Руїна. Разделение Украины на Левобережную и Правобережную.

В результате освободительной войны было создано украинское казацкое государство с большими потенциальными возможностями. Однако закрепить и развить достигнутое не удалось. Постепенно Украина утратила свою государственность. В 1657г. умер Б. Хмельницкий, период после его смерти получил название – «Руина» - опустошение, развал. Причины Руины:

1) Острые разногласия между казацкой старшиной и народом. Старшина стремилась занять место польских магнатов и шляхты, превратиться в помещиков, закрепостить народные массы. Крестьяне и рядовые казаки хотели быть вольными землевладельцами. Они всеми силами сопротивлялись новому закрепощению.

2) Борьба старшинских группировок за гетманскую булаву. Три группировки:

- старшинская группировка Запорожья

- старшинская группировка Левобережья

- старшинская группировка Правобережья

3) Вмешательство в украинские дела соседних государств: Московского Царства, Речи Посполитой, Турции, Крымского ханства

Последствия Руины:

- огромные людские жертвы. За годы Руины погибли сотни тысяч украинцев

- большие материальные потери. Десятки, сотни сел были разрушены. Огромный ущерб хозяйству.

- разделение Украины на два гетманства: Правобережное, Левобережное (1663г.)

Этот раздел был закреплен Андрусовским договором между Москвой и Варшавой в 1667г. Левобережье и Киев остались в составе Московского государства; Правобережье переходило в состав Речи Посполитой. На Правобережье гетманство и украинские государственные институты продержались недолго, до 1676г. Сначала гетманом был Тетеря (1663-1665г.г.), затем Дорошенко (1665-1676г.г.). Дорошенко предпринимал энергичные условия, чтобы объединить Левобережную и Правобережную Украину в одно казацкое государство, его усилия не увенчались успехом. На Левобережье украинская держава (Гетманщина) просуществовало более 100лет (конец 80-х г. 18 в.). В начале, гетманы часто менялись, не было сильных и ярких, но затем в 1687г. гетманом стал И. Мазепа.

33. Закріпившись на Правобережжі, Дорошенко готує похід на Лівобережжя, де у 1668 р. проголошує себе гетьманом всієї України. Але в цей час поновлюється військова активність Польщі. Відтак, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом чернігівського полковника Д. Многогрішного, Дорошенко повертається на Правобережжя. У березні 1669 р. на Глухівській раді Многогрішний обирається гетьманом і водночас затверджуються Глухівські статті, згідно з якими в Україні зменшувалася чисельність російських воєвод, а українські делегати могли брати участь у дипломатичних справах Москви. Многогрішний і частина козацької старшини переходять на бік Росії. А на Правобережжі, окрім зіткнень з польськими військами, у Дорошенка з'явилися додаткові проблеми - нові претенденти на гетьманську булаву: Я. Суховій, який спирався на запорожців, і М. Ханенко - ставленик Речі Посполитої. У цій ситуації П. Дорошенко змушений був посилити протурецьку орієнтацію, офіційно прийнявши у 1669 р. протекторат Стамбула. 1672 року Туреччина починає війну проти Польщі й за допомогою козаків здобуває перемогу. Підписана того ж року Бучацька мирна угода означала входження Правобережної України до складу Туреччини. П. Дорошенко проголошувався правителем України в межах Брацлавщини та Київщини. В цей час міняється влада на Лівобережній Україні. Замість засланого до Сибіру Д. Многогрішного у 1672 р. гетьманом обраний І. Самойлович. Поява турків в Україні позбавила П. Дорошенка народної підтримки. В 1674 р. до І. Самойловича перейшло 10 правобережних полків. За таких обставин у вересні 1676 р. П. Дорошенко скидає гетьманські повноваження і піддається Росії. На раді у Переяславі І. Самойлович проголошується гетьманом обох боків Дніпра. Петр Дорошенко: усилил роль Генеральной рады (собрания казаков) в решении государственных вопросов; ограничил власть старшины; создал корпус наемников (сердюков), подчиненных только ему лично; обратился за помощью к Турции в вопросе объединения и освобождения Украины, как от Польши, так и от России. Сначала армия Дорошенко в союзе с турецкой армией одержала ряд блестящих побед. Отвоевав Левобережье, свергнув и убив Брюховецкого, Дорошенко объявил себя гетманом всей Украины.

34. Північна війна на У. Політика гетьмана Мазепи.

Північна війна поставила під погрозу положення гетьмана Мазепы (1687-1708 р.). Централізація керування, що посилилася, при царюванні Петра Первого й автономія Гетьманщини були несумісні. Крім того, участь козаків у битвах Північної війни виявило, що вони не можуть рівнятися з регулярними військами. Козацькі ряди внаслідок поганого підготування несли значні втрати (50-70% складу). Коли поповзли чутки про намір Петра Первого реорганізувати козацтво, то забеспокоилась старшина. Похитнулося і положення Мазепы, тому що до нього дійшли чутки про намір замінити його російським вельможею. Навряд чи гетьману і старшине був відомий план Петра I 1703 року про знищення козацтва як стана або переселенні на східні межі імперії. Територію, що звільнилася таким чином, цар мав намір колонизовать уродженцями центральної Росії і частково - німцями, щоб вигнати з цих регіонів ідеали республіканських концепцій, властивому козацтву. До того ж козаки Миргородского, Прилуцкого й інших полків достатньо відверто демонстрували своє небажання воювати в складі царських військ за далекі їм завойовницькі цілі, що не могло не позначитися на психології регулярної армії. щопідштовхується старшиной, Мазепа вступає в таємні переговори зі шведським королем Карлом XII і його польським ставлеником С. Лещинским. Мазепа обіцяє Карлові зимові квартири на У для шведської армії, продовольство і фураж, поміч 50 тис. армії в обмін на звільнення У від впливу Москви. 28 жовтня 1708 р. із п'ятьма тис. козаків і старшины Мазепа перейшов на сторону шведів у самий гострий момент Північну війну. Узнавши про зраду Мазепы і прямуючи не припустити захоплення запасів продовольства і спорядження шведами, Петро I наказав Меньшикову знищити столицю гетьмана - місто Батурін. Меньшиков спалив місто і перебив біля 15 тисяч його жителів. Почалися арешти «мазепинцев». Основна маса козацтва, старшины і селянства відмовилася підтримати Мазепу. За наказом Петра I на раді старшин новим гетьманом був обраний И. Скоропадський. Під його керівництвом козаки розгорнув боротьбу проти шведської армії. Підтримали Мазепу тільки запорожці на чолі з кошовим К. Гордиенко. У відповідь у травні 1709 р. царські війська захопили і зруйнували Запорізьку Січ, а цінності і документи вивезли в Росію, частину знищили. У Полтавській битві 27 червня 1709 р. шведи були наголову розбиті. Росія стала перетворюватися в могутню європейську державу. Був призначений кінець усім прагненням укр.ой еліти відокремитися від Росії. Врятовуючись від переслідування російських військ, Карл XII і Мазепа біжать у Туреччину, і тут у місті Бендер 21 вересня 1709 р. убитий горем 70-літній Мазепа помер. З Мазепой пішли 50 відомих старшин, 5000 козаків із Гетьманщини і біля 4 тис. запорожців. Ці «мазеповцы», як їх називали pанее історики, були першими укр.і політичними емігрантами. Спілка зі Швецією і поразка у війні з Росією безумовно відіграли фатальну роль в історії України. Головними причинами провалу політики Мазепи можна вважати передусім вузькість соціальної бази, на яку він спирався, і переоцінка сил Швеції. Це й зумовило неможливість збереження оптимального варіанту української автономії у найскладніших внутрішньо- і зовнішньополітичних умовах.

35. П.Орлик та його конституція 1710р. 5 квітня 1710 р, обра­ли гетьманом України (в еміграції) Пилипа ОрликаРада прийняла своєрідні статті - «Пакти і Конституцію прав і вольнос-тей Війська Запорізького», згодом названі «Конституцією Орлика», які були договором між гетьманом і Військом Запорізьким про державний уст­рій України після її визволення від московського панування. Цей документ ніколи, не був втілений у життя, але увійшов в історію як одна з перших в Європі конституцій демократичного суспільства, став свідченням передової української суспільно-політичної думки: • Україна обох боків Дніпра (по р.Случ) мала бути віль­ною від чужого панування; • гетьманська влада обмежувалася Генераль­ною радою, яка збиралася тричі на рік і складалася з представників гене­ральної і полкової старшини, генеральних радників (депутатів), які обира­лися по одному від кожного полку, а також послів від Війська Запорізького; • виборність усіх посадових осіб із наступним затвердженням їх гетьма­ном; • недоторканність особи та її відповідальність лише перед судом; • встановлювався строгий розподіл між державною скарбницею й осо­бистими коштами гетьмана; • ревізія захоплених старшиною земельних маєтків та скасування всіх тягарів, накладених на простий народ; • право­слав'я проголошувалося державною релігією, а також передбачалася ав­токефалія української церкви при формальному підпорядкуванні констан­тинопольському патріархові тощо. Після обрання гетьманом П.Орлик розробив широкий план визволення України, уклавши союз зі Швецією (шведського короля було визнано проте­ктором України), Кримом, Туреччиною. Навесні 1711 р. з 16-тисячним за­порізьким військом і татарським допоміжним корпусом він рушив в Україну. На Правобережжі його з прихильністю зустрічало населення, під його бу­лаву переходили правобережні полки. Розбивши під Лисянкою армію ліво­бережного гетьмана [.Скоропадського, П.Орлик підійшов до Білої Церкви. Але подальші його плани були перекреслені фактичною зрадою татарських союзників, які почали грабувати місцеве населення.

36 Серьезный удар по украинской автономии был нанесен царизмом после окончания Северной войны. В 1722 г. Петр I велел учредить Малороссийскую коллегию, которая должна была постоянно находиться на Украине и фактически делить власть с гетманом. После смерти Скоропадского на Украине возникло двоевластие: с одной стороны, сохранялась Генеральная войсковая канцелярия, а с другой – вводилась Малороссийская коллегия. Руководствуясь старым имперским принципом «разделяй и властвуй», эта коллегия начала свою работу с обращения к населению подавать ей жалобы на злоупотребления казацкой старшины и иных должностных лиц. Понимая, что борьба с царизмом за сохранение былых автономных прав не приведет к желаемым результатам, Апостол сосредоточил всю свою деятельность на укреплении материального положения имущих слоев. Он навел порядок в финансовой сфере, сформировал годовой бюджет Гетманщины в размере 144 тыс. рублей и в своей экономической политике сделал упор на развитие частного предпринимательства. Большинство запорожцев к тому времени ушло в пределы Крымского ханства, где основало Олешковскую Сечь. Казаков заставляли воевать на стороне турок и татар, ремонтировать Перекопские укрепления, и в то же время им запрещали строить свои крепости и иметь на вооружении артиллерию. Внутри казацкого сообщества не было единства. Часть запорожцев хотела вернуться на родину и перейти на службу к царю; другая часть во главе с Константином Гордиенко продолжала выступать за войну с Россией до полного освобождения Украины.
То, что царизм «простил» запорожских казаков, объяснялось тем, что готовилась очередная война с Турцией; иметь в этой войне запорожцев не противниками, а союзниками было крайне выгодно.

37.) 1727-1734гг. – восстановление гетманства, возвращение Украины части ее прав. Гетманом стал Данил Апостол. . Петро II ліквідував Малоросійську колегію і дозволив вибори гетьмана. Ним було обрано Д. Апостола. Але незабаром з'являються так звані «Рішительні пункти», які визначали статус України у складі Росії. Причому вперше цей документ виник у формі не угоди, а царського указу. Гетьман не мав права дипломатичних стосунків, старшина і полковники затверджувались імператором, усі митні прибутки України мали надходити у державну скарбницю. Тобто мова йшла лише про формальне відновлення автономії, хоч це і затримало цілковиту інтеграцію Гетьманщини у структуру Російської імперії. Після смерті Д. Апостола у 1734 р. імператорка Анна Іоанівна (1730- 1740 рр.) не дозволила обрати нового гетьмана і всю владу в Україні передала князеві Шаховському й так званому Правлінню гетьманського уряду.

38.В середині XVIII ст. козацька старшина почала клопотатися про відновлення гетьманства. 22 лютого 1750 р. за рішенням Єлизавети Петрівни Правління гетьманського уряду було розпущено і на гетьмана обрано К. Розумовського - молодшого брата фаворита імператорки. Розумовському вдалося розширити автономію України, повернувши її справи з Сенату до іноземної колегії. Київ і Запоріжжя знову підпорядковувалися гетьманові. Відновив Розумовський і склад генеральної старшини і суду. Але у 1754 р. була ліквідована одна з важливих ознак автономії - державна митниця на кордоні між Гетьманщиною та Росією. А в 1761 р. Київ переходить під пряме імперське правління. Нова імператорка Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації державного управління, у 1764 р. після звернення Розумовського з проханням про введення спадковості гетьманування і розширення його прав знову ліквідувала цей інститут в Україні. Уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764-1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. На початку 80-х років був скасований полковий устрій на колишній Гетьманщині. У 1776 р. Катерина II ліквідувала слобідське козацтво - більшість заможних козаків наказним порядком перевела в гусари, а частину - в селянський стан. Старшина отримала офіцерські звання і статус дворянства. На території слобідських полків було створено Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові. Крім того, козаки брали активну участь у гайдамацькому русі. Війська царського генерала Текелі, повертаючись із Криму, несподівано оточили Січ. П. Калнишевський - останній кощовий отаман - капітулював і згодом був засланий царським урядом на Соловки. Козацька старшина отримала офіцерські звання у російській армії. Значна частина козаків переселилась у межі турецьких володінь і утворила Задунайську Січ. У 1781 р. був ліквідований полково-сотенний устрій, а Лівобережжя поділене на три намісництва - Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (потім - Малоросійське генерал-губернаторство). В 1783 р. українську національну армію у складі 10 полків було перетворено на регулярні пікінерські полки за взірцем російської армії. Того ж року кріпосне право було поширене на українське селянство. У 1785 р. виходить «Жалувана грамота дворянству», за якою українська шляхта отримує дворянські права та привілеї. У другій половині XVIII ст. в Україні утверджується суспільно-політичний устрій, характерний для всієї Російської імперії. Усі органи Української держави були остаточно знищені

39. Нова імператорка Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації державного управління, у 1764 р. після звернення Розумовського з проханням про введення спадковості гетьманування і розширення його прав знову ліквідувала цей інститут в Україні. Уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764-1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з чотирьох російських представників, чотирьох українських старшин, прокурора, двох секретарів (росіянина і українця). На початку 80-х років був скасований полковий устрій на колишній Гетьманщині. У 1776 р. Катерина II ліквідувала слобідське козацтво - більшість заможних козаків наказним порядком перевела в гусари, а частину - в селянський стан. Старшина отримала офіцерські звання і статус дворянства. На території слобідських полків було створено Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові. Після укладення Кючук-Кайнарджийського миру Запорізька Січ втратила значення військового форпосту проти турецької і татарської агресії. Крім того, козаки брали активну участь у гайдамацькому русі. Війська царського генерала Текелі, повертаючись із Криму, несподівано оточили Січ. П. Калнишевський - останній кощовий отаман - капітулював і згодом був засланий царським урядом на Соловки. Козацька старшина отримала офіцерські звання у російській армії. Значна частина козаків переселилась у межі турецьких володінь і утворила Задунайську Січ. У 1781 р. був ліквідований полково-сотенний устрій, а Лівобережжя поділене на три намісництва - Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (потім - Малоросійське генерал-губернаторство). В 1783 р. українську національну армію у складі 10 полків було перетворено на регулярні пікінерські полки за взірцем російської армії. Того ж року кріпосне право було поширене на українське селянство. У 1785 р. виходить «Жалувана грамота дворянству», за якою українська шляхта отримує дворянські права та привілеї. У другій половині XVIII ст. в Україні утверджується суспільно-політичний устрій, характерний для всієї Російської імперії. Усі органи Української держави були остаточно знищені.

40.Во второй половине 18 в. феодальный и национальный гнет на украинских землях усилился. Большинство крестьян стали крепостными. Автономны права, казацкое устройство ликвидированы. На Правобережной Украине обострилась и религиозная проблема: греко-католическая церковь при поддержке правительства стала проводить политику, направленную на уничтожение православия. Это вызвало крупные восстания крестьян, городской бедноты, казачества. Однако восставшие не имели четкого плана действий, в ходе восстания пытались захватить города, отомстить феодалам, сжечь поместья и т.д. Восстания не охватывали всю территорию Украины, поэтому их было легко подавить.

Ход гайдамацкого восстания под руководством Верлана: восставшие захватили Винницу → на призыв Верлана откликнулись отряды Гривы, Моторного и других гайдамаков → восставшие захватили еще несколько городов → польское войско разбило отряды восставших → остатки разбитых отрядов ушли на территорию Молдовы.

Ход гайдамацкого восстания 1750г.: восставшие попытались захватить Винницу и Умань → восставшие захватили Брацлавщину, Киевщину, Подолию, Волынь → шляхта покидала свои поместья, убегала из этих мест → Польша и Россия договорились о совместных действиях против восставших → восстание было подавлено.

Основные события восстания Колиивщина (1768г.): восстание началось недалеко от Чигирина, его возглавил запорожский казак Максим Железняк; восставшие изгнали шляхту из Киевщины, захватили город Умань; на сторону восставших перешли казаки, которые должны были оборонять Умань (возглавил Иван Гонта); на захваченных тер. восставшие ликвидировали королевские органы власти, раздали землю крестьянам; войска Польши и России разгромили отряды восставших; М. железняк был сослан в Сибирь, И. Гонта и его соратники казнены.

Историческое значение Колиивщины и других восстаний: восстания готовили почву для отмены крепостного строя; восстания вынуждали часть феодалов уменьшить налоги, барщину.

41. Кінець XVIII ст. характеризується зростанням могутності Російської імперії, агресивності її зовнішньої політики. Вона загарбала більшу частину українських земель, перетворивши позбавлену автономних прав Україну на одну з своїх губерній. Чималу роль у реалізації загарбницьких намірів Росії щодо України ві­діграли поділи Польщі. Скориставшись нестабільністю внутрішньополітич­ної ситуації в цій країні, Росія разом з Австрією та Пруссією у1772 р. під­писали акт проподіл польських земель. Від Польщі були відокремлені Помор'я, Куяви, частина Великопольщі, Малопольща і Галичина, Східна Білорусь. До Австрії відійшла частина Галичини, згодом була приєднана й Буковина. У1774 р. Австрія захопила й Буковину. Тобто після першого по­ділу Польщі під владу Австрії потрапила вся територія Руського (без Холм-ської землі), Волзького та західних районів Волинського і Подільського воєводств. Уряд Австрії штучно об'єднав захоплені землі України з польсь­кими в коронний край із центром у Львові. Вищим державним органом управління тут була Галицька придворна канцелярія. Було запроваджено становий сейм, до складу якого входили вищі сановники, церковні діячі, магнати і шляхта. Однак скликали його лише один раз - 1780 р. Владу на місцях здійснювали губернські управління. Фактично вся влада була в руках губернатора, якого призначав імператор. Галичина по­ділялася на 6, а з 1785 р. - на 18 округів. Вся повнота влади в окрузі нале­жала старості. Сільські громади, залишаючись під владою поміщиків, оби­рали собі старосту (війта) і присяжних. Становище західноукраїнського се­лянства дещо поліпшилося. З 1768 р. селяни звільнялися вік багатьох по­датків, сплачуваних ними поміщикам. Одначе ці реформи пізніше було ска­совано новим, реакційним урядом Австрії. У 1793 р. відбувсядругий поділ Польщі. Росія примусила польського короля віддати їй Київщину, Поділля та значну частину Волині та Білорусі. Це, а також втрата Польщею інших земель, спричинили визвольне повс­тання, яке очолив Т.Костюшко. Спільними зусиллями Росії та Пруссіївонобуло придушене. Через два роки, у 1795 р., Росія, Австрія і Пруссія здійснили третій поділ Польщі, внаслідок чого вона втратила свою державність. До Росії відійшли частина Волині та Литва. Таким чином, під владою Російської ім­перії опинилися практично всі українські землі, за винятком Буковини та Галичини.

42. Соціально-економічний розвиток У. у складі Росії у І пол. 19 ст.

В начале ХІХ века центром культурной жизни на Левобережной Украине

становится Харьков. Здесь в 1805г. по инициативе местного общественного

деятеля Василия Каразина на средства местного дворянства и купечества был

основан университет, который собрал вокруг себя лучшие культурные силы

украинского общества. Ректором университета стал известный украинский поэт

Петр Гулак-Артемовский. В Харькове начали выходить журналы «Украинский

вестник», «Украинский журнал» и др. Во главе литературного движения стоял

Григорий Билета. Харьковский университет и те интеллектуальные силы,

которые образовались вокруг него, положили начало духовному возрождению

украинского общества. Позднее, в связи с основание в 1834г. университета

Св. Владимира интеллектуальный центр Украины переместился в Киев. Состав, ставший основой для формирования первого поколения украинской

интеллигенции, в первую очередь создавался из обедневших дворян,

происходивших из старой казацкой старшины, сыновей священников, мещан и

казаков. Очень редко встречались выходцы из крестьян. В этот период появляются серьезные исторические исследования. В первых десятилетиях ХІХ века много молодых интеллигентов начинают ходит по селам, где ищут, собирают, а затем и публикуют украинский фольклор. В 1819г. выходит в свет первый сборник украинских исторических дум, собранных князем Николаем Церетели под названием «Попытка собрания старых малороссийских песен». В 1827г. появляется публикация «Малороссийские народные пески» профессора Московского университета Михаила Максимовича. Усиливается внимание и к украинскому языку. Так, в 1818г. Алексей Павлович пишет «Грамматику малороссийского наречия», а в 1823г. появляется словарь Ивана Войцеховича.

Кирило-Мефодиевское братство учло уроки мирового опыта и использовало

идеи западноевропейского вольнодумства в своих национальных условиях. Им

были сформулированы основные постулаты украинского возрождения, определены

формы и методы достижения поставленной цели. Деятельность братства стала началом перехода от культурнического к политическому этапу борьбы за государственность Украины. Это была попытка новой национальной элиты определить место и роль украинского народа в современном историческом контексте.