Tema 8. правове регулювання доступу до окремих видів інформації та інформаційних ресурсів

Правові засади науково-технічної інформації. Зміст екологічної інформації та право на екологічну інформацію за чинним законодавством. Геологічна інформація. Реклама як об'єкт інформаційних відносин, її основні види. Медична інформація як самостійний вид інформації. Комп'ютерна інформація. Правовий режим архівних ресурсів. Бібліотечні фонди як різновид інформаційних ресурсів.

Ключові слова:дані, науково-технічна інформація, науково-технічні ресурси, науково-інформаційна діяльність, екологічна інформація, реклама, стан здоров'я, комп'ютерна інформація, архіви, архівний документ, бібліотеки, бібліотечні фонди, бібліотечні послуги.

Визначені Законом України «Про інформацію» основні види інформації зумовили розвиток галузевого інформаційного законодавства. Окрім встановлених основних видів, чинне законодавство регулює інші види інформації на рівні спеціальних нормативно-правових актів. Серед них можна назвати насамперед науково-технічну інформацію, екологічну, геологічну, медичну інформацію, рекламу та їн*

Науково-технічна інформація (НТІ)— документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в результаті науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності.

Відносини, що виникають при створенні, одержанні, використанні та поширенні науково-технічної інформації, а також правові форми міжнародного співробітництва у відповідній галузі регулюються насамперед Законом України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня і993 p., іншими нормативно-правовими актами.

Об'єктом відповідних правовідносин є документована на будь-яких носіях або публічно оголошувана вітчизняна і зарубіжна науково-технічна інформащя. Вона охоплює отримувані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності результати, зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення.

КОСТЕЦЬКА Т.А.

Така інформація, що є продуктом інтелектуальної творчої праці, становить об'єкт права інтелектуальної власності.

Право на відкриту науково-технічну інформацію, яке передбачає можливість вільного її одержання, зберігання, використання і поширення під час здійснення наукової, науково-дослідної, виробничої, громадської та іншої діяльності, що не забороняється чинним законодавством, за законом, мають усі громадяни України, юридичні особи, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Сукупність дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави у НТІ, які передбачають її збирання, аналітично-синтетичну обробку, фіксацію, зберігання, пошук і поширення, визначається як науково-інформаційна діяльність.

Передбачено, що інформаційна продукція, а також послуги органів НТІ, підприємств, установ, організацій, окремих громадян, які здійснюють науково-інформаційну діяльність, можуть бути об'єктами товарних відносин.

На задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави в науково-технічній інформації спрямоване функціонування національної системи НТІ - організаційно-правової структури, за допомогою якої формується державна інформаційна політика, здійснюється координація робіт із створення, користування, зберігання та поширення національних ресурсів НТІ з урахуванням інтересів національної безпеки.

Вона складається із спеціалізованих державних підприємств, установ, організацій, державних органів науково-технічної інформації, наукових і науково-технічних бібліотек; підприємств будь-яких організаційно-правових форм, заснованих на приватній чи колективній власності, предметом діяльності яких є інформаційне забезпечення.

Інформаційні ресурси національної системи НТІ - це сукупність довідково-інформаційних фондів із необхідним довідково-пошуковим апаратом і відповідними технічними засобами зберігання, обробки і передання, які є у володінні, розпорядженні, користуванні державних органів і служб НТІ, наукових і науково-технічних бібліотек, комерційних центрів, підприємств, установ і організацій.

Інформаційні ресурси НТІ, що становлять власність держави, визнаються державними ресурсами НТІ.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Екологічна інформація (інформація про стан навколишнього природного середовища) - будь-яка інформація в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про події, явища, матеріали, факти, процеси й окремих осіб у сфері використання, відтворення та охорони природних ресурсів, природних компонентів та ландшафтів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки.

Екологічна інформація - це відомості про:

> стан навколишнього природного середовища чи його об'єктів -землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення; джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей;

• біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію із об'єктами навколишнього природного середовища;

• загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об'єкти та здоров'я людей;

• екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища;

• витрати, пов'язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування; економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля .

Основними джерелами екологічної інформації є дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, а також реєстри, автоматизовані бази даних, архіви, довідки, шо видаються уповноваженими на те органами державної влади та місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.

Право кожного на вільний доступ до інформації про стан довкілля (екологічної інформації), якість харчових продуктів і предметів побуту та право на її поширення є конституційним правом людини і громадянина (ст. 50 Конституції України).

Галузеві нормативно-правові акти реіулюють право на одержання інформації стосовно окремих об'єктів навколишнього природ-

¹ Більш детально про зміст екологічної інформації див.: Закон України «Про oxopOHv навколишнього природного середовища» (ст. 25).

КОСТЕЦЬКА ТЛ,

ного середовища. Так, у Водному кодексі України (ст, 11) зазначено, що громадяни, їх об'єднання, інші громадські формування у встановленому порядку мають право одержувати інформацію про стан водних об'єктів, джерела забруднення та використання вод, про плани і заходи щодо охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Право громадян на достовірну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населення, а також про можливі і наявні фактори ризику встановлено, наприклад, в Законі України «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (ст. 4). За підприємствами, установами, організаціями закріплено право на одержання від відповідних органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, а також відповідних органів і установ охорони здоров'я інформації щодо стану здоров'я населення, санітарноГга епідемічної ситуації, законодавчих, нормативних актів з питань забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення і санітарних норм.

Доступ, наприклад, до інформації, пов'язаної з використанням ядерної енергії, правом громадян на захист та одержання від відповідних підприємств, установ, організацій повної та достовірної інформації щодо безпеки ядерної установки чи об'єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, за винятком відомостей, що становлять державну таємницю, гарантовано Законом України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р.

Забезпечення інформування населення про радіаційну обстановку - повноваження місцевих органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30 червня 1995 р.

Інформація про об'єкти підвищеної екологічної небезпеки та вплив екологічно небезпечної діяльності на навколишнє природне середовище, здоров'я людей - предмет регулювання інших актів екологічного законодавства (Законів України: «Про відходи», «Про об'єкти підвищеної небезпеки», «Про пестициди і агрохімікати» таін.)*.

Чинне законодавство про екологічну інформацію базується на положеннях міжнародно-правових актів, зокрема Орхуської Конвенції «Про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті та

Більш детально про екологічні права та обов'язки громадян див., напр.: Екологічне право України. Академічний курс : підручник / за заг. ред. Ю.С. Шемшученка. - К., 2005. - (Розділ III).

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього природного середовища», схваленій 5 червня 1998 р.

Відносно самостійним та специфічним видом інформації, яка має загальнодержавне значення, називають геологічну інформацію.

Відомості, що її складають, за чинним законодавством України (ст. 1 Закону України «Про державну геологічну службу») є результатом геологічного вивчення надр - спеціальних робіт і досліджень, спрямованих на одержання інформації про надра з метою задоволення потреб суспільства.

Геологічна інформація - зафіксовані дані геологічного, геофізичного, геохімічного, аерокосмічного, економічного змісту, що характеризують будову надр, наявні в них корисні копалини, умови розробки родовищ, інші якісні та кількісні параметри та особливості надр, та отримані за результатами геологорозвідувальних, геолого-екологічних, науково-дослідних, експлуатаційних та інших робіт¹.

У сучасних умовах у спеціальній літературі термін «геологічна інформація» пропонується розглядати не тільки у вузькому розумінні (тобто як відомості геологічного характеру), а як інформаційну систему — організаційно впорядковану сукупність масивів первинних і аналітичних документів, а також інформаційних технологій (інформаційних ресурсів), що зосереджуються у фондах, архівах, бібліотеках, банках даних із метою збору, обробки, нагромадження, зберігання, подальшого пошуку та надання їх споживачеві.

Геологічна, як і будь-яка інша інформація, належить до об'єктів цивільного права.

Серед нормативних актів, положення яких формують інститут геологічної інформації: Кодекс України про надра, Закон «Про державну геологічну службу», Гірничий закон України, Положення про розпорядження геологічною інформацією (від 13 червня 1995 р. № 423), постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами» (від 2 жовтня 2003 р, № 1540) та інші.

Реклама - інформація про особу чи товар, поширена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їхній інтерес щодо такої особа чи товару.

Інформаційні відносини, пов'язані з рекламною діяльністю, регулюються Законом України «Про рекламу» від 3 липня 1996 р.

¹ Положення про порядок розпорядження геологічною інформацією : затв. Постановою Кабміну України 13,06.1995 р. // Зо. постанов Уряду України. -1995.-№8.-Ст.220,п.2.

КОСТЕЦЬКА Т.Л.

(у редакції від 11 липня 2003 p., із наступними змінами)¹, іншими нормативно-правовими актами.

Характерні ознаки реклами:

- особливий зміст відомостей;

- поширення в будь-якій формі та будь-якими рекламними засобами, не забороненими законодавством;

- поширюється з конкретною метою (цілеспрямовано звертає увагу споживачів на конкретних особу/товар, щоб сформувати обізнаність, підвищити інтерес тощо);

- замовляється рекламодавцем із метою одержання прибутку (безпосередньо чи опосередковано), крім соціальної реклами, та ін.

Основними суб''етапами рекламної діяльності України є:

• рекламодавець - юридична чи фізична особа - замовник рекламної інформації для її виробництва, розміщення, поширення;

• виробник реклами - юридична чи фізична особа, що здійснює повне чи часткове приведення рекламної інформації до готової для поширення форми;

• розповсюджувач реклами - юридична чи фізична особа, що здійснює розміщення і (чи) поширення рекламної інформації шляхом надання і (чи) використання майна, у тому числі технічних засобів радіомовлення, телевізійного віщання, а також каналів зв'язку, ефірного часу й інших способів;

• споживачі реклами ~ невизначене коло осіб, на яких спрямована реклама, наслідком чого може бути відповідний вплив на них.

Законодавство вирізняє внутрішню, зовнішню, недобросовісну, порівняльну, приховану рекламу, рекламу на транспорті, соціальну рекламу.

Внутрішня реклама - інформація, що розміщується всередині будинків, споруд, зокрема в кінотеатрах і театрах під час демонстрації кінофільмів та вистав, концертів, а також під час спортивних змагань, що проходять у закритих приміщеннях, крім місць торгівлі (у тому числі буфетів, кіосків, яток), де може розміщуватися інформація про товари, що безпосередньо в цих місцях продаються.

Зовнішня - реклама, розміщена на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, встановлених на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 39. - Ст.-181. Дія цього закону не поширюється, зокрема, на оголошення фізичних осіб, недов'язаних із підприємницькою діяльністю (ч. З ст. 2 Закон}⁷ «Про рекламу»),

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Недобросовісна ~ реклама, яка вводить або може ввести в оману її споживачів, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостоверности двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу поширення. Така реклама заборонена.

Порівняльна - реклама, яка містить порівняння з іншими особами та/або товарами іншої особи.

Прихована реклама ~ це інформація про особу чи товар у програмі, передачі, публікації, якщо така інформація слугує рекламним цілям і може вводити в оману осіб щодо дійсної мети таких програм, передач, публікацій. Така реклама заборонена законом.

Реклама на транспорті ~ інформація, розміщена на території підприємств транспорту загального користування, метрополітену, на зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів і споруд транспортних підприємств загального користування і метрополітену.

Соціальною визначена реклама як інформація будь-якого виду, поширена без мети отримання прибутку в будь-якій формі і спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей. Вона не повинна містити посилань на конкретний товар та/або його виробника, на рекламодавця (за винятком випадків, коли рекламодавець - громадська організація), об'єкти права інтелектуальної власності, що належать виробнику товару або рекламодавцю.

Реклама має бути чітко відокремлена від інших відомостей незалежно від форм чи способів її поширення таким чином, щоб їх можна було ідентифікувати саме як рекламу.

Основними принципами реклами визначено: законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають її споживачеві шкоди.

Реклама не повинна підривати довіру суспільства до неї та має відповідати принципам добросовісної конкуренції. Вона також не може містити інформації або зображень, що порушують етичні, гуманістичні, моральні норми, нехтують правилами пристойності.

Передбачено також, що реклама повинна враховувати особливу чутливість дітей і не завдавати їм шкоди тощо. Слід мати на увазі, що в згаданих випадках ідеться не про рекламу, розраховану на дітей, а про те, що під час замовлення, виготовлення та розміщення будь-якої рекламної продукції необхідно враховувати те, що потенційними її споживачами є діти з притаманними їм психологічними та іншими особливостями.

КОСТЕЦЬКА Т.А.

Забороняється, зокрема, вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження людини, її соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, а також ті, що є дискримінаційними щодо осіб, які не користуються рекламованим товаром;

> подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей та/чи довкіллю, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;

> використовувати засоби і технології, що діють на підсвідомість споживачів реклами.

Законодавством встановлено й інші вимоги до реклами.

Від рекламної інформації слід відрізняти інформацію про продукцію, право на одержання якої є складовою прав споживачів. Зміст такої інформації становлять відомості про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також виробника (виконавця, продавця), тобто відомості, що забезпечують споживачам можливість свідомого і компетентного вибору такої продукції.

Правовий режим такої інформації регулюється Законом України «Про захист прав споживачів» (у редакції від 1 грудня 2005 р.)¹.

Подібні відомості є обов'язковими (статті 4,6) і продавець (виробник, виконавець) має надати їх споживачу до придбання останнім товару.

Відповідно до положень ст. 15 названого Закону інформація про продукцію повинна містити такі відомості:

- найменування товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг;

- найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати продукція;

- про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування - перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок, номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а

³ Відомості Верховної Ради України. ~ 2006. - № 7. ~ Ст. 84.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

також іншу інформацію, що поширюється на конкретну категорію. Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, повинні супроводжуватись інформацією про їх походження;

- відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі встановлені законодавством;

- позначку про наявність у складі продукції генетично модифікованих компонентів;

- дані про ціну (тариф), умови та правила придбання, дату виготовлення продукції; відомості про умови її зберігання;

- гарантійні зобов'язання виробника (виконавця);

- правила та умови ефективного і безпечного використання продукції;

- найменування та місцезнаходження виробника (виконавця), підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживачів, а також проводить ремонт і технічне обслуговування;

- строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі виконання цих дій.

Якщо продукція підлягає обов'язковій сертифікації, споживачеві має надаватись інформація про її сертифікацію.

Що стосується продукції, яка за певних умов може бути небезпечною для життя, здоров'я споживача та його майна, навколишнього природного середовища, виробник (виконавець, продавець) зобов'язаний довести до відома споживача інформацію про таку продукцію та можливі наслідки її споживання (використання).

Встановлено, що відповідна інформація доводиться виробником (виконавцем, продавцем) до споживачів у супровідній документації, додається до продукції на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих формах обслуговування. Вона може бути розміщена у місцях реалізації продукції, або ж за згодою споживача -доводитися до нього за допомогою засобів дистанційного зв'язку.

Обов'язково має вказуватися ціна кожної одиниці продукції або однієї категорії продукції та однієї стандартної одиниці цієї продукції. Написи ціни реалізації мають бути чіткими і простими для розуміння. При цьому ціна продукції повинна включати всі податки та неподаткові платежі, які відповідно до законодавства сплачуються споживачем підчас її придбання.

КОСТЕЦЫСА Т.А.

Передбачено, що у випадку, коли ненадання або ж надання недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило:

1) придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків;

2) неможливість використання придбаної продукції за призначенням - споживачеві надається право вимагати надання у прийнятно короткий, але не понад місяць, строк відповідної інформації;

3) якщо відповідні відомості в обумовлений строк не буде надано - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків;

4) заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну споживача -споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) вищезгадані вимоги, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об'єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених законом чи договором.

За законом, продавець не звільняється також від відповідальності у випадку неодержання ним від виробника (імпортера) відповідної інформації про товар.

Встановлено, що під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих ненаданою або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, слід керуватися припущенням, що у споживача відсутні спеціальних знання щодо якості та характеристики продукції, яку той придбаває.

Окремим видом можна назвати медичну інформацію.

Правовий режим медичної інформації базується на нормах міжнародно-правових актів (зокрема Лісабонської декларації Всесвітньої медичної асоціації про права пацієнтів та ін.), закріплених конституційним правом людини і громадянина на інформацію, та на праві на інформацію про стан свого здоров'я, передбаченому ст. 285 Цивільного кодексу України (ЦК України), положеннями Основ законодавства України про охорону здоров'я від 9 листопада 1992 р. (статті 6, 39, 40), рішеннями Конституційного суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47,' 48 Закону України «Про інформацію» та ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К.Г. Устименка) від 30 жовтня 1997 р. та ін.

Наприклад, відповідно до ч. 1 ст, 285 ЦК України повнолітня особа має право на повну та достовірну інформацію про стан свого

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

здоров'я, у тому числі й на ознайомлення з відповідними документами, що стосуються її здоров'я.

Загалом, сукупне право особи на медичну інформацію за чинним законодавством, крім названого вище, також становить:

- право на отримання у доступній формі достовірної, повної та своєчасної інформації про стан здоров'я, а також відомостей про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів та прогноз можливого розвитку, захворювання, в тому числі наявності ризику для життя і здоров'я;

-право на інформацію про здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь та ін.

Чинне законодавство, наприклад, містить норми, згідно з якими забороняється без згоди особи або без згоди її законного представника та лікаря-психіатра, який надає психіатричну допомогу, публічно демонструвати особу, яка страждає на психічний розлад, фотографувати її чи робити кінозйомку, відео- або звукозапис та прослуховувати бесіди особи з медичними працівниками чи з іншими фахівцями при наданні їй психіатричної допомоги. Документи, які містять відомості про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної допомоги, повинні зберігатися з додержанням умов, що гарантують конфіденційність цих відомостей (ст. 6 Закону «Про психіатричну допомогу»).

У спеціальній літературі пропонується розрізняти медичну інформацію у вузькому та широкому розумінні¹.

Під медичною інформацією у першому значенні розуміються відомості про стан здоров'я людини, історію її хвороби; про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів; прогноз можливого розвитку захворювання, зокрема наявності ризику для життя і здоров'я; інформація, що міститься в історії хвороби та інших медичних документах, що стосуються стану здоров'я, лікар зобов'язаний на вимогу пацієнта, членів його сім'ї або законних представників надати їм таку інформацію повністю і в доступній формі. Таке визначення базується на положеннях Рішення Конституційного суду України від ЗО жовтня 1997 р. у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31,47, 48 Закону України «Про інформацію» та ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К.Г. Устименка).

Така медична інформація становить зміст лікарської таємниці і є конфіденційною, тобто інформацією з обмеженим доступом.

¹ Див,: Право людини на інформацію про стан здоров'я // Право України. -2004.-№9.

КОСТЕЦЬКА ТА.

Якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров'я або стан здоров'я фізичних осіб, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров'я фізичної особи, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.

Повідомлення неповної інформації про стан здоров'я хворого є не обов'язком, а правом медичного працівника. Закон не встановлює перелік станів хворого, щодо яких медичний працівник має право повідомити неповну інформацію і не передбачає обсяг «правди», що повинна бути в будь-якому випадку відома хворому. Крім того, людина має право ознайомлення з медичною документацією, звідки хворий може почерпнути відомості, які суперечать інформації, повідомленої лікарем.

Проте, як зазначають окремі автори, подібне визначення медичної інформації видається досить обмеженим, оскільки не містить усього змісту тих відомостей, що можуть становити інтерес для фізичної особи. Це, наприклад, одержання інформації про причини смерті особи її близькими родичами; батьками - про стан здоров'я їхніх неповнолітніх дітей тощо.

У широкому розумінні медична інформація - це відомості про стан здоров'я населення, окремих його груп; про лікарські препарати, сучасні засоби лікування, методи діагностики тощо. Ця інформація є відкритою, а тому не може бути обмежена у доступі.

Аналіз національного законодавства та наукових досліджень з відповідних питань свідчить про наявність деяких проблем в означеній галузі. Це, зокрема, стосується: а) відсутності чіткого визначення поняття «медична інформація», а також кола суб'єктів права на отримання відповідних відомостей; б) нормативного встановлення процедури отримання відкритої медичної інформації.

Комп'ютерна інформація. Під комп'ютерною інформацією в науковій літературі розуміють інформацію, що циркулює в обчислювальній системі, зафіксована на фізичному носієві у формі, доступній сприйняттю ЕОМ, або таку, що передається телекомунікаційними каналами, сформована в обчислювальному середовищі та пересилається за допомогою сигналів з однієї до іншої. Законодавче визначення такого виду інформації відсутнє.

Комп'ютерні дані можуть бути представлені у вигляді програм (наборів інструкцій, що забезпечують роботу комп'ютера в цілому та виконують окремі функції, задані користувачем) або інформації, що належить користувачу ЕОМ (текстові, звукові файли тощо).

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Науковці комп'ютерну програму визначають як побудовану за особливими правилами сукупність даних, що забезпечує функціонування та керування комп'ютерними система і/або телекомунікаційними мережами, виконання ними певних завдань¹.

Відносини, пов'язані із функціонуванням такої інформації, регулюються Законом України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» (у редакції закону від 31 травня 2005 p.).

Закон регулює відносини у сфері захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах. Дія цього закону поширюється на будь-яку інформацію, що обробляється в автоматизованих системах.

Якщо відносини виникають з приводу захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах, то вони частково регулюються Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» (від 22 травня 2003 р.) та іншими нормативно-правовими актами.

Предметом правового регулювання названого вище закону є відносини, що виникають під час створення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів.

На сьогодні питання захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах, окрім Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» та інших законів, регулюються також низкою підзаконних нормативно-правових актів.