Зміни чисельності і соціальної структури населення

За 1929 – 1940 рр. в УСРР, як і в усьому СРСР, відбувалися великі зміни в чисельності і соціальній структурі населення. Форсована індустріалізація і прискорена примусова колективізація, „розкуркулення”, фактично розорення й адміністративне виселення у віддалені місця багатьох селян, голод 1932 – 1933 рр., жорстокі репресії, які посилилися наприкінці 1920-х – у 1930-х роках привели до значного зменшення чисельності населення. Якщо зважати, що за час масового розкуркулювання у 1930 – першій половині 1931 рр. близько 100 тис. сімей було депортовано з України, що становило не менше 600 тис. чол., та приблизно стільки ж розкуркулених, але не виселених, побоюючись подальших репресій, втекло з України в інші республіки, понад 5 млн. чол. становили втрати голодних років 1932 – 1933 рр. та були сотні тисяч розстріляних і відправлених в ГУЛАГ, то можна цілком допустити, що з 1929 р. – року „великого перелому” – до початку Другої світової війни в 1939 р. Україна втратила 7-8 млн. чол. населення.

Радикальних змін зазнав також соціальний склад населення. Передусім, у зв’язку з прискореною індустріалізацією в УСРР різко зросла кількість робітників і службовців: з 2322 тис. чол. наприкінці 1928 р. до 6578 тис. у 1940 р., тобто у 2,8 рази, в тому числі робітників – відповідно з 1774 тис. до 4610 тис. (у 2,6 рази). Важливим наслідком індустріалізації була ліквідація безробіття. Якщо навесні 1929 р. ще було понад 300 тис. безробітних, то на кінець 1930 р. їх не стало зовсім. Зникли такі категорії людей, як наймити в сільському господарстві і робітники в приватних підприємствах. З’явилася нова категорія – робітники МТС, яких у 1940 р. налічувалося 97 тис. Крім того, в радгоспах працювали 303 тис. чол. Колгоспників, зайнятих у громадському господарстві колгоспів, налічувалося в 1940 р. 5854 тис. чол. проти 246 тис. наприкінці 1928 р. Суцільна колективізація і масове розкуркулювання привели до ліквідації селян-одноосібників, які мали свою землю і вели самостійне господарство. Це справляло дуже негативний вплив на розвиток сільського господарства і всієї економіки.

Всього в Україні у 1940 р. робітників, службовців і колгоспників, налічувалось 12432 тис. чол. У 1930-х роках не стало непманів, приватників-торговців, куркулів. У зв’язку зі швидким зростанням чисельності робітників і службовців частка міського населення зросла з 19,6% наприкінці 1928 р. до 37,2% у 1940 р., а кількість сільського населення зменшилася з 80,4 до 62,8%. При цьому кількість українців серед міських жителів зросла у 1939 р. до 58% проти 33% у 1926 р.

Дедалі ширше залучалися до роботи на підприємствах, в організаціях та установах, до громадського життя жінки. Якщо в 1928 р. серед робітників і службовців налічувалось 487 тис. жінок, або 21% до їх загальної кількості, то в 1940 р. – 2412 тис., або 37%. Ще більше жінок працювало в колгоспах.

За роки радянської влади з низів, переважно з числа робітників і селян – членів комуністичної партії з’явився прошарок працівників, які зайняли керівні пости в державних органах, господарському й партійному апараті, в командному складі збройних сил, НКВС, міліції, у колгоспах і радгоспах. Створилася своєрідна адміністративна піраміда – партійно-державна номенклатурна верхівка, яка зосереджувала у своїх руках владу в усіх сферах життя країни і користувалася різноманітними привілеями.

Отже, в 1930-х роках в Україні було повністю ліквідовано так звані експлуататорські класи, набагато зросла чисельність робітників і службовців, на селі більшість становили колгоспники, з’явилася нова радянська інтелігенція.

Тоталітарна система, одноособова влада Сталіна справили надзвичайно шкідливий вплив на соціальну структуру суспільства. Насамперед, було репресовано багато селян, спеціалістів сільського господарства, учених, працівників літератури, мистецтва і культури, керівних державних, партійних і військових діячів.

Неоднозначної оцінки заслуговує і широке втягнення жінок у виробничу діяльність, оскільки це, особливо при невлаштованості побуту, викликало їх величезну перевантаженість і заклопотаність, перевтомлюваність і не давало можливості приділяли достатню увагу вихованню дітей, вести нормальний спосіб життя.

Навряд чи можна вважати виправданим ліквідацію дрібних промислових та торговельних підприємств і, отже, усунення з економічного життя ремісників, кустарів, дрібних торговців та інших трудівників, які діяли в сфері задоволення насущних потреб трудящих. Оскільки державні та кооперативні підприємства не могли в достатній мірі замінити вказані категорії трудівників, це серйозно погіршило забезпечення населення товарами першої необхідності і побутовими послугами.