Членство в ООН та органи ООН

Членами Організації Об'єднаних Націй є суверенні держави. За процедурою оформлення членства Статут (стат­ті 3—4) розрізняє найперших членів і пізніше прийнятих членів Організації. При цьому найпершими членами ООН є держави, які, взявши участь у Конференції у Сан-Франциско, підписали і ратифікували Статут ООН. Серед пострадян­ських республік після розпаду СРСР тільки Росія, Україна і Білорусія належать до найперших членів ООН. Інші держа­ви — колишні республіки СРСР оформляли своє членство в ООН на підставі ст. 4 Статуту шляхом подання заяв про прийом.

Генеральна Асамблея має право за рекомендацією Ради Безпеки, призупинити здійснення прав та привілеїв одному з членів Організації (ст. 5). Підставою для цього є застосу­вання проти такого члена Організації дій превентивного або примусового характеру. Відновлення втрачених прав та при­вілеїв може бути здійснене також Радою Безпеки. І як край­ній захід за рекомендацією Ради Безпеки будь-який член Ор­ганізації, що систематично порушує принципи Статуту ООН, може бути виключений з Організації рішенням Гене­ральної Асамблеї (ст. 6).

Статут ООН (ст. 7) передбачає головні та допоміжні органи ООН. Останні, якщо є потреба, можуть засновувати­ся відповідно до Статуту ООН. Головні органи Організації Об'єднаних Націй: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Еко­номічна і соціальна рада, Рада з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат. Хоч у тексті Статуту головні органи наведено єдиним списком, за своїм правовим становищем і реальним значенням вони далеко не однозначні. Центральне місце у системі органів ООН посідають, безумовно, Рада Безпеки і Генеральна Асамблея.

Рада Безпеки ООН. Як зазначається у Статуті ООН (ст. 24), для забезпечення швидких і ефективних дій Органі­зації на Раду Безпеки покладається головна відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки. У межах своїх функцій і повноважень Рада Безпеки подає на розгляд Гене­ральної Асамблеї щорічні доповіді і в міру потреби — спеці­альні доповіді. Про значний обсяг роботи Ради Безпеки свідчить той факт, що, наприклад, лише за 1946—1986 pp. вона провела 2730 офіційних засідань, тобто збиралася на засі­дання у середньому 66 раз на рік, отже засідала не менше одного разу на тиждень. При цьому було прийнято 580 резо­люцій і рішень . Враховуючи також неофіційні підготовчі засідання, кількість яких також значна, можна сказати, що Рада Безпеки — справді один із найзавантаженіших органів ООН.

Прийняті Радою Безпеки рішення є обов'язковими для виконання усіма членами Організації (ст. 25). Саме тому та­кі рішення слугують надійним механізмом врегулювання розглянутих Радою Безпеки питань. Більше того, вони "ста­ють нормовстановлюючими актами, що виражають погодже­ну волю світового співтовариства, і цементуючими стабіль­ність у світі".

Рада Безпеки складається (ст. 23) із 15 (до 1963 р. — 11) членів Організації. Серед них — постійні і непостійні чле­ни. На підставі ст. 23 Статуту постійними членами Ради Без­пеки є Китайська Республіка, Франція, Російська Федерація (як правонаступниця СРСР), Об'єднане Королівство Велико­британії і Північної Ірландії та Сполучені Штати Америки.

Генеральна Асамблея обирає 10 інших членів ООН не­постійними членами Ради Безпеки, приділяючи належну увагу мірі їх участі у підтриманні міжнародного миру і без­пеки, а також справедливому географічному розподілу.

Відповідно до розробленого у Статуті механізму непос­тійні члени обираються на дворічний термін при щорічному переобранні п'яти держав. Такий механізм склався при пер­ших виборах непостійних членів після збільшення кількості членів Ради Безпеки з 11 до 15, коли два з чотирьох додат­кових членів були обрані терміном на один рік. Член Ради Безпеки, який вибуває, не підлягає негайному переобранню.

Генеральна Асамблея ООН, що прийняла поправку про кількість членів Ради Безпеки до ст. 23, своєю резолюцією від 17 грудня 1963 р. передбачила представництво непостій­них членів Ради за географічним принципом у такий спосіб: від Африки й Азії — 5 членів, від Східної Європи — 1, від Латинської Америки — 2, від Західної Європи та інших дер­жав — 2. Місце держав, що вибувають, через два роки зай­мають члени ООН із того ж географічного регіону.

Функції і повноваження Ради Безпеки закріплено в стат­тях 24—26 Статуту. Для забезпечення швидких і ефектив­них дій ООН її члени покладають на Раду Безпеки головну відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпе­ки. При цьому вони погоджуються в тому, що при виконанні обов'язків, які випливають із цієї відповідальності, Рада Без­пеки діє від їхнього імені (п. 1 ст. 24).

Рада Безпеки уповноважена розслідувати будь-яку су­перечку, що може призвести до міжнародних непорозумінь. Рада Безпеки має право надавати рекомендації щодо підтри­мання або відновлення міжнародного миру і безпеки. Вона подає на розгляд Генеральної Асамблеї щорічні доповіді і в міру потреби — спеціальні доповіді.

Всі члени ООН, як того вимагає ст. 25 Статуту, підкоря­ються рішенням Ради Безпеки і виконують їх. Рада Безпеки визначає наявність будь-якої загрози миру, будь-якого пору­шення миру або акту агресії і дає рекомендації або вирішує, яких заходів слід ужити1 для підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки. При цьому вона може попе­редньо зажадати від заінтересованих сторін виконання і тих тимчасових заходів, які вона вважає необхідними й бажа­ними.

Відповідно до ст. 41 Статуту Рада Безпеки вирішує та­кож, яких заходів, не пов'язаних з використанням збройних сил, потрібно вживати для здійснення її рішень. Такі заходи можуть включати повне або часткове припинення економіч­них відносин і дії залізничних, морських, повітряних, пошто­вих, телеграфних, радіо або інших засобів повідомлення, а також розрив дипломатичних відносин.

Якщо Рада Безпеки вважає, що заходи, передбачені ст. 41, є недостатніми, то вона уповноважена (ст. 42) розпо­чинати такі дії повітряними, морськими або сухопутними си­лами, які виявляться необхідними для підтримання або від­новлення міжнародного миру і безпеки. Такі дії можуть включати демонстрації, блокаду та інші операції повітряних, морських і сухопутних сил членів ООН.

З урахуванням цього ст. 43 Статуту надає Раді Безпеки право формування на базі військового потенціалу членів ООН необхідних для підтримання міжнародного миру і без­пеки збройних сил. При цьому члени ООН надають також допомогу і відповідні засоби обслуговування, включаючи право проходу.

Слід мати на увазі, що відповідно до ст. 51 Статуту, ніщо не може порушити невід'ємного права держави на індивіду­альну або колективну самооборону при збройному нападі на неї доти, поки Рада Безпеки не вживе заходів, необхідних для підтримання міжнародного миру і безпеки.

На підставі передбаченої Статутом процедури Рада Без­пеки організовується таким чином, щоб функціонувати без­перервно. Для цього кожний член Ради Безпеки має свого постійного представника.

Генеральна Асамблея. Склад, функції і повноваження, голосування і процедура Генеральної Асамблеї закріплені в статтях 9—22 Статуту ООН. Генеральна Асамблея склада­ється з усіх членів ООН. Кожна держава представлена на її сесіях делегацією, чисельний склад якої не перевищує п'яти представників, а сама делегація має один голос. На сесіях Генеральної Асамблеї можуть обговорюватися будь-які пи­тання і справи в межах Статуту ООН. Вона повноважна роз­глядати загальні принципи співробітництва у справі підтри­мання міжнародного миру і безпеки, у тому числі проблеми роззброєння і регулювання озброєнь. Генеральна Асамблея організовує дослідження і надає рекомендації з питань між­народного співробітництва в галузі економічній, соціальній, культури, освіти, охорони здоров'я і сприяння здійсненню прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від ра­си, статі, мови і релігії. Вона сприяє також міжнародному співробітництву з прогресивного розвитку міжнародного права та його кодификації. З погляду взаємовідносин між Ра­дою Безпеки і Генеральною Асамблеєю становить інтерес за­стереження, що міститься у ст. 12 Статуту. У ній відзнача­ється, що коли Рада Безпеки виконує покладені на неї функ­ції стосовно будь-якого спору або ситуації, Генеральна Асамблея не може давати ніяких рекомендацій щодо цього, якщо Рада Безпеки не подасть відповідного прохання.

Генеральна Асамблея розглядає і затверджує бюджет ООН, що формується із грошових внесків її членів. Член ООН, за яким є заборгованість зі сплати грошових внесків, позбавляється права голосу в Генеральній Асамблеї.

Відповідно до процедури Генеральна Асамблея має сесій­ний порядок роботи. Вона збирається на чергові щорічні се­сії і на спеціальні сесії, якщо цього вимагають обставини. Спеціальні сесії скликаються Генеральним секретарем на ви­могу Ради Безпеки або більшості членів ООН. Генеральна Асамблея щорічно починає свою роботу у третій вівторок ве­ресня, її сесії тривають три місяці.

Встановлюючи свої власні правила процедури, Генераль­на Асамблея обирає свого голову на кожну сесію. Наприк­лад, головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї в 1997 р. упер­ше був обраний тогочасний міністр закордонних справ України Г. І. Удовенко.

Генеральна Асамблея працює відповідно до затверджено­го нею порядку денного сесії. Проте більшість питань розгля­дається не на пленарних засіданнях, а в її головних коміте­тах, де представлені всі члени Генеральної Асамблеї. Таких комітетів у Генеральній Асамблеї сім, у їх віданні перебува­ють такі питання:

• Перший комітет (політичні питання і питання безпеки, включаючи роззброєння);

• Спеціальний політичний комітет (аналогічні питанням першого комітету);

• Другий комітет (економічні та фінансові питання);

• Третій комітет (соціальні, гуманітарні питання і питан­ня культури);

• Четвертий комітет (питання опіки і територій, що не мають самоврядування);

• П'ятий комітет (адміністративні і бюджетні питання);

• Шостий комітет (правові питання).

Рішення Генеральної Асамблеї з важливих питань при­ймаються більшістю у дві третини голосів членів Асамблеї, присутніх і що беруть участь у голосуванні. До таких питань належать, наприклад, рекомендації щодо підтримання міжна­родного миру і безпеки, вибори непостійних членів Ради Безпеки, вибори членів Економічної і соціальної ради, вибо­ри членів Ради з опіки, прийом нових членів ООН, призупи­нення прав і привілеїв членів ООН, виключення з Організа­ції її членів, а також питання, що стосуються функціонуван­ня системи опіки і бюджету ООН.

Ухвали з інших питань, включаючи визначення додатко­вих категорій питань, що підлягають вирішенню більшістю у дві третини голосів, приймаються простою більшістю членів Асамблеї, які присутні і беруть участь у голосуванні.

Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР). Організа­ція Об'єднаних Націй покликана, як зазначається в її Стату­ті (ст. 55), сприяти створенню умов стабільності і благо­получчя, необхідних для мирних і дружніх відносин між на­ціями, основаних на поважанні принципу рівноправності і самовизначення народів. Здійснювати таке міжнародне спів­робітництво в економічній і соціальній сферах під керівницт­вом Генеральної Асамблеї і покликана ЕКОСОР. Вона скла­дається з 54 членів Організації, що обираються терміном на три роки. Причому передбачений механізм ротації, відповід­но до якого щорічно переобирається одна третина її складу. Кожний член ЕКОСОР має одного представника.

ЕКОСОР здійснює функції, які входять до її компетенції, у зв'язку з виконанням рекомендацій Генеральної Асамблеї. До них можна віднести такі:

• організація досліджень і складання доповідей з міжнародних питань у галузі економічній, соціальній, куль­тури, освіти, охорони здоров'я та інших подібних пи­тань;

• подання рекомендацій з метою заохочення поваги і додержання прав людини й основних свобод для усіх;

• підготовка проектів конвенцій з питань, що входять до її компетенції;

• скликання, відповідно до правил, запропонованих ООН, міжнародних конференцій із питань, що вхо­дять до її компетенції і т. п.

Одним із найважливіших повноважень ЕКОСОР, зазна­чених у ст. 63 Статуту, є функція узгодження діяльності спе­ціалізованих установ за допомогою консультацій із ними і вироблення відповідних рекомендацій для них. Такі "спеці­алізовані установи" — це установи, створені на основі між­урядових угод і наділені міжнародною, визначеною в їхніх установчих актах, відповідальністю в галузі економічній, со­ціальній, культури, освіти, охорони здоров'я і т. п. (ст. 57 Статуту)

Рада з опіки. Розділи XII і XIII Статуту присвячені між­народній системі опіки і Раді з опіки. Зазначені інститути розроблялися у період створення Статуту ООН. У той час вони були актуальними, оскільки мали на меті розробку ме­ханізму управління територіями, що охоплювалися міжна­родною системою опіки. Слід підкреслити, що Рада з опіки виконала покладену на неї історичну місію сприяння полі­тичному, економічному і соціальному розвиткові підопічних територій.

Міжнародний суд є головним судовим органом ООН, що діє на підставі розділу XIV Статуту ООН і Статуту Між­народного суду, що є невід'ємною частиною Статуту ООН.

Всі члени ООН є ipso facto (тобто на підставі членства) учасниками Статуту. Тому кожний член ООН зобов'язаний виконувати рішення Міжнародного суду в тій справі, в якій він є стороною. Якщо будь-яка сторона у справі не виконає рішення Суду, за Радою Безпеки залишається право вжити відповідних заходів для виконання рішення.

Як зазначено в ст. 95, Статут ООН ніякою мірою не пе­решкоджає членам Організації доручати розв'язання своїх суперечностей іншим судам на підставі вже існуючих угод або таких, що можуть бути укладені в майбутньому. Міжна­родний суд — це постійно діючий орган. Він складається з 15 членів, серед яких не може бути двох громадян тієї самої держави. Місцеперебування Суду — місто Гаага (Нідерлан­ди). Основна функція Міжнародного суду — розв'язання спорів між державами.

Секретаріат ООН. Норми, що регулюють діяльність Секретаріату, містяться у розділі XV Статуту ООН. Голов­ним завданням Секретаріату є забезпечення діяльності Орга­нізації Об'єднаних Націй.

Він складається з Генерального секретаря і кількості пер­соналу, необхідної для функціонування Організації. Гене­ральний Секретар призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки строком на п'ять років і є го­ловною адміністративною посадовою особою Організації. Він бере участь у всіх засіданнях Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, ЕКОСОР і Ради з опіки, а також виконує інші функції, які покладаються на нього цими органами. Він пред­ставляє також Генеральній Асамблеї щорічний звіт про роботу Організації. Персонал Секретаріату призначається Ге­неральним секретарем, що керується при цьому необхідніс­тю забезпечити високий рівень працездатності, компетент­ності і сумлінності. При доборі кадрів використовується принцип найширшої географічної основи представництва співробітників Секретаріату. Кількість співробітників Секре­таріату ООН досягає 16 тис.