Навчально-методичні рекомендації. При вивченні першого питання слід наголосити, що перший похід монголів на Київську Русь відбувся ще 1223 р

При вивченні першого питання слід наголосити, що перший похід монголів на Київську Русь відбувся ще 1223 р. на р. Калка, але руські дружини потерпіли поразку. Після наступної хвилі полчищ монгольського хана Бату 1237—1241 рр. Київська Русь припинила існування. Найбільшого спустошення зазнали Київське, Переяславське та Чернігово-Сіверське князівства, що одночасно потрапили під владу Золотої Орди. Влада у цих князів зберігалася, проте право на князювання підтверджував хан спеціальною грамотою (ярлик), в обмін на службу і сплату данини. За сплатою данини наглядали монгольські урядовці (баскак).

Перша битва руських дружин з монголо-татарськими військами відбулась у 1223 р. на р. Калці, внаслідок чого об’єднані русько-половецькі сили зазнали страшної поразки – 9/10 воїнів та 6 князів загинули, незважаючи на їх героїчний опір. Нова хвиля монгольського нашестя на чолі з онуком Чингізхана Батиєм розпочинається у 1237 році, протягом 3 років було перетворено на попелище Рязань, Володимир, Ярославль, Переяслав, Чернігів та Київ. Пройшовши вогнем і мечем галицькі та волинські землі. Кочівники у 1241 р. вторгилися в Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Трансільванію. Проте знекровлені на Русі війська Батия вже 1242 р. були змушені припинити своє просування в західному напрямку.

Суть золотоординського іга як історичного явища полягає у формуванні та зміцненні стійкої системи залежності руських земель від завойовників, яка виявилась насамперед у трьох сферах: економічній (система податей та повинностей – данина, мито, плужне, підводне, корм, ловче та ін.); політичній (затвердження Ордою князів на столах та видача нею ярликів на управління землями); військовій (обов’язок слов’янських князів делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєнних походах). Крім того, з метою ослаблення Русі Золота Орда протягом майже всього періоду свого панування практикувала періодичні спустошливі походи. Лише до середини ХІУ ст. на землі Північно-Східної та Південно-Західної Русі було здійснено понад 20 воєнних нападів золотоординців.

Особливості встановлення золотоординського іга на Русі.

1. руські землі не увійшли безпосередньо до складу Золотої Орди;

2. на території Русі не було створено постійно діючого адміністративного апарату завойовників, навіть інститут баскаків на початку ХІУ ст. фактично ліквідується;

3. толерантне ставлення золотоординців до християнства та православного духовенства (відповідно до монгольських стереотипів поведінки хан міг і мусив вимагати від завойованих народів покірності, виконання наказів, але не відмови від віри, традицій та звичаїв).

Тривалі тенденції в історичному розвитку східних слов’ян, що були зумовлені монгольським завоюванням. Монгольське завоювання зумовило появу низки тривалих тенденцій, які помітно вплинули на історичний розвиток східних слов’ян, якісно змінили характер державних структур, наклали значний відбиток на ментальність народу.

Переміщення і своєрідне роздвоєння центру суспільного життя східних слов’ян. Виникнення замість занепадаючого Києва нових центрів політичної консолідації – Галицько-Волинського князівства (ХІІІ – перша пол. ХV ст.), а незабаром і Московського князівства (сер. ХІV – ХV ст.). Масова міграція еліти південних князівств (боярства, міського патриціату, церковної ієрархії) та кваліфікованих ремісників спочатку до Володимира, а потім – до Москви.

Консервація та поглиблення феодальної роздрібненості.

Поступове висвітлення в стосунках між князем і місцевою знаттю принципу васалітету та запровадження системи підданства. Особливо ця тенденція була помітна у Північно-Східній Русі.

Послаблення обороноздатності Русі призвело до того, що в ХІV – ХV ст. південні та західні руські землі опиняються в складі Литовського князівства та Польського королівства, а Північно-Східна та Новгородська землі залишаються під владою Орди, тобто під вплив різних держав та культурних традицій.

Друге питання варто розпочати з історії формування удільної влади в Галичині і Волині. В Галицькій землі князювала династія Ростиславичів (нащадки Ростислава Володимировича, онука Ярослава Мудрого). На Волині до сер. ХІІ ст. не було власної династії, доки Ізяслав ІІ Мстиславович започаткував династію Мстиславовичів. Син Ярослава Осьмомисла Володимир помер бездітним, що знаменувало завершення династії Ростиславовичів в Галичині. Волинський князь Роман Мстиславович блискавично скористався з цієї події і об’єднав Галичину та Волинь 1199 р.

Політичний устрій Галицько-Волинського князівства (1199-1340) визначається як монархічно-федеративний. Найбільшу владу мали князі і королі (Данило Галицький, Юрій І Львович і Юрій ІІ Болеслав). Крім монархів державну владу здійснювали боярська рада і віче.

Третє питання. Значення боротьби Галицько-Волинського князівства з монголо-татарською експансією для країн Східної Європи. Першим князем, якого застало монголо-татарське лихоліття був Данило Галицький. Дипломатичні заходи Данила Романовича сприяли консолідації сил південно-руського слов’янства. Формально визнавши залежність від хана Золотої Орди у 1245 р., Данило збирав сили та зводив кам’яні фортеці, намагався створити антиординську коаліцію держав. У 1254 р. у битвах з військами хана Куремси відвоював землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева. Але у 1258 р. Орда розпочинає новий масовий наступ, для якого Данило вже не мав сил, під тиском численного війська Данило зруйнував, на їх вимогу, укріплення Львова, Володимира, Луцька та інших міст. Його син Лев І не чинив монголам спротив і навіть всупереч власним інтересам ходив на війну проти Польщі та Литви, і держава використовувалася як плацдарм для нападу на сусідні держави. 1323 р. брати Андрій та Лев ІІ загинули в боротьбі з ординцями. На західному векторі князі відстоювали незалежність князівства від Польщі, Угорщини, Тевтонського Ордену і Литви, та з перемінним успіхом анексували сусідні території (Люблінська земля). Тривалий спротив Галицько-Волинського князівства монголо-татарському нашестю зберіг від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов’янства, сприяв їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності.