Затверджено на засіданні кафедри правознавство 8 страница

Примушування — це психічний або фізичний вплив на праців­ника з метою примусити його брати участь у страйку. Перешко­джання — це протидія здійсненню працівником свого права брати участь у страйку. Обов'язковою ознакою примушування і перешко­джання є здійснення їх шляхом фізичного насильства, погрози за­стосування такого насильства або шляхом інших незаконних дій. За ступенем тяжкості фізичне насильство може виражатися в нанесен­ні ударів, побоїв, заподіянні легких тілесних ушкоджень, незаконно­му позбавленні волі. Якщо фізичне насильство виразилося в заподі­янні середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, то настає кваліфікація за сукупністю злочинів (наприклад, за статтями 121 і 174). Погроза застосування насильства може полягати в залякуван­ні застосуванням будь-якого фізичного насильства, в тому числі й погрозі вчинити вбивство. Інші незаконні дії можуть виявлятися в обмані, в погрозі позбавити будь-яких пільг, звільнити працівника тощо.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, мотиви і мета значення для кваліфікації не мають. Суб'єкт злочину — будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ст. 174 — штраф до п'ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років.

Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат (ст. 175). Частина 7 ст. 43 Кон­ституції України проголошує: «Право на своєчасне одержання вина­городи за працю захищається законом». Тому безпідставна невипла­та заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених зако­ном виплат громадянам вважається злочином.

Безпідставна невиплата громадянам заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат більше ніж за один мі­сяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або орга­нізації незалежно від форми власності утворить об'єктивну сторо­ну злочину, передбаченого ч. 1 ст. 175. Безпідставність невиплати має місце в тих випадках, коли об'єктивно відсутні причини, що не дозволяють зробити виплати.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину спеціальний: керівник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності.

Частина 2 ст. 175 передбачає відповідальність за те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання кош­тів, призначених для цих виплат, наприклад, використання коштів з фондів зарплати для придбання обладнання, для ремонту тощо.

Частина 3 ст. 175 встановлює, що особа звільняється від кримі­нальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної від­повідальності нею здійснена виплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 175 — штраф від ста до трьох­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 175 — штраф від п'ятисот до тисячі неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Злочини в сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності

Ці злочини спрямовані проти інтелектуальної власності, тобто проти прав громадян на володіння, користування, розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяль­ності, гарантованих ст. 41 Конституції України.

Порушення авторського права і суміжних прав (ст. 176). Безпосередніми об'єктами цього злочину є авторське право і суміж­ні права, які регулюються Законом України «Про авторське право і суміжні права»¹.

Згідно з цим законом авторські права — це особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва. До особистих немайнових прав відносяться право вимагати визнан­ня свого авторства; право забороняти під час публічного викорис­тання твору згадування свого імені; право вибору псевдоніма; право протидіяти будь-якому спотворенню, перекрученню творів; право на обнародування. До майнових прав відносяться право використання, відтворення, публічного виконання, показ, право на переклад, на імпорт творів науки, літератури, мистецтва. Суміжні права — це пра­ва виконавців, виробників фонограм і організаторів мовлення, пов'я­зані з використанням цих творів.

Відповідно предметом порушення авторського права виступа­ють твори літератури, науки, мистецтва: опубліковані чи не опублі­ковані музичні твори (з текстом і без тексту), скульптури, картини, ілюстрації, перекази, фотографії, комп'ютерні програми тощо, а предметом порушення суміжних прав — виконання, фонограми, програми мовлення.

Обов'язкові ознаки цього предмету: 1) предмет злочину має бу­ти для винного чужим; 2) має виражатися в об'єктивній (матеріаль­ній) формі: рукописного, машинописного, друкарського тексту, нот­ному записові, фонограмі, дискеті тощо; 3) він має бути новим і ори­гінальним.

Ідеї, концепції, методи не є предметом авторського та суміжних прав.

Об'єктивна сторона цього злочину передбачає встановлення трьох обов'язкових ознак: діяння, його наслідків і причинного зв'яз­ку між ними. Саме діяння може полягати в незаконному відтворенні або розповсюдженні творів науки, літератури, мистецтва, ком­п'ютерних програм і баз даних (наприклад, виставка картин без ві­дома автора); незаконному відтворенні, розповсюдженні виконань фонограм і програм мовлення; незаконному їх тиражуванні та роз­повсюдженні на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях ін­формації; а також в іншому використанні чужих творів, комп'ютер­них програм і баз даних, об'єктів суміжних прав.

Діяння, як ознака об'єктивної сторони, вчиняється без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права.

Якщо предмет порушення авторського права (або суміжних прав) викрадений (наприклад, викрадено картину) або знищений (наприклад, розбито скульптуру), то такі діяння кваліфікуються за статтями про злочини проти власності (статті 185 або 194). Якщо таке викрадення вчинене для подальшого плагіату, то кваліфікація настає за сукупністю злочинів — за ст. 176 і, наприклад, за ст. 185.

Наслідок як ознака об'єктивної сторони — це матеріальна шко­да у великому розмірі, під якою, згідно з приміткою до ст. 176, вважається вартість примірників незаконно відтворених чи розпов­сюджених предметів або сума доходу, отриманого в результаті неза­конного використання, яка у сто і більше разів перевищує неопо­датковуваний мінімум доходів громадян. Закінченим злочин вважа­ється з моменту заподіяння саме такої матеріальної шкоди. Між діянням і матеріальною шкодою має бути встановлений причинний зв'язок.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, а моти­ви можуть бути різними: користь, помста, заздрість. На кваліфіка­цію вони не впливають.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа.

У частині 2 ст. 176 передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали матеріальної шкоди в особ­ливо великому розмірі, тобто якщо вартість предметів або сума до­ходу у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 176).

У частині 3 ст. 176 передбачена відповідальність за цей злочин, вчинений службовою особою з використанням службового станови­ща щодо підлеглої особи (наприклад, примушування до співавтор­ства твору, створеного підлеглим).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 176 — штраф від ста до чоти­рьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправ­ні роботи на строк до двох років з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв, комп'ютерних програм, баз даних, вико­нань, фонограм, програм мовлення та обладнання і матеріалів, при­значених для їх виготовлення і відтворення; за ч. 2 ст. 176 — штраф від двохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників, матеріаль­них носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інфор­мації та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення; за ч. З ст. 176 — штраф від п'ятисот до тисячі неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років, з позбав­ленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльніс­тю на строк до трьох років.

Порушення прав на об'єкти промислової власності

(ст. 177). Права на об'єкти промислової власності регулюється законами України «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р., «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 1 червня 2000 р..

Безпосереднім об'єктом цього злочину виступає промислова власність як право володіння, розпорядження, користування резуль­татом своєї творчості в будь-якій сфері промисловості чи господар­ської діяльності. Саме право на творчість дозволяє визначити про­мислову власність як один з видів інтелектуальної власності.

Предметом цього злочину є винахід, корисна модель, промисло­вий зразок, кваліфікаційний покажчик походження товару, топогра­фії інтегральних мікросхем, сорти рослин. За своїм змістом вони всі передбачають творче вирішення технічного, технологічного, худож­ньо-конструктивного завдання в будь-якій сфері діяльності: промис­ловості, сільському господарстві, культурі, охороні здоров'я тощо. Наприклад, винахід — це результат творчого вирішення технічного завдання, промисловий зразок — результат художнього констру­ювання виробу. Такий предмет має володіти ознакою істотної новиз­ни, давати позитивний ефект і для винного бути чужим.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає в незаконному ви­користанні предметів, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у ве­ликому розмірі. Наприклад, оголошення суті винаходу без згоди ви­нахідника, виробництво без дозволу автора корисної моделі, вико­ристання на своєму підприємстві при виробництві продукції чужого товарного знака, що завдало авторам матеріальну шкоду у великому розмірі, яка у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний міні­мум доходів громадян (примітка до ст. 177).

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа.

Частина 2 ст. 177 передбачає відповідальність за ті самі дії, як­що вони вчинені повторно або завдали матеріальної шкоди в особ­ливо великому розмірі, під яким розуміється розмір що у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів грома­дян (примітка до ст. 177).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 177 — штраф від ста до чоти­рьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправ­ні роботи на строк до двох років, з конфіскацією незаконно виготов­леної продукції та обладнання і матеріалів, призначених для її виго­товлення; за ч. 2 ст. 177 — штраф від двохсот до восьмисот неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до двох років з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і ма­теріалів, призначених для її виготовлення.

Злочини проти інших особистих прав і свобод людини і громадянина

Порушення рівноправності громадян залежно від їх расо­вої, національної належності або ставлення до релігії

(ст. 161 КК). Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед зако­ном. Передбачена ст. 161 кримінальна відповідальність є однією з гарантій прав громадян, що розглядаються.

Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують рівноправність громадян та їх права.

Об'єктивна сторона злочину виражається в здійсненні будь-якої дії, спрямованої на розпалювання національної, расової чи релі­гійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Під розпалюванням національної, расової чи релігійної во­рожнечі та ненависті слід розуміти поширення різних відомостей, закликів, вигадок, які формують у людей почуття озлобленості, від­чуження і викликають національну ворожнечу або розбрат. Форми розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Приниження націо­нальної честі та гідності або образа почуттів громадян може виражатися в різних формах третирування громадян: наклепі, цьку­ванні, знущанні над культурою, звичаями тощо будь-якої нації, дис­кримінації осіб певної національності або раси. Обмеження прав громадян виражається в прямому або непрямому ущемленні їх прав в будь-якій галузі діяльності за національною, расовою озна­кою або залежно від їх релігійної належності, або, навпаки, у вста­новленні прямих чи непрямих привілеїв (тобто незаконних пільг будь-якого характеру) на цих самих підставах. Образа почуттів гро­мадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями виражається у зневазі до цих релігійних вірувань.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа.

У частині 2 ст. 161 передбачена відповідальність за вказані вище дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчинені службовою особою.

За частиною 3 ст. 161 настає відповідальність за порушення рів­ноправності громадян залежно від їх расової, національної належ­ності або ставлення до релігії, якщо ці дії були вчинені організованої групою осіб або спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 161 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 161 — виправні роботи на строк до двох років або позбавлення волі на строк до п'яти років; за ч. З ст. 161— позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

Порушення недоторканності житла (ст. 162). Стаття ЗО Конституції України гарантує кожному громадянинові недоторка­нність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Безпосереднім об'єктом цього злочину є конституційне право громадянина на недоторканність житла.

Об'єктивна сторона злочину виражається в діях, які поляга­ють: у незаконному проникненні до житла чи до іншого володіння особи проти його волі або в незаконному проведенні в них огляду чи обшуку; в незаконному виселенні чи інших діях, що порушують недоторканність житла громадян.

Незаконним є будь-яке проникнення до житла всупереч чинно­му законодавству. Проникнення до житла сторонніх можливо лише за добровільною згодою власника на таку дію. Якщо згода була от­римана в результаті насильства або погроз, то виключається і пра­вомірне проникнення. Незаконним вважається обшук, здійснюва­ний особами, які не мають на це права або вчинений з порушенням Кримінально-процесуального кодексу України України, тобто особа­ми, які за певних умов мають на це право, але в цьому випадку не були наділені необхідними повноваженнями (наприклад, за відсут­ності постанови суду щодо провадження обшуку).

Відповідно до ч. З ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рі­шенням суду. Незаконне виселення має місце у разі, якщо воно здійснюється без законних підстав, тобто без судового рішення, що вступило в законну силу.

Під іншими діями, що порушують недоторканність житла грома­дян, слід розуміти будь-яке інше вторгнення до житла проти волі осіб, які там проживають, за винятком випадків крайньої необхід­ності.

Цей злочин вважається закінченим з моменту здійснення однієї з указаних у цій статті дій.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, а за ч. 2 — і службова особа.

У частині 2 ст. 162 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені службовою особою або з застосуванням насильства, чи з погрозою його застосування.

Під насильством слід розуміти фізичне насильство, як небезпеч­не, так і безпечне для життя і здоров'я потерпілого, в тому числі й таке, що заподіяло потерпілому легкі тілесні ушкодження. Погроза застосування насильства виражається в залякуванні потерпілого за­стосуванням до нього фізичного насильства. Погроза має бути ре­альною.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 162 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 162 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

Порушення таємниці листування, телефонних розмов, те­леграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засоба­ми зв'язку або через комп'ютер (ст. 163). Безпосереднім об'єк­том цього злочину є конституційне право громадян на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонден­ції. Це право закріплене в ст. 31 Конституції України.

Об'єктивна сторона злочину виражається у вчиненні незакон­них дій, спрямованих на порушення таємниці кореспонденції, яка передається від однієї особи до іншої засобами зв'язку або через комп'ютер. Способи передачі інформації можуть бути різними: лис­тування, телефонні розмови, телеграфна чи інша кореспонденція. Під листуванням слід розуміти будь-які види кореспонденції: лис­ти, посилки, бандеролі тощо, що надаються установами зв'язку гро­мадянам або юридичним особам. Під іншою кореспонденцією слід розуміти інші види повідомлень, наприклад, отримані по телетайпу, факсу тощо. Інформацією, що містить таємницю, слід вважати таку, яку адресат або джерело інформації не бажають довіряти ін­шим людям. Незаконність дій з порушення таємниці листування, те­лефонних розмов або телеграфних повідомлень має місце за відсут­ності згоди особи на ознайомлення з її кореспонденцією або за по­рушення встановленого законом порядку, що допускає, у вигляді ви­ключення, можливість ознайомлення із змістом кореспонденції або переговорів громадян.

Так, відповідно до ст. 31 Конституції України таке ознайомлення може здійснюватися тільки за постановою суду у випадках, вказа­них в законі, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати таку інформацію неможливо.

Цей злочин вважається закінченим з моменту ознайомлення третьої особи із змістом листування, телефонних розмов, телеграф­ної чи іншої кореспонденції громадян.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, за ч. 2 — і службова особа. У частині 2 ст. 163 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо державних чи громадських діячів або вчинені службо­вою особою, або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації.

Під використанням спеціальних засобів, призначених для негла­сного зняття інформації, слід розуміти застосування будь-яких при­ладів, апаратури, технічних засобів, призначених для фіксування, розшифровки запису або відтворення різної інформації.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 163 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 163 — позбавлення волі на строк від трьох До семи років.

Порушення недоторканності приватного життя (ст. 182). Конституція України в ст. 32 встановила право кожного громадяни­на на недоторканність приватного життя, на особисту і сімейну та­ємницю, а також заборонила збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Однією з гарантій здійснення цього права громадян є ст. 182 КК.

Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що за­безпечують недоторканність приватного життя. Предмет злочину — конфіденційна інформація про приватне життя особи, яка може міститися в творі, що публічно демонструється, або творі, виданому в засобах масової інформації, а також закріплятися на різних мате­ріальних носіях: папері, касетах, дискетах, фотографіях тощо. До конфіденційних відносяться такі відомості, які складають особисту або сімейну таємницю особи, а також будь-які інші відомості, які по­терпілий бажає зберегти в таємниці. Потерпілим від злочину може бути будь-яка особа, без згоди якої збиралася або розповсюджува­лася подібна конфіденційна інформація.

Об'єктивна сторона злочину виражається в одній з таких дій, вчинених без згоди особи: а) незаконному збиранні конфіденційної інформації щодо цієї особи; б) незаконному зберіганні такої інфор­мації; в) незаконному використанні конфіденційної інформації; г) не­законному поширенні вказаної інформації; д) поширенні конфіден­ційної інформації в публічному виступі, творі, що публічно демонст­рується, чи в засобах масової інформації.

Під незаконним збиранням конфіденційної інформації слід ро­зуміти збір не уповноваженим на це суб'єктом відомостей про при­ватне життя іншої особи, що містять його особисту або сімейну та­ємницю. Збирання інформації може здійснюватися з будь-яких дже­рел: з документів, бесід з родичами, сусідами, знайомими потерпіло­го тощо, як відкрито, під пристойним приводом, так і таємно, з використанням підслуховуючих, відеозаписуючих пристроїв, інших технічних засобів. Незаконне зберігання вказаних відомостей — це будь-які умисні дії, пов'язані із перебуванням конфіденційної ін­формації у володінні винного (зберігає матеріальні носії при собі, в приміщенні, тайнику, інших місцях), незалежно від тривалості збе­рігання. Незаконне використання або поширення конфіденційної інформації — це різні види застосування відомостей без згоди по­терпілого. Так, під поширенням слід розуміти повідомлення відомос­тей про приватне життя особи, складових особистої або сімейної та­ємниці хоча б одній третій особі. Одним із видів поширення конфі­денційної інформації є її оголошення в публічному виступі на збо­рах, мітингу, засіданні тощо, в творі, що публічно демонструється — тобто їх відтворення на аудіо- і відеозаписі, в суспільному місці; або шляхом обнародування цих відомостей в засобах масової інформа­ції: друкованих, по радіо чи телебаченню тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту здійснення хоча б од­нієї з указаних дій.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ст. 182 — штраф до п'ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обме­ження волі на строк до трьох років.

Порушення права на отримання освіти (ст. 183). Відповідно до ст. 53 Конституції України кожний громадянин має право на ос­віту. Це право охоплює собою можливість отримання будь-якого ви­ду освіти.

Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують громадянам отримання освіти.

Об'єктивна сторона злочину виражається в незаконній відмові у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності.

Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-яких дій, спрямо­ваних на відмову у прийнятті до навчального закладу.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину спеціальний — службова особа, яка володіє правом прийому до навчального закладу (директор школи, ректор вищого учбового закладу, відповідальний секретар приймальної ко­місії, декан факультету тощо).

У частині 2 ст. 183 передбачена відповідальність за незаконну вимогу оплати за навчання у державних або комунальних навчаль­них закладах. Це прямий примус внести плату за навчання або створення для потерпілого таких умов, за яких він вимушений спла­тити за навчання в навчальному закладі.

Діяння вважається закінченим з моменту пред'явлення особі ви­моги про оплату за навчання.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 183 — штраф до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням пра­ва обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 183 — штраф до однієї тисячі неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи зай­матися певною діяльністю на строк до трьох років.

Порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 184). Конституція України в ст. 49 проголошує, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхуван­ня. При цьому визначається, що у державних і комунальних закла­дах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно, іс­нуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

Безпосереднім об'єктом цього злочину слід вважати суспільні відносини, що забезпечують громадянам право на охорону здоров'я і медичну допомогу.

З об'єктивної сторони злочин характеризується незаконною вимогою оплати за надання медичної допомоги в державних чи ко­мунальних закладах охорони здоров'я.

Злочин вважається закінченим з моменту пред'явлення незакон­ної вимоги про оплату медичної допомоги.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину спеціальний — ним може бути тільки праців­ник державного або комунального закладу охорони здоров'я.

За частиною 2 ст. 184 настає відповідальність за незаконне ско­рочення мережі державних і комунальних закладів охорони здо­ров'я. В цьому випадку суб'єктом злочину є службова особа відпо­відного органу виконавчої влади.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 184 — штраф до ста неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 184 — штраф до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років.

Злочини проти сім'ї

Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164). Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують захист майнових інтересів неповнолітніх або непра­цездатних дітей, що потребують допомоги. Обов'язок батьків утри­мувати своїх дітей до їх повноліття закріплений в ст. 51 Конституції України, а також в Кодексі про шлюб та сім'ю. Потерпілими від цього злочину є неповнолітні та непрацездатні діти.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається в бездіяльнос­ті, а саме: а) у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів); б) у злісному ухиленні батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні. Під ухиленням від сплати аліментів або ухиленням від утримання дітей слід розуміти не тільки пря­му відмову від сплати присуджених судом аліментів на дітей, а й приховання винним свого дійсного заробітку, зміни роботи або міс­ця проживання з метою уникнути утримань за виконавчим листом, а також інші дії, що свідчать про ухилення від сплати за рішенням суду коштів на утримання дітей або про ухилення від утримання не­працездатних або неповнолітніх дітей. Необхідною умовою притяг­нення до кримінальної відповідальності за злісну несплату аліментів є наявність рішення суду, що набрало чинності і зобов'язує особу сплачувати аліменти. Злісне ухилення, про яке йдеться в ч. 1 ст. 164 — це тривале, систематичне і наполегливе ухилення від ви­конання цього обов'язку, як от: приховання свого місця проживан­ня, місця роботи, повторне ухилення від сплати аліментів, незва­жаючи на відповідні попередження тощо. Закінченим цей злочин є з моменту злісного ухилення від сплати аліментів, встановлених рі­шенням суду.

Злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх (тобто тих, які не досягли 18-ти років) або непрацездатних (інвалідів 1 і 2 груп, а також тимчасово непрацездатних) дітей, які знаходяться на їх утриманні, має місце у випадках, коли дітям не надаються необ­хідні для їхнього існування кошти, їжа, одяг, житло або необхідний догляд у разі хвороби тощо.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину спеціальний — тобто особа, записана як матір або батько у свідоцтві про народження дитини, або особи, прирівня­ні до статусу батьків: усиновлювачі (опікуни), вітчим, мачуха, осо­ба, яка взяла дітей на постійне виховання або на утримання за умо­ви, що обов'язок платежу аліментів покладений на цих осіб рішен­ням суду.

У частині 2 ст. 164 передбачена відповідальність за вчинення цього злочину особою, раніше судимою за такий самий злочин.

Покарання за злочин за ч. 1 ст. 164 — виправні роботи на строк до одного року або обмеження волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 164 — виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років.

Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездат­них батьків (ст. 165). Безпосереднім об'єктом злочину виступа­ють суспільні відносини, що забезпечують захист майнових відно­син непрацездатних батьків.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непра­цездатних батьків.