Етапи розробки та впровадження державних цільових програм

Основними етапами розроблення та виконання державної цільової програми є:

1.Виявлення проблеми – передбачає уточнення змісту проблеми та обґрунтування необхідності її вирішення.

2.Розробка концепції: вирішення проблеми – формування загальних концепцій, визначення альтернатив та найбільш ефективних варіантів вирішення проблем.

3.Підготовка рекомендацій – розробка конкретних пропозицій з вирішення проблеми.

4.Прийняття рішення.

5.Розробка проекту програми – визначення основних цілей і завдань, строків, етапів, виконавців.

6.Розробка заходів програми – робота зі складання змісту програми, бізнес-плану.

7.Проведення експертизи складання програм.

8.Узгодження проекту програми із зацікавленими суб’єктами.

9.Рішення відповідного органу державної влади про прийняття і початок реалізації відповідної програми.

10.Реалізація програми – розподіл завдань і ресурсів, призначення відповідальних.

11.Фінансування програми.

12.Моніторинг та оцінка програм.

Зміни до державної цільової програми вносяться в разі потреби та можуть передбачати:

- включення до затвердженої програми додаткових заходів і завдань;

- уточнення показників, обсягів і джерел фінансування, переліку виконавців, строків виконання програми та окремих заходів і завдань;

- виключення з затвердженої програми окремих заходів і завдань, щодо яких визнано недоцільним подальше продовження робіт.

Рішення про внесення змін до державної цільової програми приймається органом державної влади, який її затвердив;

8) підготовка та оцінка щорічних звітів про результати виконання програми, а в разі потреби - проміжних звітів. Виконання державної цільової програми припиняється після закінчення встановленого строку. Державний замовник складає заключний звіт про результати виконання програми та подає його до Кабінету Міністрів України разом з узагальненим висновком про кінцеві результати виконання програми не пізніше, ніж у тримісячний термін після закінчення встановленого строку виконання програми;

9) підготовка та опублікування в офіційних друкованих виданнях заключного звіту про результати виконання програми.

Державний маркетинг в процесі вироблення та реалізації державних цільових програм: сутність та значення.

Державний маркетинг -це раціональне використання концепцій маркетингу для розробки та розповсюдження державних послуг чи програм серед населення.

Етапи державного маркетингу:

1.Маркетингові дослідження

2.визначення цілей і завдань програм

3.робота зі створення програми чи послуг для задоволення потреб

4.оцінка результатів виконання програми, її вдосконалення

Типи державної політики.

Типи ДП. Типологія може базуватися на різних критеріях: сфера сусп життя, галузь застосування, інститути, час.

Типологія Андерсона:

1. субстативна і процедурна ДП. Вони різняться за нетотожністю цілей і засобів їх досягнення. Субстантивна – це все що уряд збирається робити, процедурна – як саме щось має бути зроблено або хто це повинен зробити.

2. розподільча, Регулятивна, само регулятивна, перерозподільча ДП. Різняться на підставі їх впливу на суспільство та за характером відносин учасників формування ДП. Розподільча ДП – розподіл вигід між певними елементами суспільства. Регулятивна – обмеження поведінки індивідів чи груп. Саморегулятивна – стримування питань чи груп, яке здійснюється самими регульованими групами або ж використовується іншими для лобіювання. Перерозподільча – спец урядові зусилля стосовно розміщення багатства або прав серед широких верств населення.

3. матеріальна і символічна. Підстава: які вигоди розподіляються – матеріальні\\нематеріальні.

4. політика що містить колективні блага і політика приватних благ.

Державна політика класифікується за такими підставами: сфери суспільного життя - економічна, соціальна та ін; рівні реалізації політики - міжнародна, загальнодержавна, регіональна, місцева; функції політики - зовнішня, внутрішня; структура та обсяги впливу - галузева, структурна, територіальна. За об'єктами впливу кожний вид політики підрозділяється на окремі напрямки, наприклад, соціальна політика включає молодіжну політику, геронтологічну політику, сімейну політику і т. п. За характером суб'єкт-об'єктних відносин і рівнем конфліктності розрізняють розподільчу, перерозподільчу, регулюючу (протекціоністська і конкурентна), адміністративно-правову, стратегічну, антикризову політику.