Особливості розвитку сучасних міжнародних економічних відносин

Станом на сьогодні жодна держава світу не здатна існувати відокремленно від інших країн і бути ізольованою від тих процесів, що відбуваються в регіоні, де вона знаходиться. Країни прагнуть брати участь в діяльності міжнародних організацій до яких можна віднести: ООН, Міжнародний валютний фонд, світову організацію торгівлі, створюють міждержавні регіональні об’єднання, наприклад: ЄС, військово-політичні організації (Організація Північно-Атлантичного договору, НАТО, Організація з безпеки та співробітництва в Європі. Такі багаточисельні міжнародні зв’язки об’єднують країни в тісну систему – міжнародне співтовариство, а їх національну економіку – в світове господарство.

Світове господарство – це сукупність взаємодіючих національних господарств країн світу, що функціонує (діє) на основі міжнародного поділу праці. Таким чином національне господарство взаємодіють в системі світових господарських зв’язків за законами міжнародного географічного поділу праці.

Географічний поділ праці проявляється в наступному:

ü У формуванні господарської спеціалізації, територій (тобто, виробництві певної продукції, що призначене до вивезення в інші країни; при цьому за певними територіями закріплюється ті галузі спеціалізації для яких в таких країнах існують найкращі умови: ОПЕК).

ü В товарному обміні між територіями результатом господарської діяльності (це відбувається шляхом вивезення продукції окремих галузей спеціалізації країн, і ввезенні іншими країнами продукції, виробництво якої на території країни імпортера – відсутня, недостатня чи взагалі неможлива).

ü Географічний розподіл праці може бути між районами (тобто, це такий розподіл праці коли окремі райони країни спеціалізуються на певному виробництві, наприклад: Сумська область/Полтавська – нафта, Черкаська область – наприклад уран). На формування географічного поділу праці впливають різні фактори, які можна поділити на три групи:

· Географічне положення країн;

· Природно ресурсна база, яка визначає спеціалізацію країн в галузях видобувної промисловості, сільсткого чи лісового господарства, відпочинку і туризму, тощо;

· Соціально-економічні умови, оскільки різні галузі спеціалізації формуються під впливом історичних особливостей розвитку країн.

Розрізняють дві форми міжнародного поділу праці:

1) спеціалізація

2) кооперування

Міжнародна спеціалізація – це консентрація виробнитва однорідної продукції в одній або декількох країнах для задоволення не тільки своїх потреб, але і потреб зацікавлених країн (споживачів виробленної продукції).

В будь-якій країні паралельно з основними галузями спеціалізації виникають галузі – сукупники,що називаються галузями субспеціалізації, що за своїмі масштабами і рівнем розвитку, як правило поступаються провідним галузям спеціалізації країн. Оскільки спеціалізація країн на виробництві певних товарів і подальший обмін цими товарами виступають характерними рисами міжнародного поділу праці, на практиці виділяють такі напрямки і форми спеціалізації:

Ø виробнича – міжгалузева, внутрішньогалузева, внутрішньофірмова;

Ø територіальна – за країнами і регіонами, внутрішьорегіональна;

Ø предметна – форма виробництва конкретних видів продукції

Ø подетальна – носить більш дрібний характер порівнянно з предметною і спрямована на виробництво деталей, вузлів та напівфабрикатів;

Ø технологічна – виробництва спрямовані на покращення чи виробництво нових технологій

Галузь міжнародної спеціалізації – це галузь, чи група галузей, що визначають характер і рівень міжнародної спеціалізації країни, і які відповідають таким ознакам:

§ більш висока питома вага такої галузі у виробництві країни порівнянно з світовим виробництвом;

§ більш високий рівень внутрішньогалузевої спеціалізації.

Другою формою міжнародного поділу праці виступає міжнародне кооперування, воно являє собою об’єднання виробничих можливостей двох чи більше країн в інтересах виконання єдиної виробничої програми, для технічного удосконалення виробленної продукції. При цьому основні ознаки міжнародного кооперування такі:

v попереднє погодження країнами, в договірному порядку, умов кооперування;

v координація виробничої діяльності в процесі реалізації готової продукції;

v наявність суб’єктів кооперування (існування країн учасниць, промислових підприємств, фірм).

Для міжнародного кооперування притаманний попердній договірний характер, який виступає важливою особливістю міжнародної спеціалізації та кооперування. Зацікавленні суб’єкти кооперування із різних країн поперердньо погоджують умови спільної діяльності з виробництва окремих видів чи складових частин окремих товарів. Одночасно учасники таких домовленостей розподіляють між собою виробничу спеціалізацію, тобто закріплюють за кожним із учасників його технологічні процеси і види продукцій, що мають бути вироблені такої кооперації.

Важливою ознакою виступає – довгостроковість, тобто якщо порівнювати з міжнародною торгівлею, то остання носить разовий характер, тоді як виробниче кооперування розраховане на використання протягом тривалого часу. Крім того міжнародне кооперування пов’язане із комплексністю, тобто воно в себе включає не лише виробництво товару, але й науко-технічну розробку, покращення, збут, проведення маркетингових досліджень, вирішення технічних питань пов’язаних із обслуговуванням товару, проведення модернізації товару, товар може бути підігнаний під певні вимоги споживача.

Ще одніє із важливих рис міжнародного розподілу праці є те, що міжнародна спеціалізація і кооперування зменшують капіталоємність і скорочують час виробництва нових товарів. Так за данними Європейської економічної комісії ООН міжнародні угоди та технічної співпраці у використанні вузлів і деталей на базі кооперування суттєво знижують термін нових видів виробів, впорівнянно з їх організацією власними силами, що в свою чергу призводить до суттєвого зниження вартості освоєння виробництва.

Існує класифікація міжнародного кооперування залежно від його основних ознак. Характерні види кооперування які розріняють в світовому господарстві такі:

· за видами (економічна, виробнича, наукова технічна, в сфорі збуту)

· за стадіями (передвиробнича, виробнича, комерційна)

· за методами що використовуються (виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення спільних підприємств)

· за структурою зв’язків (внутрішньофірмове, міжфірмове, внутрішньогалузеве, міжгалузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане)

· за територіальним охопленням (між двома і більше країнами, в межах регіону, міжрегіональне, всесвітнє)

· за кількістю учасників (дво- і багатосторонні)

· за кількістю об’єктів (дво- і багатопредметне)

Тема №4. Процеси розвитку інтеранауіоналізації, глобалізації міжнародних економічних відносин

Особливості розвитку сучасних міжнародних економічних відносин.

Становлення і розвиток сучасних міжнародних економічних відносин обумовленні появою низки причин, як на національному так і на міжнародному рівні. До причин чи передумов національного рівня слід віднести такі:

§ Підвищення рівня інтернаціоналізації розвитку виробничих сил окремої країни

§ Зростання національного виробництва товарів, що перевищує внутрішні потреби

§ Посилення, впровадження в економічний процес досягнення науково-технічного прогресу

До передумов міжнародного рівня відносятся:

§ Нерівномірність розподілу факторів виробництва

§ Необхідність розвитку і вдосконалення економічних переваг у формуванні міжнародних економічних відносин

§ Створення розвиненої інфраструктури зовнішніх економічних звязків

Формування міжнародних екномічних відносин завжди відбувалось під впливом певних дій та факторів. В сучасних умовах такими факторами виступають:

Ø Постійний і стійкий процес збільшення обсягів і асортиментів товарного обміну;

Ø Розширення сфери дій і функцій світового фінансового ринку;

Ø Пошук шляхів подолання наслідків негативних глобальних проблем;

Ø Лібералізація зовнішньо-торгівельної політики;

Ø Покращення інвестиційного клімату;

Ø Лібералізація національної і міжнародної торгівельної політики;

Ø Зміни в системі міжнародного розподілу праці;

Ø Розширення процнсів регіональної економічної інтеграції;

Ø Зростання значення міжнародних корпорацій (у тому числі транснаціональних);

Ø Створення і постійне вдосконалення системи світового і регіонального регулювання міжнародних економічних відносин;

Ø Формування універсальної інфраструктури міжнародних економічних відносин;

Ø Зміни в політичних відносинах між країнами.

Всі суб’єкти світової економіки взаємодіють між собою через систему міжнродних економічних відносин, що на практиці формує механізм функціонування світового господарства. Міжнародні економічні відносини і міжнародне господарство знаходяться в чіткій історичній, логічній єдності.

Як складова частина світового господарства сучасні міжнародні економічні відносини являють собою систему економічних взаємозв’язків і взаємозалежностей національних господарств. Ці якості міжнародні економічні відносини відображають ринковий характер національних економік. Особливостями міжнародних економічних відносин, як сфери розвиненого ринкового господарства є:

ü Економічне відокремлення учасників на базі світового розподілу праці і національних кордонів;

ü Міжнародний обмін факторами і результатами виробництва, що в свою чергу призводить до створення і функціонування світових ринків, товарів, послуг, капіталів, робочої сили, технологій, тощо.

ü Дія законів попиту пропозицій вільного ціноутворення;

ü Конкурентна боротьба покупців, продавців, товарів, послуг;

ü Схильність до монополізацій в консентрації виробництва і збуту.

Міжнародні економічні відносини порівнянно із внутрішньонаціональними мають свої специфічні особливості серед яких зокрема такі:

· Значно більші обсяги обміну;

· Значно більша кількість учасників/суб’єктів;

· Наявність масштабної, а подекуди і глобальної конкуренції між суб’єктами міжнародних економічних відносин;

· Специфічні інфраструктури, функціонування міжнародних економічних відносин, що виявляється у вигляді міжнародної стандартизації і сертифікації виробництв продукції, розвитку міжнародних перевезень, зв’язку, інформаційного простору, світового валютного ринку, тощо;

· Особлива система регулювання міжнародних економічних відносин, яка включає в себе регулювання на трьох основних рівнях:

1) міжнародний;

2) регіональний;

3) субрегіональний.