Н.А. Волгін відзначає, що значну роль у відродженні відіграли американська допомога і дії уряду щодо регулювання економіки

Японське економічне диво

Економіка Японії до середини XX століття була практично ізольована від основних світових центрів промислового розвитку через колосальні відстаней, які робили малорентабельної і навіть недоцільною транспортування на острови сировини і готової продукції, через агресивної зовнішньої політики імперіалістичного керівництва країни в міжвоєнний час, через багатовікової самоізоляції островів до 1868 року, яка залишила глибоку психологічну межу. Промислове виробництво до кінця війни скоротилося в 10 разів в порівнянні з довоєнним рівнем. Японські промисловці сподівалися як і раніше на дешевизні праці та відновлювали галузі, які не потребують великих капіталів і високої техніки, але багато живої праці. Японія все більше втрачала колишнє положення в світовій економіці. Здавалося б, у таких несприятливих умовах, що змушують використовувати більш дорогі технології будівництва і транспорту, і до того ж, виробляючи і перевозячи практично всю продукцію на імпортованому сировині і паливі, японським корпораціям було неможливо домогтися конкурентоспроможності на світових ринках і увійти в число глобальних економічних лідерів. Однак, історія промислового підйому Японії довела протилежне, використавши такі фактори росту, яким до цього не приділялося достатньої уваги в інших країнах. Можна сказати, що Японія надала всьому світу чудовий економічний урок, засвоєння якого і повторення досягнутий на островах успіху стає сьогодні пріоритетним завданням для урядів і господарників багатьох країн.

У цій ситуації, дискусія про дилему, що виникла в Японії відразу після закінчення війни, з чого починати вихід з післявоєнної розрухи - з розвитку виробництва або придушення інфляції, закінчилася на користь першого варіанту.

Коли лідери господарства Японії різко змінили пріоритети, почався різкий ріст економічних показників, за темпами яких Японія випередила весь світ.

Подібна перевага в темпах на протяг ряду років породило першу хвилю публікацій про японське «економічне диво», що припадала на кінець 60 - початок 70-х років. У цих роботах аналізувалися причини, існуючі темпи зіставлялися, екстраполювалися, і на цій основі давалися приголомшуючі прогнози перетворення Японії у світового лідера.

Н.А. Волгін відзначає, що значну роль у відродженні відіграли американська допомога і дії уряду щодо регулювання економіки.

60. На початку 80-х років XX ст. група країн Південно-Східної та Східної Азії завдяки НТР досягла високих темпів економічного зростання і перетворилася на країни так званої нової індустріалізації. Нині в Азії виділяють дві групи країн нової індустріалізації.

· До першої належать Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Сянган (Гонконг).

· До другої групи належать Малайзія, Таїланд, Індонезія, Філіппіни — члени Асоціації держав Південно-Східної Ці країни дістали назву «азіатські тигри», або «далекосхідні дракони».

Форми правління і державний устрій. Країни нової індустріалізації мають різні форми правління: є республіки (Сінгапур, Південна Корея), конституційні монархії (Таїланд, Малайзія) і спірна територія під суверенитетом Китаю, якою є Тайвань.

Господарство. У своєму розвитку країни нової індустріалізації наслідували модель японського типу, яка полягає в упровадженні найновітніших наукових досягнень, стабілізації фінансової системи, прискоренні темпів економічного зростання. Це і дає підставу віднести нові індустріальні країни Південно-Східної і Східної Азії до групи розвинутих країн світу. Країни, які в минулому були сировинними придатками, нині стали аграрно-індустріальними, з розвинутими галузями промисловості. У зв'язку з підвищенням кваліфікації відбувається подорожчання вартості робочої сили. На невеликих за розмірами територіях (Сінгапур і Сянган — це держави-міста) зосереджена максимально можлива кількість промислових підприємств.

Сінгапур Це одночасно острів, місто і одна з найменших за територією держав світу.

Сінгапур є транспортним вузлом світового значення. Його порт контролює Малаккську протоку і за вантажообігом претендує на друге місце в світі після Роттердама. Він приймає кораблі будь-якого класу, здійснює їх бункерування, ремонт, а також контейнерні операції. За обсягами нафтопереробки Сінгапур стоїть поряд з Роттердамом і Х'юстоном. В сухих доках порту здійснюється будівництво суден та морських платформ. Сінгапур — великий вузол повітряних і комунікаційних сполучень. Місто стало одним з найбільших банківських центрів і його вже прозвали «Азіатським Цюрихом». За розмірами торгового обігу ця маленька держава-місто поступається лише 16 країнам світу, її торговий морський флот також серед найбільших. Сінгапур має розвинуту туристичну індустрію і набув слави «Азії в мініатюрі» або «Азії за одну мить». Щорічно його відвідує понад 5 млн туристів. Сінгапур як міжнародний порт посідає 2-ге місце в світі після Роттердама. Він здатний приймати кораблі будь-якого класу.

Республіка Корея Країна займає південну частину однойменного півострова В трудо інтенсивному сільському господарстві домінує культура поливного рису. Найнижча в світі забезпеченість сільськогосподарською землею (тільки 0,06 га на одного жителя) поєднується з найвищими в світі врожаями рису (у середньому 75-80 ц/га). Промисловість Республіки Кореї в своєму розвитку по-суті повторює шлях Японії. Її місцева енергетична і сировинна база дуже слабка і залежить від імпорту. Традиційно тут розвивалися лише легка і харчова промисловість.

58. Проголошення Німецької демократичної республіки. Об’єднання Німеччини.Майже одночасно з утворенням ФРН (21 вересня 1949 року) відбулося проголошення Німецької Демократичної Республіки (7 жовтня 1949 року).Східна Німеччина, яка складала радянську зону окупації, після закінчення війни підпала під управління радянської військової адміністрації. Під її проводом відбулися вибори в органи місцевого самоврядування, розпочалися соціалістичні перетворення в промисловості, була проведена аграрна реформа.

За ініціативою соціалістичної єдиної партії Німеччини, яка утворилася на сході шляхом злиття комуністичних та соціал-демократичних партійних організацій, було проведено декілька Німецьких народних конгресів. Перший такий конгрес відбувався в грудні 1947 року, другий – у березні 1948 року. Останній обрав Німецьку народну раду і поручив їй розробити проект Конституції. У травні 1949 року зібрався третій Німецький народний конгрес, який затвердив Конституцію НДР.

Уряд республіки складається із прем`єр-міністра і міністрів. Найбільш багаточисельна фракція Народної Палати висуває прем`єр-міністра, який формує уряд. Міністри повинні бути депутатами Народної Палати. Прем`єр- міністр і міністри відповідальні перед Народною Палатою.

Президент Республіки вибирається на спільному засіданні Народної Палати і Палати земель строком на 4 роки.

Криза соціалістичної моделі призвела революційних подій, що викликали глибокі суспільно-економічні і політичні зміни.

Пропонувалися різні шляхи об’єднання Німеччини: від поступового зростання ФРН і НДР у нову німецьку державу з новою конституцією до простого входження.

18 травня 1990 року був укладений перший державний договір між ФРН і НДР про валютний, економічний і соціальний союз. Цього року був підписаний другий державний договір про механізм входження НДР до ФРН. Він набирав сили з жовтня 1990 року, коли припинився суверенітет НДР і вона увійшла до складу ФРН. З цього часу основні політичні, правові, соціально-економічні інститути НДР або припиняли своє існування, або докорінно цілком мирним шляхом відбулося утворення єдиної німецької держави.

12 вересня 1990 року в Москві міністри закордонних справ СРСР, США, Великобританії, Франції, ФРН і НДР підписали договір про остаточне урегулювання проблеми Німеччини.

52.Культ особи Мао Цзедуна та соціально-економічні експерименти комуністів Китаю.
Мао Цзедуна закликав побудувати комунізм у Китаї за дві-три п'ятирічки. У травні 1958 р. компартія Китаю проголосила так званий курс трьох червоних знамен: "генеральна лінія" (до комунізму), "великий стрибок", "народні комуни". Стрибок передбачав досягнути за п'ятиріччя (до 1962 р.) високих промислових показників, зокрема довести виплавку сталі з 5,4 млн. т щорічно. З серпня 1958 р. протягом кількох місяців усе сільське населення Китаю було загнане у 26 тис. "народних комун". Характерною рисою була воєнізація праці, створення трудових армій. Селяни, об'єднані у роти, батальони, полки, на світанку солдатським кроком вирушали на польові роботи, а повертались у домівки після заходу сонця. Платнею за роботу була "залізна миска рису".
Соцально-економічні експерименти КПК загострили національні проблеми. У районах, де проживали національні меншини, провадилася жорстка політика насаджування "народних комун" бех урахування конкретних умов. У березні 1959 р. спалахнуло збройне повстання у Тібеті, а також відбулися заколоти у провінціях Південно-Західного Китаю.
На початку 60-х років загострились радянсько-китайські відносини. Мао Цзедун виступив проти розвінчання культу особи Сталіна М. Хрущовим. Більш того, він почав претендувати на місце вождя міжнародного комуністичного руху Суперечки радянських і китайських комуністів призвели до згортання економічних, торговельних зв'язків, а згодом і до прикордонних збройних сутичок
Антирадянська політика керівництва КПК викликала невдоволення певних сил у партії, державному апараті, інших ланках управління КНР. Десятки тисяч китайців, головно членів КПК, здобули освіту чи підвищували кваліфікацію в СРСР. Після повернення вони займали високі посади. Це, очевидно, наштовхнуло Мао Цзедуна та його найближче оточення на ідею грандіозної чистки у партії і держапараті під назвою "велика пролетарська культурна революція".
"Велика культурна революція" проводилася у 1965-1976 рр і стала апогеєм культу особи Мао Цзедуна. У грудні звинувачення у відхиленні від ідей Мао Цзедуна були висунуті проти керівників пекінського міському КПК, відділу пропаганди ЦК КПК, деяких вищих членів армії. Розправи йшли по всій країні.
Режим особистої влади Мао Цзедуна тримався на міцній соціальній базі партійних, військових та господарських функціонерів усіх рангів, яка налічувала близько 30 млн. осіб. Вони мали певні пільги і міцно за них трималися.
9 вересня 1976 р. на 83-му році життя помер Мао Цзедун. Ще до завершення траурних церемоній розпочалась гостра боротьба за владу, в результаті якої багатьох з найближчого оточення померлого вождя було заарештовано. У червні 1981 р. Головою КПК став Ху Яобан. Ще в середині 60-х років Ден Сяопін висунув ідею "чотирьох модернізацій" Китаю: у промисловості, сільському господарстві, науці й обороні. Ідея не була схвалена у вищих ешелонах влади, однак стала популярною в народі.
Курс реформ Ден Сяопіна.

НАТО. Спільний ринок

Організація Північно-Атлантичного договору (НАТО). НАТО — військово-по-літичний союз, який створений у 1949 р. на основі договору між 12 країнами (США, Канада, Бельгія, Велика Британія, Люксембург, Нідерланди, Франція, Данія, Ісландія, Італія, Норвегія, Португалія) після завершення публічного обговорення і відповідної парламентської процедури. У1952 р. до договору приєдналися Греція і Туреччина, ще пізніше — Німеччина (1955 р.), Іспанія (1982 р.) Польща, Угорщина і Чехія (1999 р.). Зацікавлені у вступі до НАТО — Албанія, Болгарія, Латвія, Литва, Македонія, Румунія, Словаччина, Словенія, Естонія. Договір зобов'язує кожну державу— члена НАТО взяти на себе частину ризику і відповідальності, пов'язаних із спільною безпекою, водночас надаючи кожному можливість користуватися перевагами спільної безпеки. Від членів НАТО вимагається також утримуватися від будь-яких міжнародних зобов'язань, які йому суперечать

Створення 25 березня 1957 р. Європейського Економічного Співтовариства “Спільний ринок”

Мета ЄЕС – сприяти розвитку національних економік і захищати Європу від засилля американського капіталу. Умовами вступу в ЄЕС є ліквідація збиткових підприємств і державних дотацій. Країни-учасниці спільно розробляють економічну політику, міждержавні проекти, митні тарифи, регулюють фінансову систему, налагоджують систему міжнародної спеціалізації з метою забезпечення рентабельності виробництва, створюють єдиний ринок праці. Подальший розвиток ЄЕС йде шляхом поглиблення економічної та політичної інтеграції. Було чимало й противників ЄЕС. Так, у 1960 р. на противагу "Спільному ринку" Великобританія утворила Європейську асоціацію вільної торгівлі, до якої увійшли Великобританія, Швеція, Норвегія, Данія, Швейцарія, Австрія, Португалія. У 60-ті роки між ЄЕС і ЄАВТ розгорілась гостра конкурентна боротьба. В цій боротьбі ЄЕС отримало переконливу перемогу: за десять років. У 70-ті роки в ЄЕС вступили Великобританія, Данія, Ірландія. У 80-ті – Греція, Іспанія, Португалія. Країни ЄЕС у травні 1992 р. уклали угоду з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про утворення Європейського економічного простору. Тоді ж набув чинності договір про Європейський Союз (ЄС), на основі якого у 1999 р. завершилося створення єдиного валютного простору

44. Інтеграція в сучаснім Європі. Участь України в загальноєвропейському процесі
Перехід від конфронтації до співробітництва держав світу (друга половина 80-х- 90-ті роки), поглиблення міжнародного поділу праці та економічної взаємозалежності країн поставили питання про зміцнення їх інтеграції. Найінтенсивніше інтеграційні процеси відбуваються в Європі.
Прикладом інтеграції є діяльність Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), від якого бере свій родовід нинішній Європейський Союз. Тут вільно пересуваються капітали, товари, послуги і робоча сила. 6 лютого 1992 р. у м.Маастріхті (Нідерланди) краї-ни-члени ЄЕС підписали угоди, за якими з 1 січня 1993 р. розпочалося функціонування єдиного ринку. Тоді ж набув чинності договір про Європейський Союз (ЄС), на основі якого у 1999 р. завершилося створення єдиного валютного простору- замість національних валют введено єдину ''європейську валютну одиницю'' - ''євро''. Співтовариство планує розробити спільну оборонну політику й запровадити єдине європейське громадянство. Отже, має утворитися Європейський дім, яким керуватимуть Європейська комісія, Рада Міністрів, Європарламент, Євросуд і Європейська рада.
Україна в 1992 р. приєдналася до Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), співробітничає з Європейським Союзом. Поступова інтеграція до європейських та євроатлантичних структур є стратегічною метою України. Набуття асоційованого, а згодом і повного членства в Євросоюзі на сьогодні становить одне з пріоритетних завдань зовнішньої політики України, бо це єдина альтернатива поверненню до минулого. Значним здобутком стало визнання України як держави з перехідною економікою. Між Україною та ЄС укладено угоду про партнерство і співробітництво. Європейський союз прийняв рішення про надання позики на підтримання платіжного балансу України. Передбаче

зобов'язався зробити внесок у зміцнення ролі України як основної транзитної зони.
Вступ у ЄС нових членів з числа східноєвропейських країн містить, крім позитивних, також і негативні елементи. На кордонах України може утворитися нове правове поле, яке регулюватиме економічні відносини, гуманітарні контакти, візовий режим. Це вимагає регулярного діалогу між Україною й ЄС.

53.Політичний портрет М.С. Горбачова
У політиці, як відомий класик, важливі об'єктивні результати діяльності політиків для мільйонів людей, а чи не їх суб'єктивні наміри, мотиви діяльності (хоча враховувати їх, знати про неї правду дуже важливо).
Який головний, об'єктивний результат діяльності М. Горбачова на момент завершення його за політичну кар'єру, тобто. до кінця 1991 року? Щоб цей непросте питання, потрібно чітко розрізняти два аспекти цього результату: всесвітньо-історичний і конкретно-історичний.
Як це парадоксально, але об'єктивний результат діяльності М. Горбачова і команди з погляду всесвітньо-історичної гранично ясний. До кінця 1980-х років Горбачов і з викликом сказав, що нічого очікувати президентом, бере участі у похороні свою власну держави. Історія, що зробила його великої політичною фігурою, міцно покарала його з ці самовпевнені слова. Полум'яна, але змінила йому любов до української влади зробила Горбачова як учасником цих похорону, першим й останнім президентом СРСР, але об'єктивно – головним «могильником» Союзу Радянських Соціалістичних Республік я, другий (поруч із США) супердержави світу. Таким був з всесвітньо-історичної погляду головний об'єктивний результат усіх її суперечливих «реформ». ХочаПеченев Не сумнівається, що у задумах Горбачова розвал Союзу РСР ні, звісно, заплановано. Проте, як цілком слушно зазначає доктор історичних наук А.Барсенков, розпад СРСР як відкинув далеко тому всі колишні союзних республік, а й призвів до сповзанню країни з кризи у прірву

55. Українсько-російські відносини
З часу розпаду Радянського Союзу відносини між двома країнами часто були складними і наразі перебувають у станi покращення.
Відносини двох держав за президентства Леоніда Кучми були найбільш сприятливими і певною мірою добросусідськими. Певний час урядам двох країн вдавалося домовлятися із деяких важливих питань двосторонніх відносин: зокрема був розділений Чорноморський флот, означений державний кордон і укладений Великий договір 1997 р., за яким Росія відмовилася від територіальних претензій і визнала існуючі кордони України.
Найгострішим із суперечливих питань останнього часу стало протистояння в районі півострова Тузла (Крим). Також від часу демократичних виборів Україна занепокоєна висловлюваннями і діями деяких російських політиків з питань Криму, російської мови в Україні, визнання Голодомору.
Значне погіршення російсько-українських відносин відбулося під час і особливо після Помаранчевої революції 2004 р. Офіційна Москва не тільки втручалася в президентські перегони восени 2004 р.[3], але й розцінила перемогу демократичних сил, як виклик її впливу на терени України. Це знайшло своє продовження у відвертій пропагандистській війні особливо під час газової кризи 2005 р. З того часу за різних урядів України, стосунки між двома державами залишалися напруженими, зокрема стосовно постачання російських енергоносіїв через територію України та, визнання Голодомору 33-го року геноцидом, можливого вступу України до НАТО та статусу російської мови в Україні. Основним невдоволенням української сторони залишається дуже часте втручання Росії у внутрішні справи України та перманентні «економічні війни»: в тому числі «газовий конфлікт» 2005–2006 рр., «Сирна війна» 2012 тощо.
Незважаючи на складні міждержавні відносини, на неформальному рівні стосунки між українцями і росіянами залишаються здебільшого позитивними та добросусідськими, але загальне втручання російської влади в суверенні справи України призводить до поступового зниження довіри між двома народами.Україна закликає ООН визнати Голодомор 1932-33 років геноцидом українців[6]. Офіційна влада Росії неодноразово висловлювала свою незгоду з таким формулюванням трагедії 33-го року, у якій також постраждала Росія. Офіційна позиція Москви з цього приводу: «Голодомор — це злочин комуністичного режиму, але не етнічний геноцид»

54. СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ РОСІЇ.
Результати численних досліджень останніх років свідчать, що для Росії кінця XX століття характерна специфічна, як би "двоповерхова", дворівнева політична система.
Верхній рівень включає в себе як офіційні партії та інші політичні об'єднання, так і виборчі комісії, законодавчі збори, в тому числі Федеральне Збори РФ і Міжпарламентську асамблею країн СНД, а також формуються на представницькій основі різного роду дорадчі органи при Президентові чи уряді (Політичний консультативний рада, Громадську палату. Палату з інформаційних спорів тощо) або погоджувальні структури типу "Великої четвірки" і президентського "Круглого столу", - тобто інститути, пов'язані з новим, демократичним "дискурсом".
Нижній рівень російської політичної системи багато в чому тіньової, нелег-Тімні, неформальний. На цьому рівні здійснюються узгодження реальних інтересів основних суб'єктів політики і не тільки підготовка більшості державних рішень, але також їх фактичне прийняття. Мова в даному випадку йде не стільки про апарати владних структур (оскільки повноваження апаратів так чи інакше прописані у відповідних регламентах та посадових інструкціях, що закріплюють підлегле становище апаратів державних органів по відношенню до самих органам), скільки про сукупність специфічних груп і об'єднань, а також спеціальних структур, або не передбачених чинним законодавством, або мають обмежені повноваження на участь у прийнятті політичних рішень. Це перш за все різні "групи інтересів" та їх різновиди - "групи тиску" і "групи впливу", що мають часом цілком певні структуру та ієрархію, але тим не менш в основному не формалізовані за допомогою прийнятих у публічній політиці стандартів: немає юридичного статусу, державної реєстрації, формального членства і т.п. Крім "груп інтересів" до подібного роду структурам ми можемо віднести також і різного роду лобістські структури, які можуть бути частково формалізовано (бізнес-клуби, різні ради при Президентові РФ, уряді, міністерствах, губернаторах або мерах), але навіть у цьому випадку вони формуються не на представницькій, а, як правило, особистісної, неформальній основі і з вузькокорпоративними цілями.

39. На сучасному етапі Китай є найактивнішим партнером України в АТР. Співробітництво з таким партнером може посилити позиції України на міжнародній арені. Китай інтересний своєю моделлю розвитку і Україна може вивчати (використовувати) досвід КНР, адже більше десятиліття тому Китай був виключно сільськогосподарською країною, а на сьогодні має найпривабливішу для інвесторів економіку в світі. Отже, незважаючи на те, що для України пріоритетним напрямом зовнішньої політики є Євросоюз, необхідно пам'ятати, що Китай поступово стає економічною наддержавою. Україна на сьогодні не є головним пріоритетом для КНР. Україна становить інтерес для Китаю у політичному вимірі та як економічний партнер. Інтересу китайської сторони щодо України, сприяє її незалежна політика, що робить можливим двосторонню координацію дій у міжнародних організаціях, на різних міжнародних форумах та дає можливість ефективніше відстоювати національні інтереси кожної із сторін; зростання політичної ваги нашої держави в Європі та у світі.
Китай вбачає в Україні і перспективного економічного партнера, насамперед у таких галузях, як машинобудування, військово-промисловий комплекс, високі технології, зокрема, космічна техніка, авіа- та суднобудівна галузь, матеріалознавство, радіаційна безпека тощо; для КНР Україна це ще і ринок збуту продукції китайських підприємств.

37.Науково-технічна революція - це якісно новий етап науково -технічного прогресу. НТР призвела до корінного перетворення продуктивних сил на основі перетворення науки в провідний чинник розвитку виробництва Двадцяте століття людство зустріло з новими видами транспорту:літаками, автомобілями, величезними пароплавами і все більш швидкими паровозами;. Головні напрямки НТР: комплексна автоматизація виробництва, контролю та управління на основі широкогозастосування ЕОМ; відкриття і застосування нових видів енергі; створення і застосування новихвидів конструкційних матеріалівї. Загальний оптимізм початку ХХ століття під впливом жахів війни, пониженнярівня життя, важкості повсякденної праці, стояння в чергах, холоду іголоду змінився на важкий песимізм. Зростання злочинності, кількості самогубств,падіння значення духовних цінностей-все це було властиво не тільки
Німеччині, яка програла війну, але й країнам-переможцям. Різко зросли вимоги до рівня освіти, кваліфікації таорганізованості працівників. Про це свідчать наступні факти:чисельність учених у світі подвоюється кожні 10-15 років і до 2000 рокудосягне 10 мільйонів чоловік; в даний час у вузах навчається 70мільйонів студентів. Інформаційний динамізм сьогоднішнього світу призвів дорегулярному старіння знань, що породило нову освітнюконцепцію, відому як безперервна освіта

38.Постіндустріальне суспільство - це суспільство, в економіці якого, в результаті науково-технічної революції і істотного зростання доходів населення, пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг. Виробничим ресурсом стають інформація і знання. Наукові розробки стають головною рушійною силою економіки. Найбільш цінними якостями є рівень освіти, професіоналізм, здатність до навчання і креативність працівника п Культура- духовне і матеріальне надбання людей. У другій половині 20ст. людство перейшло до постіндустріального суспільства. Індустріальне суспільство – домінує велике машинне виробництво, велика кількість найманих робітників, боротьба за джерела сировини і ринків збуту.

В основі концепції постіндустріального суспільства лежить поділ усього суспільного розвитку на три етапи:

- Аграрне (доіндустріальне) - визначальною була сільськогосподарська сфера, головні структури - церква, армія

- Індустріальне - визначальною була промисловість, головні структури - корпорація, фірма

- Постіндустріальне - визначальним є теоретичні знання, головна структура - університет, як місце їх виробництва та накопичення

39. На сучасному етапі Китай є найактивнішим партнером України в АТР. Співробітництво з таким партнером може посилити позиції України на міжнародній арені. Китай інтересний своєю моделлю розвитку і Україна може вивчати (використовувати) досвід КНР, адже більше десятиліття тому Китай був виключно сільськогосподарською країною, а на сьогодні має найпривабливішу для інвесторів економіку в світі. Отже, незважаючи на те, що для України пріоритетним напрямом зовнішньої політики є Євросоюз, необхідно пам'ятати, що Китай поступово стає економічною наддержавою. Україна на сьогодні не є головним пріоритетом для КНР. Україна становить інтерес для Китаю у політичному вимірі та як економічний партнер. Інтересу китайської сторони щодо України, сприяє її незалежна політика, що робить можливим двосторонню координацію дій у міжнародних організаціях, на різних міжнародних форумах та дає можливість ефективніше відстоювати національні інтереси кожної із сторін; зростання політичної ваги нашої держави в Європі та у світі.
Китай вбачає в Україні і перспективного економічного партнера, насамперед у таких галузях, як машинобудування, військово-промисловий комплекс, високі технології, зокрема, космічна техніка, авіа- та суднобудівна галузь, матеріалознавство, радіаційна безпека тощо; для КНР Україна це ще і ринок збуту продукції китайських підприємств.