Україна в структурі загально-цивілізаційного процесу

1. Геополітичне становище сучасної України. Місце України в інтеграційних процесах в Європі

2. Толерантність, плюралізм, компроміс як основа спілкування світової спільноти.

3. Глобальні проблеми сучасності, інтереси та цінності як основа єдності людства і співпраці між народами.

4. Внесок українців у світову науку і культуру.

Цивілізація –це стан суспільства, якому притаманні державна система управління, соціальна стратифікація (елітарне суспільство на противагу первісному егалітарному), різні форми соціального й державного розвитку.

Історичне майбутнє нашої держави визначається, насамперед, унікальним гео політичним положенням України, а також, в майбутньому, багато в чому буде залежати від того, що держава має талановитий народ з високим духовним потенціалом, є терплячим, невибагливим, вільним від владних амбіцій. 1 листопада 1993 набув чинності Маастрихтський договір 1992 р. – міжнародно-правовий документ про утворення міжнародного політико-економічного об'єднання Європейських держав – Європейського Союзу (ЄС). 7 лютого 1992 р. у місті Маастрихті (Нідерланди) його підписали члени Європейських співтовариств – Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Франція. Цей Договір не лише істотно зміцнив інтеграційні процеси, а й сприяв поширенню та поглибленню профедеральних тенденцій у розвиту ЄС, зокрема введенням інституту єдиного громадянства. В умовах нової геополітичної картини світу, інтересам України відповідає політика добросусідських відносин як із ближнім, так і з далеким зарубіжжям. Геополітичні відносини проявляються на різних рівнях: міжнародному, регіональному, державному. Геополітика сучасності - це сукупність десятків, навіть сотень паралельних і пересічних процесів з властивостями, що відбивають взаємодію інтересів різних держав. В умовах нової геополітичної ситуації сучасна Україна має об'єктивні можливості для створення механізму реалізації своїх геополітичних інтересів на основі зваженої далекоглядної політики.

Українці сформувалися в окремий етнос набагато століть раніше, ніж щодо нього почала застосовуватися назва "український" в її етнічному значенні. У ті періоди, коли існувала українська державність або зберігалися її істотні елементи, культура українців була визначальною для формування загальнодержавної культури, яку збагачували також етнічні меншини, що сприяли налагодженню зв’язків культури українського народу з культурою інших народів. Кожна з більш ніж двох тисяч національних культур, що існують у світі, має свою специфіку, яка і робить її неповторною й унікальною. Ця своєрідність виникає на основі впливу географічного чинника, особливостей історичного шляху народу, взаємодії з іншими етнокультурами. У будь-якій національній культурі основоположною і базисною є народна культура. Потім на її основі поступово формуються професійні наука, література, мистецтво. Внаслідок труднощів історичного шляху України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV — XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX — ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. І в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівка козацької старшини русифікувалася, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти. Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися низи суспільства. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст.

У той же час відчутні і негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв'язували своє подальше життя і творчість з російською, польською, іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній. Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на Візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти в добу Козаччини завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — К.Острозьким, П.Конашевичем-Сагайдачним, І.Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, мистецтва, досягти значних успіхів у науці. Відомий дослідник української культури І. Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії (боязні чужого) і гуманізм. Говорячи про гуманістичну суть української культури, потрібно відзначити і те, що сама система цінностей даної культури в період її активного розвитку (XVII — XIX ст.) була досить специфічною. Багатий матеріал для такого висновку дає творча спадщина Г. Сковороди, Ф. Прокоповича, П. Куліша. У своїх філософських творах вони вирішували питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування. На відміну від філософської думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і безкультур'я мислилося подолати шляхом технічного прогресу, підвищення продуктивності праці, за допомогою зусиль освічених монархів і соціального експериментування, українські мислителі закликають до іншого. «Споріднена праця» і самопізнання, свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним — ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі. Сьогодні такі підходи набувають особливого значення для всього людства.

Тестові завдання для самоконтролю

1. Як називається стан суспільства, якому притаманні державна система управління, соціальна стратифікація, різні форми соціального й державного розвитку?

а) цивілізація,

б) стратифікація,

в) гендер,

г) полікультурність.

2. Коли був прийнятий Маастрихтський договір?

а) 1993 р,

б) 1992 р,

в) 1892 р,

г) 2002 р.

3. Як називається – міжнародно-правовий документ про утворення міжнародного політико-економічного об'єднання Європейських держав – Європейського Союзу (ЄС)?

а) Конституція України,

б) ЮНЕСКО,

в) Декларація прав людини і громадянина,

г) Маастрихтський договір.

4. Де був підписаний договір про утворення ЄС?

а) Нідерланди,

б) Німеччина,

в) Португалія,

г) Бельгія.

5. На яких рівнях проявляються геополітичні відносини України?

а) мікро-, меза-, макрорівнях,

б) міжнаціональних,

в) міжнародному, регіональному, державному,

г) громадянських.

6. Яка культура є основоположною і базисною в будь-якій національній культурі?

а) міжетнічна,

б) культура праці,

в) народна,

г) громадянська.

7. Хто був справжніми творцями і носіями культури впродовж історії України?

а) низи суспільства,

б) еліта,

в) релігія,

г) соціум.

8. Коли відбувся підйом української культури?

а) в XVI — XVII ст.,

б) XIX ст.,

в) ХХ ст.,

г) ХІІІ ст.

9. Коли відбулося культурне відродження України?

а) в XVI — XVII ст.,

б) XIX ст.,

в) ХХ ст.,

г) ХІІІ ст.

10. Який відомий дослідник української культури зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії і гуманізм?

а) К.Острозький,

б) І.Мазепа,

в) Т.Шевченко,

г) І. Огієнко.

14.2. Я – член сім’ї, громадянин держави, громадянин планети Земля

Я – член сім’ї. Сім’я - це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Зміни, що відбуваються в житті сім'ї, тісно пов'язані зі змінами й перетвореннями в суспільстві, частиною якого вона є. Різні соціальні зрушення, індустріалізація, урбанізація, професійна праця жінок, зміни в матеріальній і духовній культурі, зумовлені науково-технічним поступом, поліпшенням засобів комунікації тощо, впливають на сім'ю. Зокрема, вони викликають зміни ролей і позицій у межах родини, ціннісних орієнтацій, норм і способів поведінки, укладу сімейного життя взагалі.

Регулювання сімейних відносин здійснюється Сімейним кодексом України з метою:

1) зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;

2) утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї;

3) побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

4) забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

В Україні налічується понад 17 млн. сімей, з яких понад 11,2 млн. – в міських поселеннях і 5,8 млн. – в сільській місцевості. Кількість сімей зростає швидше чисельності населення, що відбиває тенденції відокремлення молодих сімей і скорочення її величини як серед міського, так і серед сільського населення. Частка сімей з однією дитиною становить 30,4%, з двома – 49,3%, з трьома – 7,4%, багатодітних – бездітних – 10%.

Я - громадянин України, тому що народився в Україні. З моменту прийняття Конституції України встановлення принципу єдиного громадянства в Україні зумовлює однакове розуміння кожною людиною своєї причетності до долі незалежної держави - України. Напевне, кожен із нас колись замислювався над тим, що таке рідна країна, чим вона особлива, чим вирізняється з-поміж тисяч інших країн світу. Відповісти на ці запитання непросто, адже рідна країна - це не просто клапоть землі на планеті, де живеш, навчаєшся, працюєш, створюєш сім’ю, - це щось значно більше, це почуття, які виникають до цього «клаптя», це бажання діяти на його благо, повага до нього. Україна - це славетна історія: мудрі літописці, Київ священний, дзвін козацьких шабель, гайдамацький посвист, нескінченні чумацькі шляхи. Україна - це чарівна природа: високі гори й неосяжні степи, плодючі чорноземи, тополя у волошковому полі, хрущі над вишнями, калина у дворі, п’янкі любисток і м’ята, верба край дороги, жовтогарячі соняшники на струнких стеблах. Україна - це неповторна культура: ніжна лірична пісня, героїчна, сповнена патріотизму дума, вишитий рушник на покуті, розмальована святкова писанка, мова солов’їна…Україна - це все, іцо навколо мене, усе, чим живу й про що мрію, це мої батьки, друзі, учителі. Кожну державу формує народ, який живе на її теренах і творить національну культуру. Саме на підмурівку національної свідомості громадян будується країна, що посідає гідне місце серед інших країн і впливає на події у світі. Отже, держава - це передусім її народ, а свідомість народу є свідомістю його держави. Про стійкість і непереможність українського народу свідчить історія його опору окупантам і створення незалежної держави. У найскрутніші для України часи, коли, здавалося, останні надії було втрачено, на захист співгромадян піднімалися творча інтелігенція, науковці, громадські діячі. Краще ніж будь-хто усвідомлюючи небезпеку втрати рідної країни, вони знаходили шляхи вирішення державних проблем, палким словом надихали зневірених, невтомно піднімали українців на боротьбу, зміцнюючи їхню віру у власні сили. Наше суспільство потребує громадянина освіченого, активного, який вміє жити і працювати в умовах демократизації, в обстановці зростаючої і економічної відповідальності, який уміє встановлювати контакти з іншими людьми, орієнтуватися в ситуаціях, що склалися, швидко адаптуватися до нових умов. Найважливішою складовою громадянської свідомості є моральність особистості. Це такі гуманістичні риси, як єдність національних і загальнолюдських цінностей: доброта, увага, чуйність, милосердя, толерантність, совість, чесність, повага, правдивість, працелюбність, справедливість, гідність, терпимість до людей, повага і любов до своїх батьків, роду. Названі якості визначають культуру поведінки особистості. Культура поведінки виражає, з одного боку, моральні вимоги суспільства, закріплені в нормах, принципах, ідеалах закону, а з іншого - засвоєння положень, що спрямовують, регулюють і контролюють вчинки та дії людини. Вибір України пов'язаний з демократичними орієнтирами, ми повинні мати чіткі уявлення про наші обов'язки та права, знати суть громадянського суспільства, його специфічні риси, закономірності розвитку.

Я – громадянин планети Земля. Людство має спільне коріння і живе на одній планеті, тому має в єдності і мирі створювати своє майбутнє. Земля не належить нам, це ми належимо Землі. СправжнійГромадянин Землі - це дбайливий господар, він не порушує права сусідів по планеті. Піклується про них, цінує все живе, що зустрічається на його шляху. Береже і оптимально використовує ресурси Землі (водні, лісові, надра), примножує їх, по можливості, знаходить альтернативу та безвідходні технології; зменшує витрати води, світла, газу в побуті та на виробництві; зменшує кількість відходів, сміття; впроваджує максимально можливе багаторазове використання матеріалів у виробництві, побуті; бере з природи те, що може повернути, адже ресурси Землі все ж скінченні. Розуміє, що в нашому глобалізованому світі екологічні проблеми однієї країни впливають на всі країни і народи; творить науковий і технічний прогрес за умови його екологічної доцільності; не завдасть шкоди іншим. Досліджує, вивчає навколишній світ, навчається в будь – якому віці. Підтримує традиції наших предків, які йшли до нашого часу багато тисячоліть і залишили нам у спадок прекрасну зелену планету; пам’ятає, що він - частина Всесвіту, а природа – як гніздечко в якому він живе, тому не може заплямовувати свою душу поганими вчинками та думками. Пам’ятає, що може творити, плекати, мріяти, але не забуває головних слів «Знати. Передбачити. Діяти».