Розкрийте соціальну структуру та соціальні відносини ранньофеодальних українських держав - Київській Русі та Галицько-Волинського князівства

Соціальна структура Київської Русі впродовж становлення і розвитку Давньоруської державності в IX-XIII ст. зазнала суттєвих змін і трансформацій.

Атрибутом феодального суспільства, основою добробуту і багатства, головним елементом правових відносин була власність на землю. Суб'єктами землекористування у Київській Русі стали общини, князі, бояри і церква. Общинна власність на землю мала колективний характер і базувалася на природному праві; князівська збільшувалася за рахунок загарбання чужих територій і освоєння пустопорожніх земель; боярські й церковні землеволодіння зростали завдяки князівським і приватним пожалуванням.

Завдяки приватній власності на землю правитель Русі, князі, бояри і монастирі могли використовувати працю різних прошарків сільського населення і привласнювати її результати.

За соціальною структурою і правовим статусом населення Київської Русі можна поділити на три категорії:

а) панівна аристократична верхівка;

б) особисто вільні верстви;

в) феодально залежне населення.

Соціальні відносини

Феодали. Виникнення і розвиток феодалізму виявляються перш за все у формуванні та зростанні феодального землеволодіння. Феодальна земельна власність є економічною основою панування класу феодалів. Феодальні відносини розвивалися у Київській Русі нерівномірно. Первісною формою економічної реалізації феодальної земельної власності було полюддя. У IX ст. формується панівний клас феодалів, в який входили київські князі, місцеві князі, бояри.

Вільні общинники. Основна масу сільського й міського населення Київської Русі -«люди» - усі вільні, переважно селяни-общинники, на противагу феодалам. Жителі багатьох з них, втрачаючи станову повноправність, зберігали особисту волю (свободу).

Смерди. За своїм місцем у суспільстві вони займали проміжну позицію між вільними князівськими міністеріалами і «людьми» селянської общини. Особисто смерд був вільним. Він мав право переходити до сильного патрона. Разом з сім'єю він господарював у своєму «селі». Князь давав йому землю за умови виконання усякого роду служби на нього. За право володіння самостійним господарством смерд сплачував князеві данину.

Закупи. — це людина, яка попала в боргову кабалу і зобов'язана своєю працею у господарстві хазяїна повернути одержану у нього «купу», повинен виконувати сільські роботи, працювати «на полі». Феодал наділяв закупа земельною ділянкою, сільськогосподарським знаряддям і робочою худобою. У закупа могло бути і своє господарство, власний кінь. Прагнучи закріпити за собою закупів, землевласники вимагали від них «купу» у збільшеному розмірі, намагаючись присвоїти значну кількість продуктів їхньої праці.

Ізгої. Ізгой — це людина, «зжита», вибита зі звичної колії, позбавлена свого попереднього стану. Значний контингент феодально залежних ізгоїв формувався за рахунок холопів, які викупилися на волю. Останні, як правило, не поривали зв'язків з хазяїном і залишалися під його владою. Однак траплялися випадки, коли холоп, який звільнився, ішов від свого хазяїна.

Челядь і холопи. У Київській Русі до складу невільного населення входили й .раби. Одне із джерел рабства — полон. У Х—XII ст. для позначення рабів-полонених вживається термін «челядь». На відміну від челяді раби-холопи — це члени племені, продукт тих соціальних процесів, які проходили у середині Київської Русі. У холопа перетворювався також закуп, який тікав або провинився. За борги у рабство могли продавати боржника, який збанкрутився . Холоп в окремих випадках був наділений деякими правами.

Як і в Київській Русі, у Галицько-Волинській державі існувала чітка структура суспільства, де кожній групі визначалося певне і чітке місце.

Населення поділялося на вільних, напіввільних та невільних людей.

До категорії вільних належали бояри, духовенство, частина сільського та міського населення. Провідну роль в державному житті князівства відігравала аристократія (Рюриковичі) та знать - боярство, яке поділялося на велике, середнє та дрібне.

Великі (знатні) бояри були крупними землевласниками, володіли спадковими маєтностями - вотчинами, займали найвищі посади в державі. Дрібні та середні служили князю або великому боярину, тримали землю до кінця служби, до кінця життя, довічно (з правом передачі у спадщину).

Духовенство поділялося на біле та чорне, воно володіло спадковими землями та залежними селянами (монастирі), не платило податків, звільнялось від обов'язків перед князем.

Селяни іменувалися смердами, жили общинами. Особисто вони були вільні, але економічно (поземельно) залежали від власника землі - князя (держави), боярина, монастиря і платили їм "татарщину" (гроші державі), "серебщину" (грошовий оброк), "дякло" (натуральний оброк) та відбували повинності (громадські роботи).

Жителі міст - міщани, граждани - поділялися на заможну купецько-лихварську верхівку (мужі градські, містичі), яка захопила міське управління і підтримувала владу князя. Середній прошарок Становили ремісники, майстри, дрібні торговці, які об'єднувалися в корпорації - цехи, вулиці, братчини, сотні, ряди зі своєю казною та на чолі зі старостою.

До міських низів належали "робітні люди", "люди менші" тощо, тобто вся біднота та робоча сила, яка цілком Залежала від перших двох груп.

Категорію напіввільних становили закупи - селяни-боржники, які збіднівши, втрачали економічну самостійність і потрапляли в кабалу до бояр, беручи в борг зерно, худобу, інвентар, землю, гроші.

На нижньому суспільному щаблі були невільники, яких, як і и часи Київської Русі, називали холопами (хлопами). Проте їхня експлуатація в умовах Галичини та Волині не була вигідною і їх поступово перетворювали на кріпаків, надаючи землю і можливість вести власне господарство. Холопи в правовому сенсі цілком залежали від власника, були частиною його майна і приватної власності!