Політ. культ.: сутність, структура, функції, типи. стан політ. культ. ву.

Важливим теоретичним і прикладним питанням є структура політ. культ., яка характеризується:

— комплексом культурно-психологічних та ідейно-теоретичних детермінант, реалізованих у політ. діях;

— матеріалізованими, визнаними сусп.м як реальність соціальними цінностями і нормами, на які орієнтовані суб'єкти політики, громадяни держави;

— наявними і потенційними політичними суб'єктами зі властивою їм системою мотивації поведінки й діяльності.

До компонентів політ. культ. відносять:

— знання й орієнтації громадян щодо політики, різних гілок влади та їхніх лідерів;

— характер відносин до політ. партій та інших суб'єктів;

— політ. самоідентифікацію тощо.

Політ. культ. сусп. виявляється у функціюванні політ. інституцій, реальних суспільних відносинах, а показниками культ. виступають, зокрема, якість приймання політ. рішень, електоральна поведінка суб'єктів політики, характер взаємодії політ. інституцій тощо.

Отже, політ. культ. характеризує поведінку й діяльність суб'єктів політики, функціювання політ. інституцій, вона впливає на функціювання політ. системи, а отже, і на політичне життя всього сусп..

Формування політ. культ. є складним процесом інтеріоризації та екстеріоризації соц. цінностей, політ. знань і досвіду, соц. активності громадян та їхніх об'єднань. У цьому процесі важливу роль відіграють об'єктивні й суб'єктивні чинники політ. життя сусп., взаємодія яких визначає політ. свідомість, політ. поведінку й діяльність громадян. Інтеріоризовані (засвоєні) закони впливають на ставлення людей до системи влади, до політ. інституцій, явищ і процесів політичного життя, впливають на визначення індивідуалізованого сприймання політ. сфери сусп..

Об'єктивні чинники створюють відповідну політ. дійсність, яка матеріалізується у функціюванні політ. системи сусп. та в її інституціях, у політ.й культурі народу, нації й соціальних класів і верств сусп..

Політ. культ. акумулюється у владних відносинах сусп., які відображають усталені соціальні цінності і визнані норми, відповідні закони, що визначають характер і «простір» владного впливу.

У літературі існує понад 40 різноманітних інтерпретацій означень політ. культ.. Відсутність загальновизнаного підходу до означення політ. культ. і багатоманітність її тлумачень свідчать як про складність змісту, структури і функцій політ. культ., так і про потребу всебічно проаналізувати це соціальне явище.

Аналізуючи політ. культуру як соціальне явище і здійснюючи класифікацію політ. культ., американські дослідники Г. Алмонд і С. Верба виокремили такі типи:

1) парафіяльна культ., для якої характерне індиферентне або негативне ставлення членів сусп. до політ. влади взагалі, відсутність інтересу до політики і небажання брати участь у політичному житті сусп.. Індивід тут усвідомлює себе лише як частинку малої соціальної спільноти (парафії), а не громадянином держави;

2) підданська культ. характеризується відсутністю інтересу до участі в політиці, пасивним ставленням до влади. Люди усвідомлюють себе членами політичного співтовариства, але тільки d ролі підданих (як об'єкти впливу політ. влади);

3) учасницька культ. фіксує значний чи великий інтерес громадян до політики, активне ставлення до політ. влади, готовність брати особисту участь у політичному житті.

Отже, запропонована типологія політ. культ. визначається ступенем розвитку громадянських якостей членів сусп..

Польський учений Є. Вятр запропонував використати функційний підхід до типології політ. культ., який підтримали багато дослідників. За цим підходом тип політ. культ. визначається через її взаємовідносини з політичним режимом. Відповідно виділяється тоталітарна, авторитарна і демократична політ. культ.. Ці базові типи політ. культ. можуть слугувати основою для формування проміжних політ. культур, таких як тоталітарно-авторитарна або авторитарно-демократична, що характерно для суспільств, які трансформуються.

Прихильники структурного підходу до аналізу політ. культ. підкреслюють наявність у політ.й культурі будь-якого сусп. утворень, властивих окремим соціально-класовим, етнонаціональним, релігійно-конфесійним та іншим групам. За характером стосунків цих утворень американські дослідники виділяють гомогенний тип політ. культ., який характеризується відсутністю домінуючої культ.. Такий тип політ. культ. притаманний утворенням, які мають спільні цінності, незважаючи на різницю в поглядах на владу, на ставлення до правлячої еліти. Такі утворення одержали назву політ. субкультур, а базове підґрунтя — домінуючої культ..

Домінуюча культ.— комплекс політико-культурних елементів, які притаманні більшості соціальних груп даного сусп.. Відповідно політико-культурні утворення, які не мають спільного поля з домінуючою культурою, визначаються як контркультурні.

Англійський дослідник К. Поппер обґрунтував комунікативний критерій типології політ. культ., виділивши: 1) закритий тип політ. культ., зорієнтований лише на власні локальні цінності, зразки та соціальні норми, такі як традиціоналізм, неспроможність продуктивного обміну з іншими політичними системами тощо. Такий тип культ. характерний для патріархальних і тоталітарних суспільств; 2) відкритий тип політ. культ., здатний до комунікацій модернізації, до врахування і збагачення інокультурним досвідом. Цей тип притаманний демократичним сусп.м.

Таким чином, різноманітні підходи в дослідженні політ. культ. збагачують уявлення і знання про багатогранність цього важливого соціального явища.

Політ. культ.— інтегративний якісний показник розвитку сусп.. Вона включає в себе культуру політичного пізнавання й поведінки громадян та їхніх формувань, культуру організації й функціювання політ. інституцій, громадянського сусп..

Структура політ. культ. складається з політ. знань, політ. ідеології та психології, політичного досвіду і традицій, політ. інституцій, норм і цінностей та засобів політ. діяльності. Усі складові політ. культ. відіграють важливу роль як у світоглядній орієнтації громадян, так і у визначенні індивідуальних позицій практичної участі в політичному житті сусп..

Політ. культ. виконує ряд функцій, до яких відносять:

— забезпечення реалізації інтересів відповідних соц. спільностей людей і політ. стабільності сусп.;

— пізнавання й оволодівання політичними відносинами;

— нормативно-регулююча функція;

— реалізація політ. соціалізації;

— комунікативна, прогностична та інші функції.

Характерні риси й особливості виконання політ. культурою відповідних функцій у суспільному житті зумовлюються конкретно-історичними, економічними, соціально-класовими, національно-етнічними, регіональними й іншими чинниками.

Політ. культ. сучасної У.

Політ. культ. України теж багато в чому визначена історією її розвитку. За довгі роки перебування на перетині західної та східної політ. культур власна політ. культ. українського народу, його ментальність сформувались як неповторний симбіоз різних компонентів культур (з перевагою все-таки захід. компонентів). Проте у посткомуністичному укр. сусп.і поширені та мають помітний вплив уявлення, ідеї, ідеали, орієнтації, настрої, стереотипи мислення та поведінки, культивовані радянським режимом, з одного боку, а, з другого, — одвічною мрією українського народу про незалежну власну державу. Це надає політ.й свідомості громадян певної амбівалентності: вони вимагають повноти всіх політ. прав і свобод, але не заперечують проти відновлення авторитаризму; прихильно ставляться до ідеї ринкової економіки, проте вірять, що лише планова система народного господарства зможе вивести країну з кризового стану.

Політ. культ. сучасної України має, за дослідж. вчених, посткомуністичний, пострадянський, постколоніальний характер. Проте така політ. культ. на сьогодні не є монопольною, чи тим більше офіційною, але вона ще функціонує за інерцією.

Нинішня політ. культ. українського народу є постколоніальною. Це доводить мовна проблема, комплекси національної меншовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів, схильність більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сили, Проте характер сучасних соціально-політ. процесів дозволяє твердити, що політ. культ. українського сусп. стає національною та незалежною.

За ставленням до демократії і держави політ. культ. України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською. Але, як наголошують провідні українські дослідники політ. культ., за умов суверенного існування відроджуються такі традиційні риси української політ. культ., як народоправство, толерантність, ліберальне ставлення до держави (не людина і нація для держави, а держава для людини і нації).

За ідеологічною спрямованістю для політ. культ. У. характерний розкол сусп. на прихильників комуніст. і соціаліст. цінностей, з одного боку, та консервативно-ліберальних — з іншого. СучаснійУ. загалом властива прихильність, як вже відмічалось, прихильність до західноєвропейських політ. цінностей, але помітними є риси ментальності та культ. східних народів, зокрема орієнтація на харизматичних лідерів, етатизм, патерналізм, підпорядкованість церкви державі.

Політ. культ. українського народу на сьогодні ще не є цілісною, бо відсутні окремі компоненти культ., а багато з існуючих мають ще несформований характер. Багато політико-культурних елементів не відповідають національному характеру, традиціям української нації, тобто політ.й культурі властива неорганічність. Інерційна радянська політ. культ. залишається домінуючою у нашому сусп., хоча дедалі потужнішими стають українські політ. цінності та орієнтації. Сьогодні для України актуальною є проблема радикального оновлення, трансформації посткомуністичної політ. культ. в національну, суверенну, демократичну як за змістом, так і за духом.