Проблеми життєдіяльності церкви

Воснову більшовицької політики щодо релігії й церкви було покладено декрет «Про відокремлення церкви від дер­жави і школи від церкви» від 20 січня 1918 р. Мова йшла про заборону релігійним громадам та церкві володіти влас­ністю, позбавлення їх прав юридичної особи, націоналізацію церковного майна. Документ не залишав жодних вказівок про порядок втілення його у життя. Реалізацію цього закону доручили спеціальному відділу Наркомату юстиції.

Як правило, прийняття закону про свободу совісті, а саме так називався декрет від 20 січня, означало, що держава праг­не будувати світське суспільство. Однак у цьому випадку, як і в багатьох інших, більшовики говорили одне, а думали й робили інше. Розпочався процес будівництва «войовничо-атеї­стичного» суспільства. Церква, як консервативна за своєю суттю і призначенням організація, виявила ознаки опозицій­ності до цих соціалістичних перетворень. Цього було досить, аби «войовничий атеїзм» на практиці призвів до витіснення церкви із суспільного життя країни, обмеження її впливу на різні верстви населення, які розглядалися партією більшо­виків сферою свого монопольного ідеологічного впливу.

Декрет про свободу совісті в Україні набув чинності лише в 1919p., але вже незабаром виявився його згубний вплив. Оголошення духовенства «п'ятою колоною контрреволюції», «агентами буржуазно-поміщицьких і націоналістичних сил» змушувало церковне керівництво виявляти свою лояльність радянській владі. На тих, хто відкрито виявляв непокору, чекали репресії, а то й смерть.

Радянська влада чинила всілякі утиски церкві, інколи

просто знущаючись над священнослужителями і представни­ками релігійних громад. Місцеві власті вимагали укладання договорів на оренду храмових приміщень, хоча культове май­но, згідно з декретом, мало переходити до релігійних органі­зацій у безплатне користування. Духовенство обкладалося непосильними податками. Бували випадки заборони на збір пожертвувань у приходах, які йшли на придбання церковно-богослужбових предметів і господарські цілі. Деякі представ­ники влади взагалі забороняли будь-які збори груп віруючих, вбачаючи в них можливість змови, контрреволюції. Окремі ревні чиновники вимагали оформлення спеціальних доку­ментів бажаючим відбути культові відправи і обряди, що ква­ліфікувалося декретом як «незаконне, таке, що підлягає кримінальному покаранню...».

Особливу роль у гоніннях на церкву відігравала Всеук­раїнська «надзвичайна комісія». В ході полювання за тими, хто співчував гетьманському режиму або українській виз­вольній боротьбі, жертвами ставали особи духовного звання. Від них вимагали заявляти, як це зробив архієпископ харкі­вський Антоній (Храповицький): «Тут класова боротьба, поділ за верствами: інтелігенція й народ, пани та мужики. На мою думку, байдуже ставлення церкви до вбитих більшо­виків недоречне... Де було більше невіруючих - серед юнаків (молодих офіцерів, які захищали Тимчасовий уряд) чи більшо­виків, - ми не знаємо. Молитися треба за тих і за тих... Я готовий служити й у тому, і в другому таборі».

Конституція РСФРР 1918 р. і Основний Закон УСРР 1919 р. позбавили ченців і церковнослужителів активного і пасивного виборчого права, відмовивши їм у тому, щоб бути повноцінними громадянами.

29 липня 1920 р. Народний комісаріат юстиції прийняв рішення про ліквідацію святих мощів «у всеросійському мас­штабі». Усвідомлюючи, що цими діями вони ображають релігійні почуття значної частини населення, більшовики рекомендували здійснювати експертизу релігійних святинь лише за сприятливих умов та доводити справу до кінця (тоб­то вивозити мощі до музеїв або ховати їх).

Радянські власті заборонили викладання будь-яких віров-

чень у державних, громадських і приватних навчальних зак­ладах, за винятком спеціальних богословських.

Незважаючи на те, що віра в Бога визнавалася на законо­давчому рівні приватною справою, держава втручалась у спра­ви церкви й віруючих. У партійній програмі, прийнятій VIII з'їздом РКП(б) у 1919 p., наголошувалося: «РКП керуєть­ся переконаннями, що лише здійснення планомірності та свідомості в усій суспільно-господарській діяльності мас по­тягне за собою повне відмирання релігійних забобонів». До­сягненню цієї стратегічної мети підпорядковувалися всі наступні кроки більшовиків щодо релігії й церкви.

Для України і за радянської влади залишалася актуальною проблема автокефалії православної церкви. Користуючись пра­вом реєструвати статути релігійних громад в органах влади, ко­лишні члени Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР) при Миколаївському соборі Києва заснували гурток прихиль­ників автокефалії. На чолі гуртка стояв М.Мороз, а його заступ­ником був В.Липківський. Вони ж очолили другу ВПЦР, засновану у квітні 1919 р. В Ставрополі відбувся південно-східний Російський церковний собор, в якому взяли участь єпархіальні єпископи, клірики й миряни від Ставропольської, Донської, Ку­банської, Владикавказької та Сухумсько-Чорноморської єпархій, а також члени Всеросійського помісного собору, які опинилися на півдні. Учасники Собору обрали Вище тимчасове церковне управління на чолі з архієпископом Митрофаном. Згодом його почесним головою став митрополит київський і галицький Ан­тоній (Храповицький). За його вказівкою було відібрано храми в прихильників автокефалії, заборонено богослужіння багатьом українським священикам та дияконам. В.Липківського й архіє­пископа катеринославського Агапіта заочно було віддано під суд після відновлення радянської влади в Україні. ВПЦР активізу­вала діяльність у напрямі відкриття нових автокефальних при­ходів. Але для повнокровного життя автокефальній церкві бракувало власного єпископату. Діячі ВПЦР пішли на повний розрив з Московською патріархією і 5 травня 1920 р. проголоси­ли Українську православну церкву автокефальною та соборноп-равною.

Що керувало більшовиками, коли вони, якщо й не сприя-

ли, то і не ставили перешкод діяльності автокефалістів, досте­менно невідомо. Швидше за все у появі самостійної української церковної структури вони вбачали можливість деструктуризації впливової РПЦ, з якою не можна було не рахуватися.

В липні 1919 р. Київський губвиконком передав автоке-фалістам Софійський собор. Швидкими темпами здійснював­ся переклад богослужбових книг на українську мову, у чому посильну допомогу надавали академік А.Кримський та про­фесор Г.Голоскевич. Було зроблено кроки в справі органі­зації духовної освіти.

Прихильники автокефалії української церкви скористалися особливістю радянського законодавства, згідно з яким факт існу­вання релігійних організацій встановлювався не рішенням ви­щого духовного центру, а державними органами, які їх реєстрували. Саме це мав на увазі голова президії ВПЦР М.Мо­роз, коли у червні 1920 р. писав: «Історія Української право­славної церкви навіки занотує той безперечний факт, що Українська церква мала змогу розпочати своє відродження і онов­лення лише під час Радянської влади, яка проголосила закон про відокремлення церкви від держави, а тим самим і про передачу церковної справи виключно самодіяльності віруючого народу».

В жовтні 1921 р. відбувся Всеукраїнський православний церковний собор, на якому було обрано першого митрополи­та УАПЦ В.Липківського. Канонічних підстав для цього не було, оскільки на Собор не вдалося запросити єпископів й архімандритів, які б здійснили рукопокладання. Тому більшість істориків церкви вважали неканонічними й ті вис­вячення священиків та єпископів, які пізніше здійснював митрополит В.Липківський.

Наступний розвиток подій показав, що більшовики три­мали церковне життя під власним контролем і в потрібний момент застосовували найбрутальніші методи, аби дискреди­тувати церкву й позбавити її вплив на людей.

Перевір себе Початковий рівень:

1. Вкажіть дату:

Академія наук України була заснована в 1918 p.; 1919 p.; 1920 p.

2. Першим Президентом АНУ був:

О.Богомолець; В.Вернадський; М.Грушевський.

3. Назвіть відомі вам прізвища діячів: а) науки; б) літератури і
мистецтва (1917-1920)

Середній рівень:

4. Розкажіть про мистецьке життя у часи Української держави

5. Складіть план відповіді «Національно-культурне будівництво у часи Центральної Ради»

6. Назвіть головні ознаки культурного процесу в Україні за ра­дянські часи.

Достатній рівень:

7. Охарактеризуйте духовне життя в Україні у часи Центральної Ради.

8. Порівняйте церковне життя в Україні за часів Центральної Ради

й Української держави

9. Проаналізуйте проблеми життєдіяльності церкви за радянські
часи.

Високий рівень:

10. Використовуючи текст навчальної книги, додаткову літерату­ру, підготуйте та проведіть засідання «круглого столу» з теми «Культура і духовне життя в Україні 1917-1920 років».

11. Складіть розгорнутий план доповіді «Культурний процес в Ук­раїні 1917 -1920 років».

12. Підготуйте тези доповіді «Духовне життя в Україні 1917-1920 років».

Хронологія подій

27 січня 1918 р. мирний договір між УНР і державами

німецько-австрійського блоку в Бресті-Ли-товському

7 березня 1918 р. повернення Української Центральної Ради

до Києва

28-29 квітня 1918 р. переворот П.Скоропадського й утверджен­ня гетьманату

5-12 червня 1918 р. І з'їзд комуністичної партії (більшовиків)

України - КП(б)У

Серпень 1918 р. утворення Українського національного со-

юзу (УНС)

1 листопада 1918 р. Українське національне повстання у Львові

9 листопада 1918 р. створення Державного Секретаріату Захід­ноукраїнської Народної Республіки

1-157

13-14 листопада утворення Директорії

Б

24 листопада 1918 p. 14 грудня 1918 p. 15 грудня 1918 p.   5 лютого 1919 p. Березень 1919 p. 6 квітня 1919 p. Травень 1919 p. I червня 1919 p. Липень 1919 p. Липень-серпень 1919 р Осінь 1919 р. II грудня 1919 р. Грудень 1919 р. - квітень 1920 р. 9 січня 1920 р. 5 лютого 1920 р. 21 квітня 1920 р. 6 травня 1920 р. Серпень 1920 р. Вересень 1920 р. 12 жовтня 1920 р.

урочисте відкриття Української Академії наук

перехід влади до Директорії невдала спроба укладення союзу між Н.Мах-ном і С.Петлюрою вступ радянських військ до Києва Всеукраїнський з'їзд Рад. Прийняття Конституції УСРР евакуація військ Антанти з Одеси заколот М.Григор'єва

схвалення декрету про об'єднання радянсь­ких республік

окупація польськими військами Східної Галичини

наступ об'єднаних українських армій на Правобережжі

поразка військ Директорії та УГА утворення Всеукрревкому

«Зимовий похід» військ У HP

оголошення Всеукрревкомом махновців поза

законом

прийняття закону Всеукрревкому про землю

Варшавський договір

вступ польської армії й військ УНР у Київ

переговори делегації УНР з Врангелем в Ялті

угода уряду УСРР з махновцями про спільні

дії у боротьбі з Врангелем

підписання в Ризі договору про перемир'я і

попередніх умов миру між РСФРР й УСРР

та Польщею

7-9 листопада 1920 р. 16 листопада 27 листопада 1920 р. 18 березня 1921 р.

штурм Перекопа

ліквідація Південного фронту

розрив радянським командуванням угоди з

махновцями

Ризький мир

Тематичне оцінювання Початковий рівень:

1. Позначте, яка подія відбулася раніше?

злука УНР та ЗУНР; утворення Директорії; розгром військ Вран­геля

2. Чи погоджуєтесь ви з твердженням:

а) Брестський договір було підписано у листопаді 1918 р.
Так, ні

б) Гетьманом України в 1918 р . був П.Скоропадський
Так, ні

в) Першим головою Директорії був В.Винниченко
Так, ні

г) Головним отаманом було обрано С.Петлюру
Так, ні

д) Українська Національна академія була створена у 1918 році.
Так, ні

3. Назвіть, на ваш розсуд, найбільш значні події доби боротьби України за збереження державної незалежності. Розкажіть про одну них.

4. Кого з діячів літератури і мистецтва 1917-1920 pp. ви пам'ятає­те? Назвіть їх.

5. Дайте відповідь:

В січні 1919 р. Україна була проголошена Українською Соціалі­стичною Радянською Республікою а) так; б) ні; в) й так, і ні.

Середній рівень:

1. Співвіднесіть імена історичних діячів з фактами з їхніх біог­
рафій:

С. Петлюра а) гетьман; отаман «Війська козацького»;

В.Винниченко б) головний отаман, голова Директорії;

Є.Петрушевич в) голова Раднаркому УСРР;

Х.Раковський г) голова Центральної Ради, голова Директорії

П.Скоропадський д) президент Української Національної Ради.

2. Встановіть послідовність подій:
Відновлення УНР

Ризький мир

Здійснення гетьманського перевороту

3. Позначте тлумачення, яке відповідає терміну: Директорія в перекладі з латинської мови означає: «управління; «керівництво»; «уряд».

4. Використовуючи план відповіді, розкажіть про Українську дер­жаву

1) хронологічні рамки та існування.

2) хто очолив Українську державу?

3) внутрішня й зовнішня політика 2) історичне значення

5. Про яку подію йдеться?

а) «Ретельно опрацьований польський сценарій оволодіння Льво­
вом був перекреслений. У головному місті Східної Галичини вста­
новилася українська влада»

б) назвіть її дату.
Достатній рівень:

1. Встановіть послідовність подій:
зречення П.Скоропадського
утворення Директорії
прийняття Конституції УНР
проголошення злуки УНР і ЗУНР

відновлення УНР поразка врангелівців.

2. Х.Раковський, Є.Петрушевич, В.Винниченко - хто ці історичні особи? Які події в історії України (1917-1920 ) пов'язані з їхньою діяльністю?

3. Порівняйте державотворчі процеси в УНР та ЗУНР. У чому їх відмінність?

4. Складіть хронологічний ланцюжок головних воєнних подій (1917-1920).

5. Охарактеризуйте основні положення політики «воєнного
комунізму». Відслідкуйте особливості її впровадження в Україні.

Високий рівень:1. «Національна демократія, загалом сприймаючи й сповідаючи ідею суверенності Української держави, була, як і попередні пе­ріоди, поділена на окремі табори, що суперечили один одному в питаннях соціально-економічної орієнтації УНР». Доберіть фак­ти, що підтверджують цей висновок. Спробуйте, виходячи з кон­кретно-історичної ситуації 1917-1920 pp., створити проект власної програми соціально-економічних перетворень в Україні.

2. Прощаючись, К.Гуйн мовив: «Мені старому, здається, що спра­ва не піде так легко, як почалася. Ваші противники - це зав­зяті люди...» Про які події йдеться? Наскільки пророчими були слова К.Гуйна. Відповідь обґрунтуйте.

3. В Україні (1917-1920) влада переходить від Центральної Ради до

П.Скоропадського, від гетьмана до Директорії й у кінцевому ра­хунку до більшовиків. Поміркуйте над цими процесами. Законо­мірними чи випадковими вони були? Чому саме перемогли більшовики?

ТЕМА 4 Українська СРР в умовах нової економічної політики (1921—1928)

УКРАЇНА У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

по л/ ь щ а

у і

Карта-схема

«Непмани потрібні, щоб знаходити ринкову змичку у селянськім господарстві; будувати комуністичне сус­пільство руками комуністів - це дитяча ідея, тому, що комуністи - це капля в народному морі; комунізм треба будувати не комуністичними руками, - підкрес­лював В.Ленін у березні 1922 р...»

(С. Кульчицький. Комунізм в Україні: нарис десятиріччя (1919-1928).

§18. Україна наприкінці 1920-го- на початку 20-х pp.

«На X з'їзді у березні 1921 р. партія перейшла до нової економічної політики і зробила досить успішну спробу пристосувати завойовані «командні висоти» до рин­кової економіки».

(С. Кульчицький. Комунізм в Україні....).

О Як ви вважаєте, чи заперечував НЕП ідеологічним постулатам • більшовизму?

1. Внутрішнє й міжнародне становище України на початку 20-хроків

Понад шість років війн та революцій, насадження методів «воєнного комунізму» вщент зруйнували економіку України.

Факт: Промислове виробництво скоротилося у 9 разів. Залі­зорудна промисловість була зруйнована. В металургії з 57 доменних печей працювала лише одна. Наполовину були зруйновані залізниці, не працювали чорноморські порти. Вартість карбованця порівняно з 1913 р. зменши­лася у 13 тис. разів.

Чисельність промислових робітників невпинно скорочу­валася. Рятуючись від голоду й епідемій, вони залишали свої робочі місця і йшли в села.

Після припинення воєнних дій селянство ще більш ак­тивно почало виступати проти реквізицій продовольства та заборони торгівлі. Навесні 1921 р. розкладку з урожаю попе­реднього року в Україні було виконано лише на 40%. Центр вимагав від республіканського керівництва посилити вилу­чення хліба у селян. ЦК КП(б)У залучив для цього армійські з'єднання. Незважаючи на те, що в Україні знаходився май­же мільйон червоноармійців, тут з новою силою розгорнули­ся повстання проти радянської влади. Активно діяли селянські повстанські загони Мордалевича, Махна, Орлика, Левченка, Каленика. Аналогічні процеси одночасно відбува­лися і в Росії («антоновщина», Кронштадське повстання). В офіційній пропаганді причиною труднощів називали кур­кульський саботаж продовольчої політики радянської влади.

Селянський повстанський рух розглядався як політичний бандитизм.

У 1921 р. на території колишньої Російської імперії ви­никло 13 держав. П'ять з них (Литва, Латвія, Естонія, Польща, Фінляндія) стали самостійними. В усіх інших, у тому числі в Україні, утвердилася радянська форма держав­ності з тоталітарними режимами.

Проблемою першорядної ваги стало дипломатичне ви­знання радянських республік великими державами. Скорис­тавшись формальною незалежністю України, її уряд на чолі з Х.Раковським розгорнув активну діяльність на міжнародній арені. 14 лютого 1921 р. представники УСРР Ф.Кон і Ю.Ко­цюбинський підписали перший мирний договір радянської України з Литвою. 18 березня 1921 р. було укладено Ризь­кий мирний договір з Польщею. Незабаром УСРР встановила дипломатичні відносини з Латвією й Естонією. 2 січня 1922 р. делегація України на чолі з М.Фрунзе уклала договір про дружбу з Туреччиною.

Незважаючи на підписання Ризького договору, відносини з Польщею залишалися напруженими. У Тарнові, біля Крако­ва, перебував у вигнанні уряд УНР, який користувався підтрим­кою Ю.Пілсудського. С.Петлюра продовжував вести боротьбу, хоч і безнадійну, з більшовиками - з території Польщі здійсню­валися партизанські рейди на Правобережжя України. Але після неодноразових протестів Х.Раковського польський уряд наприкінці 1921 р. припинив їх. До 1923 р. УСРР мала дипло­матичні відносини також з Німеччиною та Австрією. Пред­ставники України були учасниками більш 60 міжнародних договорів, конвенцій, угод. Після утворення СРСР керівницт­во зовнішньою політикою перейшло до його верховних органів. Таким чином на початку 1923 р. дипломатичні й зарубіжні представництва УСРР були ліквідовані.

2. НЕПі особливості її впровадження в Україні

Ще на початку 1921 р. більшовицьке керівництво вважа­ло недоцільним відмовлятися від політики «воєнного кому­нізму», насамперед заміни продрозкладки продподатком. «Воєнний комунізм» був спробою безпосереднього переходу

до виробництва та розподілу на комуністичних засадах без приватної власності, ринку й товарно-грошових відносин. Така політика повністю провалилася, спричинивши цілковиту руї­ну промисловості та сільського господарства, підірвала мате­ріальну зацікавленість виробників у результатах своєї праці. Як визнавала резолюція V конференції КП(б)У в листопаді 1921 p., «господарський розпад ніде не досягав такого вели­чезного розміру, як на Україні». Вождь російських більшо­виків В.Ленін усвідомлював, що подальша реалізація комуністичної доктрини може привести до селянської війни і поставить під сумнів взагалі існування радянської влади.

В березні 1921 р. на X з'їзді РКП(б) він переконав делегатів прийняти постанову «Про заміну розкладки натуральним подат­ком», що поклало початок системи заходів, яку, за тодішньою пристрастю до скорочень, назвали спочатку «НЕПО», а згодом -«НЕП» (нова економічна політика). Це була політика компромі­су, вимушеного відступу від негайного будівництва соціалізму. Ленін не мав чіткої, заздалегідь розробленої програми цього відсту­пу й без вагань залишив у державній власності так звані «ко­мандні висоти» економіки: важку промисловість, банки, транспорт, зовнішню торгівлю. Вождь більшовиків сподівався, що при збереженні диктатури партії НЕП забезпечить перемогу соціалістичних елементів над капіталістичними.

Керуючись рішенням Москви, 27 березня 1921 р. ВУЦВК затвердив закон про заміну продрозкладки продподатком. Розмір його з урожаю 1921 р. визначався в 117 млн. пудів зерна замість запланованих раніше продрозкладкою 160 млн. пудів. Але і цього було забагато для зубожілого українського села. Еконо­мічний вплив нового закону позначився не відразу. Однак сама заява властей про скасування реквізиційного принципу у хлібо­заготівлях та дозвіл на торгівлю мала важливе значення.

Крім заміни продрозкладки натуральним, а згодом і гро­шовим податком, що давало можливість селянам продавати надлишки своєї продукції на ринку, на порядок денний було поставлено питання про створення державної торгівлі, на­самперед оптової, регулювання приватної торгівлі через бан­ки, податкові й кредитні установи, оздоровлення на цій основі грошового обігу, запровадження господарського розрахунку

на фабриках та заводах, передачу дрібних підприємств в орен­ду і приватну власність, організацію іноземних концесій, відновлення матеріальних стимулів виробництва. Протягом 1922-1924 pp. було проведено грошову реформу: в обіг надій­шли забезпечені золотом радянські гроші-червінці. У про­мисловості 5200 дрібних підприємств уже в 1922 р. орендувалися кооперативами, комнезамами, артілями й при­ватними особами, у тому числі колишніми власниками. З'я­вилася так звана «нова буржуазія», представників якої стали називати непманами. їх діяльність допомагала швидкому виходу країни з економічного хаосу та розрухи.

На госпрозрахунок переводилися не окремі фабрики і за­води, а їх певна сукупність, утворена за галузевою, терито­ріальною або галузево-територіальними ознаками. Ця сукупність була названа трестом. На Україні вони почали організовуватися з осені 1921 р. Серед них - «Донвугілля», «Машинотрест», «Хімвугілля», «Цукротрест», «Південноруд-ний трест». Усього на діючих промислових підприємствах, охоплених трестами, працювали близько 220 тис. робітників.

У 1927 р. виробництво предметів споживання досягло до­воєнного рівня, а у цілому випуск промислової продукції зріс майже в 2 рази порівняно з 1913 р. Розпочалася реконструк­ція старих та будівництво нових підприємств.

Хоча земля залишалася державною власністю, згідно із земельним законом УСРР від 22 листопада 1922 p., вона пе­редавалася у приватне користування або в оренду селянам. Звільнившись від страху реквізицій, селянські господарства за короткий час відновили свою продуктивність. У 1926 р. виробництво зерна в Україні досягло майже довоєнного рівня (17 млн. т), активно формувалася єдина кооперативна систе­ма, до якої було залучено 85% селян.

НЕП викликав політичні зрушення й у внутрішній полі­тиці. Припинилися масові розстріли противників радянської влади, було проголошено амністію решткам повстанців і чле­нам не комуністичних партій. Українським політичним емі­грантам гарантувалося вільне повернення в Україну. Однак не слід ідеалізувати неп та перебільшувати його значення. Він не означав повного повернення до ринкової економіки.

Незважаючи на ослаблення партійно-державного контролю, система управління залишалася по суті командно-адмініст­ративною. Тривали, хоча й у набагато менших масштабах, політичні репресії. Обмеженість і непослідовність непу зго­дом полегшили Сталіну повернення до «воєнно-комуністич­них» методів управління економікою.

3. Голод 1921-1923 років в Україні

Офіційна версія причин голоду була одна - посуха 1921 р. Але ж до революції також траплялися посухи, навіть більшої інтенсивності. Однак жодна з них не призводила до таких жертв. Як свідчать факти, голод 1921-1923 pp. був наслідком політики правлячої більшовицької партії, яка обкладала се­лян нереальними планами хлібозаготівель та добивалась їх виконання примусовими методами, незважаючи на неврожай, що у 1921 р. охопив південні райони України, а також По­волжя й Північний Кавказ.

«Ця трирічна сторінка в історії, українського народу безпосе­редньо пов'язана, по-перше, з економічною політикою державної партії ... і, по-друге, з підлеглим становищем формально незалеж­ної республіки щодо московського центру...»

(С.Кульчицький. Комунізм в Україні...).

Запровадження нової економічної політики обумовлюва­ло заміну продрозкладки. Але реалії були іншими. Формування державного хлібного фонду продовжувало здійснюватися шляхом позаекономічного примусу. Розклад­ка зберігалася, щоб забезпечити постачання українського хліба до Російської Федерації. Не звертаючи уваги на реальне ста­новище, центр вимагав збільшити вивіз хліба, в тому числі з уражених посухою південних губерній. У травні 1921 р. го­лова Раднаркому Х.Раковський отримав догану по партійній лінії «за недостатньо енергійну профроботу». Мірилом енер­гійності виступала кількість залізничних ешелонів з хлібом, що відправлялися до радянської Росії.

«Надзвичайно важкий продовольчий стан пролетарських центрів Росії, червоних столиць Москви і Пітера, ... зобов'язують Радянську Україну прийти на допомогу, урізаючи до останнього ступеня власні потреби».

(В.Ленін. Повне зібр. тв. - Т. 44).

Тільки в червні 1921 р. з України було вивезено до Росії 728 тис. пудів хліба, хоча перспектива голоду вже цілком окреслилася. Нереальність хлібозаготівельних планів призвело до жахливого стану.

Факт: У 21 повіті п'яти південних губерній (Одеської, Мико­лаївської, Донецької, Катеринославської та Запорізької) селяни не зібрали посіяного насіння. У 10 інших повітах вказаних губерній чистий збір хлібів не перебільшував 5 пудів на душу населення. Цієї кількості вистачало тільки на те, щоб не вмерти голодною смертю. Таким чином, третина території радянської України була голодуючим регіоном.

Вищі партійні й радянські органи республіки довгий час приховували інформацію про голод. Лише в грудні 1921 р. цю трагедію констатувала VI Всеукраїнська конференція КП(б)У. Член політбюро ЦК КП(б)У Д.Мануїльськии у своїй доповіді «Голод та посівна кампанія» зазначав:

«... У нас, товариші, в деяких губерніях, - мабуть, ніхто цьому не повірить, - вже почалися смертельні випадки від голоду. За кілька днів в Олександрійській (Запорізькій) губернії померло до 165 чоловік... В Одеській губернії зареєстровано протягом тижня до ста смертельних випадків. Ознакою стихійного лиха, яке насу­вається, є масове залишення населенням насаджених місць...».

Спираючись у боротьбі з голодом у Поволжі насамперед на внутрішні ресурси, уряд РСФРР робив усе можливе для залучення коштів на цю справу з-за кордону. Проте українські урядовці майже до початку 1922 р. не зверталися за допомо­гою ні до уряду РСФРР, ні до закордонних держав.

Як відзначалося у доповідній записці Х.Раковського Леніну про збір хліба в Україні, «різні міжнародні комітети допомоги голодуючим були допущені на Україну лише у січні 1922 р. і лише після того, як вони самі полізли туди за зго­дою РСФРР». Тому тільки з середини 1922 р. вони змогли розгорнути активну діяльність в УСРР. Разом іноземні орга­нізації лише того року направили в Україну близько 2,3 млн. пудів продовольства, з них переважну його частину забезпе­чила Американська адміністрація допомоги (АРА).

Внаслідок безмежного панування командно-адміністратив-

них методів господарювання в умовах відсутності сувереніте­ту радянських республік кошти на підтримку голодуючих роз­поділялися винятково за розпорядженням уряду Росії, який тривалий час ігнорував масштаби неврожаю в Україні.

Після запізнілого клопотання ЦК КП(б)У й VI Всеукраїн­ського з'їзду рад уряд радянської Росії почав поступове ко­ригування планів хлібозаготівель та допомоги громадськості голодуючим Поволжя відповідно до реальних можливостей УСРР. У грудні 1921 р. більш як наполовину - з 57 до 27 млн. пудів - було зменшено продподаток щодо вивозу хліба до РСФРР, але жодна з голодуючих губерній не була звільне­на від продподатку. Всеукраїнська комісія допомоги голо­дуючим одержала право залишати в республіці лише третину її ресурсів. При такій мобілізації зруйнована економіка була неспроможна забезпечити підтримку й половині голодую­чих.

Факт: Якщо на початку 1922 р. голодувало 12% населення неврожайних губерній, то у травні того ж року - вже близько 40% (3,8 млн. чол.). Лише врожай 1922 р. і роз­гортання харчувальних пунктів АРА й інших доброчин­них організацій дещо призупинили масову смертність населення.

В спустошених голодом південних губерніях України 1922 р. було зібрано лише на третину більше зерна по­рівняно з урожаєм минулого року. Таким чином, насе­лення півдня УСРР продовжувало і надалі потребувати відчутної допомоги. Крім цього, за вимогою Москви, 13,5 млн. пудів українського зерна урожаю 1922 р. було продано за кордон. Одночасно у сусідні республіки з Ук­раїни вивезли ще 9 млн. пудів хліба. Тому голодування населення на півдні України продовжувалося також у першій половині 1923 р.

Під час боротьби з голодом більшовики розгорнули ши­року кампанію по вилученню коштовностей з храмів, за ра­хунок яких планувалося закупити зерно. Все це призводило до конфліктів, які супроводжувалися арештами та розстріла­ми священиків і віруючих.

«Абсолютний диктат адміністративно-командної системи,... орієнтація суспільного виробництва не на потреби людини, а на інтереси абстрактної соціалістичної держави... неминуче супро­воджувалися нечуваним насильством над мільйонами безпосередніх виробників, знищенням їх частини».

(В.Даниленко, С.Кульчицький, Г.Касьянов. Соціалізм на Україні: 20-30-ті роки).

Перевір себе Початковий рівень:

1. Доповніть речення:

Перший мирний договір радянська Україна підписала з (Латвією; Литвою; Естонією), а Ризький мирний договір - з (Латвією; Туреччиною; Польщею).

2. Дайте відповідь: ТАК або НІ.

НЕП розпочався із заміни продподатку продрозкладкою.

3. Вкажіть дату голоду в Україні:

1921; 1921-1922; 1921-1923 pp. Середній рівень:

4. Назвіть країни, з якими на початку 20-х років радянська Украї-

на встановила дипломатичні відносини.

5. Розкажіть про впровадження НЕПу в Українській СРР.

6. Що ви знаєте про голод у 20-х роках в Україні. Які його причи­ни?

Достатній рівень:

7. Схарактеризуйте внутрішнє становище Української СРР на по­чатку 20-х pp.

8. Доберіть факти, що свідчать про економічну ефективність НЕПу

у порівнянні з політикою «воєнного комунізму».

9. «1921 р. в Україні було вперше запроваджено терор голодом», -
зауважує український історик С.Кульчицький. Використовуючи
факти, доведіть або спростуйте цей висновок.

Високий рівень:

10. Уявіть, що ви науковець і вам треба зробити наукову доповідь «НЕП та особливості його здійснення в Україні». Складіть роз­горнутий план доповіді й підготуйте тези.

11. Як ви вважаєте, чому тривалий проміжок часу офіційною вер­сією причин голоду, який призвів до мільйонних жертв у півден­них губерніях України, завжди була одна - тяжка посуха 1921 p.? Відповідь аргументуйте.