Політика австрійського уряду щодо українців

Долучення західноукраїнських земель до складу Австрійської імперії

Регіональний поділ західноукраїнських земель

Західноукраїнські землі поділялися на:

• Східну Галичину,

• Північну Буковину,

• Закарпаття.

Загальна площа — 70 тис. кв. км.

Населення — 3,5 млн осіб, з них українців — понад 2 млн.

Адміністративно-територіальний устрій

На території Галичини та частині польських земель утворили Королівство Галичини і Лодомерії (столиця — м. Львів).На чолі королівства — губернатор, якого призначав австрійський імператор.

Королівство поділялося на 12 округів (дистриктів).

Було створено Галицький сейм — законодавчий орган краю (до нього обирали лише дворянство та верхівку духовенства).

На чолі округу стояв староста, якому підпорядковувалися чиновники.

Соціально-економічним життям міст керував магістрат, призначуваний імперським урядом.

У селах влада належала війтам (старостам) і наглядачам (мандаторам).

На правах окремого округу до Галичини було приєднано Буковину (центр — Чернівці). Після 1849 р. їй надали статусу окремої провінції.

Закарпаття було у складі Піжонського (Братиславського) намісництва Угорського королівства.

Закарпаття поділялося на чотири адміністративно-політичні регіони — жупи. Очолювали - жупани, призначувані імператором. Здійснювали адміністративну, фінансову, судову, військову владу.

На всій території імперії діяли австрійські закони.

Висновки

Перебування українських земель у складі однієї австрійської держави залишило західноукраїнські землі адміністративно й територіально розмежованими, бо вони належали до різних адміністративних одиниць Габсбурзької монархії.

Центральною постаттю в державному управлінні були чиновники, залежні від центральної влади і наділені широкими повноваженнями.

Політика австрійського уряду щодо українців

Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими провінціями. Австро-угорські власті розглядали українські землі як колоніальний сировинний придаток до промислово розвинених центральних та західних провінцій імперії.

Життя українців у Австрійській імперії було жалюгідним, у харчовому раціоні переважали картопля і капуста, вони часто зазнавали масових голодувань. Середня тривалість життя українців — 30-40 років, високий рівень смертності. Панівним класом у Галичині була польська шляхта, у Буковині — румунські бояри, у Закарпатті — угорські пани.

Серед українців — невелика частина світської та духовної інтелігенції.

Українське населення було повністю позбавлене будь-яких прав.

Для зміцнення своєї влади уряд Австрійської імперії розпочав переселення в Західну Україну іноземних колоністів: у Східну Галичину — німців, у Північну Буковину — німців і румунів, у Закарпаття — угорців.