає саме залишення без допомоги, незалежно від того, що надання такої допомоги не могло в цій ситуації запобігти наслідків.

Для складу цього злочину необхідно встановити, що потерпілий знаходився в безпорадному стані — малоліття, старість, хвороба, сильне сп'яніння, непритомність, нещасний випадок тощо. Причини такої безпорадності можуть бути різними.

Як і за будь-якої бездіяльності відповідальність за залишення в небезпеці може настати лише за умови, якщо у особи була можли­вість надати допомогу потерпілому. Якщо такої можливості не було (наприклад, в результаті непереборної сили), відповідальність ви­ключається. Виключається вона і за умови, якщо для надання допо­моги потерпілому особа має пожертвувати собою. Однак наявність певного ризику і небезпеки в зв'язку з виконанням обов'язку з на­дання такої допомоги відповідальності не усуває.

Суб'єктивна сторона цього злочину визначена ч. 1 ст. 135 шляхом вказівки на завідомість. Наявність завідомості означає усві­домлення винним, що залишений без допомоги знаходиться в небез­пеці, що безпосередньо загрожує його життю. Відсутність такої за­відомості виключає відповідальність.

Суб'єктом цього злочину є особа, якій виповнилося 16 років і яка зобов'язана піклуватися про залишеного без допомоги, або яка сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан. Практи­ка Верховного Суду України виходить з того, що водій, винний в по­рушенні правил безпеки руху і експлуатації транспортних засобів, що спричинили тілесні ушкодження, який завідомо залишив без до­помоги потерпілого, що знаходився в небезпечному для життя стані, має відповідати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 286 і 135. Якщо водій не був винний у злочинному порушенні вказаних правил, але життя або здоров'я потерпілого були поставлені під заг­розу внаслідок випадку з керованим ним автотранспортним засо­бом, невиконання водієм обов'язків з надання допомоги потерпілому тягне відповідальність за ст. 135.

У частині 2 ст. 135 встановлена відповідальність за залишення в небезпеці, вчинене матір'ю стосовно новонародженої дитини, за умови, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані. Якщо ця умова відсутня, дії винної охоплюються ч. 1, а при настанні наслідків, вказаних у ч. З ст. 135, за цією частиною ст. 135.

У частині 3 ст. 135 передбачена відповідальність за залишення в небезпеці, якщо воно спричинило смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки (тяжке тілесне ушкодження, важку хворобу тощо). Між залишенням в небезпеці та вказаними наслідками має бути причин­ний зв'язок.

Питання про суб'єктивну сторону злочину, вказаного в ч. З ст. 135, має вирішуватися залежно від характеру бездіяльності, до­пущеної винним. При бездіяльності-невтручанні, коли небезпечний для життя стан потерпілого виникає поза діями винного, і останній не виконує своїх обов'язків з надання допомоги, суб'єктивна сторо­на відносно наслідків (наприклад, смерті потерпілого) може виража­тися як в необережності, так і в умислі. Злочин, передбачений в ч. З ст. 135, має місце, наприклад, коли рятівник човнової станції за необачністю не надав допомоги потопаючому і останній потонув. тут є необережність. За цією ж статтею КК буде відповідати рятів­ник і тоді, коли він не надав допомоги особі, яка тонула, з особистих мотивів (наприклад, помсти, ревнощів тощо), тобто за наявності умислу щодо смерті потерпілого.

При іншому виді бездіяльності, коли винний сам своїми діями поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, але допомоги йому не надав, внаслідок чого потерпілий загинув, суб'єктивна сто­рона злочину, передбаченого ч. З ст. 135, може бути виражена щодо наслідків лише в необережності. Якщо ж щодо смерті потерпілого буде встановлений умисел (прямий або непрямий), все вчинене створить собою вбивство і має кваліфікуватися за ст. 115.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 135 — обмеження волі на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 135 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 135 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.

Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136). Кримінальна відповідальність встанов­лена за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, за можливості надати таку допомогу або за непові­домлення про такий стан особи належним установам чи особам, як­що це спричинило тяжкі тілесні ушкодження або смерть.

З об'єктивної сторони злочин виражається лише в бездіяль­ності-невтручанні, за якої особа не надає допомоги потерпілому, який опинився в небезпечному для життя стані, внаслідок небезпе­ки, яка виникла не через поведінку винного. Це полягає в: а) нена-ланні допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя ста­ні, коли винний міг це зробити (наприклад, якщо той, хто вміє добре плавати, не надає допомоги тому, хто тоне в річці) або б) неповідом­ленні про такий стан потерпілого належним установам або особам (скажімо, той хто не вміє плавати, не повідомляє про людину, яка тоне, спортсменам, які знаходяться поруч) і в) спричиненні внаслідок ненадання допомоги або неповідомлення тяжких тілесних Ушкоджень (ч. 1) або смерті (ч. 3). Відповідальність за бездіяльність виключається, якщо особа не мала можливості надати допомогу або позбавлена була можливості повідомити про тяжкий стан потерпілого іншим особам або уста­новам.

У частині 2 ст. 136 встановлена відповідальність за ненадання допомоги малолітньому.

З суб'єктивної сторони власне бездіяльність здійснюється умисно, щодо вказаних наслідків можлива як умисна, так і необе­режна вина.

Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 136, є особа, на якій не лежить спеціальний обов'язок піклуватися про потерпілого і яка не поставила його своїми діями в небезпечний для життя стан.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 136 — штраф від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 136 — штраф від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. З ст. 136 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137). З об'єктивної сторони цей злочин поля­гає в невиконанні або неналежному виконанні шляхом дії або без­діяльності професійних чи службових обов'язків щодо охорони жит­тя та здоров'я неповнолітніх внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило істотну шкоду здоров'ю по­терпілого (наприклад нервовий стрес), або смерть, або важке захво­рювання. Між вказаною дією (бездіяльністю) і наслідком має вста­новлюватися причинний зв'язок. В установах (школах, інтернатах, дитячих будинках, санаторіях, спортивних секціях, дитячих садах тощо), що забезпечують виховання, дозвілля, навчання неповноліт­ніх, діють певні правила догляду, нагляду, поводження з ними. Ці правила можуть бути як писаними, закріпленими в підзаконних ак­тах, наказах і інструкціях, так і не писаними, тобто випливати з життєвих ситуацій, що складаються при поводженні з неповнолітні­ми. Ознаками злочину, що розглядається, охоплюються, наприклад, випадки, коли вихователь дитячого садка, вчитель або тренер засто­совує незаконні заходи покарання (биття, закриття в комірці, помі­щення в підвальне приміщення тощо) або випадки, коли завідуючий інтернатом не забезпечив належного ремонту приміщення, внаслі- док чого штукатуркою, що обвалилася, були травмовані підлітки. Це стосується також випадків, коли вихователь дитячого садка або фізрук не забезпечив належних заходів огородження водної терито­рії, послабив контроль за купанням дітей, внаслідок чого одна дити­на запливла на глибоке місце і потонула тощо.

У частині 2 ст. 137 як кваліфікуючі ознаки вказані настання смерті або інші тяжкі наслідки.

Суб'єктивна сторона цього злочину — щодо дії (бездіяль­ності) — умисел або необережність, щодо наслідків — тільки необережність.

Суб'єкт злочину спеціальний — це особа, яка за професією зай­мається вихованням і навчанням дітей (вожатий, тренер, вчитель, вихователь тощо), або службові особи відповідних установ, які зобов'язані забезпечувати нормальне перебування неповнолітніх в дитячих та інших установах (наприклад, директор школи або дитя­чого садка та ін.). Медичні та фармацевтичні працівники за вказані в ст. 137 дії несуть відповідальність за ст. 140.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 137 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські робо­ти на строк до двохсот сорока годин, або позбавлення права обійма­ти певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 137 — обмеження волі на строк до чотирьох років або позбавлення волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

ПозділIV

ТЕМА Злочини проти волі, честі та гідності особи

Всі злочини, передбачені третім розділом Особливої частини КК, своїм основним безпосереднім об'єктом мають волю, честь та гід­ність особи.

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

(ст. 146). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в протиправ­ній забороні людині вибирати за своєю волею місце перебування, або таємному чи відкритому її захопленні. Позбавлення волі може виразитися в триманні потерпілого в тому місці, де він знаходитись не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити.

Потерпілим від злочину може бути будь-яка особа, в тому числі малолітній. Незаконне позбавлення волі може бути здійснено шля­хом застосування фізичного насильства (наприклад, потерпілого зв'язують і замикають в підвалі, поміщують у заздалегідь підготов­лене місце тощо), а також шляхом психічного насильства (наприклад, під загрозою зброї потерпілого примушують слідувати за викрадачем). Воно може бути вчинене і шляхом обману (наприк­лад, людину заманюють в будь-яке місце і замикають з метою по­збавлення волі). Найнебезпечнішим видом незаконного позбавлен­ня волі є викрадення людини, тобто таємне або відкрите захоплення і утримання потерпілого викрадачем. Викрадення майже завжди супроводжується фізичним або психічним (погрози) насильством.

Наши рекомендации