Tema 10. правове регулювання діяльності засобів масової інформації як різновиду інформаційної

ДІЯЛЬНОСТІ

Масова інформація і засоби її поширення. Поняття і види засобів масової інформації. Правовий статус ЗМІ як суб'єктів інформаційної діяльності. Право на заснування ЗМІ. Порядок заснування друкованих засобів масової інформації (преси). Правове регулювання державної реєстрації та ліцензування у сфері телебачення і радіомовлення. Особливості регулювання діяльності ЗМІ на сучасному етапі розвитку телекомунікацій. Правовий статус творчих працівників.

Ключові слова: масова інформація, друкована й аудіовізуальна інформація, свобода інформації, засоби масової інформації, засоби комунікації, телебачення і радіомовлення, електронні ЗМІ, Інтернет, інформаційна діяльність, ліцензування каналів, статус журналістів, оцінні судження.

Масова інформація і засоби її поширення.Інститут засобів масової інформації - один із центральних інститутів інформаційного права. Можна стверджувати, що на сьогодні він являє собою комплексне, міжгалузеве утворення - законодавство про засоби масової інформації.

Об'єктом регулювання є інформаційні відносини, пов'язані з виробництвом (створенням), поширенням одного із основних видів інформації - масової, з організацією І функціонуванням засобів масової інформації як юридичних осіб, правовим статусом суб'єктів діяльності засобів масової інформації, юридичною відповідальністю за правопорушення в означеній галузі тощо.

Інформаційні відносини, що опосередковуються обігом масової інформації, які можна виразити в загальній формулі: виробництво -поширення (розповсюдження) - споживання (використання), є найбільш розгалуженими серед інших.

Законодавство масову інформацію визначає як публічно поширювану друковану та аудіовізуальну інформацію (статті 18, 20 Закону України «Про інформацію»).

Стосовно поняття засобів масової інформації, то інформаційне законодавство України не дає чіткого їх визначення на рівні дефініції.

КОСТЕЦЬКА ТЖ

Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. виділяє лише їх види - друковані та аудіовізуальні ЗМІ (ст. 20).

Друкованими засобами масової інформації визначено періодичні друковані видання (пресу) - газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з певним тиражем, а також форми неперіодичного поширення масової інформації: одноразові видання з певним тиражем, а також кіно, звуко- та відеозаписи.

Аудіовізуальними засобами масової інформації названо радіомовлення, телебачення, кіно-, звуко- та відеозаписи тощо.

Поняття засобів масової інформації відповідно до конкретної галузі значно розширили Закони України: «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (1992), «Про телебачення і радіомовлення» (1993), «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» (1997), «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (1997); «Про інформаційні агентства» (1995); «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації (1997) та деякі інші акти законодавства про ЗМІ.

В юридичній літературі пропонується, зокрема, визначення засобів масової інформації як результату інтелектуальної діяльності, що має назву як засіб індивідуалізації і форму періодичного друкованого видання, радіо-, теле-, видеопрограмм, кінохронікальної програми або іншу форму періодичного поширення масової інформації1.

В існуючих визначеннях виявляються основні характерні ознаки засобів масової інформації.

З одного боку, поняття ЗМІ пов'язують з організаційною формою (матеріальним носієм) поширення масової інформації, а з іншого - із засобами виробництва, поширення відповідної інформації. Ці два аспекти мають принципове значення для визначення поняття засобів масової інформації.

Фіксація на матеріальному носієві - юридична ознака будь-якого ЗМІ. Підставами такого розуміння є норми Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», які визначають друковані засоби масової інформації (пресу) як

1 Бачило ИЛ. Информационное право / И.Л. Бачило, В.Н. Лопатин, М.А. Федотов. - СПб.: Юрид, центр Пресе, 2003, - С. 315.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

періодичні і такі, що продовжуються, видання (газети, журнали, бюлетені і разові видання з визначеним тиражем та інші - курсив автора), які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

Крім того, законом до окремих періодичних і таких, що продовжуються, друкованих видань віднесені також додатки до друкованих засобів масової інформації у вигляді видань газетного та журнального типу (ст. 1).

Зазначені друковані видання можуть мати у своєму складі інші носії інформації, як-то: платівки, дискети, магнітофонні та відеокасети тощо, розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України.

Отже, друковані засоби масової інформації у нормативно визначених різновидах є матеріальними носіями масової інформації.

Аудіовізуальна інформація передається матеріальними носіями дещо іншого типу: (відповідно до законодавства) у вигляді електричних сигналів і приймається за допомогою побутових електронних пристроїв.

Таким чином, юридичні властивості масової інформації виявляються в єдності змісту відомостей з організаційними формами їх представлення,

У цьому випадку засоби масової інформації є також її матеріальними носіями у визначених законодавством організаційних формах. На цій підставі навряд чи доцільно зводити поняття засобів масової інформації лише до поняття юридичних осіб, які здійснюють соціально-комунікативну діяльність на підставі державної реєстрації з метою виробництва, зберігання і публічного поширення інформації, що зустрічається у спеціальній літературі.

Масова інформація як матеріалізований результат інформаційної діяльності ЗМ1, що включає збирання, створення (виробництво), редагування, підготовку до друку та видання, є інформаційною продукцією.

Законодавство про друковані ЗМІ, наприклад, уточнює, що продукцією друкованого засобу масової інформації є виготовлений видавцем тираж окремого випуску видання, підписаний редактором (головним редактором) на вихід у світ (ст. 29 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»).

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

За законом, підготовку та випуск у світ друкованого ЗМІ за дорученням засновника (співзасновників) здійснює редакція або інша установа, що виконує її функції.

Редакція набуває статусу юридичної особи з дня державної реєстрації, оскільки, як відомо, друкований засіб масової інформації може видаватися лише після його реєстрації.

Відповідно, право виробляти та розповсюджувати телерадіо-передачі та програми надається телерадіоорганізації (редакції, студії, агентству, об'єднанню, асоціації, компанії, радіостанції тощо), яка є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому порядку.

Отже, статусу юридичної особи набувають редакція друкованого засобу масової інформації і телерадіоорганізація.

До юридичних осіб, основною метою діяльності яких є надання інформаційних послуг, належать інформаційні агентства (ст. 1 Закону України «Про інформаційні агентства» від 28 лютого 1995 p.).

Основними видами продукції названих суб'єктів інформаційної діяльності, є: електронна, друкована, фото-, кіно-, аудіо- та відео-продукція, що є їх власністю. Проте, спосіб поширення відповідної продукції а саме - на підставі відповідної угоди, на наш погляд, не дає підстав зараховувати інформаційні агентства до різновидів засобів масової інформації в традиційному їх розумінні.

За Законом «Про інформаційні агентства», названі суб'єкти інформаційної діяльності застосовують дещо інший характер задоволення інформаційних потреб, що зумовлює їх визначення як «засобів комунікації».

Було б логічно, щоб таким терміном законодавець й надалі визначав інформаційні агентства як організаційну структуру, що є юридичною особою, основна мета діяльності якої - надання інформаційних послуг.

Водночас, під засобами комунікації названий закон визначає засоби розповсюдження продукції інформаційних агентств, зокрема друковані та екранні видання, радіо, телебачення (кабельне, супут-никове, глобальне), електричний та електронний зв'язок (телеграф, телефон, телекс, телефакс), комп'ютерні мережі та інші телекомунікації.

Тобто, по суті, мова йде про матеріальні та інші носії інформації в межах трактування відповідних понять Законом України «Про інформацію».

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Зокрема, спеціалізованим ЗМІ називається періодичне друковане видання, радіо-, теле-, відеопрограми, інша форма поширення масової інформації, у тому числі на електронних носіях, матеріали та повідомлення якого у цілому і систематично висвітлюють питання сексу або використовують сексуальну тематику як провідну (ст. 1 Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 p.).

Отже, під засобами масової інформації такого типу, перш за все, розуміється форма поширення відповідної інформації.

Поняття державного засобу масової інформації визначаєгься Законом України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 р. Це друкований засіб масової інформації, засновником (співзасновником) якого є орган державної влади, а видання здійснюється на базі або за участі державної власності та відповідного фінансування з Державного бюджету України чи бюджету Автономної Республіки Крим і статутом (програмними цілями) редакції якого передбачається, зокрема, інформування громадян про діяльність цього та вищих органів державної влади (ст. 1).

Таким чином, під засобами масової інформації слід розуміти, організаційно-правову форму поширення масової інформації, а також: юридичних осіб (засобів комунікації), зареєстрованих у встановленому законом порядку, основою метою діяльності яких є доведення інформаційної продукції до широкого кола споживачів з метою задоволення їхніх інформаційних потреб.

Наявні різноманітні підходи до визначення цього поняття в законодавстві та термінологічна неузгодженість основних понять галузі свідчать про доцільність законодавчого формулювання поняття засобів масової інформації.

Крім того, чинне законодавство дає підстави для розрізнення таких понять, як «засіб масової інформації» і «засіб комунікації».

Перший термін може застосовуватися для назви носіїв масової інформації, а останній - для назви суб'єктів діяльності ЗМІ. Це слугу-ватиме розвитку понятійного апарату галузі.

Сучасний рівень розвитку інформаційних відносин, впровадження телекомунікаційних мереж дає підстави поділяти існуючі засоби масової інформації на «старі» та «нові». Перші - це традиційні друковані ЗМІ, тобто газети, журнали, бюлетені тощо; другі - так звані електронні - радіо, телебачення та інші, які національним законодавством визначаються як аудіовізуальні засоби масової інформації.

КОСТЕЦЬКА Т.А.

Певно, що термін «електронні ЗМІ», на відміну від нормативно встановленого «аудіовізуальні ЗМІ», не тільки є більш зручним, а й має юридичні підстави для свого існування.

Сучасний період розвитку інформаційних відносин, засобів комунікації значно розширює поняття «електронні засоби масової інформації», об'єднуючи традиційні, звукові, телевізійні та інші засоби поширення інформації з комп'ютерними системами масової комунікації (Інтернет).

Формуються систем ефірного, кабельного (проводового), супутникового (цифрового й аналогового) мовлення. Це свідчить про різноманітність технологій поширення теле- радіосигналу, високі темпи розвитку електронних ЗМІ. Дуже активно розвивається супутникова складова мовлення.

Інтернет як об'єкт права. Проблема, яка набуває як теоретичного, так і пракгичного значення, полягає у відповіді на питання: чи є мережа Інтернет засобом масової інформації?

У науковців, законодавців, зокрема вітчизняних, не існує єдиної думки з цього приводу. Підставами зарахування Інтернет-сайтів до засобів масової інформації є те, що будь-яке розміщення на ньому матеріалів можна прирівняти до публікації в ЗМІ.

Проте, національне інформаційне законодавство не дає достатніх підстав тлумачити Інтернет-сайти як ЗМІ.

Закон України «Про телекомунікації», наприклад, визначає Інтернет як всесвітню інформаційну систему загального доступу, яка логічно зв'язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами (ст. 1). Однак таке визначення не базується на юридичній термінології, що ускладнює його застосування в наявних юридичних конструкціях, юридичній теорії, практиці.

Водночас Інтернет - це настільки багатозначне соціальне явище, сутність якого зумовлює різні тлумачення, де кожне з них буде характеризувати певні його аспекти, ознаки, властивості тощо. Тому Інтернет у вигляді сукупності комп'ютерних систем, поєднаних каналів зв'язку, не може бути предметом (об'єктом) правового регулювання1.

1 Войниканис Е.А. Информация. Собственность, Интернет / Е.А. Войни-канис, М.В. Якушев. - М, 2004. - С. 72.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Правовий статус засобів масової інформації як суб'єктів інформаційної діяльності

Згідно із законодавством основними видами інформаційної діяльності засобів масової інформації як відповідної організаційної структури (засобів комунікації) є: збирання, творення, редагування, підготовка інформації до друку та видання друкованих засобів масової інформації (преси) з метою її поширення серед читачів; виробництво і розповсюдження аудіовізуальних передач та програм (телебачення і радіомовлення). Загальні положення конкретизуються у статутах відповідних ЗМІ.

Загалом, зміст правового статусу ЗМІ як суб'єктів інформаційної діяльності визначає певне коло однорідних суспільних відносин, пов'язаних із створенням ЗМІ та набуттям ними правового статусу; із випуском ЗМІ; з виробництвом і розповсюдженням відповідної продукції.

Зміст діяльності ЗМІ визначають правовідносини, які в спеціальній літературі умовно поділяють на «внутрішні» та «зовнішні»1.

Перші - пов'язані з внутрішньою організацією ЗМІ і виникають між визначеними законодавством суб'єктами їх діяльності. Другі - це відносини з громадянами, органами державної влади і місцевого самоврядування, юридичними особами та ін.

Оскільки подібні правовідносини є досить розгалуженими, розглянемо окремі з них. Особливості ЗМІ, зокрема, виявляються в інституті заснування та їхньої юридичної легалізації.

Право на заснування ЗМІ.Це право належить громадянам України, інших держав та особам без громадянства, не обмеженим у цивільній право- та дієздатності; юридичним особам України та інших держав, трудовим колективам підприємств, установ і організацій на підставі відповідного рішення загальних зборів (конференції) (ст. 8 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»).

Юридичною гарантією від монополізації друкованих засобів масової інформації є положення, згідно з яким фізична або юридична особа не може бути засновником (співзасновником) чи контролювати

1 Копылов ß.A. Информациионноеправо / В.А. Копылов. - М, 2002. -С. 288.

КОСТЕЦЬКА Т.А.

понад п'яти відсотків таких видань. Не допускається монополізація загальнодержавних і регіональних громадсько-політичних друкованих засобів масової інформації в Україні.

Засновником (співзасновником) друкованого ЗМІ може бути орган державної влади, у випадку, коли видання здійснюється на базі або за участі державної власності та відповідного фінансування з Державного бюджету України чи бюджету Автономної Республіки Крим і статутом (програмними цілями) редакції якого передбачається, зокрема, інформування громадян про діяльність цього органу та вищих органів державної влади; а також орган місцевого самоврядування або орган місцевого самоврядування спільно з місцевою державною адміністрацією на базі чи за участі комунальної власності та відповідного фінансування з місцевого бюджету. В останньому випадку створюється, за визначенням законодавства, комунальний засіб масової інформації - не тільки друкований, а й аудіовізуальний.

Серед суб'єктів права на заснування телерадіоорганізацій -громадяни України, не обмежені у цивільній дієздатності, юридичні особи, органи державної влади (стаття 12, 13 Закону «Про телебачення і радіомовлення»).

Забороняється заснування телерадіоорганізацій:

> органами державної влади та органами місцевого самоврядування, якщо рішення про їх створення або положення про них не передбачає повноважень засновувати телерадіо-організації;

> юридичними особами, статутні документи яких не передбачають можливість створення телерадіоорганізацій;

> іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства;

> політичними партіями, профспілковими, релігійними організаціями та юридичними особами, яких вони заснували;

> громадянами, які за вироком суду відбувають покарання у місцях позбавлення волі або визнані судом недієздатними.

У структурі національного телебачення і радіомовлення України - державні та комунальні телерадіоорганізації, система суспільного телебачення і радіомовлення, приватні, незалежно від способу поширення програм, громадські та інші телерадіоорганізації, засновані відповідно до вимог законодавства.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Телерадіоорганізації, які є державними підприємствами, наприклад, можуть створюватися органами державної влади відповідно до їх функцій та повноважень.

Державними підприємствами є Національна телекомпания України (НТКУ) і Національна радіокомпанія України (НРКУ). їх керівники призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Верховної Ради. Визначає кандидатуру на посаду і вносить до Верховної Ради України та подає пропозицію з відповідним обґрунтуванням про звільнення з посади відповідного керівника Громадська рада НТКУ (НРКУ).

Організації здійснюють свою діяльність на підставі статутів, які затверджуються законом України.

Відповідно до спеціального Закону «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» від 18 липня 1997 p., суспільне телерадіомовлення створюється на підставі рішення Верховної Ради в порядку, визначеному парламентом України відповідно до законодавства. Верховна Рада також має затвердити статут суспільного телерадіомовлення., його програмну концепцію, здійснити інші передбачені законом організаційно-правові заходи.

Порядок заснування ЗМІ. Оскільки засновників може бути декілька, відносини між співзасновниками друкованого засобу масової інформації, а також співзасновниками-підприємцями щодо заснування та діяльності визначаються установчим договором, який укладається відповідно до чинного законодавства. Такий договір має передбачити розподіл між співзасновниками обов'язків щодо виробничого, фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності створюваного ними друкованого засобу масової інформації. У випадку, коли одним із співзасновників є фізична особа, установчий договір повинен бути нотаріально засвідчений (ст, 9 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»).

Засновник (співзасновники) друкованого ЗМІ може об'єднувати в одній особі редакцію, видавця, розповсюджувача. В іншому випадку підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації (співзасновників) здійснює за дорученням засновника редакція або інша установа, що виконує її функції.

Редакція як творча організаційна структура діє на підставі свого статуту, реалізує програму друкованого засобу масової інформації, яку затверджує засновник (співзасновник). У свою чергу, редакція може бути і засновником (співзасновником) друкованого ЗМІ, і видавцем, і розповсюджувачем,

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

Редакція (телерадіоорганізація), крім того, є тим суб'єктом інформаційної діяльності, з яким законодавство пов'язує виникнення ЗМІ як юридичної особи.

Відповідно до законодавства друкований ЗМІ може видаватись лише після його державної реєстрації, яка здійснюється відповідно до чинного законодавства. Порядок державної реєстрації встановлюється Законом України «Про друковані засоби масової організації (пресу) в Україні» та Положенням про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації, затвердженим наказом Міністерства юстиції 21 липня 2006 р. 12/5 (зареєстровано 24 січня 2006 p., ,49 173/2006 p.).

Державній реєстрації підлягають усі друковані засоби масової інформації, що видаються на території України, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу і способу його виготовлення.

Із дня державної реєстрації редакція друкованого ЗМІ набуває статусу юридичної особи,

У виняткових випадках можливе поширення друкованої інформації без державної реєстрації видань, наприклад: законодавчих, офіційних нормативних та інших актів, бюлетенів судової практики, що видаються органами законодавчої, судової та виконавчої влади; інформаційних матеріалів та документації, що видаються підприємствами, організаціями, навчальними закладами і науковими установами з метою використання їх у своїй діяльності; виданої за допомогою технічних засобів друкованої продукції, не призначеної для публічного поширення, фо машинописної, розтиражованої на правах рукопису.

Слід відзначити, що в багатьох державах (Австралії, Канаді, Німеччині, Норвегії, Сполучених Штатах) інститут державної реєстрації ЗМІ відсутній.

Згідно із встановленим уніфікованим порядком державної реєстрації національних друкованих ЗМІ та інформаційних агентств1, державну реєстрацію друкованих ЗМІ в Україні, залежно від сфери поширення, та розгляд заяв відповідних суб'єктів з інших питань здійснюють:

> із загальнодержавною, регіональною (дві та більше областей) та/або зарубіжною сферою поширення - Міністерство юстиції

Порядок державної реєстрації інформаційних агентств встановлюється, відповідно, Законом України «Про інформаційні агентства» та Положенням про державну реєстрацію інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 21.07.2006 p., 12/5 (зареєстр. в Мінюсті 23.01.2006 p., № 411/13678.), у ред. від 23.04.2007 р.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

України; ця установа також здійснює державну реєстрацію інформаційних агентств;

> з місцевою сферою поширення - Головне управління юстиції

Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим; головні управління в областях, містах Києві та Севастополі. Ці ж органи здійснюють також перереєстрацію відповідних видань, інформаційних агентств.

Згідно із встановленим порядком, реєструючий орган зобов'язаний розглянути письмову заяву про державну реєстрацію із зазначеними законодавством відомостями про друкований засіб масової інформації в місячний строк із дня одержання заяви (інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності у 15-денний термін) і письмово повідомити засновника (співзасновників) про результат розгляду.

Заява про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації обов'язково повинна містити такі відомості: найменування засновника (співзасновників) видання; вид видання; назву видання; мову видання; сферу поширення (місцева, регіональна, загальнодержавна, зарубіжна) та категорії читачів; програмні цілі (основні принципи) або тематичну спрямованість; передбачувані періодичність випуску, обсяг і формат видання; юридичну адресу засновника, кожного із співзасновників та його (їх) банківські реквізити, місцезнаходження редакції.

Реєструючому органу надається право просити від засновника (співзасновників) подання також документів, що підтверджують його (їх) цивільну право- та дієздатність (паспорт, статут, договір між співзасиовниками, договір із правонаступником, довіреність тощо).

Крім того, засновник (співзасновники) друкованого ЗМІ у випадку зміни виду видання, юридичної адреси, місцезнаходження редакції зобов'язаний повідомити про це реєструючий орган у місячний термін. Вимагати від засновника (співзасновників) подання інших відомостей і документів забороняється.

Інформаційні агентства, які вже зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі засновані за участю громадян або (та) юридичних осіб інших держав, разом із заявою про державну реєстрацію подають копії реєстраційних свідоцтв.

Вимога подання інших відомостей та документів забороняється.

У межах встановленого строку реєструючий орган може прийняти одне з таких рішень: про державну реєстрацію видання: про відмову у державній реєстрації; про зупинення строку розгляду заяви про реєстрацію.

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

Останнє рішення можливе, наприклад, у випадках, коли засновник (співзасновники) не подав документи, якими підтверджується його (їх) цивільна право- та дієздатність (наприклад, паспорт, статут, договір між співзасиовниками, договір із правонаступником, довіреність тощо); коли між співзасиовниками не укладено установчий договір, виникли обставини, за яких з незалежних від реєструючого органу причин своєчасне проведення державної реєстрації неможливе.

Встановлений перелік відмови в державній реєстрації є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Так, відмова в державній реєстрації, зокрема, друкованого ЗМІ можлива у випадках: якщо назва друкованого засобу масової інформації, його програмні цілі (основні принципи) або тематична спрямованість суперечать конкретним вимогам законодавства щодо неприпустимості зловживання свободою діяльності ЗМІ; якщо реєструючим органом уже раніше видано свідоцтво друкованому засобу масової інформації з тією ж назвою, за винятком видань, що виходять різними мовами; якщо заяву подано до закінчення року з дня набрання законної сили рішенням про припинення діяльності друкованого засобу масової інформації.

Слід підкреслити, що з метою неприпустимості монополізації загальнодержавних і регіональних громадсько-політичних друкованих засобів масової інформації передбачено, що фізична або юридична особа не може бути засновником (співзасновником) чи контролювати більше п'яти відсотків таких видань (ст. 10 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»).

Водночас практика більшості країн визнає становище суб'єкта господарської діяльності монопольним лише в тих випадках, коли його частка на ринку тих чи інших товарів або послуг становить не менше 30-35 відсотків (зазвичай ~ 65 відсотків).

Письмове повідомлення про відмову надсилається протягом семи днів із дня одержання заяви про державну реєстрацію інформаційного агентства від засновника (співзасновників) із підставами відмови відповідно до законодавства.

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації встановленого зразка видається засновнику (спів-засновникам) після сплати ним реєстраційного збору та є підтвердженням державної реєстрації ЗМІ.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Наприклад, за видачу свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації із загальнодержавною, регіональною та/або зарубіжною сферою поширення справляється збір у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; з місцевою сферою поширення в межах одного міста, району, окремих населених пунктів, а також підприємств, установ, організацій ~ 14 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; ЗМІ, що спеціалізується на матеріалах еротичного характеру, - 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому розмір реєстраційного збору за видачу свідоцтва про державну реєстрацію друкованого ЗМІ для дітей та інвалідів зменшується на 50 відсотків. Від сплати реєстраційного збору звільняються, зокрема, друковані ЗМІ, засновані з благодійною метою і призначені для безплатного розповсюдження.

Свідоцтво про держави}' реєстрацію друкованого ЗМІ має необмежений строк дії.

Засновник (співзасиовники) зберігає право розпочати випуск друкованого засобу масової інформації протягом одного року з дня отримання свідоцтва. У випадку пропуску вказаного терміну без поважних причин свідоцтво про державну реєстрацію втрачає чинність.

Свідоцтво про державну реєстрацію є підставою також для встановлення інформаційному агентству органами державної статистики відповідних кодів та відкриття рахунків в установах банків.

У разі зміни засновника (складу співзасновників), назви, мови, сфери поширення друкований ЗМІ підлягає перереєстрації. При цьому зміна засновника (складу співзасновників) оформляється угодою між ним (ними) і його правонаступником, укладеною відповідно до вимог цивільного законодавства України. Вона є підставою для подання правонаступником заяви про перереєстрацію в порядку, передбаченому законодавством. При перереєстрації друкованого засобу масової інформації реєстраційний збір сплачується у половинному розмірі.

Для створення єдиної системи обліку ЗМІ наказом Міністерства юстиції від 21 червня 2007 р. (412/5) затверджено «Положення про Державний реєстр друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності» (зареєстровано 21 червня 2007 р. № 689/13956).

Державний реєстр друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності -

КОСТЕЦЬКА Т.А.

своєрідна база даних про всі ЗМІ на території України: про назву, засновників, тираж видання тощо.

Державна реєстрація тслерадіоорганізацій, а також інші правовідносини щодо вказаних суб'єктів регулюються Законом України «Про телебачення і радіомовлення».

Відповідно до ст. 38 Закону державна реєстрація телеорганізацій -суб'єктів господарювання - як суб'єктів інформаційної діяльності здійснюється шляхом їх внесення до Державного реєстру телерадіо-організацій України, який веде Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (Національна рада).

Водночас власне державна реєстрація не є достатньою підставою для початку діяльності, пов'язаної з виробленням та розповсюдженням телерадіопередач та програм. Єдиним достатнім документом дозвільного характеру, що надає телерадіоорганізації (ліцензіату) право мовлення, є ліцензія, видана Національною радою згідно з умовами в ній зазначеними, в порядку, визначеному Законом «Про телебачення і радіомовлення» (ст. 18 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення»).

Ліцензії видаються на супутникове, ефірне, кабельне, проводове та багатоканальне мовлення.

Право розпочати мовлення, випускати телерадіопередачі чи програми телерадіоорганізація має протягом року з дня набрання ліцензією чинності. Власник технічних засобів мовлення або організація, що їх експлуатує, не має права надавати ці засоби у користування телерадіоорганізаціям, які не мають ліцензії, або якщо відповідна ліцензія втратила чинність. Забороняється транслювати телерадіопередачі на територію, більшу від вказану в ліцензії.

Відповідно до встановленої законодавством процедури для отримання (або продовження) ліцензії на право користування каналами мовлення телерадіоорганізація подає заяву до Національної ради.

Національна рада не розглядає заяву про видачу ліцензії на право користування каналом мовлення у випадках, коли вона подана (підписана) не уповноваженою на це особою; подана з порушеннями вимог законодавства щодо її оформлення; якщо вже раніше видано ліцензію телерадіоорганізації з тією самою назвою і на тій самій території мовлення.

Усунення причин, що зумовили винесення рішення про залишення заяви без розгляду, є підставою для розгляду відповідної заяви по суті в порядку і в установлені строки. Повідомлення про зали-

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

шення заяви без розгляду з викладенням причин може бути оскаржено заявником у судовому порядку.

Ліцензія видасться за результатами конкурсного відбору на її отримання, який ініціюється, оголошується і проводиться виключно Національною радою.

Відповідно до встановлених умов конкурс може оголошуватися насамперед за наявності вільних каналів, мереж мовлення, вільного часу на каналах (мережах) мовлення, а також у випадках, якщо попередній ліцензіат за 180 днів до закінчення строку дії ліцензії не подав заяви до Національної ради на її продовження або йому було відмовлено в продовженні ліцензії в порядку, визначеному законодавством; або ліцензія попереднього ліцензіата анульована тощо.

Перемога певного заявника за результатами конкурсного відбору при проведенні конкурсу на видачу ліцензії на мовлення є підставою для відмови у видачі ліцензії іншим учасникам. Крім того, при розгляді заяви на видачу ліцензії на позаконкурсних засадах Національна рада може відмовити у видачі ліцензії, якщо:

> організація-заявник не відповідає ліцензійним вимогам на заявлений вид мовлення, у тому числі визначеним законодавством вимогам щодо заснування телерадіоорганізацій, обмеження частки власності іноземних фізичних та юридичних осіб в акціонерному або статутному фонді т^лерадіо-організації, а також вимогам до установчих і статутних документів телерадіоорганізації;

> зазначені у заяві відомості на момент її розгляду не відповідають дійсності;

> заяву подано до закінчення одного року з дня прийняття рішення про анулювання ліцензії телерадіоорганізації-заявника;

> у заявника відсутні можливості (економічні, фінансові, технічні) здійснювати мовлення із заявленими характеристиками.

Ліцензія на мовлення оформляється і видасться телерадіоорганізації, яка перемогла в конкурсі, протягом 10 днів після сплати нею грошового (ліцензійного) збору, що підтверджується відповідним документом органу Державного казначейства України за умови, що сплату здійснено протягом місяця з дня ухвалення рішення про видачу ліцензії.

Визначені ліцензією та додатками до неї організаційні, технологічні та змістовні характеристики хмовлення, а також організаційно-технічні, фінансові, інвестиційні зобов'язання ліцензіата є умовами

КОСТЕЦЬКА Т.А.

ліцензії на мовлення. Національна рада контролює виконання ліцен-зіатами умов ліцензій, а у разі їх порушення застосовує штрафні санкції до винних.

Ліцензія на мовлення видається на строк, визначений Національною радою відповідно до заяви про видачу ліцензії, але не менш як:

> для ефірного мовлення та багатопрограмного мовлення в багатоканальних телемережах - на 7 років;

> для суігутникового, проводового, кабельного мовлення - на 10 років.

Усі суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на мовлення, підлягають державній реєстрації як суб'єкти інформаційної діяльності.

Правовий статус творчих працівників 3ML

До творчих працівників засобів масової інформації чинне законодавство зараховує насамперед журналістів.

Під журналістом незалежно від виду ЗМІ розуміється творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і здійснює підготовку інформації для засобів масової інформації, виконує редак-ційно-посадові службові обов'язки в засобі масової інформації (у штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України (ст. 1 Закону «Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів»).

Правовий статус журналіста є похідним від статусу відповідного засобу масової інформації.

Чинне законодавство встановлює конкретні права та обов'язки журналістів, які умовно можна поділити на певні групи. Перша з них пов'язана з реалізацією права журналістів на збирання, одержання інформації.

Так, журналіст редакції друкованого ЗМІ має право:

-на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації;

-відвідувати державні органи влади, органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи й організації та бути прийнятим їх посадовими особами;

-відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;

-на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України;

-переваги на одержання відкритої за режимом доступу інформації;

-на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів; та ін.1

Творчі працівники наділені також низкою прав, пов'язаних із їхньою професійною діяльністю поширювати інформацію, наприклад, законодавством встановлені такі права журналіста редакцій друкованих ЗМІ:

-поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім'ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно):

-відмовлятися від публікації матеріалу за власним підписом, якщо його зміст після редакційної правки суперечить особистим переконанням автора;

- право на збереження таємниці авторства та джерел інформації за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду.

Творчий колектив, що складається із телерадщжурналістів, має право відстоювати свої інтереси та здійснювати контроль за дотриманням прав, вимог щодо заборони цензури і втручання у творчу діяльність телерадіоорганізації та ін,2

Законодавством також визначено обоє 'язки журналістів:

- дотримуватися програми діяльності друкованого засобу масової інформації, з редакцією якого він перебуває у трудових або інших договірних відносинах, керуватися положеннями статуту редакції;

- подавати для публікації об'єктивну і достовірну інформацію;

- задовольняти прохання осіб, які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства;

-відмовлятися від доручення редактора (головного редактора) чи редакції, якщо воно не може бути виконано без порушення вимог законодавства;

-представлятися та пред'являти редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації;

1 Ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».

" Ст. 58 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

І32

КОСТЕЦЬКА Т.А.

- виконувати обов'язки учасника інформаційних відносин; утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо.

Журналіст несе відповідальність у межах чинного законодавства за перевищення своїх прав і невиконання обов'язків.

Творчий працівник телерадіоорганізації зобов'язаний:

- дотримувати програмної концепції телерадіоорганізації, керуватися її статутом;

- перевіряти достовірність одержаної ним інформації;

- не допускати інформації, поширення якої заборонено чинним законодавством,

-не допускати випадків поширення в телерадіопрограмах відомостей, які порушують права і законні інтереси громадян, принижують їхні честь і гідність тощо.

Встановлено, що творчий працівник телерадіоорганізації не має права використовувати своє службове становище в інтересах кандидата на виборні посади, довіреною особою якого він є.

Держава гарантує захист і охорону журналісту при виконанні ним службових обов'язків. Слід зазначити, що конкретну правову гарантію закріплює тільки Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», згідно із яким професійний журналіст редакції при виконанні службових обов'язків перебуває під її правовим і соціальним захистом. Честь, гідність, недоторканність журналіста охороняються законом (ст. 43).

Відповідальність за скоєння злочину проти журналіста у зв'язку з виконанням ним професійних обов'язків або перешкоджання його службовій діяльності прирівнюється до відповідальності за скоєння таких самих дій проти працівника правоохоронного органу (ст. 17 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів»).

Гарантіями професійної діяльності журналістів є, зокрема, звільнення ЗМІ, творчих працівників від юридичної відповідальності. При цьому відповідно до ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової Інформації (пресу) в Україні» не вважається зловживанням свободою діяльності ЗМІ публікація відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо:

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

> ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (спївзасновників);

> вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України «Про інформацію»;

> є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян;

> є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього: в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом.

Телерадіоорганізація та її працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, у разі:

а) якщо ця інформація містилася в офіційних повідомленнях або одержана від органів державної влади, органів місцевого самоврядування у письмовій формі; ^

б) якщо ця інформація є дослівним цитуванням заяв і виступів (усних і друкованих) посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, народних депутатів України, кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України та у депутати рад усіх рівнів, кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів;

в) якщо ш інформація поширюється без попереднього запису та містилася у виступах осіб, які не є працівниками телерадіоорганізації;

г) якщо вона є дослівним відтворенням матеріалів, поширених іншИхМ засобом масової інформації або інформаційним агентством, з посиланням на нього;

є) якщо звільнення від відповідальності передбачено іншим законом.

Творчий працівник на підставі Закону України «Про інформацію» не може бути притягнутий за висловлення оцінила суджень (ст. 47). Під такими, за винятком образи чи наклепу, розуміються висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінювання дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оцінні судження не підлягають спростовуванню та доведенню їх правдивості.

КОСТЕЦЬКА ТА.

Законодавством передбачено також звільнення від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом (такою є таємна та конфіденційна інформація), якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою. При цьому, критерії подібної інформації законодавством не визначено, їх встановлюють судові органи.

Запитання для самоконтролю

1. Які характерні ознаки масової інформації?

2. Які підходи до визначення засобів масової інформації в чинному законодавстві?

3. Визначте поняття друкованих засобів масової інформації (преси),

4. У чому особливості регулювання аудіовізуальної інформації?

5. Що таке «спеціалізований засіб масової інформації?

6. Розкрийте поняття «електронні засоби масової інформації».

7. Які особливості правового регулювання сучасних інформаційно-комунікаційних засобів поширення інформації?

8. Чи є інформаційно-комунікаційна система Інтернет засобом масової інформації?

9. Хто в Україні має право на заснування ЗМІ (друкованих та аудіовізуальних)? Чи встановлені обмеження цього права?

10. Який порядок державної реєстрації друкованих ЗМІ?

11. Хто здійснює ліцензування каналів мовлення і в якому порядку?

12. Назвіть основні права й обов'язки журналістів.

13. Які існують правові гарантії діяльності творчих працівників? В яких випадках вони звільняються від юридичної відповідальності?

Наши рекомендации