Коментоване читання - стор 192

Документ

Економічне і соціальне життя Флоренції на межі XIII – XIV ст. із “Хроніки” Джованні Віллані

На той час у Флоренції налічувалося близько 25 тис. чоловіків у віці, коли вони здатні носити зброю, від 15 до 70 років; усі вони були громадянами, і з-поміж них було 1500 благородних і багатих громадян... Всього ж у Флоренції було 90 тис. ротів (мешканців): чоловіків, жінок і дітей, якщо виходити з кількості хліба, потрібного на кожен день. У Флоренції проживало близько 1500 іноземців, мандрівників і воїнів, окрім осіб духовного стану, братів і сестер, які мешкали в монастирях.

Дівчат і хлопців у віці, коли вони вміли читати (тобто учнів), було 8-10 тисяч; дітей, які вивчали азбуку та алгоритми (математику), у шести школах було від 1 до 2 тис., а тих, що вчили граматику і логіку в чотирьох головних школах, — 550 – 600.

У Флоренції та її околицях було 110 церков, включно з абатствами і церквами релігійних братств... Було понад 200 майстерень, де пряли вовну, і вони виробляли 70 – 80 тис. одиниць сукна на суму 1 200 000 золотих флоринів (1 флорин — 3,5 г золота), третина з яких йшла на оплату праці, не рахуючи прибутку власників, і 30 тис. душ жили за рахунок цього.

За формою правління Флоренція була республікою.

Згідно з конституцією 1293 р. верховним органом влади була сеньйорія. До неї обиралися представники від усіх цехів.

Очолював сеньйорію гонфалоньєр, який під час війни ще й командував міським ополченням.

Боротьбу за вищі посади в республіці вели декілька найбагатших родин міста. Від кінця XIV ст. найбільшого впливу в місті досягла родина Медичі.

У 1434 р. Козимо Медичі став правителем Флоренції майже на 30 років.

- Офіційно він не мав ніяких титулів, а іменувався простим громадянином Флоренції. Але жодне рішення не проходило без його схвалення. Часто сеньйорія засідала в його будинку.

- Для підняття свого авторитету в місті він зменшив податки з бідних прошарків суспільства, щедро роздавав милості й не розминався з меценатством.

- Для боротьби проти політичних ворогів і суперників він широко користувався своїм правом призначати індивідуальні податки, якими просто розоряв їх.

- Він уникав кровопролиття, а найбільшим покаранням було вигнання з міста.

Наступники Козимо, особливо його внук Лоренцо Щедрий (1469-1492 рр.), вже не приховували своєї першості в місті.

- Королівський спосіб життя поєднувалися з широким меценатством.

- Скуповував і збирав грецькі й латинські рукописи, античні скульптури та інші цінні речі.

- На його пенсії жило чимало митців — письменників, поетів, художників. Для проведення своїх фінансових операцій Медичі не соромився використовувати і державну скарбницю.

Поступово авторитет родини зростав у всіх країнах Європи.

У 1537 р. вони дістали титул великих герцогів Тоскани. З цієї родини вийшли знамениті папи римські, зокрема Лев Х, французькі королеви Катерина і Марія Медичі.

Міста-республіки Венеція і Генуя досягли найбільшої могутності в XIII – XV ст.

Основним джерелом їхнього процвітання була посередницька торгівля в Середземному морі, що давала шалені прибутки.

Генуя контролювала Західне Середземномор’я і Чорне море, Венеція — Східне Середземномор’я.

Суперництво за контроль над важливими морськими шляхами призвело до збройного протистояння.

У 1298 р. генуезці завдали поразки венеціанцям і майже століття утримували першість на Середземному морі.

1380 р. біля Кйоджі, в якій венеціанці вщент розбили флот генуезців, рівновагу було відновлено.

Система управління в республіках, особливо у Венеції, була складною.

Вона забезпечувала панування вузькому колу знаті.

На чолі Венеціанської республіки був дож, якого обирали довічно. Але влада його була обмежена Великою радою — вищим законодавчим і контролюючим органом держави.

Від кінця XIII ст. влада у Венеції зосередилась у вузькому колі найбагатших родин, прізвища яких було записано у спеціальну “Золоту книгу”.

Для контролю за дожами і представниками знаті було створено спеціальні судові органи, що карали за спроби зміни державного устрою.

Для панування на торговельних шляхах республіці доводилося вести активну зовнішню політику, яка потребувала значних фінансових, воєнних і дипломатичних ресурсів.

Венеціанці першими почали розсилати спеціальних послів до дворів європейських монархів. Їхнім головним завданням було повідомлення про події, що відбуваються в тих державах, де вони знаходяться.

Таблиця розвитку у Середні віки міст-держав Флоренції, Венеції і Генуї

Венеція	Генуя	Флоренція

Папська область

Коментоване читання - стор 192

З`ясувати, яка роль Папської області в історії середньовічної Європи.

Додаткова інформація

Як вам вже відомо володіння пап римських у Центральній Італії – Папська область – постало в результаті подарунка Пипіна Короткого (VІІІ ст.). Воно поділяло Італію на дві частини і стало чинником, який унеможливлював об`єднання італії аж до середини ХІХ ст.

У своїх володіннях папи здійснювали крім церковної влади таку ж саму, як і будь-яких правитель Європи. Папам як і королям не давали спокою великі феодали, які до того ж зазіхали і на Святий престол.

Папська область страждала від майже безперервної ворожнечі між папами і імператорами аж до середини ХІІІ ст. У 1143 р. у Римі було проголошено республіку. На її чолі став Арнольд Брешианський, який виступав проти світської влади пап і засилля великих феодалів. Але за допомогою Фрідріха І Барбаросси республіка була знищена у 1155 р.

У ХІІІ ст. папи домоглися розширення своїх володінь за рахунок сусідніх земель, проте влада на місцях належала великим феодалам.

У ХІV ст. папи потрапили у залежність від французьких королів і були „ув`яз нені” в Авіньйоні. „Авіньйонське полонення” мало негативні наслідки для розвитку їхньої держави. Вона розпалася на безліч феодальних володінь, а в Римі почали правити аристократи. Спроба проголосити в Римі комуну в середині XІV ст. виявилася невдалою через слабкість торговельно-промислових верств міста. Заклик керівника руху за комуну Кола ді Р’єнцо об’єднатися всім італійським містам навколо стародавньої столиці теж не було підтримано.

Після придушення комуни і наведення порядку в 1357 р. за ініціативою кардинала Альборноза на зборах вищого духівництва і знаті було прийнято конституцію, згідно з якою в Папській області встановлювалася централізована система управління, а знать, вище духівництво, представники комун у провінціях дістали право видавати закони і розподіляти податки. Проте схизма завдала нового удару по стабільності. Ситуація покращилася за часів папи Мартина V (1417-1431 рр.), який відновив у Римі комуну.

Папська область залишалася слаборозвиненою економічно і з найтяжчою системою експлуатації селян і міських мешканців. Важким тягарем для населення стало свавілля папських чиновників, податки на утримання папської курії, широке будівництво, що розгорнулось у Римі в XV ст. Руйнівною для розвитку Папської області була політика непотизму, коли правлячий папа висував на важливі посади своїх родичів, витісняючи представників свого попередника.

3. Південна Італія і Сицилія

Інакше склалася доля Півдня Італії та Сицилія, хоча за своїм розвитком вони не поступалися Півночі.

Південні італійські міста були одними з центрів середземноморської торгівлі.

Тут найдовше протрималася влада Візантії.

Певний час тут панували араби.

У ХІ ст. ці області були загарбані норманами.

Один з норманських правителів Рожер ІІ у 1130 р. об`єднав Південь Італії і Сицилію в єдине могутнє Сицилійське королівство. Столицею якого стало місто Палермо.

Формально вважалося, що сицилійські королі є прямими васалами пап римських, проте вони проводили самостійну політику.

У Сицилійському королівстві мирно вживалися різні народи – італійці, греки, араби, нормани. Панувала і віротерпимість.

У 1189-1268 рр. сицилійською короною володіли німецькі імператори з династії Штауфенів. За часів правління Фрідріха ІІ (1212-1250) королівство досягло найвищого ступеню централізації і процвітання.

Для свого часу Фрідріх II був дивовижною людиною і незвичним правителем для своїх підданих. Він не любив Німеччини через її бунтівних герцогів і майже все життя провів у Сицилійському королівстві. Вся Італія дивувалася з того, як жив імператор та його двір.

Додаткова інформація

При дворі імператора в Палермо було зібрано арабських, візантійських і єврейських вчених. Сам Фрідріх II писав наукові трактати латиною, вірші — італійською, а розмовляв грецькою та арабською мовами. Дивовижна розкіш його палацу зі східною музикою і танцями швидше нагадувала двір арабського халіфа. На вулиці міста і в мандрівки королівством імператор виїздив у супроводі воїнів на індійських слонах. За слонами вели верблюдів, леопардів, левів. Недарма сучасники називали Фрідріха II “дивом світу”.

До християнської віри імператор ставився досить прохолодно. Твердили, що він написав трактат “Легенда про трьох ошуканців”, у якому йшлося про Мойсея, Христа і Мухаммеда. Таємнича і загадкова постать імператора спричинила навіть легенду, що він не вмер у 1250 р., а таємничо зник і з’явиться, коли наступить кінець світу, щоб установити на землі царство загального миру.

Проте Фрідріх II був не диваком, а досить талановитим правителем.

За допомогою найманих загонів мусульман він придушив повстання знаті й оприлюднив у 1231 р. Конституцію Сицилійського королівства.

- документ значно обмежував права феодалів та їхній вплив на державні справи.

- замки, побудовані знаттю за останні 40 років, за наказом Фрідріха II було зруйновано.

- влада зосереджувалася в руках імператора і його намісників.

- Королівство було переділено на 9 провінцій, де діяли збори представників трьох станів — міщан, баронів і вищого духівництва.

- Станові збори мали право вирішувати питання обкладення податками різних верств населення.

- Феодали були вимушені, як і представники інших станів, підкорятися суду імператорських намісників.

- Існував один, спільний для всіх провінцій, королівський суд на чолі з головним королівським суддею.

- Усе населення мусило сплачувати до королівської скарбниці податок за користування землею.

- За порядком стежила добре організована поліція. Існували також постійна наймана армія і морський флот, що підпорядковувалися безпосередньо королю.

Приділяв Фрідріх II увагу і розвиткові освіти. За його наказом 1224 р. в Неаполі заснували університет – перший університет заснований світською владою.

Особи, які бажали отримати державну посаду або провадити діяльність, що вимагала спеціальних знань (наприклад, медицина), повинні були скласти державний іспит.

Здійснені Фрідріхом II перетворення зробили Сицилійське королівство першою в Європі централізованою державою — країною, що підпорядкована єдиній центральній владі (в цьому випадку — королівській).

Але постійні війни Фрідріха ІІ розорили королівство і у другій половині XIII ст. колись могутнє централізоване Сицилійське королівство вступило в період занепаду.

Воно стало об’єктом зазіхань з боку французів. Тривала боротьба призвела до занепаду міст із колись розвиненою торгівлею та сільським господарством.

Держава розпалася на окремі феодальні володіння. Неаполітанські королі потрапили в залежність до флорентійських, генуезьких і венеціанських купців та банкірів.

На Неаполітанське королівство висунув претензії король Арагону, який у 1442 р. домігся свого. Під владою Арагону Сицилія і Неаполітанське королівство мали короткий період стабільності, економічного і культурного піднесення.

Проблемне питання

Чому на території Італії існували республіки коли по всій Європі влада монарха була незаперечною?

V. Підсумки уроку

Італія за весь період Середніх віків була роздробленою.

Навпіл її переділяла держава Папи Римського Папська область.

На півночі країни постала ціла низка заможних міст-держав, які боролися за свою незалежність. Деякі з них стали республіками, наймогутнішими з яких були Флоренція, Генуя, Венеція.

Дві останні встановили свій повний контроль над торгівельними шляхами у Середземному морі.

Південь Італії не мав стабільності у своєму розвитку. Він був під владою Візантії, арабів, норманів, німецьких імператорів тощо.

Найбільшого піднесення цей регіон зазнав у період правління Фрідріха ІІ Штауфена. Він перетворив Сицилійське королівство у першу централізовану державу в Європі. Тут панувала віротерпимість.

VІ. Домашнє завдання

§ 7, стор 189, заповнити таблицю

Таблиця розвитку у Середні віки міст-держав Флоренції, Венеції і Генуї