Норма права, диспозиція, гіпотеза, санкція.

2 1 • Поясніть поняття норма права, диспозиція, гіпотеза, санкція.

ЕШ 2. Наведіть приклади норм права, з якими вам доводилося мати справу в житті.

З*. У наведених прикладах визначте елементи структури права.

4. Які види диспозиції, гіпотези й санкції вам відомі?

5*. Наведіть приклади норм права, до яких належать гіпотеза, диспо­зиція, санкції різних видів.

§ 26. Правова система. Правова сім’я

1. Поняття «правова система».

Система права, яка виникає в державі, включає правові норми, але їх, записаних на папері, необхідно реалізувати, застосувати на практиці. Саме тому до елементів системи права, про які йшлося в попередніх параграфах, додається діяльність різних органів, котрі застосовують правові норми, захищають їх у разі потреби. Сукуп­ність системи права та засобів її реалізації на практиці, які харак­теризують рівень правового розвитку певної держави, називають правовою системою.

Правова

система

Правові установи

Система права

Система правовідносин

Судова й інша юридична практика

Права, свободи й обов’язки громадян Суб’єкти права

Реалізація права (акти застосування, тлумачення тощо)

Правова ідеологія (правосвідомість, правова культура тощо)

Отже, правова система є набагато ширшим поняттям, аніж по­няття «система права», про яку йшлося раніше. Вона включає не лише норми, а й їх застосування, реалізацію, ті органи, установи, що забезпечують застосування норм права. До поняття «правова система» включають також правову ідеологію, культуру, право­свідомість, про які йтиметься в наступному параграфі. Однак центральним елементом правової системи (і це зрозуміло із самої назви) є право.

У державі правова система забезпечує закріплення й реалізацію внутрішньої та зовнішньої політики держави за допомогою засобів права.

2. Правові сім’ї сучасності.

Правова система кожної держави є неповторною. На її розвиток і формування впливають особливості історичного розвитку держави, її політична система. Однак при всій неповторності існують певні за­гальні риси, які дають змогу визначити спільність правових систем окремих держав. Правові системи держав, які мають спільні риси, об’єднують у правові сім’ї. Правова сім’я — сукупність національних правових систем, які мають спільність в їх історичному формуванні та розвитку, структурі права, методах і формах його реалізації.

Основними критеріями визначення належності правової систе­ми до тієї чи іншої правової сім’ї є історичний шлях формування й розвитку правової системи, система джерел права, структура систе­ми права (поділ на галузі й інститути).

Нині прийнято виокремлювати декілька правових сімей. Основними з них, які визнають усі правознавці, є англосаксонська (іноді її називають сім’єю загального права) та романо-германська (або континентального права) правові сім’ї. Однак лише ними різ­номанітність правових систем не вичерпується. Чимало науковців визначають сім’ю соціалістичного права, сім’ю мусульманського права. Іноді виокремлюють також релігійно-общинну сім’ю. Дехто визначає скандинавську, латиноамериканську (дві останні біль­шість правознавців уважає різновидом континентальної системи), далекосхідну, індуську правові сім’ї.

3. Англосаксонська правова сім’я (система загального права).

Англосаксонська правова сім’я виникла багато років тому в Англії. Завдяки величезній Британській імперії, яка «експортува­ла» правову систему з метрополії до колоній та залежних терито­рій, вона отримала широке поширення в усьому світі.

Для цієї правової сім’ї характерним є те, що основним джерелом права в ній визнається судовий прецедент — рішення суду в конкрет­ній справі. При цьому суд у країнах, що належать до англосаксонської правової сім’ї!, не лише застосовує норми права, а сам створює їх. Суд­дя має право тлумачити норми права. Він, порівняно з іншими право­вими системами, має набагато більшу свободу в прийнятті рішення. В державах, які належать до англосаксонської правової сім’ї, іноді кажуть, що правова норма мертва доти, доки її не застосує суд. Водно­час треба зазначити, що останнім часом у державах цієї сім’ї спостері­гається тенденція поступового збільшення ролі нормативно-правових актів, їх поширення на більш широке коло правовідносин.

Другою суттєвою особливістю цієї правової сім’ї є традиційна відсутність чіткого поділу права на галузі й інститути, на публічне та приватне право. Крім того, норми права в англосаксонській

системі більш конкретні — адже вони народжуються внаслідок роз­гляду судами конкретних ситуацій, справ, направлені на їх вирі­шення, а не на формулювання загальновживаного, універсального правила «на майбутнє».

Для англосаксонської правової сім’ї також характерним є наяв­ність двох складових права, які історично склалися, — загального права та права справедливості. Загальне право формувалося на ос­нові рішень королівських судів, тепер продовжує діяти у сфері кри­мінальних і цивільних відносин, договірного права. Право справед­ливості утворилося на основі рішень суду канцлера, зокрема у випадках, коли особа зверталася з оскарженням рішення нижчого суду. Нині суди справедливості розглядають справи щодо нерухо­мості, банкрутства тощо. При цьому в сучасних умовах межа між правом справедливості й загальним правом поступово зникає.

Ще однією особливістю цієї правової сім’ї є надзвичайне значен­ня, що надається процесуальному праву, порівняно з матеріальним.

До держав англосаксонської правової системи належать, крім Великої Британії, також США, Ірландія, Індія, Судан, Канада. При цьому в різних державах система має суттєві особливості.

4. Рохмано-германська правова сім’я (континентальна правова система).

Другою правовою сім’єю, яка набула великого поширення у сві­ті, стала романо-германська правова сім’я. Вона утворилася на те­риторії колишньої Римської імперії на основі римського права. Ця правова система історично є найдавнішою у світі. Її розвиток про­ходив переважно на території континентальної Європи, що й дало цій системі другу назву.

Основним джерелом права в цій правовій сім’ї є нормативно- правові акти — закони й підзаконні правові акти. Також характер­ною є кодифікація права шляхом створення різних кодексів. Нині в державах, які належать до цієї правової сім’ї, створено чимало ко­дексів, що регулюють більшість правовідносин. Вищу юридичну силу в країнах цієї правової сім’ї має конституція — основний за­кон, який визначає основні засади держави. При цьому, на відміну від англосаксонської сім’ї, прецеденти не визнаються джерелом права, а суд є винятково правозастосовуючим органом, який не має права створювати нові правові норми.

У системі континентального права визнається поділ права на публічне та приватне, а також на галузі права.

При цьому в континентальному праві прийнято визначати ос­новні принципи, які взято за основу відповідної галузі права, а та­кож загальні норми, що застосовуються для оцінки правовідносин і дій їх учасників.

Нині романо-германське право діє на території більшості країн континентальної Європи — Франції, ФРН, Італії, Іспанії, Португа­лії тощо, а також в Скандинавії (Швеція, Фінляндія, Норвегія), у державах, які утворилися на території колишнього СРСР, і навіть в окремих шатах США (штат Луїзіана) та провінціях Канади (про­вінція Квебек).

5. Мусульманське право.

Мусульманське право виникло в УІІ-ХП ст. в арабській держа­ві. Поява цієї правової системи безпосередньо пов’язана з виник­ненням ісламу та його поширенням. Мусульманське право базуєть­ся на ісламській релігії, тому основним джерелом мусульманського права є Коран — священна книга мусульман. Однак у Корані не­достатньо норм для того, щоб регулювати всі суспільні відносини. Крім Корану, як джерело мусульманського права використовують Сунну (священні перекази Корану), Тафсір (коментар до Корану), Іджму та Кияс (тлумачення права за аналогією). Як джерело права засто­совують також прецедент, а в ряді су­часних держав — і світські закони, прийняті державними органами.

Недбайло Петро Омелянович (1907-1974) Український учений-ираво- знавець, доктор юридичних наук, член-кореспондент АН УРСР. Працював у Львів­ському та Київському універ­ситетах. Був представником

У мусульманському праві існує поділ на галузі права (цивільне, кри­мінальне, сімейне тощо), але відсутній поділ на публічне та приватне право.

В 1968 р. нагороджений пре­мією О ОН «За видатні до­сягнення в галузі прав люди­ни» з врученням золотої медалі ООН. Вивчав пробле­ми теорії держави та права, одним із перших вітчизня­них юристів став досліджу-

Суттєвою рисою мусульманського права є поділ людей на дві категорії — правовірних та іновірців (невірних), які мають абсолютно різний правовий статус, обсяг прав і обов’язків. При цьому правовірним надавалося чима­ло пільг — звільнення від податків, привілеї при розгляді кримінальних справ. Водночас ряд цивільно-право- УРСР в комісії ООН з прав вих заборон, установлених для відно- людини, обирався її головою, син між мусульманами, не діяли, як­що одна із сторін була іновірцем.

У сімейному праві мусульманське право виходило з нерівності чоловіка та жінки, дозволяло мусульманину мати до чотирьох дружин. Правопору­шення в мусульманському праві роз­глядається не лише як порушення вати проблеми захисту прав правових норм, а і як духовний гріх. людини.

У сучасних умовах мусульманське право намагаються присто­сувати до умов сьогодення. В ньому поступово зростає роль світ­ського права, що формується державними органами окремих му­сульманських держав.

Нині до держав, що належать до мусульманської правової сім'ї, відносять Іран, Саудівську Аравію, Єгипет тощо.

6. Соціалістичне право.

Виникнення системи соціалістичного права пов’язане з утвер­дженням радянської влади в СРСР, а після Другої світової війни — у ряді держав Східної Європи, Азії й на Кубі. Деякі ознаки цієї правової системи подібні до романо-германської правової сім’ї, ад­же соціалістичне право формувалося переважно в державах, де тра­диційно діяла саме система континентального права.

Для соціалістичної правової системи характерні визнання норма­тивного акта основним джерелом права, поділ права на галузі. В сис­темі методів правового регулювання для системи соціалістичного права характерним є переважання імперативного методу регулюван­ня. Водночас заперечувався поділ права на публічне та приватне пра­во, джерелом права фактично ставали не лише закони та інші норма­тивно-правові акти держави, а й рішення, прийняті правлячими партіями. Характерним є закріплення провідної ролі державної влас­ності на засоби виробництва, підвищений захист державної та су­спільної власності порівняно з приватною. Соціалістичне право запе­речує існування природних прав людини, уважається, що всі права людини надаються державою. В той же час для соціалістичної систе­ми права характерним є широке закріплення соціальних гарантій.

У системі соціалістичного права можна виокремити радянську (діяла в СРСР), східноєвропейську (усі інші соціалістичні держави Європи, крім СРСР, — Румунія, Польща, Чехословаччина, НДР, Угорщина тощо), азіатську (Китай, Монголія, В’єтнам, Північна Корея) та кубинську. Після розпаду СРСР і змін, які відбулися в ін­ших соціалістичних державах, система соціалістичного права пос­тупово зникає. Нині ця система продовжує існувати в Китайській Народній Республіці, Північній Кореї, В’єтнамі, на Кубі.

7. Сім’я традиційного та звичаєво-общинного права.

Ця система характерна здебільшого для держав, які відносять до таких, що розвиваються. Це переважно країни Африки та Азії. Фор­мування системи права цих держав відбувалося під впливом бага­тьох факторів, що визначили особливості їх правової системи. З од­ного боку, у цих державах протягом тривалого історичного часу зберігався сильний вплив звичаєвого права, традицій. З іншого —

майже всі вони перебували протягом значного історичного періоду в колоніальній залежності від різних держав Європи, унаслідок чого на формування їх правових систем суттєво вплинули правові си­стеми держав-метрополій, а також релігійні вчення — християнство та іслам.

Для системи традиційного права характерним є те, іцо провідне місце в системі джерел права займають звичаї і традиції. При цьому протягом тривалого часу ці норми мали неписаний характер. Норми звичаїв і традицій формувалися стихійно, протягом тривалого часу. Більшість норм, закріплених у традиціях і звичаях, стосуються від­носин суспільних груп, спільнот, а не окремих учасників правовід­носин. У XX ст. в країнах традиційного права поступово зростає значення нормативних актів як джерела права, прецедент у біль­шості держав цієї правової сім’ї не визнається джерелом права.

У другій половині XX ст. в правовому житті цих /держав відбу­ваються принципово нові процеси. Передусім набуття незалежно­сті, звільнення від колоніальної залежності привело до суттєвого зменшення впливу правових систем колишніх метрополій. З іншо­го боку — у деяких державах було вжито заходів для кодифікації звичаєвого права, надання йому формалізованого характеру.

Нині до країн традиційного та релігійно-общинного права від­носять Кенію, Мадагаскар, Нігерію, Сомалі та чимало інших дер­жав переважно Африканського континенту.

Сукупність системи права та засобів реалізації правових норм на практиці називають правовою системою. Її елементами є систе­ма права, правова ідеологія, правосвідомість, правовідносини та їх учасники тощо.

Сукупність правових систем декількох держав, які мають спіль­ні риси історичного розвитку та функціонування права, утворює правову сім’ю. В сучасному світі розрізняють англосаксонську, ро- мано-германську, мусульманську, традиційну, соціалістичну сім’ї.