Соціальні норми у первісному ладі. Ознаки, які відрізняють норми права від норм поведінки у первісному ладі.

Економічне і соціальне життя будь-якого суспільства потребує певної упорядкованості діяльності людей, які беруть участь у виробництві, шлюбно-сімейних, трудових та інших відносинах, в управлінні суспільством. Підпорядкування маси одиничних відносин людей загальному порядку досягається за допомогою правил, що регулюють їх поведінку, і мають назву соціальних норм (правових, моральних, релігійних і т. ін.).

Двом основним способам господарювання первісно-суспільного ладу — добувній та виробничій економіці — характерні і дві принципово різні системи регулювання, пов'язані з економічними, екологічними умовами існування первісного суспільства, з комплексом матеріальних, соціальних і духовних відносин. Якщо при добувній економіці переважали стихійні самоорганізаційні процеси взаємодії між людиною і природою, то приблизно в ІV — ІІІ тисячолітті до н. е. при переході до виробничого господарювання вони вже змінюються свідомим регулюванням організації сільськогосподарського виробництва, ремесла, скотарства, іригаційних робіт.

Соціальні норми первісно-суспільного ладу складалися як мононорми на базі міфів, традицій, ритуалів, звичаїв тощо. Поступово основним засобом регулювання поведінки людей в умовах родового ладу стали звичаї.

Звичаї — це правила поведінки, які склалися на основі постійного їх повторення і стали звичкою. Для них було характерним те, що вони:

випливали з природної необхідності;

мали універсальний характер, регламентували всі сторони життєдіяльності суспільства (господарські, сімейні, побутові та інші відносини);

не знали поділу на права і обов'язки;

були неписаними правилами поведінки, виконувалися свідомо або навіть автоматично.

Вирішальними гарантіями від порушення цих норм і забезпечення їх реалізації була сила звички, їх підтримка старішими членами роду та примус, який інколи походив від роду чи племені в цілому (вигнання з общини, тілесні пошкодження).

Особливе значення мали табу — обов'язкові і незаперечні заборони, які захистили рід від біологічного виродження (заборона кровозмішування) і природної стихії, дозволили забезпечити відтворення життєвих благ, певні умови існування людей у колективі.

При первісно-суспільному ладі права ще не існувало, його регулятивна система була спрямована на підтримку добувної економіки, гармонійного існування людей у природному середовищі, їх відтворювання як біологічного виду. Основною формою цієї системи були звичаї, які тісно перепліталися з релігією і зачатками моральних устоїв цього суспільства.

Теорія права

Виникнення права.

Исследуя вопрос об историческом возникновении права, прежде всего необходимо различать два пути правообразования:

1) связанный с деятельностью государства;

2) не связанный с деятельностью государства.

Право возникает вместе с государством, и это проявляется:

•в непосредственном правотворчестве государства: издание им нормативно-правовых актов (например, Законы XII таблиц Древнего Рима), а также появление прецедентов (административных и судебных)— решений административных и судебных органов по конкретным юридическим делам, ставших образцами, которыми обязательно необходимо руководствоваться при решении последующих аналогичных дел;

•в перерождении норм-обычаев, свойственных "догосударственным" обществам, в нормы обычного права, состоящего из обычаев, признаваемых и охраняемых государством, поддерживаемых его принудительной силой.

История распорядилась так, что формирование права путем издания нормативных актов преобладало в странах континентальной Европы, а например, в Англии право складывалось преимущественно на основе судебных прецедентов.

Исследование древнейших юридических памятников, таких, например, как индийские Законы Ману, Кодекс законов царя Хаммурапи, Законы XII таблиц Древнего Рима, Русская Правда и др., показывает, что в них содержатся и нормы обычного права, и судебные прецеденты, и прямые законодательные установления.

Право появляется и независимо от государства. На этоуказывает, в частности, факт появления в Европе в конце Средневековья так называемого "купеческого права" одновременно с возникновением внешней торговли. Негоциантам, управлявшим потоками товаров и денег, было недостаточно обычаев, которые регулировали феодальные отношения. Постепенно купцы ввели в оборот собственное частное право. Так возникли договор между хозяином судна и капитаном-продавцом, страхование от морских рисков, типовые условия продажи на ярмарке и в порту, вексель, институт банкротства и многое другое.