Порівняльна політологія: теоретико-методологічні засади

Політологія не може мати експериментів (оскільки велике значення мають умови), тому всі висновки і положення вона отримує завдяки порівняльному аналізу.

Особливість порівняльного методу – він став підставою винекнення самостійної дисципліни.

Порівняльна політологія за Вірардою – систематичні дослідження щодо порівняння політичних систем світу.

Функції:

· отримання нових знань та їх подальший розвиток

· верифікації емпіричних даних, теоретичних концепцій та узагальнень

· відпрацювання нових методик та технік дослідження політичного простору

· знаходження інструментів, шляхів, алгоритмів, розв’язання актуальних політичних проблем на підставі інших (досвіду) країн

· контроль процесів в середині країни (Сарторі)

Етапи розвитку порівняльної політології:

1. традиційний етап (інституціоналізм). Вивчення окремих країн світу, де існували представницькі органи демократії, об’єктом вивичення виступають державні інститути та політичні партії. Сам метод потребував оволодіти конкретними знаннями, реалізується в історичних та теоретичних площинах.

2. другий етап (нова порівняльна політологія). Еванстоунський семінар 1952 року, Рой Макрідіс: “розвиток політичної науки має розвиватися через порівняльний аналіз”. Потім був семінар у Венеції (1955). Чинниуи, які пришвидшили розвиток порівняльної політології – наслідки ІІ світової війни (потрібно було досліджувати і знати інші країни світу), США ставши лідером демократичного світу взяв на себе роль контролера, що все знає (департамент США починає робити замовлення щодо дослідження інших країн); ООН, для її функціонування потрібно знати країни учасники; ІІ світова війна в Європі принесла авторитарну форму, крім Сполученого Королівства, тому вчені почали втікати в США і всі вони досліджували європейські країни в університетах США. Криза біхевіоризму стала водночас і кризою порівняльної політології (кінець 70-их років), бо ніхто не пердбачив антивоєнні рухи, контркультурні рухи – критика з боку замовників.

3. третій етап (кінець 70-их років) – плюралістичний етап. Метод важливий, але важливим є присутність самого досліднка, його інтуїції, досвіду, його передбачення (суб’єктивний чинник). Постмодерний підхід та феноміністична проблематика; відновлення значення історико-порівняльної методології (спадщина Маркса, Вебера); розширення інструментарію аналізу (неоінституціалізм, неомодернізм); велику роль відіграють економічні дослідження (економічні та математичні інструментарії – індекси, обчислення).

Порівняльна політологія — один з напрямів|направлень| політичній думці, що сформувалося як відособлена частина|частка| політичної науки, є спеціальною галуззю політичних знань і досліджень.

У найзагальнішому сенсі|змісті| порівняльну політологію можна розглядати|розглядувати| як метод політології, що виражається|виказує| в компаративістському (порівняльному) підході до політичних явищ.

Даний метод (використовувався вже в античному світі Платоном, Арістотелем та іншими мислителями) передбачає|припускає| зіставлення однотипних політичних явищ, наприклад|приміром|, політичних систем, політичних режимів, політичних партій і рухів, зацікавлених груп і еліт, виборчих|вибіркових| систем, різних способів реалізації одних і тих же політичних функцій і так далі з метою виявлення їх загальних|спільних| і специфічних властивостей, меж|рис|, ознак, знаходження найбільш ефективних форм політичної організації або оптимальних доріг|колій| вирішення завдань|задач|.

Вживання|застосування| порівняльного методу розширює кругозір дослідника, сприяє плідному використанню досвіду|досліду| інших країн і народів, дозволяє вчитися на чужих помилках і позбавляє від необхідності “винаходити велосипед” в державному будівництві. Творче, з врахуванням|з урахуванням| специфіки країни, використання цього методу особливе актуально для сучасної російської політології в умовах реформування суспільства|товариства| і держави (В.П. Пугачов, А.І. Солов'їв).

Порівняльна політологія за допомогою своїх теоретичних засобів|коштів| і прийомів сприяє проведенню глибокого аналізу реальних політичних процесів, інститутів влади. Об'єктом порівняння в політичних дослідженнях практично завжди служить розподіл влади в різних суспільствах|товариствах|.