Основні теорії соціальної структури й соціальної стратифікації

У соціології існують різні методологічні підходи до вирішення питань про сутність, джерела й перспективи розвитку соціальної структури й соціальної стратифікації

Функціональний підхід(представники: Т. Парсонс, К. Девіс, У Мур) розглядає стратифікацію як необхідне, неминуче и універсальне явище, пов'язане з природним різноманіттям функцій, соціальних ро­лей. Суспільству необхідні лікарі юристи, інженери керівники й дрібні службовці, водії міського транспорту й особи, зайняті прибиранням вулиць тощо Ієрархія функцій визначає ієрархію соціальних груп. Ви­нагорода здійснюється відповідно до ролі, і тому вона справедлива Стратифікація забезпечує оптимальне функціонування суспільства.

Проте функціональний підхід не може пояснити дисфункцій, коли окремі ролі винагороджуються аж ніяк не пропорційно їхній вагомості значенню для суспільства.

Другий напрямок аналізу соціальної структури й соціальної стра­тифікації називають конфліктним підходом,тому що він аналізує їх з позицій теорії конфлікту Відповідно до цієї концепції, стратифікація не необхідна и не неминуча, вона виникає з боротьби груп, їхнього конфлікту. Її обумовлюють інтереси маючих владу, тому стратифікація несправедлива й утруднює нормальне функціонування суспільства.

Вихідні позиції конфліктного підходу були сформульовані К Марксом, який пов'язав соціальну нерівність з різним положенням груп людей у системі матеріального виробництва, з відношенням до влас­ності. Панує той, хто володіє засобами виробництва Уся історія суспільства — це історія боротьби класів

Конфліктний підхід одержує розвиток у М Вебера, який виді­ляє три компоненти соціальної нерівності: 1) майнова, 2) статусна, 3) владна.

В основі соціальної нерівності за Вебером лежать не тільки во­лодіння власністю й рівень доходів, але й нерівність статусів. Вони-то й дозволяють виконувати ту або іншу соціальну роль і забезпечують можливість досягнення певного положення а також рівень володіння реальною владою, зокрема приналежність до тих або інших політичних сил. Кожний із цих компонентів може забезпечити підйом по соціальних сходах.

Ідея багатомірної стратифікації одержує розвиток у П Сорокіна який виділяє три основні форми стратифікації й відповідно три види критеріїв: економічні, політичні й професійні. Усі вони тісно взаємо­залежні. Люди, що належать до однієї вищої верстви в якомусь одно­му відношенні, як правило, належать до тієї ж верстви й за іншими параметрами Представники вищих економічних верств належать одночасно до вищих політичних верств тощо Але є й багато винятків з цього правила.

У 70—80-і роки XX століття одержала поширення тенденція синтезу функціонального й конфліктного підходів. Найбільш повне виражен­ня вона знайшла а роботах американських учених Герхарда й Ленскі які сформулювали еволюційний підхіддо аналізу соціальної стра­тифікації. Вони представили модель соціально-культурної еволюції суспільства й показали, що стратифікація не завжди була необхідною й корисною На ранніх щаблях розвитку ієрархії практично не було надалі вона з’явилася внаслідок природних потреб частково на основ конфлікту, що виникає в результаті розподілу додаткового продукту 8 індустріальному суспільстві вона базується в основному на консен­сусі цінностей маючих владу і рядових членів суспільства. У зв'язку з цим винагороди бувають і справедливими, і несправедливими, а стратифікація може сприяти або затруднювати розвиток, залежно від конкретно-історичних умов і ситуацій.

Більшість сучасних соціологів підкреслюють, що соціальна дифе­ренціація носить ієрархічний характер і являє собою складну бататопланову соціальну стратифікацію